Постанова № 76284744, 27.08.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5101/18

Номер справи місцевого суду: 523/1253/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

ОСОБА_2,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 11 квітня 2018 року за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Іллічівський-25» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

30 січня 2018 року ЖБК «Іллічівський -25» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач ОСОБА_3 є членом ЖБК «Іллічівський-25» та на неї відкритий особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_1. Позивач є балансоутримувачем вказаного будинку.

У зв’язку із тим, що відповідачка не сплачує у повному обсязі житлово-комунальні послуги станом на 01.01.2018 року у неї утворилась заборгованість в сумі 11 403,56 гривень, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Відповідачка ОСОБА_3 про розгляд справи повідомлялась належним чином, надала до суду відзив на позовну заяву та просила відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки спливу трирічного строку позовної давності в частині стягнення заборгованості за період до 30.01.2015 року.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 11 квітня 2018 року позовну заяву задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 27 серпня 2018 року.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.68 ЖК УРСР, наймач зобов’язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 В,О. зареєстрована та проживає у двокімнатної квартирі №235, житловою площею 30,5 кв.м., загальною площею 50,2 кв.м. у буд. №116 по проспекту Добровольського в м. Одесі (а.с. 11), вона є членом ЖБК «Іллічівський-25» та на неї відкритий особовий рахунок (а.с. 7).

Згідно ч.5 ст. 137 ЖК УРСР, житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Протоколом загальних зборів членів кооперативу ЖБК «Іллічівський-25» № 6 від 09.10.2005 року затверджено Статут ЖБК «Іллічівський-25», який зареєстрований 24.01.2006року за № 15561050001015538 (а.с. 18-29).

Відповідно до п.1.1 Статуту ЖБК «Іллічівський-25» створений для обслуговування, ремонту, реконструкції житлового будинку та утримання прибудинкової території за рахунок внесків членів ЖБК і за рахунок інших доходів, передбачених законодавством.

Згідно п.7.2.3. Статуту член ЖБК зобов’язаний вчасно здійснювати оплату житлово-комунальних послуг, вносити платежі у розмірі встановленими загальними зборами. Обов’язки по здійсненню всіх платежів виникають у власника квартири, жилого чи нежилого приміщення з моменту придбання ним права власності на квартиру, жиле чи нежиле приміщення.

Відповідно до п.4.1. Статуту членами ЖБК можуть бути фізичні особи, що досягли 16-ти річного віку і юридичні особи - власники квартир, жилих та нежилих приміщень. Наймачі та орендарі не можуть бути членами ЖБК.

Згідно п.4.4. Статуту,якщо власник квартири не є членом ЖБК, то з ним укладається договір на відшкодування витрат по утриманню будинку території й оплату комунальних послуг. Ухилення власника від укладання договору не звільняє його від витрат по утриманню будинку і прибудинкової території й оплату комунальних послуг.

Отже, ЖБК «Іллічівський-25» є балансоутримувачем вказаного будинку й надає житлово-комунальні послуги відповідачці яка їх не сплачує повністю.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_3 не сплачує житлово-комунальні послуги в повному обсязі, внаслідок чого станом на 01.01.2018 рік у неї утворилась заборгованість в сумі 11 403,56 гривень, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

За змістом ст. ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні-послуги» та п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (далі – Правил) затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів № 5 від 14 січня 2009 року, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений у п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення містяться у статтях 10, 60 ЦПК України (2004р.).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічні положення містяться у статті 212 ЦПК України (2004р.).

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У п. 13 постанови № 5 Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року Верховний Суд України роз’яснив, що при з’ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов’язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема статтею 61 ЦПК. У деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов’язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів (частина четверта статті 10, стаття 137 ЦПК).

Докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстави позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними (стаття 136 ЦПК). Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування (стаття 58 ЦПК), або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи (стаття 59 ЦПК), судом не повинні прийматися.

Як роз’яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов’язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які вона посилалася як на заперечення проти позову, а саме, те, що розрахунок заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг є неналежним.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідачка ОСОБА_3 стверджувала, що ЖБК «Іллічівський-25» безпідставно нарахував їй неіснуючу заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг, оскільки, починаючи з листопада 2015 року по теперішній час їй призначалася субсидія на оплату житлово-комунальних послуг та вона неодноразово одержувала муніципальну допомогу, що підтверджується доданими до заперечень копіями повідомлень про нарахування субсидій та виписками по особовому рахунку. Однак в розрахунку позивача ні субсидія, ні муніципальна допомога не була врахована. Сукупний розмір надходжень на її особовий рахунок значно перевищує нараховані їй позивачем суми за житлово-комунальні послуги (а.с. 45-46, 126-135).

Однак, в порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином заперечення проти позову та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Як вбачається з розрахунку заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг, наданим позивачем, на 01 жовтня 2011 року борг складає 4 610,57 грн. (а.с. 8), але ні позивачем, ні судом першої інстанції не з’ясовано коли почалось утворення заборгованості по сплаті за житлово-комунальні послуги та її складові частини.

Відповідачка ОСОБА_3 надала суду апеляційної інстанції довідки ЖБК «Іллічівський-25» від 01 серпня 2011 року та від 01 серпня 2013 роки про те, що заборгованості по сплаті за житлово-комунальні послуги за ці періоди відсутні, а також зведену таблицю по нарахуванню та сплаті за житлово-комунальні послуги по квартирі №235 за період з серпня 2011 року по грудень 2017 року, з якої вбачається, що станом на 01 січня 2018 року заборгованості немає, переплата за ці послуги становить 7061,89 гривень.

Аналізуючи зазначені норми цивільного процесуального права, роз’яснення Верховного Суду України, з’ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, у тому числі вище приведених, колегія суддів вважає докази, надані відповідачкою належними та допустимими та приймає їх до уваги й вважає, що позивачем не доведено належним чином наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані відповідачці, наданий позивачем розрахунок заборгованості за ці послуги не відповідає діючим тарифам на послуги та дійсності й не приймається до уваги.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Спливпозовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини4 статті 267 ЦК України).

Як роз'яснено в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, строк позовної давності застосовується судом у тому разі, коли позов є доведеним.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем, ЖБК «Іллічівський-25» не доведено належним чином те, що відповідачка порушила його права, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України право позивача не підлягає захисту судом.

Отже, вимоги ЖБК «Іллічівський-25» є незаконними, необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. 68 ЖК УРСР, ст. 20Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі ч.ч. 1 та 13 ст. 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідачка ОСОБА_3 понесла і документально підтвердила витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 2643 грн. (а.с. 162), тому у зв’язку з задоволенням апеляційної скарги стягненню з позивача на користь відповідачки підлягає судовий збір в сумі 2643 гривень.

У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то ця справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 11 квітня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Житлово-будівельного кооперативу «Іллічівський-25» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованостівідмовити.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Іллічівський-25» (код ЄДРПОУ 20994296, що зареєстрований за адресою: м.Одеса пр.-т. Добровольського, 116) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, що зареєстрована за адресою: м.Одеса пр.-т. Добровольського, 116 кв.235) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2 643 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 27 серпня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

ОСОБА_4

ОСОБА_2