Ухвала суду № 76279923, 31.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/1685/17 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С. В.

Провадження № 11-кп/783/120/18 Доповідач: Урдюк Т. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Урдюк Т.М.,

суддів: Стельмаха І. О., Ревера В.В.,

секретаря Мазур-Іванько Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги представника цивільного відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_2 та захисника обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4 Мар’яна Романовича на вирок Личаківського районного суду м.Львова від 13 грудня 2017 року відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

з участю прокурора Горин У.І.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

його захисника – адвоката ОСОБА_5,

потерпілої ОСОБА_6,

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_7,

в с т а н о в и л а:

вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

Обрано покарання ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК України у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800 грн. (шість тисяч вісімсот гривень) з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного йому покарання за цим вироком на підставі п.«ґ» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року.

Стягнуто із ОСОБА_3 в користь Державного бюджету України процесуальні витрати – витрати пов’язані із залученням експерта в розмірі 3 581,5 грн. (три тисячі п’ятсот вісімдесят одна гривня п’ятдесят копійок).

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 52 774,75 грн. та моральну шкоду в розмірі 57 000 грн., що в загальному становить 109 774,75 (сто дев’ять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні сімдесят п’ять копійок).

Стягнуто з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 4 966,87 грн., а всього в сумі 7 966,87 грн. (сім тисяч дев’ятсот шістдесят шість гривень вісімдесят сім копійок)

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в рівних частках на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 640 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він 11.09.2016 року о 20 год., керуючи транспортним засобом марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині дороги вул. Личаківської у напрямку вул. Мечникова, порушив вимоги Р.1 п.1.10 (стосовно значення терміну «дати дорогу») Р.2 п.2.3 та Р.12 п.п.12.3, Р.18 п.п.18.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року зі змінами та доповненнями відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 136 від 06.03.2013 року, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу не переконався у тому, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу при виході ОСОБА_6 на пішохідний перехід, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, яка в результаті наїзду отримала тілесні ушкодження: перелом нижньої щелепи в ділянці кутів щелепи справа та зліва, з кістковим уламком в ділянці перелому щелепи зліва, струс головного мозку, рана і лобної ділянки голови справа, синці зовнішньої поверхні середньо-верхньої частини лівої гомілки, внутрішньої поверхні середньої третини правої гомілки, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров’я.

Не погоджуючись із даним вироком, представник цивільного відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_2 та захисник обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

Представник цивільного відповідача ОСОБА_2 не погоджуючись із ухваленим вироком в частині задоволених вимог в цивільному позові, звернутих до ПрАТ «УПСК», просить вирок Личаківського районного суду м.Львова від 13 грудня 2017 року змінити шляхом виключення стягнення з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_6 моральної шкоди в розмірі 3 000 грн. матеріальної шкоди в розмірі 4 966, 87 грн. та судового збору в сумі 320 грн. В решті вирок залишити без змін.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог представник цивільного відповідача покликається на те, що правовідносини між ПрАТ «УПСК» і цивільним позивачем є цивільно-правовими і не випливають із обвинувачення, і не підлягає розгляду в кримінальному провадженні та поданий позов повинен вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

На переконання представника, у вироку не вмотивовано стягнення з ПрАТ «УПСК», на користь позивача матеріальної шкоди в розмірі 4 966, 87 грн., як і не зазначено з чого складається така шкода.

Окрім цього, представник звертає увагу, що всупереч вимогам Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», потерпілою порушено порядок для отримання страхового відшкодування.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_4 просить вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства в іншому складі суду.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог адвокат покликається на те, що суд першої інстанції не обґрунтував в рішенні призначене стягнення моральної й матеріальної шкоди, зазначивши лише, що він погоджується із розміром такої, який зазначений позивачем, оскільки він обґрунтований і на його підтвердження надано письмові докази, при цьому суд не надав належної оцінки доказам.

На його переконання, в матеріалах провадження відсутні належні докази на підтвердження матеріальної шкоди.

Окрім цього, адвокат вважає позицію суду щодо визначення витрат на надання правової допомоги як матеріальну шкоду хибною та такою, що не відповідає вимогам закону.

Представник потерпілої – адвокат ОСОБА_7 подав на вказані апеляційні скарги письмові заперечення, в яких просить відмовити у їх задоволенні, а оскаржуваний вирок залишити без змін. В обґрунтування заперечень адвокат покликається на те, що потерпілою та її представником було подано точний та детальний розрахунок всіх витрат з належним документальним підтвердженням, понесених на лікування, реабілітацію, правову допомогу та пошкоджений одяг, які виникли виключно через та після вчинення наїзду ОСОБА_9 на потерпілу. Всі витрати, які були понесені потерпілою в іноземній валюті, були належним чином конвертовані станом на дату подання цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Адвокат ОСОБА_7 вважає, що покликання представника ПрАТ «УПСК» є безпідставними, так як потерпілий у ДТП має право сам обирати, до кого звертатись про стягнення коштів за заподіяну шкоду. На його переконання, суд першої інстанції вірно визначив розмір матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого та страховика.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника на підтримання поданої апеляційної скарги, думку прокурора, потерпілої та її представника, які заперечили проти апеляційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарг, колегія суддів вважає, що такі не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними у матеріалах провадження доказами, які судом всебічно й повно досліджені, таким надана вірна оцінка, що ніким не оспорюється.

За змістом ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій злочином завдано майнової та/або немайнової (моральної) шкоди, має право під час кримінального провадження пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого.

Правові підстави для відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в тому числі, і у випадку страхування цивільної відповідальності, визначені у ст.ст. 1187, 1188, 1194 ЦК України та у Законі України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961 – IV зі змінами.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням, утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6 передбачено, що шкода, заподіяна особі внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від наявності вини заподіювача шкоди.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи чимось обмежене.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22–31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження потерпілою ОСОБА_6 був заявлений цивільний позов, в тому числі і до ПрАТ «Українська пожежна-страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 57 741,62 грн. з врахуванням ліміту страхового полісу, та моральної шкоди в розмірі 60 000 грн. з врахуванням ліміту страхового полісу. Підставою для пред’явлення цивільного позову стало те, що внаслідок наїзду вона отримала перелом нижньої щелепи, тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні, перенесла операцію. В результаті травми перестав працювати лицевий м’яз, вона не могла розмовляти, приймати їжу, її обличчя деформувалось. Тривалий час вона проходила лікування в Україні і оскільки від отриманого стресу не могла самостійно знаходитись вдома, вона поїхала в Італію до мами, яка її доглядала, а також там продовжила лікування.

Як встановлено судом, між ОСОБА_10 та ПрАТ «Українська пожежна-страхова компанія» 13 січня 2016 року укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідності власників наземних транспортних засобів – поліс №АЕ/7070663 (а.с.п.228), відповідно до умов якого страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю становить 100 000 грн., за шкоду, заподіяну майну – 50 000 грн., а розмір франшизи становить 0.

Відповідно до ст.26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров’я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю.

Установивши всі обставини, проаналізувавши надані докази з точки зору їх належності та допустимості й надавши їм правову оцінку, належним чином застосувавши наведені вище положення ЦК України та Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення цивільного позову ОСОБА_6 та підставно стягнув з ОСОБА_3 заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 52 774,75 грн. та моральну шкоду в розмірі 57 000 грн. та з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська пожежна-страхова компанія» моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 4 966,87 грн., належним чином мотивувавши своє рішення.

Доводи апеляційної скарги ПрАТ «Українська пожежна-страхова компанія» про те, що цивільно-правові спори за участю товариства не можуть розглядатися у кримінальному провадженні не ґрунтуються на вимогах закону.

За змістом ч.1 ст. 128 КПК України цивільний позову у кримінальному провадженні пред’являється особою, якій злочином заподіяно шкоду до підозрюваного/обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного/обвинуваченого.

З аналізу наведеної норми у поєднанні із положеннями ст. 1194 ЦК України та положеннями Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що ПрАТ «Українська пожежна-страхова компанія» несе часткову відповідальність за шкоду, заподіяну ОСОБА_10 із використанням джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу, а тому до цього товариства може бути пред’явлений позов про відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_6

Окрім цього, відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами цього Кодексу, а згідно з ч. 1 ст. 129 КПК суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При цьому суд зобов’язаний усебічно, повно й об’єктивно дослідити обставини справи, з’ясувати характер та розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв’язок між діянням та шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Суд першої інстанції встановив, що й не заперечують учасники судового провадження, що шкоду потерпілій ОСОБА_6 було завдано внаслідок грубого порушення ОСОБА_9 ПДР, у результаті чого сталася ДТП, тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КПК.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 перед третіми особами була застрахована згідно з полісом №АЕ/7070663 від 13 січня 2016 року (страховик - ПрАТ «Українська пожежна-страхова компанія»).

З огляду на наведене, заявлений потерпілою цивільний позов суд обґрунтовано розглянув в цьому кримінальному провадженні.

Необґрунтованими є доводи представника цивільного відповідача про те, що відносини між позивачем і страховою компанією є виключно цивільно-правовими, оскільки завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільну відповідальність якої застраховано, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком особи, яка завдала шкоди. Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди, а вирішення питання щодо її відшкодування можливе в межах кримінального провадження на підставі статей 128, 129 КПК.

З приводу твердження цивільного відповідача – ПрАТ «Українська пожежна-страхова компанія» в апеляційній скарзі про те, що потерпіла не виконала передбачений законодавством обов’язок про надання письмової заяви, на переконання колегії суддів апеляційного суду, невиконання потерпілою вимог ст.35 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині звернення до страховика із заявою про страхове відшкодування, не свідчить про відсутність права в останньої та обов’язку страховика на відшкодування шкоди.

Такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, колегія суддів вважає і доводи апеляційних скарг щодо необґрунтованості розмірів проведеного відшкодування. Колегія суддів вважає, що всі витрати, на які послалася потерпіла, надавши відповідні документи, підтверджують розмір шкоди, яка їй була завдана внаслідок злочину, відповідає обсягу фізичних страждань, моральних переживань та незручностей, що були заподіяні їй злочином, а тому вона підлягає відшкодуванню із ПрАТ «Українська пожежна-страхова компанія» та із обвинуваченого ОСОБА_3 у відповідних частинах відповідно до положень ст.ст. 1187, 1194 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Щодо покликань адвоката в частині стягнення витрат на правову допомогу на підставі Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», то на переконання колегії суддів апеляційного суду, посилання на норми вказаного закону є безпідставними, адже даний закон регулює питання компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах, а витрати на послуги адвоката, які були понесені у кримінальних провадженнях регулюється Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч.2 ст.120 КПК України, витрати, пов’язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

З огляду на наведене, на переконання колегії суддів апеляційного суду, цивільний позов в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 суд вирішив відповідно до вимог статей 127-129 КПК України. Розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд визначив з урахуванням вимог статей 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, а висновок місцевого суду є вмотивованим й обґрунтованим.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.

Із урахуванням викладеного оскаржуваний вирок Личаківського районного суду м.Львова від 13 грудня 2017 року в частині вирішення вимог цивільного позову колегія суддів апеляційного суду вважає законним та обґрунтованим, підстав для зміни чи скасування вироку у цій частині колегія суддів не вбачає, у зв’язку з чим апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України,

п о с т а н о в и л а:

вирок Личаківського районного суду м.Львова від 13 грудня 2017 року відносно ОСОБА_3 залишити без змін, апеляційні скарги представника цивільного відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_4 Мар’яна Романовича в інтересах ОСОБА_3 – без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

Т.М.ОСОБА_11ОСОБА_12Ревер