Рішення № 76278382, 06.09.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 06.09.2018

Справа № 334/2296/16-ц

Провадження № 2/334/179/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого - судді Ісакова Д.О.

при секретарі - Петракей Р.С.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання споживчого кредиту припиненим, визнання угод недійсними та стягнення суми збитків, -

встановив:

У квітні 2016 року позивачі звернулись до ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом про визнання споживчого кредиту припиненим, визнання угод недійсними та стягнення суми збитків, в якому вказують, що 20.02.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, укладено кредитний договір №ZPXRRX07100099, відповідно до якого ОСОБА_3, отримав кредит в розмірі 3115,20 грн. на строк 24 місяці до 19.02.2009 року, з умовою сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 1,0% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту.

Крім того, з позивачем ОСОБА_3 було укладено договір № SAMDN40000011716424 від 20.02.2007 року, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

В зв’язку із скрутним матеріальним становищем, зобов’язання за вказаними договорами не виконані позивачем ОСОБА_3, однак позивач вважає вказані договори припиненими з 19.02.2012 року на підставі ст. 257, 261 ЦК України в зв’язку зі спливом строку позовної давності.

В січні 2014 року на адресу позивача ОСОБА_3 надійшли листи від відповідача з вимогою про повернення заборгованості за кредитними договорами, вказані листи отримані позивачкою ОСОБА_4 Після вказаних подій представники відповідача почали здійснювати психологічний тиск на позивачку ОСОБА_4 шляхом постійних телефонних дзвінків з погрозами фізичної розправи, відібрання майна, вимагаючи повернення заборгованості за кредитними договорами.

Знаходячись під постійним психологічним тиском з боку представників відповідача позивачка ОСОБА_4 укладає з ПАТ КБ «Приват Банк» додаткову угоду №1 від 06.07.2015 року, відповідно до якої згідно до ст. 520 ЦК України відбулося переведення боргу і заміна боржника в зобов’язанні, а саме ОСОБА_4 стала позичальником за договорами №ZPXRRX07100099 та № SAMDN40000011716424 від 20.02.2007 року.

Крім цього, ОСОБА_4 06.07.2015 року укладає генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості, згідно якої ОСОБА_4 є позичальником за договором № SAMDN40000011716424 від 20.02.2007 року заборгованість по якому складає – 2375,52 грн.; і за договором №ZPXRRX07100099 від 20.02.2007 року – заборгованість по якому складає – 31747,85 грн. Датою кінцевого погашення за договорами позики є – 31.07.2018 року.

Позивачі вважають, що додаткова угода №1 та генеральна угода про реструктуризацію боргу від 06.07.2015 року була підписана з порушенням ч.6 ст.11, п.6,7 ч.11 ст.11, ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст. 231 ЦК України під моральним та психологічним тиском, про що свідчить підписання угоди на вкрай невигідних для позивачки ОСОБА_4 умовах.

В зв’язку з наведеним, позивачі просять визнати договори № SAMDN40000011716424, №ZPXRRX07100099 від 20.02.2007р. укладені між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» припиненими в зв’язку з порушення строків позовної давності, а додаткову угоду №1 від 06.07.2015 року до договорів № SAMDN40000011716424, №ZPXRRX07100099 від 20.02.2007р. та генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості від 06.07.2015 року укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 недійсною з підстав порушення ч.6 ст.11 п.6,7 ч.11 ст.11, ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» та у відповідності зі ст.231 ЦК України. Крім того, позивачі просять стягнути на користь ОСОБА_4 з відповідача збитки відповідно до ч.2 ст. 231 ЦК України у розмірі – 137925,16 грн.

В судовому засідання представник позивачів вважає позов обґрунтованим, підприємницьку діяльність Приватбанку нечесною, такою, що порушила права позивача ОСОБА_4, так як представники банку, які знали що вона хворіє та перебуває на обліку в онко диспансері, скористалися цим та перекинули борг її сина – ОСОБА_3 за кредитним договором на хвору матір - ОСОБА_4, що є незаконним, представник позивачів підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав вказаних у позові.

Представник відповідача в судовому засідання проти вимог позивачів заперечував, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, підтримав письмові заперечення. Зазначає, що укладені позивачами кредитні договори та угоди є дійсними та підлягають виконанню у повному обсязі.

Також представником відповідача через канцелярію суду подано заяву, в якій просив у випадку, якщо суд побачить правові підстави для задоволення позовної заяви, ПАТ КБ «Приватбанк» вважає за необхідне, керуючись ч.3 ст.267 ЦК України, просити суд при вирішенні спору застосувати позовну давність до правовідносин, які склалися з одним із позивачів – ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4 є її подругою, яка повідомила, що їй дзвонили з банку, вимагали погашення кредиту. Кредит взяв її син – ОСОБА_3. Представники банку їй погрожували фізичною розправою. Після чого вона вирішила піти до банку та сплатити кредит, де їй запропонували взяти решту боргу на себе. Крім цього їй поламали замок у вхідних дверях, погрожували фізичною розправою її сину.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що з 01.01.2015 року по червень 2015 року приходили представники Приватбанку до ОСОБА_4 та вимагали повернути кошти, які взяв в кредит ОСОБА_3 в 2007 році, листівки залишали з словами поверни борг, зламували дверний замок ОСОБА_3, ОСОБА_7 дуже нервово реагувала на ці листівки, їй неодноразово викликали швидку допомогу. ОСОБА_6 разом з ОСОБА_4 ходила до Приватбанку, де ОСОБА_4 взяла на себе кредит сина. Також ОСОБА_4 зверталася до поліції, де їй письмово запропонували звернутися до суду. Спеціаліст по обслуговуванню клієнтів банку Соболєва – Малиш обманула ОСОБА_4, повідомивши що неможливо розірвати кредитний договір. На теперішній час банк вже не турбує ОСОБА_4, з її пенсії утримується щомісячно по 500 гривень на погашення кредиту.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вислухавши думку сторін у справі надавши їм оцінку, приходить до наступного висновку.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

20.02.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, укладено кредитний договір №ZPXRRX07100099, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 3115,20 грн. на строк 24 місяці до 19.02.2009 року, з умовою сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 1,0% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту.

Крім того, з позивачем ОСОБА_3 було укладено договір № SAMDN40000011716424 від 20.02.2007 року, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Зобов’язання за вказаними договорами позивачем ОСОБА_3 не були виконані в повному обсязі.

ОСОБА_4, яка є матір’ю позивача ОСОБА_3 уклала з ПАТ КБ «Приват Банк» додаткову угоду №1 від 06.07.2015 року, відповідно до якої згідно до ст. 520 ЦК України

відбулося переведення боргу і заміна боржника в зобов’язанні, а саме ОСОБА_4 стала позичальником, а відповідно і боржником за договорами №ZPXRRX07100099 та № SAMDN40000011716424 від 20.02.2007 року.

Крім цього, ОСОБА_4 06.07.2015 року укладає з ПАТ КБ «Приват Банк» генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості, згідно якої ОСОБА_4 є позичальником за договором № SAMDN40000011716424 від 20.02.2007 року заборгованість по якому складає – 2375,52 грн.; і за договором №ZPXRRX07100099 від 20.02.2007 року – заборгованість по якому складає – 31747,85 грн. Відповідно до п.2.1 Угоди, банк надає позичальнику строковий кредит в розмірі 31723,37 грн. на строк 36 місяців до 31.07.2018 року, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Погашення заборгованості здійснюється шляхом внесення до каси банку щомісячного платежу в розмірі 1150,92 грн. Крім того, відповідно до п. 1.3 Угоди з метою забезпечення виконання зобов’язань за договором, позичальник зобов’язується в день підписання генеральної угоди мати залишок на відкритому рахунку в розмірі 2400,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення №150706В1DT133693XKRA ОСОБА_4 06.07.2015 року було внесено на рахунок ПАТ КБ «ПриватБанк» суму в розмірі 2400,00 грн.

Відповідно, до виписки по рахунку наданої відповідачем, ОСОБА_4 на виконання генеральної угоди про реструктуризацію від 06.07.2015 року вносила оплати в розмірі 1160,00 грн., 17.08.2015 року, 15.09.2015 року, 10.10.2015 року, 17.11.2015 року, 18.12.2015 року, 11.01.2016 року. Надалі заборгованість за угодою, позивачкою ОСОБА_4 не сплачувалась.

Що стосується вимог позивача ОСОБА_3 про визнання договорів № SAMDN40000011716424, №ZPXRRX07100099 від 20.02.2007р. припиненими в зв’язку зі спливом позовної давності, то суд виходить з наступного.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-786цс17 від 5 травня 2017 року, за загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право піддягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи

в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право в даному випадку на стягнення заборгованості.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання не визнає. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

В зв’язку з наведеним вимоги позивачів щодо визнання договорів № SAMDN40000011716424, №ZPXRRX07100099 від 20.02.2007р. укладених між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» припиненими не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивачів, щодо визнання додаткової угоди №1 від 06.07.2015 року до договорів № SAMDN40000011716424, №ZPXRRX07100099 від 20.02.2007р. та генеральної угоду про реструктуризацію заборгованості від 06.07.2015 року укладеної між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 недійсною з підстав ст. 231 ЦК України, тобто з підстав вчинення правочину під моральним та психічним тиском, суд виходить з наступного.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися у незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.

Позивачка ОСОБА_4 на підтвердження своїх вимог з приводу недійсності правочинів надала свої особисті пояснення, відповідально до яких, представники банку спонукали її на укладання вказаних договорів шляхом погроз фізичної розправи з нею та її сином, погрозою відібрання майна. ОСОБА_4 суду пояснила, що з приводу погроз та психологічного тиску вона до правоохоронних органів не зверталась. Вказані випадки тиску та насилля, жодним чином не зафіксовані. Доказів, які б об’єктивно підтвердили слова позивачки, суду надані не були.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що зі слів позивачки їм відомо, що син ОСОБА_4 – ОСОБА_3, отримав у банку кредит, а коли за вказаним кредитом виникла заборгованість, співробітники банку запропонували ОСОБА_4Ф, взяти цей борг на себе, на що та погодилась. Однак погодилась вона під тиском, оскільки співробітники банку погрожували фізичною розправою їй та її сину, крім того, пошкодили замок у вхідних дверях. Безпосереднім свідком погроз вони не були, вказана інформація відома їм зі слів ОСОБА_4

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 83 цього Кодексу.

Судом не встановлено обставин, підтверджених об’єктивними доказами, які б доводили недійсність правочинів вчинених ОСОБА_4 відповідно до ст. 231 ЦК України.

В зв’язку з наведеним, підстав для задоволення вимог щодо стягнення збитків відповідно до ч.2 ст.231 ЦК України не має.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 сплатила суму у розмірі 2400,00 грн. на виконання умов пунктів 1.3 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості від 06.07.2015 р., крім того згідно виписки по рахунку ОСОБА_4 шість разів вносила оплату за кредитом у розмірі 1160,00 грн. самостійно здійснюючи погашення.

За нормою ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання

споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 вказаного Закону споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Позивачка ОСОБА_4 свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту не відкликала, навпаки вона приступила до виконання зобов’язань за договором, що підтверджується внесенням коштів на погашення заборгованості, відображених у виписці з рахунку. Вказані обставини також доводять наявність волевиявлення на укладання договорів від 06.07.2015 року.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Вказана стаття розкриває поняття нечесної підприємницької практики, яка зокрема включає в себе будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: 1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; 2) вживання образливих або загрозливих висловів; 3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; 4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання; 5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

Кожна з цих обставин, які доводять наявність використання нечесної підприємницької практики, має бути підтверджена відповідними доказами, які позивачами надані не були.

Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність належних доказів, які б підтверджували вимоги позивачів у справі, в зв’язку з чим вважає за необхідне у позові відмовити.

Відповідно до ч.7 ст. 141 ЦПК України позивачем не сплачувався судовий збір за вирішення вимог про визнання споживчого кредиту припиненим, визнання угод недійсними та стягнення суми збитків, тому в цій частині судовий збір за розгляд судом справи слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.15, 16, 203, 231, 257,261 ЦК України ст.ст.12, 13, 19, 20, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, Закону України «Про захист прав споживачів», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання споживчого кредиту припиненим, визнання угод недійсними та стягнення суми збитків - відмовити.

Судовий збір за розгляд судом справи віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної

скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ісаков Д. О.