Постанова № 76276036, 05.09.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/3833/17 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 21 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді: Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

секретаря

судового засідання Кучерявого О.В.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року під головування судді Волкової Н.Я.

у цивільній справі № 279/3833/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Добролежа Людмила Григорівна, про визнання договору дарування житлового будинку удаваним, застосування наслідків договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на частину житлового будинку, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом. З урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 15.05.2001 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 - удаваним та застосувати до договору наслідки договору купівлі-продажу, визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку №76-а по вул.К.Лібкнехта м.Коростень Житомирської області. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 15.05.2001 року було нотаріально посвідчено договір дарування, укладений між відповідачами, який не відповідав фактичним відносинам, що склались між сторонами договору. Під договором дарування відповідачі приховали правові відносини за договором купівлі-продажу житлового будинку. З ОСОБА_3 з 26.08.2000 року та до 19.04.2016 року він перебував в офіційному шлюбі, а фактично проживав без реєстрації шлюбу з 1994 року. Власного житла вони не мали, винаймали квартири, тому мали потребу у придбанні власного житла, збирали кошти на його придбання. В період 1996-1999 року вони винаймали квартиру у громадянки ОСОБА_7 Коли ОСОБА_7 повідомила, що будинок їй потрібен для власних потреб, то її чоловік повідомив їх про те, що ОСОБА_5 продає житловий будинок АДРЕСА_1 Він намагався домовитись із ОСОБА_5 про придбання будинку, однак вона висунула вимогу про ціну, еквівалентну 6500 доларів США, що його не влаштувало. Через рік після перших перемовин ОСОБА_5 запропонувала придбати будинок за ціну, еквіваленту 5200 доларів США, на що він погодився та сплатив їй аванс в сумі 2500 доларів США. Зобов'язання про сплату решти суми було оформлено розпискою. Наступного дня після отримання авансу ОСОБА_5 зареєструвала його в будинку (14.12.1999 р.), де він зареєстрований та проживає і до цього часу. Для повного розрахунку із ОСОБА_5 за будинок він продовжував працювати в м.Києві та в Москві, передавав кошти ОСОБА_3, яка розраховувалась із ОСОБА_5 Після сплати решти суми в розмірі 2700 доларів США, відповідачі 15.05.2001 року замість договору купівлі-продажу уклали договір дарування, ОСОБА_3 забрала у ОСОБА_5 написану ним розписку про зобов'язання провести повний розрахунок. Укладення договору дарування було вигідно обом відповідачам, оскільки ОСОБА_5 звільнялась від сплати обов'язково внеску до Пенсійного фонду, а ОСОБА_3 отримувала право одноособової власності на будинок. Відповідачі діяли свідомо, приховуючи договір купівлі-продажу під договором дарування. Оскільки фактично відповідачами було укладено договір купівлі-продажу під час його з ОСОБА_3 шлюбу, то до спірного договору слід застосувати наслідки договору купівлі-продажу, визнати його право власності на 1/2 частину придбаного під час шлюбу будинку.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 як дарувальником та ОСОБА_3 як обдарованою, укладений 15.05.2001 року в м.Коростень Житомирської області, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Добролежею Л.Г., зареєстрований за №3151 - визнаний удаваним договором купівлі-продажу.

Визнано право власності ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 як спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 по 302,20 грн. судового збору.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема зазначає, що ОСОБА_4, який не був стороною правочину, не надано жодного належного та допустимого доказу того, що сторони уклали договір дарування з метою приховати інший правочин. А посилання на те, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі-продажу є необґрунтованим, оскільки ним не доведено, чи дійшли сторони згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, який начебто бажали приховати та відсутні письмові докази отримання дарувальником коштів від продажу домоволодіння в сумі 2500 дол. США чи в іншій сумі. Крім того, зазначає, що про договір дарування будинку позивач був обізнаний ще в 2006 році, що знайшло своє підтвердження в суді першої інстанції не тільки показами відповідачів, а також і рідним братом позивача свідком у справі ОСОБА_8 та рідною сестрою ОСОБА_9, а тому слід було застосувати строк позовної давності, про що ОСОБА_3 було подано відповідну заяву до суду. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено п.3 Постанови ПВУ від 18.12.2009 року №1, а саме суд вийшов за межі позовних вимог. Крім того, ОСОБА_3 були понесені витрати на надання правової допомоги за послуги адвоката у розмірі 5 000,00 грн. Тому просить суд урахувати це при винесенні рішення у справі та стягнути їх з позивача.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.7,8).

Позивач ОСОБА_4 в спірному будинку зареєстрований з 14 грудня 1999 року - ще до укладення договору дарування (а.с.6).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір дарування є удаваним договором купівлі-продажу.

При цьому судом враховано, що відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (2004 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.58 ч.2 ЦК України (в редакції 1963 року), якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваною є угода, укладена з метою приховання іншої угоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 243 ЦК України (1963) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Статтею 224 ЦК України (1963) передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до роз'яснень, що викладені у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (постанова втратила чинність на підставі постанови Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»), встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до частини другої статті 58 ЦК Української РСР визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню в даній справі, є дійсна спрямованість волі сторін - відповідачів, при укладенні оспорюваного договору дарування, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший а саме: договір купівлі-продажу. На відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, тому з'ясуванню підлягає і те, чи були у дарувальника будь-які підстави дарувати квартиру обдаровуваному (правова позиція ВСУ у справі №6-1026цс16 від 07.09.2016року.).

В даному випадку суд першої інстанції правильно вважав, що укладений відповідачами договір дарування є удаваним правочином, оскільки при його укладенні волевиявлення відповідачів (як зовнішній прояв волі) не відповідало їх внутрішній волі. Так, ОСОБА_3, перебуваючи на момент укладення договору в шлюбі з позивачем, діяла і в його інтересах. Тому, придбане під час шлюбу за договором майно набуло статусу спільного сумісного майна подружжя. За таких обставин, позивач набув право на житловий будинок, який є предметом спірного договору, як спільне сумісне майно подружжя. Проте, посвідчення договору дарування позбавило позивача такого права.

Суд першої інстанції належним чином виконав вимоги закону щодо оцінки доказів і щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини у справі, та на підставі детального аналізу доказів у справі дійшов вірного висновку про порушення прав позивача та необхідності їх відновлення шляхом визнання оспорюваного договору удаваним договором купівлі-продажу. Будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності не заслуговують на увагу та на правильність висновків суду не впливають, оскільки відповідно до роз»яснень, що викладені в п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5 з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Оскільки позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

За наведених обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки воно постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді:

Повний текст постанови складений 06.09.2018 року.