Постанова № 76274466, 05.09.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 806/3729/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"05" вересня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

Моніча Б.С.,

за участю секретаря Черняк А.А.,

сторін та їх представників:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "02" лютого 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат про зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу , -

суддя в 1-й інстанції - Семенюк М.М.,

місце ухвалення рішення - м.Житомир,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017 р. позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 12 рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу в призначені одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи з 15.07.2015року внаслідок поранення (контузії) та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.07.2017року №74;

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності внаслідок поранення (контузії) та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 15.07.2015року відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» та Порядку, затвердженого Постановою Кабінетів Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2018р. позов задоволено.

Визнано протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.07.2017року №74, затверджене Міністром оборони України 18.07.2017р.

Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2, як інваліду 2 групи з 15.07.2015року, одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги міністерство зазначає, що повторне встановлення інвалідності не є днем встановлення інвалідності та не може вважатися підставою для виплати допомоги позивачу, оскільки підпунктом 4 пункту 2 Постанови КМУ №499 окремо врегульовано питання встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання допомоги в більшому розмірі, проте, вказана норма в даному випадку застосуванню не підлягає, оскільки чинним на листопад 2012 року ( встановленні інвалідності ІІІ групи) законодавством України не було передбачено виплату допомоги такій категорії військовослужбовців як позивач.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах з 13.11.1980року по 08.05.1987року.

В період з 11.10.1984 року по 20.01.1986 року проходив службу в Республіці Афганістан та приймав участь в бойових діях.

05.12.2012 року Житомирською обласною МСЕК №2 ОСОБА_2 встановлено третю групу інвалідності, з 30.11.2012 року, що настала внаслідок поранення (контузія) та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Згідно наявних матеріалів справи, за вказаною групою інвалідності позивачу згідно вимог статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога та інші компенсаційні виплати не призначалися та не виплачувалися.

Житомирською Обласною МСЕК № 2 від 17.08.2015 року позивачу встановлено 2-у групу інвалідності, з 15.07.2015 року, що настала внаслідок поранення, контузії та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

17.08.2015 року Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Бердичівської міської ради встановлено статус інваліда війни другої групи.

30.06.2016 року позивач звернувся до Міністерства оборони України через Бердичівський об'єднаний військовий комісаріат з заявою про виплату одноразової грошової допомоги як інваліду 2-ї групи , звідти документи направлено до МОУ

Розглянувши вказані документи Міністерство оборони України своїм рішенням, оформленим Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 11.11.2016 року № 96, повернуло їх до військкомату на доопрацювання, оскільки в поданих матеріалах немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби, як це передбачено пп. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням позивач звернувся до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до Міністерства оброни України про визнання дій та рішення протиправним, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

01.03.2017 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області прийняв постанову, що набрала законної сили 22.05.2017, якою:

- визнав протиправною бездіяльність Міністерства оброни України, що полягає у непризначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2 групи з 15.07.2015 року, внаслідок поранення (контузія) та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії за заявою від 02.07.2016 року;

- визнав протиправним та скасував рішення Міністерства оборони України про повернення документів на доопрацювання у зв'язку із встановленням ОСОБА_2 інвалідності 2 групи з 15.07.2015 року внаслідок поранення (контузія) та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 11.11.2016 року №96;

-зобов'язав Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ОСОБА_2 інвалідності 2 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975 та статей 16-16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням вимог зазначеного законодавства щодо права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на лату встановлення інвалідності, а саме 15.07.2015року.

На виконання вищевказаної постанови, позивач повторно звернувся до відповідача з відповідною заявою про вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби та надав копії необхідних документів.

Розглянувши вказані документи Міністерство оборони України своїм рішенням, оформленим протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 14.07.2017 року № 74, затвердженим Міністром оборони України 18.07.2017, відмовило позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що: він звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 03.11.2006 № 328-V, а інвалідність встановлено до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; у ОСОБА_2 відбулася зміна групи інвалідності понад дворічних термін з часу первинного встановлення інвалідності.

Наведені обставини слугували підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України , оформлене протоколом засідання комісії МОУ від 14.07.2017р. №74, про відмову у призначенні позивачу грошової допомоги є протиправним.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом №2011-XII.

При цьому, згідно ст. 1 Закону N 2011-XII на час виникнення правовідносин соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності 3 групи з 30.11.2012 року, визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).

Пунктом 2 постанови КМУ № 499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

При цьому одноразова грошова допомога по 3 групі інвалідності позивачеві після звільнення з військової служби не призначалася та не виплачувалася.

В подальшому, на час встановлення позивачу 2 групи інвалідності з 15.07.2015 року, нормативними актами, якими врегульовано його право на отримання одноразової грошової допомоги є: Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону № 5040-VI від 04.07.2012 року (набрав чинності з 01.01.2014 року) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.6 Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до приписів ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції періоду повторного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності позивачу ) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

При цьому, враховуючи вищенаведені норми права, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи повторного встановлення такої інвалідності.

Частиною 2 п.3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Надаючи офіційне тлумачення положень ст.58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірних висновків, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду 2-ї групи виникло з моменту встановлення йому цієї інвалідності з 15.07.2015 року, незалежно від часу, що минув після звільнення його з військової служби.

При цьому, аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи повторного встановлення такої інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 року № 21-446а14 та від 21.04.2015 року № 21-135а15.

Окрім того в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року по справі №21-563а14 проаналізувавши положення редакцій статті 16 Закону №2011-XII суд застосував саме те (нове) законодавство, яке було чинним на час встановлення особі вищої групи інвалідності дійшов висновку, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Крім того, Порядок №975 не містить жодних обмежень щодо неможливості застосування його до осіб, які отримали первинну інвалідність до 01.01.2014 та до осіб, які проходили строкову військову службу в країнах, де велись бойові дії. А, отже, в розумінні вимог вказаних положень позивач може реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги протягом трьох років з дня виникнення у нього такого права.

Враховуючи той факт, що грошову допомогу по 3-й групі інвалідності позивач не отримував, він має право на отримання грошової допомоги по 2-й групі інвалідності у повному розмірі з 15.07.2015 року.

Пунктом 8 ст.16-3 Закону №2011-XII встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Водночас статтею 16-4 Закону встановлений вичерпний перелік підстав коли призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

З наданих до справи доказів вбачається, що поранення і захворювання позивач отримав не внаслідок протиправних дій, а внаслідок виконання обов'язків військової служби під час участі в бойових діях.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачеві, як інваліду війни 2-ї групи, повинна бути призначена і сплачена одноразова грошова допомога, відповідно до п. 6 Порядку № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому 2-ї групи інвалідності, а саме 15.07.2015року.

Документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає до Департаменту фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб (п. 4.7 Положення Наказу Міністра оборони України 14.08.2014 № 530).

Висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги подається обласним військовим комісаріатом в 15-денний термін з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні (пункт 4.8 Положення).

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови ( п.13 Порядку згідно Постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975).

Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України ( п.4.10 Положення Наказу МОУ).

Після проведення виплати витяг з наказу про проведення виплати, завірений встановленим порядком, обласним військовим комісаріатом надсилається до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. (п.4.11 Положення Наказу МОУ).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Як встановлено судом, 01.06.2017 року - у визначений Законом трирічний термін позивач звернувся до Бердичівського ОМВК із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому саме 2-ї групи інвалідності з 15.07.2015року у відповідності до Порядку № 975, яким врегульовано право позивача на отримання названої допомоги.

При цьому Житомирський обласний військовий комісаріат вчасно надав до Міністерства оборони України висновок про можливість виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до п.13 Порядку № 975, але Міністерство оборони України прийняло протиправне рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

Таким чином, рішення Міністерства оборони про відмову у призначенні позивачу грошової допомоги, що оформлене протоколом засідання комісії МОУ від 14.07.2017 року №74 є протиправним, а тому позовні вимоги правомірно задоволенні судом у повному обсязі.

З доводами скарги Міністерства оборони України погодитись не можна з огляду на те, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 квітня 2015 року №21-135а15.

Щодо можливого втручання суду, через постановлення рішення, у дискреційні повноваження органу державної влади, на що в апеляційній скарзі звертається увага, то колегія суддів зазначає, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тож, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, суд має повне право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.

При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання певного статусу, не призначає допомогу у певному розмірі, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

Крім того, відповідно до абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003№3 рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стаття 13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "02" лютого 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

Б.С. Моніч

Повне судове рішення складено "06" вересня 2018 р.