Постанова № 76272449, 05.09.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/39/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Джабурія О.В.

суддів: Шляхтицького О.І. , Семенюка Г.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2017р. та ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом Білгород-Дністровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.,

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

03 січня 2017 року Білгород-Дністровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області звернулось до суду з позовом, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що ОСОБА_1 зареєстрована в управлінні, як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з 12.07.2005 року за реєстраційним №1501039653, а з 01.01.2011 року, як платник єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. ОСОБА_1 знаходилась на спрощеній системі оподаткування та сплачувала єдиний податок. Станом на 26.12.2016 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 67700, ІПН - НОМЕР_1) на користь Білгород-Дністровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.

10.01.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 від 29.12.2017 року про визнання виконавчого листа по вказаній справі таким, що не підлягає виконанню.

19.02.2018 року до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання №3 вхідний №4672/18 про відвід головуючому по справі, секретарю судового засідання та помічнику судді від розгляду клопотання про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа ООАС по справі №815/39/17 та всіх інших клопотань відповідача по цій справі, адже заявник зазначає, що при вирішенні справи та винесенні постанови від 09.02.2017 року головуючим по справі були суттєво порушені процесуальні права відповідача та невірно застосовані норми матеріального права щодо визначення обов'язку відповідача сплачувати суми ЄСВ за період її діяльності в якості суб'єкта підприємницької діяльності.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року клопотання ОСОБА_1 від 29.12.2017 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по справі за адміністративним позовом Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн. задоволено частково. Відстрочено примусове виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2017 року по справі №815/39/17 в рамках ВП №55193991 від 04.12.2017 року до завершення апеляційного розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 від 01.02.2018 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року повернуто ОСОБА_1 клопотання №3 про відвід від 15.02.2018 року головуючому по справі судді Єфіменку К.С., секретарю судового засідання та помічнику судді при розгляді клопотання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по справі за адміністративним позовом Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн. без розгляду.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування зазначених рішень.

Згідно до вимог ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА_1 зареєстрована в управлінні, як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з 12.07.2005 року за реєстраційним №1501039653, а з 01.01.2011 року, як платник єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. ОСОБА_1 знаходилась на спрощеній системі оподаткування та сплачувала єдиний податок.

20.01.2012 року у ОСОБА_1 утворилась недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму 979,59 грн., що підтверджується карткою особового рахунку ОСОБА_1

Станом на 26.12.2016 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.

Управлінням Пенсійного фонду України відповідачу була надіслана податкова вимога №Ф-636-У від 09.04.2012 року, відповідно до положень ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

До теперішнього часу заборгованість відповідачем не сплачено.

Задовольняючи позовні вимоги справу суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи містяться усі необхідні докази, що підтверджують факт несплати відповідачем заборгованості по єдиному внеску. При цьому, судом не було встановлено жодної обставини або факту, які б спростовували заборгованості відповідача, щодо сплати або звільняли його від сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

На підставі заяви стягувача від 16.02.2017 року №1688/11 судом 23.02.2017 року був виданий виконавчий лист про примусове стягнення суми боргу.

10.01.2018 року надійшло клопотання відповідача від 29.12.2017 року про визнання виконавчого листа по вказаній справі таким, що не підлягає виконанню.

Частково задовольняючи подане клопотання, суд взяв до уваги матеріальне становище боржника та ту обставину, що боржником, після подання вказаної заяви 01.02.2018 року подана нова апеляційна скарга на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 року та питання щодо відкриття апеляційного провадження станом на 27.02.2018 року ще не вирішено, відповідно до повноважень суду, встановлених ч.1 ст.378 КАС України, у зв’язку з чим суд вважав за необхідне відстрочити примусове виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2017 року по справі №815/39/17 в рамках ВП №55193991 від 04.12.2017 року до завершення апеляційного розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 від 01.02.2018 року.

Крім цього, 19.02.2018 року до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання №3 вхідний №4672/18 про відвід головуючому по справі, секретарю судового засідання та помічнику судді від розгляду клопотання про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа ООАС по справі №815/39/17 та всіх інших клопотань відповідача по цій справі, адже заявник зазначає, що при вирішенні справи та винесенні постанови від 09.02.2017 року головуючим по справі були суттєво порушені процесуальні права відповідача та невірно застосовані норми матеріального права щодо визначення обов'язку відповідача сплачувати суми ЄСВ за період її діяльності в якості суб'єкта підприємницької діяльності.

Повертаючи подане клопотання без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що відвід судді у цій справі заявлений після завершення розгляду справи з винесенням рішення, відвід обґрунтований прийнятим рішенням в справі №815/39/17, в якій брали участь ті ж саме сторони та висловленням в рішенні позиції щодо спірного питання, відносно відводу секретарю судового засідання взагалі не наведено його прізвища, ім'я та по-батькові, жодної підстави для відводу (ч.1 ст.38 КАС України), що унеможливлює його розгляд за правилами ч.ч.9,10 ст.40 КАС України, а помічнику судді не передбачена можливість заявляти відвід нормами ст.ст.36,38 КАС України, суд прийшов до висновку що цей відвід заявлений безпідставно в порушення ч.4 ст.36, ч.1 ст.38 КАС України, що у відповідності до ч.3 ст.45 КАС України є зловживанням відповідачем своїми процесуальними правами та згідно ч.4 ст.45 КАС України суд повинен відреагувати на це шляхом прийняття відповідного рішення.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

ОСОБА_2 ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Положеннями частини четвертої статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що обов'язки платників єдиного внеску у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, виникають з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

При цьому, частиною дванадцятою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 зареєстрована в управлінні, як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з 12.07.2005 року, а з 01.01.2011 року, як платник єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. ОСОБА_1 знаходилась на спрощеній системі оподаткування та сплачувала єдиний податок.

20.01.2012 року у ОСОБА_1 утворилась недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму 979,59 грн., що підтверджується карткою особового рахунку ОСОБА_1

Управлінням Пенсійного фонду України відповідачу була надіслана податкова вимога №Ф-636-У від 09.04.2012 року, відповідно до положень ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та відповідно до матеріалів справи отримана відповідачем 11.05.2012 року.

Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки ОСОБА_1 не виконала обов'язок зі слати єдиного податку, то УПФУ правомірно сформувало на надіслало їй спірні вимоги про сплату боргу.

Щодо вирішення судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 від 29.12.2017 року про визнання виконавчого листа по вказаній справі таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.374 КАС України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Із змісту наведеної норми слідує, що остання у частині визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, спрямована на забезпечення інтересів добросовісного боржника, якщо вони порушені внаслідок помилки суду, пов'язаної із оформленням чи видачею виконавчого листа, або зловживань стягувача.

Необхідність визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, може бути пов'язана не лише з тим, що виконавчий лист було видано помилково. Це також потрібно у випадках, якщо стягувач подав виконавчий лист для примусового виконання після добровільного повного чи часткового виконання зобов'язань боржника за судовим рішенням.

Отже, підставами для задоволення заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є помилковість видачі такого документа або недопущення повторного виконання одного й того самого судового рішення.

Згідно із ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У свою чергу, фактичне виконання рішення, ухвали, постанови суду є невід'ємною частиною судового процесу і свідчить про реальну спроможність державних органів забезпечити виконання рішення суду, як завершальну стадію судового процесу, на результат якої направлені очікування та сподівання особи, права якої порушено.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на доступ до суду було б ілюзорним, якби остаточне, зобов’язальне судове рішення залишалося без дієвим на шкоду одній зі сторін (справа «Ромашов проти України, рішення від 27.07.2004р.).

У рішенні Європейського Суду України з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «Півень про України» визначено, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишаться невиконаними, завдаючи шкоди одній стороні.

Отже виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження, а неможливість виконати рішення суду призведе до порушення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо розгляду судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 про відвід головуючому по справі, секретарю судового засідання та помічнику судді суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Відповідно до вимог ч.3 ст.40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу.

Як вбачається з матеріалів справи 09 лютого 2017 року Одеським окружним адміністративним судом було постановлено судове рішення про задоволення позовних вимог Білгород-Дністровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

10 січня 2018 року надійшло клопотання відповідача від 29.12.2017 року про визнання виконавчого листа по вказаній справі таким, що не підлягає виконанню.

19 лютого 2018 року до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання №3 вхідний №4672/18 про відвід головуючому по справі, секретарю судового засідання та помічнику судді від розгляду клопотання про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа ООАС по справі №815/39/17 та всіх інших клопотань відповідача по цій справі, адже заявник зазначає, що при вирішенні справи та винесенні постанови від 09 лютого 2017 року головуючим по справі були суттєво порушені процесуальні права відповідача та невірно застосовані норми матеріального права щодо визначення обов'язку відповідача сплачувати суми ЄСВ за період її діяльності в якості суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до положень вимог статті 39 передбачено, що у разі наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Тобто, з урахуванням зазначеного заява відводу судді після завершення розгляду справи нормами КАС України не передбачено.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року та ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5