Рішення № 76271576, 04.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2018 р. Справа№0540/6271/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретарі Заіченко Я. В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 за довір.,

представника відповідача ОСОБА_2 за довір.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” в особі відокремленого підрозділу Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 04 червня 2018 року № Ю-817-25,-

В С Т А Н О В И В:

30 липня 2018 року Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” в особі відокремленого підрозділу Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” (далі позивач, КП “Компанія “Вода Донбасу”) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі відповідач, ГУ ДФС у Донецькій області) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-817-25 від 04 червня 2018 року в частині суми 225 675,24 грн.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що 13 червня 2018 року Торецьке виробниче управління отримало вимогу про сплату боргу недоїмки від 04 червня 2018 року №Ю-817-25 на суму 793 118,56 грн., за період грудень 2017 року - квітень 2018 року станом на 31 травня 2018 року.

Просить скасувати вказану вимогу лише в частині суми 225 675,24 гривень, яка обчислюється за квітень 2018 року, при цьому зазначав, що решта суми що міститься у спірній вимозі вже була предметом судового оскарження, а саме: по справі № 805/3887/18 по вимози Ю-817-25 від 02 лютого 2018 року, по справі № 805/3885/18 по вимозі Ю-817-25 від 03 березня 2018 року, по справі № 805/3886/18 по вимозі Ю-817-25 від 03 квітня 2018 року, по справі № 805/3885/18 по вимозі Ю-817-25 від 04 травня 2018 року, по яким скасовані спірні вимоги.

Вважає, що вимога від 04 червня 2018 року № Ю-11-23 є незаконною, необґрунтованою, оскільки підприємство позивача зареєстровано в зоні проведення антитерористичної операції, що триває на території Донецької і Луганської областей згідно указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, а Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ внесено доповнення у розділ VIII “Прикінцеві і перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” пунктом 9-3, відповідно до якого, платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Позивачем подано такі заяви до податкового органу 05 листопада 2014 року та 28 січня 2016 року. Також позивачем отримано сертифікати Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин на підприємстві з 10 червня 2014 року.

За таких обставин позивач вважає себе звільненим від сплати єдиного внеску з 10 червня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, а відповідач неправомірно вимагає від нього виконання визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464 обов’язків зі сплати єдиного внеску до закінчення антитерористичної операції. На підставі чого просить скасувати спірну вимогу про сплату боргу з єдиного внеску в частині суми 225 675,24 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено до першого судового засідання на 28 серпня 2018 року (арк. справи 1).

28 серпня 2018 року у зв’язку з ненаданням відповідачем відзиву, справа відкладена розглядом на 04 вересня 2018 року.

03 вересня 2018 року, відповідачем через відділ діловодства та архівної роботи суду поданий відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач зазначає, що позивач є платником єдиного соціального внеску та в даних правовідносинах повинен сплачувати його у повному обсязі. Оскільки станом на кінець місяця позивач мав заборгованість, у відповідності до чого фіскальною службою сформована вимога та направлена позивачу. Вважає, що позивач не є звільненим від сплати єдиного внеску, зазначає, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Вважає застосування пункту 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону від 13 березня 2015 року), не можливою підставою звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування. Також зазначає, що наданий Сертифікат Торгово-промислової палати України засвідчує настання обставин непереборної сили для позивача які стосуються справляння податків та обов'язкових платежів з 01 липня 2014 року, не стосується сплати єдиного внеску, оскільки єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, отже настання обставин непереборної сили для сплати єдиного внеску позивачем не доказано. Формування вимог про сплату єдиного внеску є обов'язком податкового органу, на підставі чого відповідач вважає відсутність підстав для задоволення позовних вимог товариства.

Вважає, що в зв'язку з втратою чинності підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, з 01 січня 2016 року у позивача відсутні будь-які пільги для сплати єдиного внеску, оскільки податковий борг у позивача виник у 2018 році.

Представник позивача до судового засідання з’явився, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення аналогічні змісту відзиву на позов та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що несплата єдиного внеску є великим ризиком для найманих працівників підприємства, які в майбутньому недоотримають зароблений розмір пенсії та не дорахуються страхового стажу.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач, Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу”, зареєстроване в якості юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 00191678, місцезнаходження: 87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лібкнехта, 117 а, що вбачається з відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, розміщених в безкоштовному доступі на сайті Міністерства юстиції.

В структуру КП “Компанія “Вода Донбасу” входить серед інших відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи Торецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства, зареєстроване як платник єдиного внеску в Бахмутській об’єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.

Місцезнаходження Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП “Компанія “Вода Донбасу” зареєстроване за адресою: 85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Центральна, буд. 65.

Відповідач, Головне управління ДФС у Донецькій області є суб`єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

04 червня 2018 року відповідачем винесено вимогу № Ю-817-25 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску у розмірі 793 118,56 грн., станом на 31 травня 2018 року (арк. справи 7).

15 червня 2018 року позивач звертався до Головного управління ДФС України зі скаргою на спірну вимогу. Рішенням від 05 липня 2018 року за № 28305/10/)5-99-10-01-05 скарга позивача залишена без розгляду (арк. справи 8,10).

Позивач звертався до Торгово-промислової палати України з заявою щодо отримання сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин та отримав сертифікати від 25 листопада 2014 року № 1735 та від 25 листопада 2014 року № 1736 про настання обставин непереборної сили на підприємстві позивача з 10 червня 2014 року до закінчення антитерористичної операції (арк. справи 12-13).

Відповідно до заяви від 17 грудня 2015 року за № 2118, Дзержинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» звертався до в.о. начальника Горлівської об’єднаної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Донецькій області відповідно до статті 9-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” про звільнення його від виконання обов’язків від сплати ЄСВ (арк. справи 14).

Позивач звертався безпосередньо до Міжрегіонального Головного управління ДФС – Центральний офіс з обслуговування великих платників із заявою від 05 листопада 2014 року за вих. №2038, відповідно до статті 9-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” про звільнення його від виконання обов’язків від сплати ЄСВ.

Згідно звітності позивача щодо нарахування зобов'язання зі сплати єдиного внеску за квітень 2018 року вбачається, що у рядку нараховано єдиного внеску до сплати сума зобов'язання – 225 675,24 гривень (арк. справи 46).

Згідно з інтегрованою карткою платника з єдиного внеску за спірний період, станом на 21 травня 2018 року недоїмка склала в розмірі 225 675,24 грн.

Предметом спору у справі є правомірність винесення відповідачем вимоги № Ю-817-25 від 04 червня 2018 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внесу, яка складається з недоїмки за квітень 2018 року у сумі 225 675,24 гривень.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування .

Частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI визначені обов’язки платника єдиного внеску, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон України від 02 вересня 2014 року №1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, яким були внесені зміни до Закону №2464-VI, а саме його розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” доповнено пунктом 9-3 (в подальшому пункту 9.4):

Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

З аналізу зазначених норм законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин вбачається, що підставою для звільнення платника єдиного внеску від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, є факт перебування такого платника на території населених пунктів, де проводиться АТО, та заява, подана у довільній формі до органу доходів та зборів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Торецьк (м. Дзержинськ) Донецької області, де зареєстроване підприємство позивача.

Дію вказаного Розпорядження зупинено Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05 листопада 2014 року.

Вказані розпорядження втратили чинність згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України”. Вказаним розпорядженням до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Торецьк (Дзержинськ) Донецької області.

Тобто, у період невиконання обов’язків платника єдиного соціального внеску позивач знаходився на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція.

За таких обставин, вимоги про визнання незаконною та скасування вимоги від 04 червня 2018 року № Ю-817-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму 225 675,24 грн. підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача проти правових підстав позову судом визнаються необгрунтованими, з огляду на наступне.

Суд не приймає позицію відповідача, що з 01 січня 2016 року втратив чинність пункт 9-3 (пункт 9-4) розділу VIII Закону № 2464-VI, оскільки положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону №1669-VII були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону №2464-VІ, після чого пункт 9-3 (пункту 9-4) розділу VIII став частиною відповідного Закону. Зміни до Закону №2464-VІ в частині виключення спірної норми не вносилися та залишаються чинними.

Цей висновок суду узгоджується з пункту 4 “Правил оформлення проектів законів та основних вимог законодавчої техніки” (Методичні рекомендації Апарату Верховної Ради України, видання четверте, виправлене і доповнене, 2014 рік), відповідно до якого зміни вносяться до оригінального закону, а не до закону про внесення змін до цього закону чи про визнання закону таким, що втратив чинність.

В своїх запереченнях відповідач вказує на те, що позивач не підтвердив належним чином настання обставин непереборної сили для звільнення останнього від обов’язків, передбачених частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ.

Суд не приймає вказане твердження, оскільки Закон №2464-VІ, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є спеціальним законом. І цей спеціальний закон не передбачає надання доказів настання непереборної сили для звільнення платника єдиного внеску від обов’язків, передбачених частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ.

Як зазначалось вище, для звільнення платника єдиного внеску від обов’язків, передбачених частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ, є достатнім факт перебування такого платника на території населених пунктів, де проводиться АТО, та заява, подана ним у довільній формі до органу доходів та зборів.

Щодо посилання відповідача на факт зупинення дії розпорядження № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, суд зазначає наступне.

Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року №1053 “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція”.

Тобто, зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України було чинним та не скасовувалось, його дія була зупинена на відповідний час.

02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Пунктом 1 та 3 вказаного розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року» № 1053.

За вказаними розпорядженнями затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція з початку її проведення та на теперішній час.

Згідно з додатками до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р та № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, до зазначених населених пунктів належать м. Торецьк (м. Дзержинськ) Донецької області.

Таким чином, оскільки законодавець звільнив платників єдиного внеску, розташованих на територіях населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, від обов’язків, передбачених частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ, виходячи з вищенаведеного принципу збалансованості прав та обов’язків, органи доходів та зборів були позбавлені права на складання вимог про сплату боргу (недоїмки) відносно таких платників.

За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

30 січня 2018 року в постанові Верховного Суду справі № 812/505/17 зроблений висновок про те, що відсутність (відстрочення в силу закону) у платника єдиного внеску обов’язку сплати внесків, починаючи з 15 жовтня 2014 року, унеможливлює складання органом доходів і зборів та направлення платнику вимоги про сплату боргу.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що приймаючи спірну вимогу від 04 червня 2018 року № Ю-817-25, відповідач перевищив межі повноважень, відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, за якими орган державної влади діяв не на підставі і не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також не обґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування вимоги від 04 червня 2018 року № Ю-817-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму 225 675,24 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при пред’явленні адміністративного позову сплачений судовий збір у розмірі 3 385,13 гривень, що підтверджується наявним в матеріалах адміністративної справи платіжним дорученням № 970 від 24 липня 2018 року (арк. справи 3).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у зазначеному розмірі підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на користь позивача.

З огляду на викладене вище, на підставі положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” та керуючись 2, 3, 5- 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 94, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” в особі відокремленого підрозділу Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 04 червня 2018 року № Ю-817-25 на суму 225 675,24 грн., станом на 31 травня 2018 року,– задовольнити повністю.

Скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 04 червня 2018 року № Ю-817-25 на суму 225 675,24 грн. станом на 31 травня 2018 року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань (87526, вул. Таганрозької дивізії, буд. 114, код ЄДРПОУ 39406028) на користь Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” (87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Карла Лібкнехта, 177 А, ЄДРПОУ 00191678) судові витрати у розмірі 3 385,13 (три тисячі триста вісімдесят п’ять) гривень 13 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вступна та резолютивна частини рішення підписано та оголошено у судовому засіданні 04 вересня 2018 року.

Повний текст рішення виготовлений 06 вересня 2018 року.

Суддя Шинкарьова І.В.