Рішення № 76269707, 06.09.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 57

тел. канцелярії 744-00-77, факс 744-17-64, email – inbox@bs.dp.court.gov.ua

Справа № 201/10024/17

Провадження № 2о/200/193/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Шевцової Т.В.

при секретарі – Агашаріфовій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за заявою окремого провадження ОСОБА_2, заінтересована особа Міністерство юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

14.07.2017 року заявник звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із вказаною заявою та просив встановити факт, від якого залежить виникнення його прав, а саме: що кримінальна справа №666202, порушена проти нього у 1997 році та закрита за реабілітуючими обставинами у 1998 році, досі не є завершеною.

У своїй заяві ОСОБА_2 посилається на наступне.

Постановою слідчого Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області від 22 вересня 1998 року було закрито кримінальну справу №666202, порушену відносно ОСОБА_2 на підставі ухилення ним, як директором Малого приватного науково-виробничого підприємства «ІРА», від сплати податків у великих розмірах, а саме – 2247 грн. Постановою слідчого від 10 грудня 1998 року заявнику була частково відшкодована матеріальна шкода, завдана при розслідування цієї кримінальної справи. Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 2 лютого 2000 року заявнику була відшкодована моральна шкода, завдана при провадженні кримінальної справі № 666202, у розмірі 3000,00 грн. Ухвалою Верховного суду України від 16 травня 2001 року був змінений порядок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 листопада 2007 року у справі «ОСОБА_2 проти України», заява № 29875/02, було встановлено, що ухвала від 2 лютого 2000 року про відшкодування заявнику моральної шкоди не була виконана ані в первинній редакції, ані в редакції ухвали Верховного суду України від 16 травня 2001 року, й тим самим держава порушила три положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Цим рішенням державу зобов’язано повернути заявникові борг, що утворився внаслідок невиконання судового рішення.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2009 року була частково задоволена вимога заявника щодо застосування до зазначеного боргу положення статті 625 Цивільного Кодексу України стосовно нарахування інфляції, з бюджету на користь заявника стягнуто додатково 2289 грн. Це рішення не було виконаним.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2010 року № 3-рп/2010 за конституційним зверненням заявника було встановлено, що відмова в апеляційному оскарженні ухвали Красногвардійського районного суду м ОСОБА_1 щодо відмови у видачі дублікату виконавчого листа за ухвалою цього ж суду від 2 лютого 2000 року в редакції ухвали Верховного суду України від 16 травня 2001 року є неконституційною. Рішення Конституційного Суду України не виконане досі – ухвалу про відмову у видачі дублікату виконавчого листа не скасовано, дублікат виконавчого листа заявникові не виданий.

У рішенні ЄСПЛ та у рішенні Конституційного суду України за вказаним зверненнями заявника було спеціально зазначено, що виконання судового рішення є завершальною та невід’ємною частиною судового процесу – доки рішення не виконане, такий процес не є завершеним.

Кримінально-процесуальним законом, який діяв на час припинення кримінального переслідування заявника, а також в усіх наступних редакціях, передбачено, що вилучені під час провадження кримінальної справи, яка закрита, речі й документи повертаються законному власнику. Тобто, повернення незаконно вилученої власності є завершальною частиною саме кримінальної справи.

Що стосується відшкодування шкоди, завданої при кримінальному переслідуванні громадянина, то спеціальним законом встановлена процедура, яка свідчить про особливий порядок такого відшкодування, котрий відрізняється від загального цивільного процесу та є завершальною частиною саме кримінального процесу. Тобто, доки вилучене майно не повернено й шкода не відшкодована, доти кримінальний процес не є завершеним.

Заявник стверджує, що у кримінальній справі № 666202:

- майно законним власникам не повернуто, зокрема, не повернута вся вилучена документація, включно з бухгалтерською, технічною та тією, що належить особисто заявникові, а також нематеріальні активи;

- матеріальна шкода відшкодована лише частково;

- гроші, які були в безакцептному порядку списані з рахунку підприємства, не повернуті;

- розрахунковий рахунок підприємства у банку не був відновлений;

- моральна шкода не відшкодована;

- пенсійні права не відновлені.

Необхідність встановлення факту, що кримінальна справа, порушена відносно нього, наразі не є завершеною, заявник обґрунтовує виникненням з цього факту права на звільнення від сплати судового збору при зверненні до суду з приводів відновлення порушених прав, права вимагати від органів влади припинення тяганини стосовно повного відшкодування шкоди, значним спрощенням вирішення питань стосовно його досі не відновлених пенсійних прав.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.07.2017 року у відкритті провадження у справі було відмовлено з мотиву, що зазначений факт має бути встановлений за правилами КПК України. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.08.2017 року ухвала суду першої інстанції від 21.07.2017 року була скасована, справа була направлена до суду для вирішення питання про відкриття провадження.

Після повернення справи до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська всі судді цього суду заявили у ній самовідвід і 19.09.2017 року справа була направлена до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська.

Після самовідводу судді Женеску Е.В., цивільна справа в порядку авторозподілу, передана в провадження судді Шевцової Т.В.

В судове засідання заявник надав заяву, відповідно якої вимоги заяви про встановлення факту підтримав та просив задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 18.12.2017 року до суду надійшли письмові пояснення представника заінтересованої особи, відповідно до яких представник вважає, що у Міністерства юстиції України відсутня будь-яка юридична заінтересованість по даній справі, та зазначає, що по справі «ОСОБА_2 проти України» рішення Європейського суду з прав людини було виконано в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає справи в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Рішення, постановлене у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно відповідати вимогам статей 203, 275 ЦПК. Суд повинен також навести в рішенні докази в підтвердження висновку про обставини, що мають значення для вирішення справи, а при задоволенні заяви чітко викласти встановлений факт.

Рішенням ЄСПЛ від 22.11.2007 року у справі №29875/02 «ОСОБА_2 проти України» встановлено, що 22 вересня 1998 року кримінальна справа, порушена проти заявника за підозрою в ухиленні від сплати податків, була закрита за реабілітуючими обставинами. 02 лютого 2000 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, не визначивши боржника, присудив заявнику 3000 грн компенсації моральної шкоди. Рішенням від 16 травня 2001 року Верховний Суд України вніс зміни до рішення від 2 лютого 2000 року, відповідно до яких борг повинно було сплачувати відділення Державного казначейства у Жовтневому районі м.Дніпропетровська. Встановивши факт тривалого невиконання рішення суду від 02.02.2000 року, ЄСПЛ присудив заявнику на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням права мирного володінням майном, 2042 євро та судові витрати.

При цьому у п. 20 рішення Європейського суду з прав людини від 22 листопада 2007 року у справі «ОСОБА_2 проти України», заява № 29875/02 та у п. 2 рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2010 року № 3-рп/2010 зазначено, що виконання судового рішення не може бути відокремлено від судового процесу і що воно є завершальною фазою судового процесу.

Факт наявності боргу держави, що виник внаслідок невиконання ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.02.2000 року та рішення Європейського суду з прав людини від 22 листопада 2007 року, підтверджується рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2009 року.

Суд не має відомостей, які спростовують твердження заявника, щодо невиконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2009 року. Заінтересована особа, якій підвідомчі державна виконавча служба, якою представляються інтереси держави в міжнародному суді, на яку покладено контроль за виконанням рішень Європейського суду з прав людини, доказів належного виконання вказаного рішення не надала, окрім зазначення про це в своїх письмових поясненнях. Отже, ухвала Красногвардійского районного суду м.Дніпропетровська від 02.02.2000 року, якою мало бути вирішене питання стосовно відшкодування завданої при провадженні кримінальної справи № 666202 шкоди, та рішення Європейського суду з прав людини від 22 листопада 2007 року у справі «ОСОБА_2 проти України», заява № 29875/02, яким врегульоване виконання цієї ухвали, досі не виконані.

Обов’язковість судових рішень встановлена як національним законодавством (ст.14 ЦПК України, ст.129-1 Конституції України, ст.21 КПК України, ст.14 КАС України), так і Конвенцією (п.1 ст.6, с.13). Окрім цього, примусове виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження (ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Порядок відновлення прав особи, кримінальне переслідування якої було припинено за реабілітуючих обставин, визначено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Законом України «Про судовий збір» встановлено пільги зі сплати судового збору для осіб, які позиваються з приводу відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Окремою ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.10.2017 року, яка надійшла до суду після відкриття даної справи, було доведено до відома голови та суддів Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровьска, що при розгляді справи за позовом заявника до органу ПФУ виявилося неправильне застосування судом вимог Закону України «Про судовий збір», який згідно зі статтею 3 п. 13 цього закону не справляється. Таким чином, посилання заявника на факт неправомірних вимог оплати судового збору при зверненнях до суду з метою захисту пенсійних прав, порушених при розслідування кримінальної справи №666202, цією окремою ухвалою підтверджується.

Відповідно до положень КПК України в редакції 2012 року, кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

КПК України в редакції 1960 року не містив подібного визначення, лише передбачав види та підстави процесуальних рішень, якими завершувалось провадження по справі, в тому числі, шляхом закриття справи або постановлення виправдувального вироку.

Суд вважає, що процедура відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду є завершальною стадією провадження в кримінальній справі, про що свідчить, зокрема, зміст ст.12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Таким чином, не можна вважати завершеною належним чином кримінальну справу, у якій державою в особі компетентних посадових осіб, не виконано встановлених законом обов’язків, в тому числі, щодо відшкодування шкоди. Зазначене узгоджується з основним принципом кримінального судочинства, яким полягає у неприпустимості притягнення до кримінальної відповідальності невинуватих осіб, а у випадку їх притягнення такі особи мають право розраховувати на справедливу сатисфакцію.

Також, суд враховує, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Законом України «Про пенсійне забезпечення» визначено пільги для реабілітованих осіб.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпро від 07.04.2017 у справі № 200/3682/17 визнані протиправними дії органу Пенсійного фонду України щодо відсутності обґрунтування невизнання ним ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.02.2000 року, неприйняття до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 року при обчисленні трудового стажу заявника. Тобто порушені у кримінальній справі № 666202 пенсійні права заявника також не відновлені.

Отже, встановлення даного факту має юридичне значення для заявника, зокрема для відновлення його прав як завершального етапу кримінальної справи №666202.

На думку суду, зазначених обставин достатньо для визнання відсутності здійснення органами державної влади повного комплексу заходів щодо відновлення прав заявника, порушених при провадженні кримінальної справи №666202. Оскільки заявник ставить питання виключно стосовно встановлення факту відсутності завершення кримінальної справи й не висуває вимог щодо встановлення у судовому порядку повного переліку обставин, якими такий факт підтверджується, зважаючи на достатність для вирішення заяви ОСОБА_2 фактів невиконання судових рішень щодо відшкодування шкоди та відсутності відновлення пенсійних прав заявника.

Відтак, кримінальна справа №666202, порушена відносно заявника й закрита постановою слідчого від 22.09.1998 року, наразі не є завершеною.

Оскільки заявник звільнений від сплати судового збору, судовий збір слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 13, 141, 258, 259, 263-265, 293, 315 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_2 - задовольнити.

Встановити факт, що кримінальна справа №666202, порушена відносно ОСОБА_2 та закрита постановою слідчого Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області від 22.09.1998 року не є завершеною.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 Розділу ХШ «Перехідні Положення» ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017р.) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В.Шевцова