Рішення № 76268534, 21.08.2018, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/38/18

Провадження № 2/0182/392/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21.08.2018 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого - судді Тихомирова І.В.

при секретарі - Рахуба О.Г.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника 3-ї особи - Філяровської О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі Дніпропетровської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Нікопольської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітньої дитини без згоди матері, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Нікопольської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітньої дитини без згоди матері, який неодноразово уточнював.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з відповідачем він перебував у шлюбі з 23 жовтня 2004 року, який був розірваний на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2009 року.

Від даного шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилась проживати разом з матір'ю ОСОБА_3

Дитина має статус дитина-інвалід та потребує регулярного оздоровлення.

З 2013 року позивач проживає у Федеративній Республіці Німеччина, де має постійну роботу та житло.

На час наступних літніх канікул позивач має намір виїхати з донькою до Німеччини з метою її оздоровлення, розширення світогляду, духовного та інтелектуального розвитку як особистості, стимулювання вивчення іноземних мов.

Оскільки виїзд доньки за межі України в супроводі одного з батьків можливий лише за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків, позивач звертався до відповідача з проханням надати йому згоду на тимчасовий виїзд до Федеративної Республіки Німеччина їх спільної дитини на період літніх канікул з 01 червня 2019 року по 31 серпня 2019 року в супроводі батька, а також згоду на оформлення відповідних проїзних документів.

Однак відповідач заперечила проти виїзду дитини до Федеративної Республіки Німеччина та відмовила йому в наданні такої згоди.

Враховуючи те, що відповідач добровільно не надає йому згоди на тимчасовий виїзд з донькою за межі України, тому він вимушений звернутися до суду з даним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд надати йому дозвіл на оформлення відповідних проїзних документів для виїзду за кордон на неповнолітню ОСОБА_6, без згоди її матері, а також надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України з донькою ОСОБА_6 до Федеративної Республіки Німеччина без згоди та супроводу матері ОСОБА_3 в період літніх канікул з 01 червня 2019 року по 31 серпня 2019 року.

Під час судового засідання, представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та зазначили, що батько бажає спілкуватися з донькою, добровільно надає матеріальну допомогу на утримання дитини та має намір взяти її до себе на два тижні до Німеччини. У зв'язку з наведеними обставинами просили суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та суду пояснила, що донька має статус дитина-інвалід, у зв'язку з чим, потребувала постійного догляду та лікування, деякий час вона відвідувала спеціалізований дитячий садок.

Відповідач вказує, що зі своєї сторони вона сумлінно виконує батьківські обов'язки з виховання, навчання і розвитку дитини.

Батько не приймав активної участі в утриманні та розвитку дитини, надавав матеріальну допомогу на її утримання, але не регулярно та в недостатньому розмірі. Вона не може надати згоду на виїзд дитини за кордон в супроводі батька оскільки він не цікавиться дитиною, дуже мало знає про її життя та здоров'я та взагалі вона не бачить сенсу зараз дитині їхати за кордон. Також зазначила, що ОСОБА_5 вже п'ять років проживає у Федеративній Республіці Німеччина, а дитина взагалі не знає німецької мови, тому не зможе там нормально спілкуватися. До того ж, батько не знає яка дієта потрібна дитині.

Враховуюче наведене, відповідач просила суд відмовити ОСОБА_5 в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник Служби у справах дітей Нікопольської міської ради ОСОБА_4 зазначила, що батьки мають рівні права у вихованні дітей, також з матеріалів справи вбачається, що батько допомагав матеріально, тому вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5

Заслухавши сторони, свідка, дослідивши усі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 150 СК України встановлено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (ст. 153 СК України).

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 23 жовтня 2004 року, який було розірвано на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2009 року, про що видано відповідне свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с. 36 на звороті).

Від даного шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.36). Неповнолітня ОСОБА_6 має статус дитина-інвалід з діагнозом афакія обох очей, часткова атрофія зорового нерву, вроджений горизонтальний ністагм обох очей (а.с.6,85).

Після розірвання шлюбу між сторонами, дитина залишилась проживати разом з матір'ю ОСОБА_3 (а.с.37).

З 2013 року ОСОБА_5 проживає у Федеративній Республіці Німеччина, де має житло, постійну роботу туму добровільно надає матеріальну допомогу на утримання дитини (а.с.51,52). Під час судового засідання ОСОБА_3 не оспорювала той факт, що відповідач дійсно надає їй матеріально допомогу, проте зазначала, що цієї допомоги не достатньо.

В період літніх канікул з 01 червня 2019 року по 31 серпня 2019 року з метою оздоровлення дитини, розширення її світогляду та інтелектуального розвитку, позивач має намір виїхати з донькою до Федеративної Республіки Німеччина.

Згідно зі ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до вимог ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Конвенцією ООН про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції).

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Згідно зі ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено, зокрема, Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (зі змінами і доповненнями) виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку,

в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з

батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється зокрема за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків

відсутній у пункті пропуску.

Згода другого з батьків не вимагається зокрема у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

Отже, слід зробити висновок, що чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Статтями 3,6 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, учасником якої Україна стала 27.09.1991р., встановлено - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 27 цієї Конвенції передбачає - держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Дана позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року (справа № 711/2212/17)

Приймаючи до уваги вищевикладене, керуючись принципом рівності прав та обов'язків матері та батька щодо дитини, суд вважає, що відповідач має намір забезпечити повноцінний відпочинок своїй доньці у Федеративній Республіці Німеччина, що також сприятиме, її оздоровленню, розширенню світогляду, духовного та морального розвитку, ознайомленню з культурою інших народів, стимулюванню вивчення іноземних мов та підготовки до самостійного життя.

Таким чином, на думку суду, такий виїзд за межі України неповнолітньої ОСОБА_6 в супроводі її батька ОСОБА_5 не суперечитиме її інтересам.

Проте, суд вважає доцільним зменшити період дозволу на виїзд за межі України неповнолітньої дитини ОСОБА_6 в супроводі батька, без згоди матері, встановивши його з 15 червня 2019 року по 15 серпня 2019 року.

Зменшуючи період дозволу на виїзд за межі України неповнолітньої дитини в супроводі батька, без згоди матері, суд виходив з того, що тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

В той же, час відповідно до підпункту 2 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою КМУ від 07 травня 2014 року № 152 в редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 16 листопада 2016 р. № 1001) оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються:

- особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники); у разі оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі - на підставі заяви-анкети одного з батьків/законних представників та письмової згоди другого з батьків/законних представників, яка надається під час подання документів (заява від другого з батьків/законних представників не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства чи за наявності виданої органом державної виконавчої служби довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців). У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа;

Виходячи з вищенаведених норм, суд вважає передчасними вимоги позивача про надання йому дозволу на оформлення проїзних документів для виїду за кордон для неповнолітньої ОСОБА_6, без згоди матері, з тих підстав,

Оскільки поїздка має разовий характер, мета якої відпочинок, оздоровлення, розширення світогляду, суд вважає, що така поїздка відповідає інтересам дитини та сприятиме її фізичному та культурному розвитку.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтованими та підлягаючими частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 33 Конституцій України, Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (зі змінами і доповненнями), ст.ст. 12,13,18,62,64,76,81,89,141,200,263-265, ЦПК України, 7,141,150,157 СК України, 313 ЦК України, Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Надити дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на одноразовий оздоровчий відпочинок до Федеративної Республіки Німеччина у супроводі батька ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) без супроводу матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та без нотаріально посвідченої її згоди на виїзд дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України, на період: з 15 червня 2019 року по 15 серпня 2019 року

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмір 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.)

В іншому відмовити.

Повний текст рішення суду складено 23 серпня 2018 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно підпункту 15.5 Перехідних положеньЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набув чинності 15 грудня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: І. В. Тихомиров