Рішення № 76267906, 27.08.2018, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа №173/2134/17

Провадження №2/173/241/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2018 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

У складі: головуючої - судді Петрюк Т.М

При секретарі - Демяненко С.І

За участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_7

представника відповідача - ОСОБА_3

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Унірем- Агро Плюс», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

04.12.2017 року до суду звернулася позивач ОСОБА_1, з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки до відповідача ПП ТОВ «Унірем Агро Плюс» .

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04.12.2017 року відкрите провадження у справі. Справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засідання на 02.02.2018 року.

30.01.2018 року відповідачем наданий відзив на позовну заяву

02.02.2018 року розгляд справи відкладений за клопотанням представника відповідача. Справу призначено до розгляду на 24.04.2018 року.

24.04.2018 року в судовому засіданні оголошено перерву. Справу призначено до розгляду на 18.06.2018 року.

18.06.2018 року в судовому засіданні оголошено перерву. Справу призначено до розгляду на 05.07.2018 року.

05.07.2018 року в судовому засіданні оголошено перерву. Справу призначено до розгляду на 27.08.2018 року

Учасникам розгляду справи роз'яснені права та обов'язки у відповідності до ст. 43, 44, 49 ЦПК України.

27.08. 2018 року в судовому засідання оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Згідно позовних вимог позивач просить: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між нею та відповідачем ТОВ «Унірем-Агро Плюс» зареєстрований 25 червня 2010 року у Верхньодніпровському районному відділ Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 041011900678 від 25.05.2018 року .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії І-ДП № 037693 від 18.09.2003 року вона отримала у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 13.400 гектарів, розташовану на землях Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Наприкінці 2015 року представник відповідача повідомив її про те, що між нею та відповідачем начебто укладений договір оренди земельної ділянки.

На її запитання де цей договір, представник відповідача сказав, що один екземпляр знаходиться у відповідача, а другий знаходиться у Боровківській сільській раді.

В 2016 році у Боровківській сільській раді вона отримала договір належної їй земельної ділянки від 25.05.2010 року, згідно якого вона начебто надала відповідачу в оренду належну їй земельну ділянку.

Вказаний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у Верхньодніпровському районному відділ Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 041011900678 від 25.05.2018 року.

При цьому у вищезазначеному договорі оренди земельної ділянки та акті-прийому передачі земельної ділянки у графах орендодавець та власник орендної земельної зазначені її дані, але підпис зроблено невідомою їй особою.

Також в договорі оренди земельної ділянки не зазначено, що від її імені діє якась інша особа або якась особа має таке право.

Таким чином невідома особа достовірно знаючи, що вона не уповноважувала її діяти від її імені, як власника земельної ділянки, діючи умисно з метою подальшого використання підробленого документу, за її відсутності самостійно склала завідомо підроблений документ - договір оренди земельної ділянки від 25.05.2010 року в якому зазначила її паспортні дані та виконала підпис за неї, засвідчивши даний документ печаткою, та який в подальшому передала для проведення державної реєстрації.

Оскільки в діях невідомих їй осіб вбачались ознаки кримінального правопорушення, вона звернулась із відповідною заявою до Верхньодніпровського ВП Жовтоводського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області. За її заявою були внесені відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12017040430001059 та було призначено судову почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 29/1.1/754 від 10.11.2017 року встановлено, що підпис в договорі оренди земельної ділянки від 25.05.201ё0 року, укладеному між ТОВ «Унірем-Агро-Плюс» та ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Підпис в акті прийому-передачі земельної ділянки без номеру та дати між ТОВ «Унірем-Агро Плюс» та ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Таким чином спірний договір оренди земельної ділянки, який вчинений у належній формі та пройшов державну реєстрацію, однак є недійсним, так як вона як сторона не підписувала даний договір, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення з її боку на укладення даного договору, що й стало підставою звернення до суду.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, давши пояснення фактично викладені в матеріалах справи. Також позивач, яка допитувалась в якості свідка, пояснила, що в 2015 році вона поїхала отримувати кошти у відповідача, їй виплатили лише 5000 грн. Вона сказала представникові відповідача, що з нею повністю не розрахувались, так як вона має два паї, а не один. Після чого представник відповідача дістав із сейфа договір оренди земельної ділянки. Коли вона його оглянула, то побачила, що на наданому їй для огляду примірнику договору, проставлений не її підпис. Після цього вона поїхала в сільську раду. Там вона зустріла свою знайому ОСОБА_6, якій розповіла, що хоче отримати в раді належний їй примірник договору оренди земельної ділянки, укладений між нею та ТОВ «Унірем-Агро Плюс». ОСОБА_6, яка раніше була працівником ради, сказала їй, щоб вона зачекала і пішла до одного із кабінетів ради. Повернувшись, вона винесла їй її примірник договору оренди земельної ділянки на якому дійсно був проставлений не її підпис. Претензій щодо виплати орендної плати відповідачем вона не має. Але так як є людиною хворою бажає, щоб все було за законом і у її спадкоємців не було проблем.

Представник позивача підтримав позовні вимоги за підставами, викладеними в клопотанні. Пояснивши, що до кінця 2015 року його довірительці не було відомо про те. що підпис на договорі оренди проставлений не нею, так як вона не мала примірника договору. Раніше його довірителька здавала земельну ділянку в оренду відповідачу. Але строк дії того договору оренди закінчився і його довірителька вважала, що відповідач користується належною їй земельною ділянку без укладення договору. Відповідно за користування належною їй земельною ділянкою відповідач повинен був їй сплачувати грошові кошти, які його довірителька отримувала. Проте отримання грошових коштів за користування земельною ділянкою не свідчить про те, що його довірителька мала волевиявлення щодо його укладення. Тому укладений договір повинен бути визнаний недійсним, що відповідає правовим висновкам Верховного суду України.

Представник відповідача ТОВ «Унірем Агро Плюс» в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, свої заперечення обґрунтовувала наступним. ТОВ «Унірем Агро Плюс» в особі його власника та керівництва, що діє на даний час викупило права на дане товариство у попереднього власника в 2015 році. Приступивши до управління справами товариства новий власник та керівництво намагалось знайти спільну мову з орендодавцями, укладало додаткові угоди на підвищення оредної плати, вирішувало інші питання пов'язані з існуванням договіних відносин. 25.09.2015 року позивачка укладає з відповідачем додаткову угоду до оспорюваного договору оренди про підвищення розміру орендної плати, яку підписує особисто у присутності представників відповідача, не ставлячи питання про необізнаність про наявність договору оренди земельної ділянки та 02.09.2015 року отримує орендну плату. В жовтні 2015 року позивачка звернулась до відповідача з проханням видати їй орендну плату за 2016 рік, в зв'язку з терміновим лікуванням, що було зроблено відповідачем 13.10.2015 року. 25.10.2016 року позивачем було підписано ще одну додаткову угоду до основного договору оренди земельної ділянки, згідно якої окрім відсоткового розміру орендної плати визначено суму в грошовому виразі, яка підлягає сплаті. Дана додаткова угода також підписана особисто позивачкою. Вже на усне прохання відповідачки 31.10.2016 року було сплачено орендну плату в рахунок 2017 року. Як і раніше питань щодо орендних відносин з відповідачем у позивачки не виникало. При цьому у поданому позові позивач не вказала про укладення додаткових угод. У серпні 2017 року позивачка заявила, що не бажає продовжувати орендні відносини з відповідачем. Приблизного того ж часу відповідачем було прийнято рішення про підвищення орендної плати орендодавцям та продовження строку договору оренди земельної ділянки ще на два роки. Проект вказаної угоди було надано позивачці, який вона відмовилась підписати та приклала до матеріалів справи. Але нічого не повідомила про укладені нею попередні угоди. В свою чергу посилаючись на те, що вона вважала, що відповідач користується належною позиваці землею без договору оренди, позивачка не надає доказів про сплату нею податків з 2010 року та будь-яких питань у позивачки з цього приводу не виникає. За даних обставин є підстави вважати про обізнаність позивача про існуючий договір оренди земельної ділянки та добровільне прийняття його умов. При цьому з часу укладення договору оренди земельної ділянки до звернення позивача з позовом до суду сплинув строк позовної давності, який ТОВ «Унірем-Агро Плюс» просить застосувати та відмовити у задоволенні позовних вимог

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд,заслухавши пояснення учасників розгляду справи. Сідків, з'ясувавши зміст позовних вимог, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії І -ДП № 037693 від 18.09.2003 року є власником земельної ділянки (паю) площею 13.400 га, що знаходиться на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією Державного акту.

За доводами позивача вона раніше здавала належну їй земельну ділянку відповідачу в оренду, але строк договору оренди земельної ділянки закінчився.

Після чого в 2015 році при отриманні коштів за користування належною їй земельною ділянкою позивач від відповідача дізналась про укладення договору оренди земельної ділянки, який нібито був укладений між нею та відповідачем та був зареєстрований у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 041011900678 від 25.05.2018 року. Примірник даного договору вона отримала лише в 2016 році в Боровківській сільській раді.

Позивач просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за тими підставами, що в неї було відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди земельної ділянки та що позивач його не підписувала.

За вимогами ст. 13 ЦПК України- Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст.13 Закону України «Про оренду землі» - визначено поняття договору оренди землі: Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Ст. 203 ЦК України встановлені вимоги правомірності правочину до яких відносяться: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою стаття 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)

Вказуючи на відсутність вільного волевиявлення, як на підставу визнання укладеного договору оренди земельної ділянки позивач посилається на те, що вона даний правочин не підписувала, а тому не мала волевиявлення на його укладення.

Факт не підписання правочину позивачкою підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи № 29/1.1/754 від 10.11.2017 року встановлено, що підпис в договорі оренди земельної ділянки від 25.05.201ё0 року, укладеному між ТОВ «Унірем-Агро-Плюс» та ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Підпис в акті прийому-передачі земельної ділянки без номеру та дати між ТОВ «Унірем-Агро Плюс» та ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Таким чином даний факт суд вважає доведеним.

Проте сам по собі факт не підписання правочину не може свідчити про відсутність волевиявлення на його укладення, так як він повинен узгоджуватись з іншими діями сторони правочину, які б підтверджували саме факт відсутності волевиявлення у сторони на його укладення.

В свою чергу з досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлено наступне.

Відносини з оренди земельної ділянки виникли між сторонами в 2010 році. Протягом тривалого періоду, а саме до 2017 року дані відносини влаштовували обидві сторони, так як відповідач користувався належною позивачці земельною ділянкою, а позивачка отримувала орендну плату та ніяких претензій відповідачу не висувала, що на думку суду свідчить про наявність як внутрішньої волі позивачки,так і її вільного волевиявлення на укладення та існування даних договірних відносин з оренди земельної ділянки. Так як будь-яких доказів того, що позивача не влаштовували такі відносини. А саме, що в відповідач користувався належною їй земельною ділянкою, позивач не надала. Протягом всього цього періоду, позивач, яка вказує на те, що договору оренди земельної ділянки не підписувала і про його існування не знала, чомусь не поцікавилась підставою користування належною їй земельною ділянкою відповідачем, не ставила питання про витребування належної їй земельної ділянки із користування відповідача, не намагалась передати в оренду земельну ділянку відповідачу чи будь-якій іншій особі, вживати заходів щодо самостійного користування земельною ділянкою, сплачувати податок за землю. З наданих суду заяви позивачки та видаткових касових ордерів вбачається, що позивач зверталась до відповідача з проханням про дострокову виплату їй орендної плати за 2016 рік. В заяві позивач зазначила, що вона просить виплатити їй саме орендну плату, а не кошти за користування належною їй земельною ділянкою, що свідчить про те, що станом на 09.10.2015 року позивач знала про наявність орендних відносин і просила відповідача достроково виконати його обов'язок саме із договору оренди. Факт підписання заяви про виплату орендної плати, та видаткових касових ордерів за 2015 рік позивачем підтверджені в судовому засіданні. Крім того наявність у позивачки волевиявлення на укладення договору оренди свідчить і підписання нею двох додаткових угод від 15.06.2015 року та від 25.10.2016 року, якими сторонами погоджувались умови укладеного договору оренди земельної ділянки стосовно виплати орендної плати. Підписання даних угод саме позивачкою підтверджено останньою в судовому засіданні. В наданих суду додаткових угодах зазначено, що вони є додатковими до договору оренди і якщо позивачка не знала про існування договору оренди земельної ділянки між нею та відповідачем, то повинна була б вирішити дане питання ще до або при підписанні даних додаткових угод. Таким чином і заява позивачки про дострокову виплату орендної плати, і підписання даних додаткових угод свідчить як про обізнаність позивачки про наявність договору оренди земельної ділянки так і про наявність у неї волевиявлення на його укладення та виконання, як на необхідну умову дійсності правочину.

В свою чергу в судовому засіданні були дослідженні відомості на виплату позивачці орендної плати відповідачем, починаючи з 2011 року. При цьому позивач на деяких відомостях підтвердила, що підпис про отримання орендної плати належить їй, а на деяких - ні. Проте враховуючи, що позивач протягом даного періоду часу і навіть при поданні даного позову не обґрунтовувала заявлені нею вимоги та не ставила вимоги про стягнення невиплаченої орендної плати за той рік, де вона не підтверджувала свій підпис, свідчить про те, що належну позивачці орендну плату отримувала особа, якій позивач довіряла та яка ставила свій підпис за позивачку. Відповідно враховуючи той факт, що позивачем не надані докази того, що встановлену винну особу, яка підписала спірний договір оренди земельної ділянки від імені позивачки,наявність у такої особи корисного умислу, а кримінальне провадження за заявою позивачки з цього приводу закрите і позивачем не оспорено. Що в свою чергу також розцінюється судом як те, що позивачу відомо ким був підписаний від її імені договір оренди земельної ділянки, як і відомості про виплату орендної плати.

Відповідно оцінюючи надані докази в їх сукупності судом не встановлено відсутності волевиявлення позивача як підстави для визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним. Оскільки протягом тривалого періоду часу позивач не вчинила жодних дій, які б підтверджували його відсутність.

Кім того, прохаючи відмовити у задоволенні позовних вимог відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності та просить його застосувати до спірних правовідносин.

Оцінюючи надані з цього приводу сторонами докази суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої зроблено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

В позовній заяві позивач посилається на те, що копію оспорюваного договору оренди земельної ділянки вона отримала в Боровківській сільській раді лише в 2016 році. Проте вже в судовому засіданні позивач, яка допитувалась в якості свідка, дещо змінила свої показання, та пояснила, що договір оренди земельної ділянки був їй пред'явлений представником відповідача при видачі орендної плати і вона тоді побачила, що там не її підпис. А потім поїхала до Боровківської сільської ради де її знайома ОСОБА_6,. винесла їй примірник договору. Згідно наданої відповідачем копії видаткового касового ордера на виплату орендної плати за 2015 рік вбачається, що орендну плату позивач отримувала 02.09.2015 року, тобто за її ж поясненнями станом на 02.09.2015 року їй вже було відомо про те, що спірний договір нею не підписувався. При дослідження матеріалів кримінального провадження вбачається, що позивач, яка допитувалась як потерпіла, повідомлялась про кримінальну відповідальність задачу завідомо неправдивих показань, та яка підтвердила, що надані нею показання є вірними і ніяких зауважень від неї не надходило пояснювала, що в 2013 році вона в Боровківській сільській раді отримала копію оспорюваного договору оренди земельної ділянки. Але вважала його таким, що укладений на п'ять років і не вивчала. І лише в 2015 році при отриманні орендної плати побачила, що договір, який надав їй представник відповідача, підписаний не нею. Вдома вона звірила цей договір з примірником договору, що знаходився неї і побачила, що там також стоїть не її підпис. Таким чином, пояснення позивача, надані в суді, що вона в раді отримала договір після огляду його у відповідача не відповідають поясненням, наданим нею під час досудового розслідування справи. І навіть, якщо в протоколі допиту допущена описка у написанні року «2013» про що позивач зазначила в судовому засіданні на запитання її представника, проте позивач не спростувала тих пояснен , що вона звірила надану їй копію договору оренди земельної ділянки з примірником, що знаходився у неї дома. Що свідчить про те, що позивач мала примірник спірного договору у себе ще до 2015 року. А постійна зміна пояснень позивачкою свідчить про її намір будь-яким чином припинити правовідносини між нею та відповідачем з оренди землі.

Крім того дані пояснення спростовуються іншими дослідженими в судовому засіданні доказами. Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, пояснила, що вона є головою Боровківської сільської ради. Договори оренди земельної ділянки в сільській раді не зберігаються, так як рада не може вмішуватись в господарську діяльність суб'єктів господарювання і ніяких дій відносно договорів оренди земельної ділянки не вчиняє. Крім того, ніяка стороння особа не може зайти до приміщень ради взяти якісь документи та видати їх тим чи іншим особам. ОСОБА_6, дійсно раніше працював у Боровківській сільській раді, але в 2005 році звільнена в зв'язку з виходом на пенсію. Починаючи з 2014 року ОСОБА_6. є тяжко хворою людиною, яка не може самостійно пересуватись. Тому бути присутньою в приміщенні ради та ще будучи на пенсії, тобто не працівником ради, виносити та видавати документи будь-кому не могла.

Таким чином позивачем не надано будь-яких доказів того, що вона дізналась про наявність спірного договору лише в наприкінці 2015 року. А враховуючи вищенаведену оцінку суду про те, що позивач починаючи з 2010 року до 2017 року будь-яких претензій щодо належної їй спірної ділянки не пред'являла, отримувала орендну плату, укладала додаткові угоди саме до договору оренди земельної ділянки, прохала виплати їй орендну плату, свідчить про її обізнаність зі спірним договором та про пропуск нею строку позовної давності для його оспорення, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи всі надані суду докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що окрім порушення прав позивачки щодо підписання спірного договору. Інших порушень її прав, що виникають із оренди земельної ділянки, належної позивачці, не встановлено. В свою чергу враховуючи схвалення позивачкою протягом тривалого строку даних правовідносин. Недоведеність факту підписання спірного договору в результаті умисних дій саме відповідача, належне виконання відповідачем обов'язків, що виникли із договору оренди земельної ділянки та укладених до нього додаткових угод в тому числі і достроково, що свідчить про повагу відповідача до прав позивачки що виникають з оренди земельної ділянки, суд вважає за можливе відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачкою та відповідачем.

Так як судом ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦК України, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640.00 грн., стягненню з відповідача не підлягають та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263- 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Унірем - Агро Плюс» ( юридична адреса: 52334 Дніпропетровська область, Криничанський район, с. Адамівка, вул. Колхозна, 1-Б ЄДРПОУ 36424105) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Унірем-Агро Плюс», зареєстрованого 25 травня 2010 року за № 041011900678, щодо оренди земельної ділянки загальною площею 13.4 га., розташованої на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області - відмовити.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640.00 грн., покласти на позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Відповідно до п. 15.5 розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України апеляційна скарга подається через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із редакцією Цього кодексу

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення апеляційного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду

Повний текст рішення виготовлений 06.09.2018 року

Суддя Петрюк Т.М.

Зареєстроване 06.09.2018 року

Оприлюднене 06.09.2018 року

Рішення набирає законної сили 09.10.2018 року.