Постанова № 76267238, 04.09.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року справа №805/3032/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сіваченка І.В.,

суддів Гайдара А.В., Шишова О.О.,

секретар судового засідання Романченко Г.О.,

за участі представника відповідача Русіна В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року (повне судове рішення складено 2 липня 2018 року в м. Слов'янську) у справі № 805/3032/18-а (суддя в І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом Корпорації "Міжрегіональний промисловий союз" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Корпорація «Міжрегіональний промисловий союз» звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління) про:

визнання протиправною бездіяльності Управління щодо неприйняття до розгляду заяв-розрахунків про надання фінансування для матеріального забезпечення найманих працівників на загальну суму 14479,58 гривень;

зобов'язання Управління прийняти до розгляду заяви-розрахунки про надання фінансування для матеріального забезпечення найманих працівників на загальну суму 14479,58 гривень та опрацювати (розглянути) ці заяви-розрахунки відповідно до приписів Закону України від 23.09.1999 № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-ХІV) та Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 22 грудня 2010 року № 26 (далі - Порядок № 26);

визнання протиправною бездіяльності Управління щодо не здійснення фінансування страхувальника - корпорації «Міжрегіональний промисловий союз» для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за заявами-розрахунками на загальну суму 10776,64 гривень;

зобов'язання Управління здійснити фінансування страхувальника - корпорації «Міжрегіональний промисловий союз» для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за заявами-розрахунками на загальну суму 10776,64 гривень відповідно до приписів Закону № 1105-ХІV та Порядку № 26.

В обґрунтування позову зазначив, що 5 квітня 2017 року корпорація «Міжрегіональний промисловий союз» звернулася за місцем обліку до Центральної міжрайонної виконавчої дирекції у м. Донецьку Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з листом № 28, заявою-розрахунком на суму 25256,22 гривень, звітом по коштах загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням за І квартал 2017 року та просила здійснити фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за рахунок коштів Фонду на суму 25256,22 гривень відповідно до Закону № 1105-ХІV.

12 липня 2017 року листом № 50 позивач повторно звернувся до Центральної міжрайонної виконавчої дирекції у м. Донецьку Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з заявою-розрахунком на суму 25256,22 гривень.

Також 19 вересня 2017 року, після отримання листа від Донецького міського відділення у Ворошиловському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 29 вересня 2017 року № 01-10/69 про реорганізацію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та визначення нової адреси відділення Фонду, позивачем було повторно надіслано заяву-розрахунок на суму 25256,22 гривень, яка отримана Донецьким міським відділенням у Ворошиловському районі 24 жовтня 2017 року.

Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 25256,22 гривень.

При цьому, із заяв-розрахунків на зазначену суму робочими органами Фонду було прийнято заяви-розрахунки позивача на суму 10776,64 гривень, за якими застрахованим особам - працівникам позивача було нараховане матеріальне забезпечення за період їх непрацездатності з 16 травня 2014 року по 16 липня 2014 року. Проте, на час звернення до суду фінансування на вказану суму не здійснено.

Листом від 26 січня 2015 року № 3.2-29-162 виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповіла, що заяви-розрахунки на суму 10776,64 гривень прийняті Центральною МРВД Донецького обласного відділення Фонду в м. Донецьку, проте, у зв'язку з проведенням на території Донецької області антитерористичної операції, починаючи з червня 2014 року, мали місце не проведення головним управлінням Державної казначейської служби України в Донецькій області платіжних доручень, поданих Донецьким обласним відділенням Фонду для фінансування соціальних виплат.

Стосовно іншої суми матеріального забезпечення в розмірі 14479,58 гривень, робочі органи Фонду відповіли позивачу відмовою у фінансуванні виплати матеріального забезпечення за поданими заявами-розрахунками низкою листів. Відмова у фінансуванні аргументована тим, що позивач зареєстрований в місті Донецьку, тобто, де Фонд не здійснює свої повноваження.

Таким чином, фінансування за розрахунками на загальну суму 25256,22 гривень на дату подання позову відповідачем не здійснене, тому позивач вважає бездіяльність щодо не здійснення фінансування за поданими заявами-розрахунками протиправною та такою, що не відповідає вимогам Закону № 1105-ХІV та Порядку № 26.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у справі № 805/2026/18-а позов було задоволено, внаслідок чого:

визнано протиправною бездіяльність Управління щодо неприйняття до розгляду заяв-розрахунків про надання фінансування для матеріального забезпечення найманих працівників на загальну суму 14 479,58 гривень;

зобов'язано Управління прийняти до розгляду заяви-розрахунки про надання фінансування для матеріального забезпечення найманих працівників на загальну суму 14 479,58 гривень та опрацювати (розглянути) ці заяви-розрахунки відповідно до приписів Закону № 1105-ХІV та Порядку № 26;

визнано протиправною бездіяльність Управління щодо не здійснення фінансування страхувальника - корпорації «Міжрегіональний промисловий союз» для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за заявами-розрахунками на загальну суму 10 776,64 гривень;

зобов'язано Управління здійснити фінансування страхувальника - корпорації «Міжрегіональний промисловий союз» для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за заявами-розрахунками на загальну суму 10 776,64 гривень відповідно до приписів Закону № 1105-ХІV та Порядку № 26.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231) за рахунок бюджетних асигнувань на користь корпорації «Міжрегіональний промисловий союз» (код ЄДРПОУ 31577638) судові витрати з судового збору у розмірі 7 048 (сім тисяч сорок вісім) гривень 00 копійок (а.с. 202-207).

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення суду з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що 21.06.2018 управління отримало лист позивача від 14.06.2018 №28 щодо відомостей по сумах нарахованого та перерахованого ЄСВ та лист Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС б/н б/д, відповідно до якого станом на 01.06.2018 за позивачем не має заборгованості зі сплати ЄСВ. Відповідач вважає це неналежним доказом в підтвердження знаходження в трудових відносинах застрахованих осіб, оскільки відсутні належні дані фіскальної служби про сплату ЄСВ по кожній застрахованій особі. Крім того, вважає, що судом першої інстанції невірно розрахований розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача (а.с. 208-214).

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача до апеляційного суду не прибув.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - корпорація «Міжрегіональний промисловий союз» є юридичною особою з кодом 31577638, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 150-155).

Позивач перебуває на обліку як страхувальник у Центральній міжрайонній виконавчій дирекції в м. Донецьку Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності згідно повідомлення про взяття на облік страхувальника (а.с. 20).

Правовідносини, що склалися між сторонами, на початок виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 року № 2240-ІІІ, із змінами та доповненнями, який втратив чинність на підставі Закону № 77-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

Зокрема, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» із наступними змінами викладено в новій редакції, як і Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1105-XIV, Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1105-XIV серед основних завдань Фонду та його робочих органів є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону № 1105-XIV Фонд зобов'язаний: забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 34 цього ж Закону фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.

Порядок фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності затверджено постановою Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22.12.2010 року № 26 (далі - Порядок № 26).

Відповідно до п. 2 Порядку № 26 фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду (далі - робочі органи Фонду).

Підставою для фінансування страхувальників-роботодавців робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Для отримання коштів Фонду для виплати матеріального забезпечення застрахованим особам, нарахованого страхувальником, страхувальник звертається до робочого органу Фонду за місцем обліку в органі Фонду або за місцем обліку, зазначеним в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування (для зареєстрованих після 01.01.2011 року) (далі - місце обліку), із заявою-розрахунком за підписом керівника та головного бухгалтера, засвідченою печаткою підприємства (п. 5 Порядку № 26).

Заява-розрахунок готується у двох примірниках, один з яких разом із наданими застрахованими особами документами, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення, зберігається у страхувальника, а другий подається до робочого органу Фонду (п. 6 Порядку № 26).

Згідно п. 7 Порядку № 26 при опрацюванні заяви-розрахунку робочі органи Фонду перевіряють правильність заповнення реквізитів, наявність даних про страхувальника в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, дані про сплату ним єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви-розрахунку (пункт 8 Порядку № 26).

Аналогічні приписи містяться і в Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року № 24.

Так, відповідно до п. 1.2 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року № 24 (далі - Порядок № 24), кошти для здійснення страхувальником виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю потерпілого, доплати до середнього заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я, при тимчасовому переведенні його на легшу роботу, а також на поховання та пов'язані з цим ритуальні послуги виділяються Фондом на підставі заяви-розрахунку за формою згідно з додатком.

Інформація, внесена страхувальником до заяви-розрахунку, підтверджується підписами керівника та головного бухгалтера, які є відповідальними за її достовірність.

Заява-розрахунок складається страхувальником у двох примірниках, один з яких зберігається у страхувальника, а другий - в робочому органі виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням страхувальника.

Робочий орган виконавчої дирекції Фонду протягом десяти днів з дня подання страхувальником документів, зазначених у пунктах 2.7, 2.8, 5.3, 7.3 цього Порядку, перевіряє правильність нарахування сум, пов'язаних з вищезазначеними виплатами, та перераховує страхувальнику кошти у сумі, зазначеній у заяві-розрахунку.

У разі виявлення помилок у розрахунку суми робочим органом виконавчої дирекції Фонду заява-розрахунок повертається страхувальнику із зазначенням строку їх виправлення.

Судом апеляційної інстанції встановлено та сторонами не заперечується факт подання позивачем 5 квітня 2017 року до Центральної міжрайонної виконавчої дирекції у м. Донецьку Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з листом № 28, заявою-розрахунком на суму 25256,22 гривень, звітом по коштах загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням за І квартал 2017 року, отриманою адресатом 10 квітня 2017 року (а.с. 21-24).

12 липня 2017 року листом № 50 позивач повторно звернувся до Центральної міжрайонної виконавчої дирекції у м. Донецьку Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з заявою-розрахунком на суму 25256,22 гривень, отриману 26 липня 2017 року (а.с. 32-36).

Крім того, після отримання листа від Донецького міського відділення у Ворошиловському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 29 вересня 2017 року № 01-10/69 про реорганізацію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та визначення нової адреси відділення Фонду, позивачем було повторно листом від 10 жовтня 2017 року № 67 надіслано заяву-розрахунок на суму 25256,22 гривень, яка отримана Донецьким міським відділенням у Ворошиловському районі 24 жовтня 2018 року (а.с. 44-50).

Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 25256,22 гривень.

При цьому, із заяв-розрахунків на зазначену суму робочими органами Фонду було прийнято заяви-розрахунки позивача лише на суму 10776,64 гривень, за якими застрахованим особам - працівникам позивача було нараховане матеріальне забезпечення за період їх непрацездатності з 16 травня 2014 року по 16 липня 2014 року. Однак, на час звернення до суду фінансування на вказану суму не здійснено.

Листом від 26.01.2015 року № 3.2-29-162 виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповіла, що заяви-розрахунки на суму 10776,64 гривень прийняті Центральною МРВД Донецького обласного відділення Фонду в м. Донецьку, проте, у зв'язку з проведенням на території Донецької області антитерористичної операції, починаючи з червня 2014 року, мали місце не проведення головним управлінням Державної казначейської служби України в Донецькій області платіжних доручень, поданих Донецьким обласним відділенням Фонду для фінансування соціальних виплат (а.с. 148-149).

Щодо іншої суми матеріального забезпечення в розмірі 14479,58 гривень робочі органи Фонду відповіли позивачу відмовою у фінансуванні виплати матеріального забезпечення за поданими заявами-розрахунками низкою листів. Відмова у фінансуванні аргументована тим, що позивач зареєстрований в місті Донецьку, тобто, де Фонд не здійснює свої повноваження (а.с. 59, 100-101).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зазначених заявках-розрахунках не вказано про будь-які помилки у них, доказів повернення їх із наданням строку на усунення помилок відповідачем суду не надано. Не спростовується наведене й відповідачем, який є правонаступником реорганізованих органів Фонду.

Статтею 23 Закону № 1105-XIV передбачені підстави для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, та зазначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності не надається: у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби; за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням; за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Системним аналізом положень Закону № 1105-XIV та Порядку № 26 встановлено відсутність повноважень робочого органу Фонду повертати страхувальнику заяви-розрахунки з будь-яких причин, тому вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття до розгляду заяв-розрахунків є обґрунтованими.

Позивачем на виконання вимог Закону № 1105-XIV та Порядку №26, за місцем обліку були направлені заяви-розрахунки на загальну суму 25256,22 гривень, отримані відповідачем чи органами, правонаступниками є відповідач, проте, не профінансовані чи повернуті на адресу позивача з посиланням на те, що останній зареєстрований у місті Донецьку, яке включено до переліку населених пунктів, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р (далі - Розпорядження № 1085-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого включено м. Донецьк.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок, Порядок № 595).

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку (в редакції, чинній на момент затвердження Тимчасового порядку) передбачено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року в справі № 826/18826/14 визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595. Вказана постанова залишена без змін за наслідками апеляційного та касаційного оскарження ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року відповідно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2015 року № 239 у Тимчасовому порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей в абз. 1 п. 2 виключені слова або здійснюють не в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 19 постанови Пленуму Верховного суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року визначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту (пункти 1, 6, ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги зміст п. 3 рішення Конституційного Суду України (справа за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України)» № 15-рп/2000 від 14 грудня 2000 року), згідно якого суд зазначив, що виходячи з Конституції України Закон України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що лише Верховна Рада України може змінити закон і виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що до нормативно-правових актів, які регулюють фінансування страхувальників для здійснення останніми виплат матеріального забезпечення застрахованим особам (працівникам страхувальника), зокрема, до Закону № 1105-XIV, а також до Порядку № 26 (який є нормативно-правовим актом підзаконної дії, але при цьому є спеціальним у спірних правовідносинах) - не вносились зміни щодо особливостей здійснення Фондом фінансування страхувальників-роботодавців, які розташовані у населених пунктах, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не приймає доводи відповідача щодо передбаченості Порядком № 595 та розпорядженням № 1085-р зупинення здійснення видатків з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що розташовані на тимчасово неконтрольованій території.

Не приймає до уваги суд твердження відповідача щодо його правонаступництва та не отримання ним в передавальному акті спірних сум чи не пред'явлення позивачем до Фонду кредиторських вимог позивачем, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень та не може ліквідуватися без правонаступника. Позивач не може нести відповідальності за якісь суперечності в роботі державних органів в процесі їх реорганізації.

Крім того, відповідно до ст. 8 Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач своєчасно та в повному обсязі в спірному періоді здійснював сплату єдиного соціального внеску, пов'язаного з загальнообов'язковим соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, про що свідчать надані до матеріалів справи довідка про сплату цих внесків за 2014 рік, 2016-2017 роки від 14 червня 2018 року № 28 (а.с. 195) та лист Запорізького управління Офісу великих платників ДФС від 04 червня 2018 року про відсутність заборгованості з єдиного соціального внеску у корпорації «Міжрегіональний промисловий союз» (а.с. 196).

Відповідачем надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Суд першої інстанції вірно вважав це клопотання необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Позивач, оспорює бездіяльність відповідача щодо неприйняття до розгляду заяв-розрахунків про надання фінансування для матеріального забезпечення найманих працівників.

Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.

Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас за правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналогічну позицію щодо строків звернення до суду викладено в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № 21-3538а15.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову повністю.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції допущено помилку при визначенні розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно пп.2 п.3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, судовий збір встановлюється в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною 1 статті 4 цього ж Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1762 грн.

05.02.2016 Пленум Вищого адміністративного суду України прийняв постанову №2 Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», в якому рекомендовано перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.08.2018 по справі № 810/2243/16 (номер в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 75906088).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, які, в свою чергу, складаються з двох взаємопов'язаних позовних вимог.

Таким чином, розмір судового збору за подання позовної заяви за 2 вимогами немайнового характеру складає 3524 грн. (1762 грн. х 2), у зв'язку з чим, враховуючи задоволення позову повністю, зазначена сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, колегія судів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат підлягає зміні з урахуванням вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 23, 33, 139, 195, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у справі № 805/3032/18-а - змінити.

В абзаці шостому резолютивної частини рішення замінити цифри та слова «7048 (сім тисяч сорок вісім) гривень 00 копійок» на слова і цифри «3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) гривні 00 копійок.».

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у справі № 805/3032/18-а - залишити без змін.

Повне судове рішення - 6 вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Сіваченко

Судді А.В. Гайдар

О.О. Шишов