Рішення № 76266413, 05.09.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1254/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області) про скасування податкових повідомлень-рішень №367377-13 від 19 червня 2017 року та №0296983-1303-0305 від 27 квітня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовано таким.

ГУ ДФС у Волинській області 19 червня 2017 року прийняло податкове повідомлення-рішення №367377-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у розмірі 29 274 грн 56 коп., а також, 27 квітня 2018 року - податкове повідомлення-рішення №0296983-1303-0305, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 29 963 грн 20 коп.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення №367377-13 від 19 червня 2017 року прийняте на підставі нечинного рішення Ківерцівської міської ради від 30 січня 2015 року №48/2. Разом з тим, вважає, що воно прийняте з порушенням процедури його прийняття, набрання чинності, встановлення податкового періоду, та “Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків”.

Згідно із пунктом 9 Розділу ІІ вказаного Порядку до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання(за наявності), зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення. Обов’язковий розрахунок податкового зобов’язання до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не наданий.

Податкове повідомлення-рішення №0296983-1303-0305 від 27 квітня 2018 року позивач вважає протиправним, оскільки останнє прийняте на підставі рішення Ківерцівської міської ради від 12 лютого 2016 року № 5/5, яке скасоване рішенням Ківерцівської міської ради №19/3 від 11 липня 2017 року. Окрім того, зазначив, що 13 грудня 2017 року частину приміщення ним було відчужено, однак є незрозумілим, чи враховано дану обставину відповідачем при нарахування податку за 2017 рік.

З наведених підстав позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення №367377-13 від 19 червня 2017 року та №0296983-1303-0305 від 27 квітня 2018 року.

У відзиві на позов відповідач його вимог не визнав, вказав, що з урахуванням підпунктів 266.4.1, 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України (далі – ПК України), рішення Ківерцівської міської ради № 5/5 від 12 лютого 2016 року контролюючим органом, на підставі даних, отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визначено суму грошового зобов’язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 та 2017 роки без урахування пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об’єктів житлової нерухомості для фізичних осіб, оскільки загальна площа об’єкта житлової нерухомості, належного позивачу, перевищує 300кв.м. Також зазначив, що дію підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України у 2016 році зупинено пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», а отже для органів місцевого самоврядування не визначено обов’язку щодо прийняття та оприлюднення рішень про встановлення місцевих податків та зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0296983-1303-0305 від 27 квітня 2018 року, яким визначено податкове зобов’язання за 2017 рік, відповідач вказав, що згідно із підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. А тому, з урахуванням підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» контролюючий орган, на підставі даних, отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визначив суму грошового зобов’язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік із застосуванням коефіцієнту 0,5 до ставки податку.

Керуючись наведеним, відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

У відповіді на відзив від 23 липня 2018 року позивач навів аналогічні мотиви, вказаним в позовній заяві, на підставі яких він просить суд скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою від 06 липня 2018 року провадження у справі було відкрито та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв’язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 на праві власності належить квартира №1 в одноквартирному житловому будинку №14 по вулиці Визволителів у місті Ківерці Ківерцівського району Волинської області загальною площею 310,2кв.м, житловою площею 74,5 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 липня 2014 року.

13 грудня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договорів дарування відчужив 3/5 частки належної йому квартири, що було засвідчено приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_2 Наведене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 107365312 від 13 грудня 2017 року.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України “Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки”.

Так, рішенням Ківерцівської міської ради “Про встановлення податку на майно, відмінне від земельного податку” від 30 січня 2015 року № 48/2 встановлено ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

12 лютого 2016 року Ківерцівською міською радою прийнято рішення “Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Ківерці” № 5/5, яким затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, рішення Ківерцівської міської ради від 30 січня 2015 року № 48/2 “Про встановлення податку на майно, відмінне від земельного податку” та “Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Ківерці” вважати таким, що втратив чинність.

Відповідно до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м. Ківерці встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 (одного) відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.

19 червня 2017 року Головним управлінням ДФС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення №367377-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в розмірі 29 274 грн 56 коп.

27 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0296983-1303-0305, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік в розмірі 29 963 грн 20 коп.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов’язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов’язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” № 71-VIII від 28 грудня 2014 року, набрав чинності 01 січня 2015 року, яким внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

Статтею 265 ПК України (у редакції Закону № 71-VIII) визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 вказаного Кодексу, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує два відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01 січня 2015 року, власники об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.

У той же час, статтею 10 ПК України встановлено перелік місцевих податків, в якому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не передбачений.

Натомість, є податок на майно (підпункт 10.1.1 пункт 10.1), який складається із трьох різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

При цьому суд зазначає, що згідно з пунктом 8.3. статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов’язково установлюють податок на майно, а також кореспондує положенням пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та статті 143 Конституції України.

Спірним питанням між сторонами у даних правовідносинах є питання правомірності встановлення ставки податку на нерухоме майно для об’єктів нежитлової нерухомості, який повинен застосовуватися у 2016, 2017 роках.

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Із змісту наведених законодавчих норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить у повноваження місцевої ради, яка має прийняти відповідне рішення.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу.

Разом з тим, відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із статтею 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Тобто, рішення місцевої ради стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте 2016 році, не могло бути застосовано в цьому ж 2016 році. Таке рішення могло передбачати плановим лише 2017 рік і саме з цього періоду ставка даного податку могла вважатись встановленою місцевою радою саме у такому розмірі.

Водночас, судом враховано, що рішенням Ківерцівської міської ради № 5/5 від 12 лютого 2016 року затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік. При цьому, відповідач не надав суду доказів щодо внесення змін у вказане рішення або доказів прийняття та офіційного оприлюднення до 15 липня 2016 року органом місцевого самоврядування іншого рішення про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Ківерці на 2017 рік. У відзиві на позов відповідач підтвердив обставину щодо неприйняття Ківерцівською міською радою відповідного рішення.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який був встановлений рішенням Ківерцівської міської ради 12 лютого 2016 року № 5/5 не може мати місце у 2016, 2017 роках.

Наведене узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, за змістом якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом’якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Також, суд критично оцінює посилання відповідача на пункт 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», яким установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

При цьому враховано, що вказаний Закон прийнято 24 грудня 2015 року, який набрав чинності з 01 січня 2016 року. Водночас, обов’язок органу місцевого самоврядування, визначений підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України щодо прийняття та офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів на 2016 рік в даному випадку виник до 15 липня 2015 року, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», а тому застосування вказаного до закону до спірних правовідносин суперечить положенням статті 58 Конституції України та порушує загальний принцип правової визначеності.

Крім того, необґрунтованим є посилання відповідача на частину третьою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» №1791-VIII від 20 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, яким установлено, що з 01 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

При цьому, суд звертає увагу, що наведена норма не виключає обов’язку органу місцевого самоврядування прийняти рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік з дотриманням порядку, встановленого пунктом 12.3 статті 12 ПК України.

Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (заяви № 23759/03 та № 37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про “закон”, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі “Шпачек s.r.о.” проти Чеської Республіки”, № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі “Бейелер проти Італії” (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви № 68385/10 та № 71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто “справедливого співвідношення” між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов’язки (див., серед багатьох інших органів влади, “Колишній король Греції та інші проти Греції” [GC], заяви № 25701/94, §§ 79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII).

При цьому, Головним управлінням ДФС у Волинській області порушено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204 (далі – Порядок № 1204), який визначає форму та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків.

Так, підпунктом 3 пункту 1 Розділу ІІ Порядку № 1204 встановлено, що контролюючий орган визначає суму нарахування (зменшення) грошових, податкових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, що передбачені Кодексом або іншим законодавством, і складає податкове повідомлення-рішення у випадках, якщо згідно із законодавством з питань державної митної справи, податковим та іншим законодавством відповідальним за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за формою “Ф” - для платників податків - фізичних осіб, якщо відповідно до законодавства контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов’язання платника податків з причин, не пов’язаних із порушенням податкового або іншого законодавства (пункт 2 Розділу ІІ Порядку № 1204).

Відповідно до пункту 9 Розділу ІІ цього ж Порядку до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання (за наявності), зменшення (збільшення) суми податкових зобов’язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2017 року відповідач прийняв та направив поштою податкове повідомлення-рішення №367377-13, 27 квітня 2018 року – податкове повідомлення-рішення №0296983-1303-0305. Факт отримання вказаних податкових повідомлень-рішень позивач не заперечує, однак відповідач не надав суду доказів направлення позивачу також розрахунків податкових зобов’язань, що є порушенням пункту 9 Розділу ІІ Порядку № 1204.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №367377-13 від 19 червня 2017 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у розмірі 29 274 грн 56 коп., №0296983-1303-0305 від 27 квітня 2018 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 29 963 грн 20 коп., а тому, позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, необхідно стягнути на користь позивача всі здійснені ним і документально підтверджені судові витрати в сумі 704 грн 80 коп. на підставі квитанції 0.0.1074638599.1 від 02 липня 2018 року за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (45200, Волинська область, місто Ківерці, вулиця Визволителів, 14/1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 39400859) про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області №367377-13 від 19 червня 2017 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік у розмірі 29 274 грн 56 коп.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області №0296983-1303-0305 від 27 квітня 2018 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 29 963 грн 20 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області судовий збір в розмірі 704 грн 80 коп. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський