Рішення № 76266383, 28.08.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 серпня 2018 р. Справа № 802/1764/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни, розглянувши письмово у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1І.) до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язати вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що звернувшись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га, отримала відмову у наданні такого дозволу, яка оформлена листом №Б-16704/0-8489/6-17 від 17.10.2017 року.

Відмова вмотивована тим, що відповідно до представлених позивачем документів, формування об’єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою щодо інвентаризації земель Липівської сільської ради.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.12.2017 в адміністративній справі №802/2293/17-а визнано протиправною відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Одночасно суд зобов`язав ГУ Держгеокадастру повторно розглянути клопотання щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

На виконання даного судового рішення відповідач повторно розглянув клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Листом від 29.05.2018 №Б-16704/0-2459/0/95-18 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області позивачу було повідомлено, що на вказану земельну ділянку було надано дозвіл іншій особі (учаснику антитерористичної операції) та було запропоновано набути право на іншу земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області №Б-16704/0-2459/0/95-18 від 29.05.2018, зобов’язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Ухвалою суду від 21.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

На виконання вимог ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на адресу суду за вх. №27725 надійшов відзив на позовну заяву.

Заперечуючи щодо позовних вимог представник відповідача зазначив, що на бажану земельну ділянку вже надано дозвіл іншому громадянину, учаснику АТО, а тому надання відповідного дозволу позивачеві було б передчасним і необґрунтованим. Також, представником відповідача було зазначено, що подальше розроблення кількох документацій із землеустрою на одну земельну ділянку унеможливить оформлення право на земельну ділянку одному із громадян.

В силу положень ст. 179 КАС України, в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

30.07.2018 року через канцелярію суду надійшло клопотання позивача за вх. №32019 про розгляд підготовчого судового засідання без її участі . В свою чергу, від представника відповідача 31.07.2018 надійшла заява за вх. № 32272 про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 173 КАС України, підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі та закінчується закриттям підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 31.08.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 28.08.2018 року представники сторін не з’явились, натомість на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі від представника відповідача за вх. № 36798. Відтак, у відповідності до ч. 9 статті 205 КАС України, судом визначено за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, надані письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га.

У відповідь на своє звернення позивач отримала відмову у наданні такого дозволу, яка оформлена листом №Б-16704/0-8489/6-17 від 17.10.2017 року. Відмова вмотивована тим, що відповідно до представлених позивачем документів, формування об’єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою щодо інвентаризації земель Липівської сільської ради.

Позивач оскаржила відмову до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.12.2017 в адміністративній справі №802/2293/17-а визнано протиправною відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Одночасно суд зобов`язав ГУ Держгеокадастру повторно розглянути клопотання щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

На виконання даного судового рішення відповідач повторно розглянув клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області №Б-16704/0-2459/0/95-18 від 29.05.2018 року, відповідач надав відповідь на звернення позивача, у якому вказав, що на вказану земельну ділянку було надано дозвіл іншій особі (учаснику антитерористичної операції) та було запропоновано набути право на іншу земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення.

В даній ситуації, відповідач зазначив, що враховуючи те, що на вказану позивачем на графічному матеріалі земельну ділянку було надано дозвіл іншій особі, надання відповідного дозволу позивачеві було б передчасним і необґрунтованим, адже при отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою кожна особа розраховує на його подальше затвердження та приватизацію земельної ділянки.

Крім того, подальше розроблення кількох документацій із землеустрою на одну земельну ділянку унеможливить оформити право на земельну ділянку одному з громадян.

Згідно ч.6 ст. 24 ЗУ "Про Державний земельний кадастр" підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Враховуючи вищевикладене, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Дана відмова була оскаржена до Вінницького окружного адміністративного суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Так, частинами 1, 2 пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд із цим, із положень статті 79-1 ЗК України випливає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою мотивована тим, що на вказану земельну ділянку було надано дозвіл іншій особі (учаснику антитерористичної операції).

За приписами частини 7 статті 118 Кодексу підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи зміст вищевикладених норм чинного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

У свою чергу, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу, що законні критерії визначення пріоритетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, - відсутні.

Виходячи з наведених норм права та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем в оскаржуваній відмові не наведено жодної з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Щодо доводів позивача стосовно порушення відповідачем вимог п. 8 Положення про ГУ Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, суд зазначає наступне.

Так, Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

За правилами п. 8 цього ж Положення, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Так, відповідно до норм ст.118 ЗК України, за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.

Позивач звернулась до відповідача з клопотанням саме в порядку ст.118 ЗК України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Водночас, за результатами розгляду такого клопотання відповідачем позивачу був направлений лише лист "Щодо розгляду клопотання", без прийняття будь-якого рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Таким чином, лист відповідача від 29.05.2018 №Б-16704/0-2459/0/95-18 наданий у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за змістом та формою не можуть вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України, та є протиправним.

На ряду із цим, суд зазначає, що в силу положень ст. 4 КАС України надано визначення поняттю нормативно-правового акту та індивідуального акту.

Так, у процесуальному законі законодавцем закріплено визначення нормативно-правового акту, який відповідно до п. 18 ст. 4 КАС України, є актом управління (рішення) суб’єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Натомість, у розумінні п. 19 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відтак, враховуючи, що за клопотаннями позивача не були прийнятті рішення, а лише лист, яким позивачу відмовлено у задоволенні клопотання, тому цей лист не може бути скасованим як рішення суб'єкта владних повноважень. Позивач самостійно вказує у позовній заяві, що відмова була прийнята у формі листа, а не наказом, як то вимагається нормативно-правовим актом, тому вимога позивача у цій частині не може бути задоволеною.

Визначаючись щодо решти позовних вимог та обраного позивачем способу захисту, суд доходить наступного висновку.

З приводу вимоги позивача про зобов'язання ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 , суд наводить наступні висновки.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб'єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно до ст.122 Земельного кодексу України, відноситься до виключних повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

В силу положень Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відтак, позовні вимоги, які стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноваження прийняти певне рішення є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) діяльності даного суб'єкта владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

ОСОБА_3 Суд у подібних правовідносинах у справі №815/3799/17 від 08.05.2018 року дійшов аналогічного висновку.

ОСОБА_3 Суд зазначив, що відповідач має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, оскільки рішення за клопотанням позивача відповідачем не прийнято, з урахування правової позиції Верховного Суду, суд вважає, що правовим захистом має бути зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом від 29.05.2018 за №Б-16704/0-2459/0/95-18 щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

В частині скасування відмови ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі від 29.05.2018 за №Б-16704/0-2459/0/95-18 - відмовити.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 24200, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547) сплачений при звернені до суду судовий збір відповідно у розмірі 352 грн. 40 коп. (триста п'ятдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін: ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 24200, ідентифікаційний номер НОМЕР_1);

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення у повному обсязі складено: (05.09.2018 )

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна