Постанова № 76265912, 03.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р. Справа№ 910/22566/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2018

у справі №910/22566/17 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс»

до: 1. Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ойл»,

треті особи, які не заявляю самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1. Міністерство фінансів України;

2. Національний банк України

про визнання права та про визнання відсутнім права

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс» (надалі - ТОВ «Пром Гарант Плюс», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ойл» (надалі - ТОВ «Адамант Ойл», відповідач-2) про визнання за позивачем права вимагати від боржника - ТОВ «Адамант Ойл» суми боргу 886 499 230,50 грн за кредитним договором № 4А15106И від 16.12.2015, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк», як кредитором, та ТОВ «Адамант Ойл», як боржником, який був сплачений ПАТ КБ «ПриватБанк» поручителем - ТОВ «Пром Гарант Плюс» за боржника - ТОВ «Адамант Ойл»; про визнання відсутнім у ПАТ КБ «ПриватБанк» права вимагати від ТОВ «Адамант Ойл» суми боргу 886 499 230,50 грн за кредитним договором № 4А15106И від 16.12.2015, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк», як кредитором, та ТОВ «Адамант Ойл», як боржником, який був сплачений ПАТ КБ «ПриватБанк» поручителем - ТОВ «Пром Гарант Плюс» за боржника - ТОВ «Адамант Ойл».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як поручителем за договором поруки №4А15106И/П від 25.10.2016, укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк» в забезпечення виконання ТОВ «Адамант Ойл» зобов'язань за кредитним договором №4А15106И від 16.12.2015, в повному обсязі виконано зобов'язання ТОВ «Адамант Ойл» перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором, у зв'язку з чим, в силу норм чинного законодавства, усі права кредитора за вказаним кредитним договором переходять до ТОВ «Пром Гарант Плюс».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2017 відкрито провадження у справі №910/22566/17, залучено до участі у справі Міністерство фінансів України (надалі - МФУ, третя особа-1) та Національний банк України (надалі - НБУ, третя особа-2) в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 у справі №910/22566/17 у задоволенні позову ТОВ «Пром Гарант Плюс» відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно; позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду в чому саме полягає порушення з боку відповідачів його прав та охоронюваних законом інтересів.

Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що судом не було встановлено факту відсутності або наявності зобов'язань ТОВ «Адамант Ойл» перед ПАТ КБ «ПриватБанк»; судом не надано оцінки тим обставинам, що після виконання позивачем зобов'язань ТОВ «Адамант Ойл» та націоналізації ПАТ КБ «ПриватБанк», останній почав затягувати виконання своїх зобов'язань, передбачених п. 10 договору поруки (обов'язок передати документи, що підтверджують обов'язки боржника), та повідомив, що ТОВ «Адамант Ойл» є боржником банку, а тому позивач не має права вимоги за кредитним договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Пром Гарант Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 у справі №910/22566/17, розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 03.09.2018, встановлено ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Адамант Ойл», Міністерству фінансів України та Національному банку України строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

У визначений ухвалою суду строк відповідачі та треті особи правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали.

У судове засідання відповідач-2, третя особа-1 та третя особа-2 явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача-2, третьої особи-1 та третьої особи-2, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаних осіб.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача-1 проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

03.09.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.10.2016 між ТОВ «Пром Гарант Плюс» (у тексті договору - поручитель) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (у тексті договору - кредитор) було укладено договір поруки № 4А15106И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Адамант Ойл» (у тексті договору - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором № 4А15106И від 16.12.2015 (надалі - кредитний договір), а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до пунктів 2, 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору; у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ «ПриватБанк». Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Пунктом 11 договору поруки встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором.

Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

Факт укладення договору поруки із використанням електронного цифрового підпису сторонами визнається, копія угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016 наявна в матеріалах справи (а.с. 19-20).

Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору поруки № 4А15106И/П від 25.10.2016 ТОВ «Пром Гарант Плюс» перерахувало на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти у розмірі 886 499 230,50 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 891 від 25.10.2016 (а.с. 21).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що відповідно до зазначеного платіжного доручення ним повністю виконано зобов'язання ТОВ «Адамант Ойл» за кредитним договором перед ПАТ КБ «ПриватБанк» з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, однак, відповідачі не визнають повернення позивачем боргу за кредитним договором та переходу до поручителя права вимоги за кредитним договором, з огляду на що позивач вважає, що його порушене право як поручителя підлягає захисту у судовому порядку.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, за правовою природою укладений сторонами договір є договором поруки, за яким, відповідно до ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Якщо в договорі не передбачено субсидіарної відповідальності поручителя, кредитор має право, керуючись ст. 543 ЦК України, звернутися як до боржника за основним зобов'язанням, так і до поручителя; як разом, так і окремо; як повністю, так і в частині боргу. Таким чином, при солідарній поруці кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого з них - боржника чи поручителя - чи до обох разом, в якій частині і в якій послідовності пред'являти свої вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. Тобто перехід прав до поручителя, який виконав зобов'язання презюмується і звернення особи до суду з позовом про визнання права вимоги, так само як і про визнання відсутнім в іншої особи такого права не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом за наявності відповідного спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 30.05.2018 у справі № 910/14139/17.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Нормами статті 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

З аналізу вказаних норм вбачається, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову.

Виходячи із наведеного, на момент звернення з тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Отже, до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 86 ГПК України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Однак, посилання позивача на те, що відповідачі не визнають факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.

Крім того, позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду в чому саме полягає порушення з боку відповідачів прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ТОВ «Пром Гарант Плюс» до ПАТ КБ «ПриватБанк» та до ТОВ «Адамант Ойл» про визнання права та про визнання відсутнім права є недоведеними, безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Колегія суддів також звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № 910/14036/17, відповідно до якої заявлені позивачем вимоги про визнання у відповідача-1 відсутнім права вимоги та визнання у позивача наявним права вимоги до відповідача-2 є фактично вимогами про встановлення фактів, які мають юридичне значення, підлягають встановленню під час розгляду спору про стягнення грошових коштів за кредитним договором чи за договором поруки та не можуть бути самостійним предметом спору, оскільки такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, а тому не можуть самостійно розглядатися в окремій справі.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 у справі №910/22566/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Пром Гарант Плюс» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 у справі №910/22566/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 у справі №910/22566/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/22566/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.09.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська