Постанова № 76265869, 03.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р. м.Київ Справа№ 925/473/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Чорної Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.09.2018 року по справі №925/473/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018, повний текст якого складено 17.05.2018

у справі №925/473/17 (суддя Васянович А.В.)

за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України,

до 1.Виконавчого комітету Шполянської міської ради Черкаської області, 2.Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

про визнання незаконним та скасування рішення, свідоцтва про право власності, визнання за державою права власності.

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2017 року заступник прокурора Черкаської області звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до Виконавчого комітету Шполянської міської ради Черкаської області та Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради від 01.02.2012 року №08 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1" (з урахуванням змін, внесених рішенням виконавчого комітету Шполянської міської ради від 13.03.2012 року № 39 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради від 01.02.2012 року № 8 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1");

- визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №115500 від 05.04.2012 року про право приватної власності на майновий комплекс, розташований по вул. Калініна, 1 в м. Шпола, Черкаської області, видане ПАТ "ДПЗКУ";

- визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на нерухоме майно - майновий комплекс, який розташований по вул. Калініна, 1 в м. Шпола, Черкаської області, що включає будівлі та споруди, перелік яких наведено у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні рішення та свідоцтво про право власності видані за відсутності документів, що підтверджують зміну форми власності зазначеного майнового комплексу з державної на приватну. Зокрема, відповідно до положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 року, "Шполянський елеватор", розташований у м. Шпола Черкаської області по вул. Калініна, 1, не підлягає приватизації, у "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані", зазначене підприємство відсутнє, а отже майно вказаного підприємства не могло бути приватизоване або корпоратизоване, та не могло бути включене до статутного фонду.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.07.2017 року у справі №925473/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 року, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 03.07.2017 року у справі №925/473/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Скасовуючи судові рішення суд касаційної інстанції виходив із того, що в порушення вимог законодавства, господарські суди не встановили дійсного початку перебігу позовної давності для кожного з позивачів в залежності від їх функцій у спірних правовідносинах, а також наявності чи відсутності поважних причин пропущення позовної давності, та дійшли передчасного висновку про задоволення позову, неправильно застосувавши до спірних правовідносин ст.267 Цивільного кодексу України.

Також, суд касаційної інстанції зазначив, що поза оцінкою суду залишилися доводи Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про те, що Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення товариством права приватної власності на спірне майно з 29.11.2013 року, оскільки на сайті Державної аудиторської служби України міститься Звіт про результати ревізій у системі Міністерства аграрної політики та продовольства України за 2013 рік від 29.11.2013 року.

Крім того, відхиляючи доводи Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про те, що рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради від 01.02.2012 року №8 є публічною, загальнодоступною інформацією, що підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа, отже позивачі мали об'єктивну можливість отримати інформацію про його прийняття ще у 2012 році, суди вказали на те, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, оскільки у розумінні статті 12 цього закону суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, зокрема, запитувачами інформації є фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.

Водночас, судами не вмотивовано яким чином ці положення закону перешкоджали позивачам ознайомитися з публічною, загальнодоступною інформацією з часу її оприлюднення, а вказаний Звіт про результати ревізій у системі Міністерства аграрної політики та продовольства України за 2013 рік стосовно необізнаності позивачів про порушення права державної власності не оцінено судом з точки зору вимог законодавства щодо належних та допустимих доказів, які безумовно підтверджують об'єктивну неможливість для позивачів знати про порушення їх прав з моменту вчинення відповідачами такого порушення.

При новому розгляді даної справи рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного:

- оскільки спірне рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради 01 лютого 2012 року №8 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1" (з урахуванням змін, внесених рішенням виконавчого комітету Шполянської міської ради від 13 березня 2012 року №39) про визнання права власності за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: вул. Калініна,1, м. Шпола, Черкаської області прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, з перевищенням компетенції та порушує інтереси держави, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню;

- в наслідок встановлення невідповідності чинному законодавству спірного рішення виконавчого комітету Шполяннської міської ради №8 від 01 лютого 2012 року, суд першої інстанції визнав обґрунтованою і вимогу про визнання недійсними та скасування свідоцтва серії САЕ №115500 від 05.04.2012 про право власності на спірний майновий комплекс, що було видано Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на підставі скасованого рішення органу місцевого самоврядування;

- оскільки Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" неправомірно набуло право власності на спірний комплекс будівель та споруд та не визнає право держави Україна як власника цього майна, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на комплекс будівель та споруд, що розташовані за адресою: вул. Калініна,1, м. Шпола, Черкаської області;

- судом першої інстанції встановлено, що в даному випадку прокурором не був пропущений передбачений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк, в межах якого він звернувся до господарського суду з даним позовом в інтересах держави

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції від 15.05.2018, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" посилалось на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, та не надано належної оцінки його доводам щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема, повідомлення про вручення поштових відправлень.

Однак, в судове засідання з'явилися лише представник прокуратури та скаржника, інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх представників (законних представників або адвокатів) не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи вищевикладене, положення ч.12 ст.270 ГПК України та те, що участь у судовому засіданні учасників справи суд не визнавав обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України та Виконавчого комітету Шполянської міської ради Черкаської області.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" створено державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до п.5 постанови КМУ №764, статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідуються, в тому числі і шляхом передачі цілісного майнового комплексу дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Шполянський елеватор", до складу якого входить комплекс нежитлових будівель та споруд, розташований у м. Шпола Черкаської області по вул. Калініна, 1.

На виконання постанови КМУ №764, державному підприємству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" передано цілісний майновий комплекс ДП ДАК "Хліб України" "Шполянський елеватор", про що складено акт приймання-передачі від 20.01.2011 року № 34, підписаний головою ліквідаційної комісії ДП ДАК "Хліб України" "Шполянський елеватор", генеральним директором державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та затверджено Міністерством аграрної політики України.

ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" засноване на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010".

Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови прийнято пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство. Установлено, що: 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 року № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", ДП "ДПЗКУ" реорганізовано шляхом перетворення у ПАТ "ДПЗКУ".

Пунктом 4 вказаного наказу встановлено, що статутний капітал ПАТ "ДПЗКУ" формується на базі майна ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

20.11.2011 року між ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та ДП ДАК "Хліб України "Шполянський елеватор" підписано акт № 34 приймання-передачі цілісного майнового комплексу.

До переліку необоротних активів, переданих як внесок до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" увійшли об'єкти нерухомого майна Шполянського елеватору, в тому числі і спірне нерухоме майно.

Згідно з п.п. 1.4, 1.6 статуту ПАТ "ДПЗКУ", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року, засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами Товариства відповідно до постанови Кабінету міністрів України №593 від 06.06.2011 року "Про внесення зміни до постанови Кабінету міністрів України від 11.08.2010 року №764" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП "ДПЗКУ".

Товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому статуту та меті діяльності Товариства, зокрема з продажу, безоплатної передачі, дарування, пожертви, обміну, передачі в лізинг, оренду, позику чи заставу засобів виробництва, майна, матеріальних цінностей або майнових прав, використання та відчуження їх в інший спосіб юридичним та фізичним особам, списувати його з балансу та здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту (п. 4.4 статуту)

Відповідно до п.п. 5.1, 6.6 статуту статутний капітал товариства становить 867 717 000 грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником. До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100% акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави.

Акціонерами Товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Товариства та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій Товариства, визначених для продажу згідно з прийнятим у встановленому порядку рішення про їх приватизацію (п. 7.1 статуту).

На підставі клопотання від 17.01.2012 року № 14 директора філії ПАТ "ДПЗКУ" "Шполянський елеватор", 01.02.2012 року виконавчим комітетом Шполянської міської ради прийнято рішення № 8 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1".

Пунктом 2 вказаного рішення доручено комунальному підприємству Шполянському виробничому відділку КП "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" оформити свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс по вул. Калініна, 1 у м. Шпола Черкаської області за ПАТ "ДПЗКУ".

Рішенням виконавчого комітету Шполянської міської ради "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 01.02.2012 року № 8 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1" від 13.03.2012 року № 39 внесено зміни до вищевказаного рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради, доповнивши п. 1 після слова "замощення" словами: "Ваги вагонні (літ. М-1)".

Виконавчий комітет Шполянської міської ради відповідно до вказаних рішень видав свідоцтво серії САЕ №115500 від 05.04.2012 року про право приватної власності на майновий комплекс, що включає спірні будівлі та споруди.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і Міністерства аграрної політики та продовольства України до ПАТ "ДПЗКУ" та Виконавчого комітету Шполянської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право приватної власності на майновий комплекс і визнання за державою Україна права власності на зазначене нерухоме майно.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до положень ст.115 Цивільного кодексу України та ст.85 Господарського кодексу України, господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність, як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 325 Цивільного кодексу України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Частиною 3 статті 86 Господарського кодексу України передбачено, що забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу забороняється і відповідно, юридичній особі не може належати це майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом.

Згідно п. 1.4 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови КМУ від 11.08.2010 №764 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Пунктом 4.4 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" встановлено, що товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняти стосовно нього будь - які дії, що не суперечать законодавству, цьому статуту та меті діяльності товариства, зокрема з продажу, безоплатної передачі, дарування, пожертви, обміну, передачі в лізинг, оренду, позику чи заставу засобів виробництва, майна, матеріальних цінностей або майнових прав, використання та відчуження їх в інший спосіб юридичним та фізичним особам, списувати його з балансу та здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту. Положення статуту господарського товариства не можуть суперечити нормам чинного законодавства.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно із п.1.6 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

При цьому при внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764 у постанові №593 від 06.06.2011 також встановлено, що Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо, тоді як право власності відповідно до норм ст.ст. 316, 317 ЦК України передбачає розпорядження майном за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ч.2 ст. 145 ГК України).

Частиною 3 статті 145 Господарського кодексу України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" і визначила розмір статутного капіталу останнього. При цьому, спірне майно було надано ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не у приватну власність, а для здійснення статутної діяльності і це майно залишається об'єктом права державної власності.

Колегією суддів встановлено, що Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про зміну правового режиму спірного майна, у зв'язку з чим зміна форми власності з державної на приватну не відбулась. У даному випадку, фактична зміна статусу спірного майна з державної на приватну власність суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593, яка чітко передбачає відсутність у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" права розпорядження щодо майна переданого засновником (державою) до його статутного капіталу в якості внеску, а тому, на думку суду, враховуючи наявність постанови КМУ №593, відповідач 1 не мав права приймати оскаржуване рішення, на підставі якого відповідачу 2 було видане оскаржуване свідоцтво про право власності, що не передбачає будь-яких обмежень прав останнього на спірне майно.

Крім того, відповідно до положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" Шполянський елеватор входить до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (додаток 1 Закону), а в переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, вказаний об'єкт відсутній.

Чинне законодавство України про приватизацію та корпоратизацію, як і Закон України "Про акціонерні товариства", не передбачають, що заборона щодо внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу товариства не розповсюджується на випадки перетворення державних унітарних комерційних підприємств в акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких належить державі.

Отже, спірне майно не виключене з переліку майна, що не підлягає приватизації, заборона на внесення спірного майна до статутного (складеного) капіталу товариства прямо випливає із закону, тому колегія суддів приходить до висновку, що спірне майно надавалося ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" для здійснення статутної діяльності, а не у власність, і до завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку це майно залишається об'єктом права державної власності.

В той же час, приймаючи оскаржуване рішення Виконавчий комітет Шполянської міської ради не з'ясував належності права власності на спірне майно та безпідставно надав дозвіл на оформлення свідоцтва на право власності на спірний майновий комплекс за ПАТ "ДПЗК України".

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Наведене узгоджується з положеннями статті 41 Конституції України, яка є основним Законом України (ст.321 Цивільного кодексу України).

Статтями 15 та 386 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно ч.ч.2, 4 ст.182 Цивільного кодексу України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється на підставі документів, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до п.8.1 "Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затвердженого наказом МЮУ №7/5 від 07.02.2002 (чинного станом на 01.02.2012) оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування, зокрема, юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками).

Згідно із п.п. 8.2, 8.3 "Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно" до заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ.

В пункті 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Як вбачається з матеріалів справи, документи, які підтверджують зміну форми власності вказаних будівель з державної на приватну відсутні, тому виконавчий комітет Шполянської міської ради повинен був відмовити ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в оформленні права приватної власності на спірне нерухоме майно відповідно до приписів п.4 ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 28 березня 2018 року по справі №925/792/17.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне, учасниками справи суду не надано.

З огляду на викладене, Виконавчий комітет Шполянської міської ради не мав законних підстав для прийняття оспорюваного рішення №8 від 01.02.2012 (з урахуванням змін, внесених рішенням Виконавчого комітету Шполянської міської ради від 13 березня 2012 року №39).

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вищевикладене та оскільки рішення №8 від 01.02.2012 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1" (з урахуванням змін, внесених рішенням Виконавчого комітету Шполянської міської ради від 13 березня 2012 року №39) прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, з перевищенням наданої йому компетенції та порушує інтереси держави, назване рішення було правомірно визнано судом першої інстанції незаконним та скасовано, а позовні вимоги в цій частині - задоволені.

Відповідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 11 квітня 2012 року до нього внесено запис про право приватної власності на спірне нерухоме майно по вул. Калініна, 1 у м. Шпола Черкаської області за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності від 05 квітня 2012 року САЕ № 115500.

Законодавець у ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення. Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Вимога про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Шполянської міської ради №8 від 01.02.2012 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1", заявлена у комплексному поєднанні з вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, яке видане на підставі оскаржуваного рішення. При цьому свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому позов про визнання недійсним свідоцтва про право власності може бути предметом розгляду в господарських судах як окремий спосіб захисту спрямований на поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі №911/3396/14 та від 30.09.2015 у справі №911/3396/14.

Враховуючи, що судом встановлено невідповідність чинному законодавству рішення Виконавчого комітету Шполянської міської ради №8 від 01.02.2012 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1", на підставі якого ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" видано свідоцтво серії САЕ №115500 від 05.04.2012 року на право приватної власності на майновий комплекс, позовна вимога про визнання недійсним цього свідоцтва є обґрунтованою та такою, яка підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин та відповідно до приписів ст.15 цього Кодексу має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" неправомірно набуло право власності на спірний комплекс будівель та споруд та не визнає право держави Україна як власника цього майна.

У відповідності до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Закону України "Про Кабінет Міністрів України" повноваження щодо управління державним майном здійснює Кабінет Міністрів України.

Отже, власником спірного нерухомого майна є держава Україна в особі Кабінету Міністрів України.

З урахуванням наведеного, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на спірне майно, що розташоване за адресою: вул. Калініна,1, м. Шпола, Черкаської області.

Щодо поданої ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" заяви про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК України (в редакції станом на час звернення прокурора з позовом) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурором визначено в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовано необхідність їх захисту і вірно вказані Кабінет Міністрів України та Міністерство аграрної політики та промисловості України як органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень ч.ч. 2, 4 ст. 29 ГПК (в редакції станом на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або мала об'єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18 жовтня 2017 року, №3-869гс17 від 16 серпня 2017 року, №3-455гс17 від 7 червня 2017 року.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012).

Згідно з положеннями ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа не тільки довідалася, а й могла довідатися про порушення свого права. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому, за змістом вказаної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти (постанова Верховного Суду України від 21.05.2014р. №6-7цс14).

Як вказано прокурором у позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, прокурору стало відомо про наявні порушення інтересів держави та необхідність їх захисту в 2017 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, зокрема Виконавчого комітету Шполянської міської ради від 28 лютого 2017 року, Шполянського виробничого відділку комунального підприємства "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" від 15 грудня 2016 року, Міністерства аграрної політики та продовольства України від 31 травня 2016 року, Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2016 року. Копії відповідних листів знаходяться у матеріалах справи.

В свою чергу, Кабінету Міністрів України про вказані обставини стало відомо лише 28 лютого 2017 року з листа прокуратури Черкаської області від 23 лютого 2017 року. Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про приватизацію спірного цілісного майнового комплексу ДП ДАК "Хліб України" "Шполянський елеватор" лише в 2017 році, зокрема з листа прокуратури Черкаської області від 23 лютого 2017 року №05-359 вих. 17, який надійшов до Мінагрополітики 27 лютого 2017 року.

Колегією суддів встановлено, що позивачі у справі - Кабінет Міністрів України та Міністерство аграрної політики та продовольства України не приймали участі у прийнятті спірного рішення виконавчого комітету та оформленні спірного свідоцтва про право приватної власності, свою волю з цих питань не висловлювали, про вказані порушення щодо державного майна цим державним органам раніше не було відомо.

Щодо доводів ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про те, що Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення товариством права приватної власності на спірне майно з 29.11.2013 року, оскільки на сайті Державної аудиторської служби України міститься Звіт про результати ревізій у системі Міністерства аграрної політики та продовольства України за 2013 рік від 29.11.2013 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, на офіційному сайті Державної аудиторської служби України міститься Звіт про результати ревізій у системі Міністерства аграрної політики та продовольства України за 2013 рік датований 29 листопада 2013 року.

В даному звіті зазначається, що через невнесення Міністерством Державної продовольчо-зернової корпорації (як державного підприємства) до Переліку його майна, яке перебувало у державній власності, під час перетворення у Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" це майно перейшло у власність корпорації.

Нині цією корпорацією узаконено право приватної власності на майно, передане їй до статутного капіталу, на суму близько 500 млн. грн., або 57% від його загального розміру, тобто будь-яких перешкод для відчуження переоформленого у такий спосіб майна наразі не існує.

Під час проведення підготовчого засідання судом першої інстнції було задоволено клопотання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та проведено огляд сторінки на офіційному веб-сайті Державної аудиторської служби України в мережі Інтернет за адресою: http://www.dkrs.gov.ua/kru/uk/publish/article/100087 на предмет достовірності наданих суду письмових доказів (а.с. 83-84 т.3) та їх відповідності інформації, що розміщена в Інтернеті.

Разом з тим, в звіті не зазначається про факт прийняття спірного рішення яким було фактично визнано та переоформлено право власності на майновий комплекс в місті Шпола.

В звіті наведено інформацію лише щодо приблизної вартості майна корпорації на яке оформлено право власності, проте не зазначається коли і ким було узаконено право приватної власності і на яке саме майно.

У Міністерстві аграрної політики та продовольства України та у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, до повноважень якого належить забезпечення діяльності Уряду, була відсутня інформація стосовно факту прийняття оскаржуваного рішення, про що свідчать листи Секретаріату Кабінету Міністрів України №2042/0/2-17 від 14 березня 2017 року та Міністерства аграрної політики та продовольства України №37-27-3-15/6934 від 13 березня 2017 року.

Отже, позивачі із розміщеного на сайті звіту не могли 29 листопада 2013 року дізнатися про порушення прав держави внаслідок прийняття спірного рішення.

Також доводи ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" стосовно того, що спірне рішення є публічною, загальнодоступною інформацією, яке підлягало обов'язковому оприлюдненню, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки останнім належними та допустимими доказами не доведено, що спірне рішення і свідоцтво були оприлюднені та прокурор чи позивачі знали про них або могли дізнатися.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів оприлюднення інформації про рішення Виконавчого комітету Шполянської міської ради №8 від 01 лютого 2012 року "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1" у Шполянській міській раді.

Більше того, як вбачається з листа №01-31/2999 від 04.01.2018, дані щодо оприлюднення інформації про рішення Виконавчого комітету Шполянської міської ради №8 від 01 лютого 2012 року "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1" у Шполянській міській раді відсутні (а.с.202 т.3).

Доводи ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про те, що інформація про державну реєстрацію права власності на спірне майно є публічною, а тому держава в особі відповідних органів була обізнана з фактом державної реєстрації права власності на майно ще в 2012 році, колегія суддів зазначає наступне.

Право на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу виникло у посадових осіб органів державної влади та органів прокуратури відповідно до Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 24.12.2014 №722, що набрала чинності з 01.01.2015. Вказаним порядком визначено умови та підстави безпосереднього доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури та інших користувачі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та державного реєстру іпотек у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом а також механізм користування ними.

Отже, з 01.01.2015 (моменту набрання чинності Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) до 24.04.2017 (моменту пред'явлення даного позову) не збіг загальний трирічний строк позовної давності.

Крім того, до повноважень позивачів не віднесено здійснення моніторингу ні державних реєстрів прав, ні офіційних стендів органів місцевого самоврядування, в тому числі щодо прийнятих рішень, а процедура проведення державної реєстрації прав за новим власником не передбачала повідомлення попереднього власника про внесені зміни та проведені реєстраційні дії.

Посилання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на те, що останнє постійно надає інформацію Міністерству аграрної політики та продовольства України, як органу, що здійснює управління корпоративними права товариства, у тому числі і стосовно реєстрації права власності на спірне майно, колегією суддів відхиляються, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що міністерство отримувало однозначну інформацію щодо оформлення за ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" права власності на спірне майно.

Тобто, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не доведено належними та допустимими доказами як факт повідомлення позивачів про спірне рішення та оформлення товариством права приватної власності на майно, так і факт того, що про наявність таких обставин останні могли дізнатися, в тому числі, із наданих товариством листів.

Відповідачами також не доведено належними та допустимими доказами, що названі державні органи могли дізнатися про порушення прав та інтересів держави Україна раніше ніж 24 квітня 2014 року.

Натомість, як вбачається з досліджених колегією суддів матеріалів справи, Кабінету Міністрів України про вказані обставини достовірно стало відомо лише 28 лютого 2017 року з листа прокуратури Черкаської області від 23 лютого 2017 року. Міністерству аграрної політики та продовольства України - стало відомо про приватизацію спірного цілісного майнового комплексу ДП ДАК "Хліб України" "Шполянський елеватор" лише в 2017 році, зокрема з листа прокуратури Черкаської області від 23 лютого 2017 року №05-359 вих. 17, який надійшов до Мінагрополітики 27 лютого 2017 року.

Враховуючи, що з даним позовом прокурор звернувся до господарського суду 24.04.2017, колегія суддів дійшла висновку, що ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не доведено пропуск строку позовної давності, у зв'язку з чим, підстави для задоволення заяви про застосування позовної давності відсутні.

Таким чином, передбачений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності для звернення до господарського суду з даним позовом не було пропущено.

Доводи скаржника з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 у справі №925/473/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 у справі №925/473/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/473/17.

Повний текст судового рішення складено 06.09.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Л.В. Чорна