Рішення № 76264883, 03.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2018Справа № 910/5235/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Житлово-будівельного кооперативу «Верстат-13»

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення 175561 грн. 81 коп.

Представники учасників справи:

від позивача: Бойко О.С.;

від відповідача: Півень Д.О.;

Вільний слухач: Мельник В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.04.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Житлово-будівельного кооперативу «Верстат-13» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 175561 грн. 81 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року проводив нарахування за теплопостачання позивачу, застосовуючи тариф встановлений постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", яка була скасована з моменту її прийняття, в зв'язку з чим позивачем було надмірно сплачено грошові кошти у сумі 175561,81 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2018 у справі №910/5235/18 позовну заяву Житлово-будівельного кооперативу «Верстат-13» залишено без руху; встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, зазначені судом в ухвалі від 03.05.2018 у справі №910/5235/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 відкрито провадження у справі №910/5235/18; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 04.07.2018; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 04.07.2018 судом було постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.07.2018.

У підготовчому засіданні 23.07.2018 судом було відкладено підготовче засідання на 01.08.2018.

30.07.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на те, що грошові кошти, сплачені з бюджету, як субсидії та пільги населення не підлягають поверненню позивачу, так як сплачувались не позивачем.

01.08.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, зокрема, зазначив, що позивачем не були враховані здійснені позивачем платежу за квітень 2016 року за платіжними дорученнями № 65 від 13.05.2016, № 79 від 30.05.2016 та № 83 від 03.06.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 закрито підготовче провадження у справі №910/5235/18; справу призначено до судового розгляду по суті на 03.09.2018.

У судовому засіданні 03.09.2018 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.09.2018 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 03.09.2018 судом було закінчено розгляд справи по суті та складено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2002 між Житлово-будівельним кооперативом «Верстат-13» (абонент) та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (енергопостачальна організація) укладено Договір № 820178 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна оплата у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору №820178 від 01.02.2002 при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до розділу 2.2 Договору №820178 від 01.02.2002 енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року у кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Згідно з розділом 2.3 Договору №820178 від 01.02.2002 абонент зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати в обсязі і в терміни, які передбачені у Додатку № 1 до договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору №820178 від 01.02.2002 облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Згідно з п. 6.1.3 Договору №820178 від 01.02.2002 енергопостачальна організація несе відповідальність за правильність застосування тарифів та достовірність нарахування за фактично відпущену теплову енергію абоненту.

Відповідно до п. 8.1 Договору №820178 від 01.02.2002 договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002.

Згідно з п. 8.4 Договору №820178 від 01.02.2002 договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Додатком № 3 до Договору №820178 від 01.02.2002 (тарифи на теплову енергію) сторони погодили, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.04.2001 № 837; можливе змінення тарифів в період дії договору.

Відповідно до п. 3.2 Додатку № 4б до Договору №820178 від 01.02.2002 (Порядок розрахунків за теплову енергію) абонентам, що не мають приладів обліку щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Судом встановлено, що 01.11.2015 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Верстат-13» (абонент) укладено Додаткову угоду до Договору №820178 від 01.02.2002, якою сторони припинили дію вказаного договору в частині постачання теплової енергії для потреб централізованого постачання гарячої води; внесли зміни до п. 2.2.1 договору, зазначивши, що енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби опалення у період опалювального сезону у кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до договору.

Таким чином, у зв'язку з укладенням між сторонами Додаткової угоди від 01.11.2015 до Договору №820178 від 01.02.2002 припинились правовідносини в частині постачання відповідачем теплової енергії у гарячій воді (саме на підстав вказаного договору).

При цьому, 01.11.2015 між сторонами було укладено Договір №082017840000100 про надання послуг з централізованого постачання гарячої води, за яким сторона 1 (Публічне акціонерне товариство «Київенерго») зобов'язується виробити та поставити стороні 2 (Житлово-будівельному кооперативу «Верстат-13») послугу з централізованого постачання гарячої води у будинку, підключеному від центрального або індивідуального теплового пункту, який перебуває на балансі сторони 1, а сторона 2 зобов'язується отримати послугу та оплатити її відповідно до умов, викладених у цьому договорі.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору №082017840000100 від 01.11.2015 тарифи на послуги з централізованого постачання гарячої води встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору №082017840000100 від 01.11.2015 у разі зміни тарифів оплата за послуги з централізованого постачання гарячої води здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно з п. 3.3.2 Договору №082017840000100 від 01.11.2015 сторона 2 зобов'язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати вартість спожитої послуги з централізованого постачання гарячої води згідно з умовами даного договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору №082017840000100 від 01.11.2015 цей договір з усіма додатками набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2016.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодної із сторін не буде письмово заявлено про його припинення (п. 6.3 Договору №082017840000100 від 01.11.2015).

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Судом встановлено, що у квітні 2015 року позивачем було спожито теплову енергію обсягом 55,84259 Гкал; у травні 2015 року - теплову енергію обсягом 13,46337 Гкал; у серпні 2016 року - теплову енергію обсягом 68,342738 Гкал; у вересні 2015 року - теплову енергію обсягом 29,48606 Гкал; у жовтні 2015 року - теплову енергію обсягом 83,612 Гкал; у листопаді 2015 року - теплову енергію обсягом 120,319313 Гкал; у грудні 2015 року - теплову енергію обсягом 124,293 Гкал; у січні 2016 року - теплову енергію обсягом 176,023 Гкал; у лютому 2016 року - теплову енергію обсягом 127,25299 Гкал; у березні 2016 року - теплову енергію обсягом 111,15 Гкал; у квітні 2016 року - теплову енергію обсягом 42,02 Гкал, що підтверджується долученими позивачем до позовної заяви обліковими картками за вказаний період.

Позивачем не заперечувався обсяг спожитої ним теплової енергії у вказаному періоді.

Таким чином, загальний обсяг спожитої позивачем у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року теплової енергії на підставі Договору №820178 від 01.02.2002 та Договору №082017840000100 від 01.11.2015 становить 951,80505 Гкал.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Постановою від 03.03.2015 року № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» відповідно до Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Указу Президента України від 10.09.2014 року № 715 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила: « 1. Установити ПАТ «Київенерго» тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні: - тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ); 2. Установити ПАТ «Київенерго» структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4; 3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».

З наданих позивачем облікових карток вбачається, що нарахування вартості спожитого позивачем обсягу теплової енергії за вказаний період було здійснено відповідачем з урахуванням тарифів - 531,10 грн. /Гкал без ПДВ, які встановлені постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Таким чином, враховуючи обсяги спожитої позивачем теплової енергії у спірному періоді - 951,80505 Гкал та беручи до уваги тариф, встановлений постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго - 531,10 грн./Гкал, відповідачем було нараховано до сплати позивачу грошові кошти у загальному розмірі 606604 грн. 40 коп. (35589 грн. 60 коп. за квітень 2015 року, 8580 грн. 48 коп. за травень 2015 року, 43556 грн. 18 коп. за серпень 2015 року, 18792 грн. 06 коп. за вересень 2015 року, 53287 грн. 61 коп. за жовтень 2015 року, 76214 грн. 41 коп. за листопад 2015 року, 79214 грн. 41 коп. за грудень 2015 року, 112182 грн. 98 коп. за січень 2016 року, 81100 грн. 88 коп. за лютий 2016 року, 70838 грн. 12 коп. за березень 2016 року та 26780 грн. 18 коп. за квітень 2016 року).

Як вбачається з долученої відповідачем до матеріалів справи довідки про стан розрахунків за період з квітня 2015 року по червень 2016 року,

- у квітні 2015 року позивачем було здійснено оплату у загальному розмірі 102735 грн. 14 коп., з яких 49926 грн. 00 коп. було зараховано відповідачем в оплату наявної заборгованості, яка існувала станом на 01.04.2015, а решту - 52809 грн. 14 коп. - в оплату спожитої теплової енергії у поточному періоді (утворилась переплата у розмірі 17219 грн. 54 коп.);

- у травні 2015 на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 14241 грн. 21 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 1591 грн. 90 коп., а решта - 12649 грн. 31 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

- у червні 2015 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 3419 грн. 36 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 2769 грн. 33 коп., а решта - 650 грн. 03 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

- у липні 2015 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 8380 грн. 46 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 3961 грн. 75 коп., а решта - 4418 грн. 71 коп. коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

- у серпні 2015 на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 7294 грн. 24 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 3813 грн. 52 коп., а решта - 3480 грн. 72 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

- у вересні 2015 на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 2598 грн. 45 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 2283 грн. 10 коп., а решта - 315 грн. 35 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

- у жовтні 2015 на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 7470 грн. 02 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 924 грн. 67 коп., а решта - 6545 грн. 35 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

- у листопаді 2015 на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 49956 грн. 46 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 29264 грн. 39 коп., а решта - 20692 грн. 07 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

- у грудні 2015 на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 50532 грн. 97 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 13288 грн. 83 коп., а решта - 37244 грн. 14 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

у січні 2016 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 29049 грн. 60 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 26530 грн. 85 коп., а решта - 2518 грн. 75 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

- у лютому 2016 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 119630 грн. 96 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 61189 грн. 28 коп., а решта - 58441 грн. 68 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача;

- у березні 2016 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 72576 грн. 24 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 72576 грн. 24 коп.;

- у квітні 2016 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 43220 грн. 82 коп., з яких безпосередньо позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 154 грн. 19 коп., а решта - 43066 грн. 63 коп. є пільгами та субсидіями, компенсованими з місцевого бюджету на користь відповідача.

Вказані оплати також підтверджуються долученими позивачем до позовної заяви копіями відповідних платіжних доручень та копіями відомостей УСПЗН, а також довідками Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрацією.

Крім того, позивачем до відповіді на відзив долучені копії платіжних доручень, з яких вбачається, що 03.06.2016 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 10000 грн. 00 коп. (платіжне доручення №83 від 03.06.2016 на суму 10000 грн. 00 коп.; призначення платежу - за опалення у квітні 2016 року); 13.05.2016 - грошові кошти у розмірі 30000 грн. 00 коп. (платіжне доручення №65 від 13.05.2016 на суму 30000 грн. 00 коп.; призначення платежу - за опалення у квітні 2016 року); 30.05.2016 - грошові кошти у розмірі 8000 грн. 00 коп. (платіжне доручення № 79 від 30.05.2016 на суму 8000 грн. 00 коп.; призначення платежу - за опалення у квітні 2016 року).

Враховуючи, що при здійсненні оплат позивачем було вказано чітке призначення платежу - конкретний місяць надання послуг (постачання теплової енергії), вказана оплата підлягає зарахуванню в оплату послуг, спожитих саме у квітні 2016 року (оплати за вказаними платіжними дорученнями на суму 48000 грн. 00 коп.).

Таким чином, за спожиту позивачем теплову енергію за Договором №820178 від 01.02.2002 та за Договором №082017840000100 від 01.11.2015 у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 509179 грн. 93 коп., з яких 319157 грн. 19 коп. було безпосередньо сплачено позивачем та 190022 грн. 74 коп. - субсидії та пільги, які сплачувались на користь відповідача з місцевого бюджету.

Як встановлено судом, у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року відповідач нарахував вартість поставленої позивачу теплової енергії виходячи з тарифу, встановленого Постановою № 613 (у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал), в той час як вказану постанову постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. у справі № 826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. у справі № 826/15733/15, якою визнано нечинною з моменту прийняття Постанову № 613, набрала законної сили з моменту її проголошення, а відтак, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, яке в судовому порядку визнано нечинними з моменту їх прийняття.

Як вбачається з облікових карток за період з квітня 2015 по квітень 2016 року, нарахування вартості спожитої теплової енергії здійснювалось позивачем на підставі тарифу, встановленого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015р. № 613 (531,10 грн./Гкал).

Однак, зважаючи на те, що вказана постанова НКРЕКП визнана судом нечинною з моменту її прийняття, відсутні підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 року з урахуванням тарифу 531,10 грн./Гкал.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

Судом встановлено, що 23.04.2014р. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову № 465, відповідно до якої тариф для ПАТ «Київенерго» на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року.

Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014р. № 465, не встановлено.

Відтак, для визначення вартості спожитої позивачем теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 буде вірним застосування вищезазначеного тарифу (295,17 грн./Гкал), а тому, враховуючи обсяги спожитої теплової енергії згідно облікових карток, суд дійшов висновку, що вартість спожитої теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 року становить 337129 грн. 36 коп.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та враховуючи те, що суду не надано доказів погодження між сторонами в письмовому вигляді (зміна умов договору) змінення тарифів, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність здійснення нарахування йому плати за теплову енергію, спожиту з квітня 2015 року по квітень 2016 року, за тарифами згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014р. № 465, що складає у вказаному періоді суму 337129 грн. 36 коп. (разом з ПДВ), виходячи з кількості спожитої теплової енергії.

Як встановлено судом, за спожиту позивачем теплову енергію за Договором №820178 від 01.02.2002 та за Договором №082017840000100 від 01.11.2015 у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 509179 грн. 93 коп., з яких 319157 грн. 19 коп. було безпосередньо сплачено позивачем та 190022 грн. 74 коп. - субсидії та пільги, які сплачувались на користь відповідача з місцевого бюджету.

Таким чином, враховуючи загальну вартість теплової енергії, спожитої позивачем у період з квітня 2015 рок по квітень 2016 року - 337129 грн. 36 коп., та розмір грошових коштів, які надійшли на рахунок відповідача в якості оплати за спожиту у вказаному періоді теплову енергію - 509179 грн. 93 коп., суд дійшов висновку, що на користь позивача було надмірно сплачено грошові кошти у розмірі 172050 грн. 57 коп.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Таким чином, зважаючи на предмет та підстави позову, позивач повинен довести суду належними та допустимими доказами наявність обставин, які є підставами для повернення відповідачем саме на користь позивача заявленої до стягнення суми грошових коштів (надмірно сплачених грошових коштів).

Як встановлено судом, враховуючи загальну вартість теплової енергії, спожитої позивачем у період з квітня 2015 рок по квітень 2016 року - 337129 грн. 36 коп., та розмір грошових коштів, які надійшли на рахунок відповідача в якості оплати за спожиту у вказаному періоді теплову енергію - 509179 грн. 93 коп., на користь позивача було надмірно сплачено грошові кошти у розмірі 172050 грн. 57 коп.

Водночас, як встановлено судом, за спожиту позивачем теплову енергію за Договором №820178 від 01.02.2002 та за Договором №082017840000100 від 01.11.2015 у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти у загальному розмірі 509179 грн. 93 коп., з яких 319157 грн. 19 коп. було безпосередньо сплачено позивачем та 190022 грн. 74 коп. - субсидії та пільги, які сплачувались на користь відповідача з місцевого бюджету.

Суд зазначає, що позивач не був платником грошових коштів у загальному розмірі 190022 грн. 74 коп. (субсидії, пільги), а тому відсутні будь-які підстави для повернення вказаних грошових коштів чи їх частини на користь позивача (у випадку переплати, надмірної сплати).

Водночас, розмір пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранів Великої Вітчизняної Війни, ветеранів праці та інших осіб похилого віку, багатодітним сім'ям та субсидії, які були сплачені на користь позивача у спірному періоді, напряму залежить від нарахованої плати (тобто розміру грошових коштів, що підлягають сплаті за спожиті послуги) - п. 11 ст. 20, п. 8 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; ст.ст. 10, 12, 13, 14, 16 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку», тощо.

В свою чергу, розмір нарахованої плати залежить від тарифів.

Тобто, розмір плати за теплову енергію (за спірний період), який відшкодовувався на користь позивача у зв'язку з наявними пільгами та субсидіями був визначений (та відповідно сплачений) з урахуванням тарифів, встановлених постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго - 531,10 грн./Гкал.

Вказана постанова визнана нечинною з моменту її прийняття постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. у справі № 826/15733/15.

Таким чином, застосуванню для визначення розміру плати а, відповідно, і розміру пільг та субсидій підлягають тарифи, встановлені у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014р. № 465, - 295,17 грн./Гкал.

Наданий позивачем розрахунок суми грошових коштів, що на думку позивача, є надмірно сплаченими та підлягають стягненню (поверненню на користь позивача) з відповідача визнається судом необґрунтованим, так як в ньому відображено інформацію, що на користь саме позивача підлягає поверненню вся сума переплати - 172050 грн. 57 коп. (за розрахунком суду) тоді як, на переконання суду, переплата за спожиту теплову енергію за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року підлягає поверненню саме на користь всіх платників надмірно сплачених грошових коштів, якими є, як встановлено судом, не виключно позивач.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у випадку застосування тарифів, встановлених у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014р. № 465 (295,17 грн./Гкал) розмір пільг та субсидій, які були сплачені на користь відповідача з місцевого бюджету, був би інший, що, по суті, свідчить про наявність підстав для повернення до бюджету (стягнення з відповідача) надмірно сплачених грошових коштів (пільг, субсидій).

Позивачем не обґрунтовано та не надано суду жодного доказу на підтвердження наявності підстав, що надмірно сплачені грошові кошти, які надійшли на рахунок відповідача у зв'язку з застосуванням тарифів, встановлених постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» (531,10 грн./Гкал) мають бути повернуті у повному обсязі саме на користь позивача, а не до бюджету.

Вказана позиція висловлена відповідачем у відзиві на позовну заяву та визнається судом цілком обґрунтованою.

Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16.03.1995 року № 227 підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін платникам помилково зараховані кошти.

Так, з правових конструкцій ч. 2 ст. 530 кодексу та п. 6 Указу випливає, що строк (термін) виконання боржником взятого на себе обов'язку може бути не встановлений сторонами або ж визначений моментом пред'явлення вимоги, у зв'язку з чим законодавець встановив, що у таких випадках, кредитор має право вимагати виконання такого обов'язку у будь-який час. При цьому ж, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, а боржник, відповідно, повинен повернути в 5-денний термін платнику помилково зараховані кошти.

Позивач у позовні заяві зазначив, що він звернувся до відповідача із претензією та запропонував повернути надмірно сплачені кошти.

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копію опису вкладення у цінний лист, з якої вбачається, що 21.12.2017 позивач направив відповідачу листа на 2 аркушах, який був отриманий відповідачем 27.12.2017.

Однак, з огляду на ненадання позивачем копії вказаного листа та враховуючи заперечення відповідача про те, що він не отримував від позивача будь-якої претензії про повернення надмірно сплачених грошових коштів (відповідно до відзиву на позовну заяву), суд дійшов висновку про недоведеність тверджень позивача, що 21.12.2017 на адресу відповідача була направлена сама претензія про повернення надмірно сплачених грошових коштів за спірними договорами.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у позові Житлово-будівельного кооперативу «Верстат-13» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 175561 грн. 81 коп. у зв'язку з недоведеністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача з огляду на відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові Житлово-будівельного кооперативу «Верстат-13».

2. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 06.09.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова