Рішення № 76264712, 03.09.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.09.2018 Справа № 905/1148/18

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Поліщук А.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 382700 грн. 44 коп., -

За участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1, за довіреністю;

від відповідача – не зявився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» про стягнення 382 700,44грн., у тому числі: суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з червня 2015 по квітень 2018 в розмірі 307 466,20 грн. та 3% річних від основного боргу, нарахованих за період з 01.06.2015 по 30.04.2018 у розмірі 75234,24грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання рішення господарського суду Донецької області від 13.07.2010 по справі №20/141 щодо сплати стягнутої даним процесуальним документом заборгованості станом на дату подання позовної заяви, внаслідок чого керуючись ст.625 Цивільного кодексу України є підстави для донарахування та стягнення інфляційних втрат і 3% річних.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.05.2012 була затверджена мирова угода між позивачем та відповідачем. Зі змісту ухвали вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 13.07.2010 у справі № 20/141 стягнуто з Боржника на користь Стягувача 12 239 103,94 гривень, а саме: 12239103,94 грн. – суму основного боргу, 1096314,21 грн. – суму пені, 2083658,89 грн. – суму інфляційних втрат, 656315,51 грн. – суму 3% річних, 15482,84 грн. – суму держмита, 143,29 грн. – суму втрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На момент укладення цієї Мирової угоди Боржником повністю погашені суми: пені, втрат інфляційних процесів, 3 % річних, державного мита, втрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно з рішенням господарського суду Донецької області від 13.07.2010 у справі № 20/141.

За мировою угодою Боржник зобов’язався сплатити у повному обсязі суму основного боргу 972 358,36 грн., шляхом сплати зобов’язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості протягом періоду з 29.06.2012 по 31.05.2032.

Відповідач з моменту підписання (25.05.2012) мирової угоди у справі № 20/141 частково сплатив суму основного боргу.

Позивач нараховує інфляційні втрати починаючи з 01.06.2015 та 3 % річних починаючи з 15.06.2015. У період з 25.05.2012 по 01.06.2015 сума основного боргу у розмірі 972 358,36 грн. зменшилась на 125 596,19 грн. та станом на 01.06.2015, а також, на 31.05.2018 - становить 846 762,17 грн.

Позивач вважає, що у зв’язку із подальшим простроченням Відповідача, як боржника, з виконання грошового зобов’язанням зі сплати на умовах Договору 846 762,17 грн. основного боргу, яке підтверджено належними доказами, він реалізує своє право на стягнення з Відповідача на підставі положень ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за подальший період прострочення Відповідача.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.11-16, 525, 526, 611, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 202, 216-217, 264-265 Господарського кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, витребуваних судом документів не представив, своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довів, відзиву на позовну заяву у інший спосіб не надав.

За висновками суду, відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.

Відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Положення частини сьомої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

За наявності відповідної письмової заяви учасника справи та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Пунктом 4 ст.122 ГПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно з відомостями, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» є: 83001, Донецька обл., місто Донецьк, пр-т. Театральний, будинок 1.

З огляду на те, що відповідач знаходиться на території, на яку не здійснюється пересилання поштової кореспонденції, 26.06.2018, 19.07.2018, 17.08.2018, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (dn.arbitr.gov.ua) було розміщено оголошення про дату та час судового засідання у справі № 905/1148/18, призначеного на 16.07.2018, 14.08.2018, 03.09.2018 відповідно.

Статтями 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У пункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз’яснено, що у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку ст.ст.80, 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно приписів ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

30 січня 2010 року між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством „Донецькміськгаз” (далі-Покупець) було укладено договір поставки природного газу № 06/09-24 (далі-Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору, Постачальник зобов’язався передати у власність Покупцю у 2009 році природний газ, за наявності його обсягів, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити на умовах Договору.

Згідно із п.6.1 Договору, оплата за газ проводиться Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 банківських днів до початку місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.7.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором та чинним законодавством України.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 Договору Покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином, передав у власність відповідача природний газ, що підтверджується, наявними у матеріалах справи актами приймання – передачі природного газу.

Відповідач свого обов’язку з повної та своєчасної оплати отриманого природного газу у встановлені строки не виконав, чим порушив умови Договору.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за вищевказаним договором, позивач звернувся до господарського суду Донецької області із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз», в якому просив стягнути з відповідача 26794550,43 грн., з яких 22670156,24 грн. – сума основного боргу, 1289781,42 грн. – сума пені, 2150589,55 грн. – сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 684023,22 грн. – сума 3% річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.07.2010 по справі №20/141 стягнуто з Боржника на користь Стягувача 12 239 103,94 гривень, а саме: 12239103,94 грн. – суму основного боргу, 1096314,21 грн. – суму пені, 2083658,89 грн. – суму інфляційних втрат, 656315,51 грн. – суму 3% річних, 15482,84 грн. – суму держмита, 143,29 грн. – суму втрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.05.2012 була затверджена мирова угода у справі № 20/141 між позивачем та відповідачем. Зі змісту ухвали вбачається, на момент укладення цієї Мирової угоди Боржником повністю погашені суми: пені, втрат інфляційних процесів, 3 % річних, державного мита, втрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно з рішенням господарського суду Донецької області від 13.07.2010 у справі № 20/141.

За мировою угодою Боржник зобов’язався сплатити у повному обсязі суму основного боргу 972 358,36 грн., шляхом сплати зобов’язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості протягом періоду з 29.06.2012 по 31.05.2032.

Відповідач з моменту підписання (25.05.2012) мирової угоди у справі № 20/141 частково сплатив суму основного боргу.

Позивач нараховує інфляційні втрати починаючи з 01.06.2015 та 3 % річних починаючи з 15.06.2015. У період з 25.05.2012 по 01.06.2015 сума основного боргу у розмірі 972 358,36 грн. зменшилась на 125 596,19 грн. та станом на 01.06.2015, а також, на 31.05.2018 - становить 846 762,17 грн.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів, що свідчать про погашення визначеного вище грошового зобов'язання в повному обсязі чи частково у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.

Прострочення відповідачем грошового зобов’язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов’язок за вимогою кредитора сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідача виник обов'язок виконувати належним чином умови укладеного сторонами договору № 06/09-24 від 30.01.2010 щодо оплати поставленого природного газу, який прострочено.

З огляду на несвоєчасність внесення платежів за договором № 06/09-24 від 30.01.2010. позивачем донараховано інфляційні втрати за період з червня 2015 по квітень 2018 в розмірі 307 466,20 грн.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період суд дійшов висновку, що він є арифметично вірними, отже вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім вимоги про стягнення інфляційних втрат, позивач просить стягнути 3% річних від основного боргу, нарахованих за період з 01.06.2015 по 30.04.2018 у розмірі 75234,24грн.

Здійснивши перерахунок 3% річних, за визначені позивачем періоди, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірними, отже вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Досліджуючи питання правомірності звернення позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов’язання по Договору за договором поставки природного газу № 06/09-24 від 30.01.2010 за наявності мирової угоди від 25.05.2012 по справі № 20/141, укладеної між позивачем та відповідачем, суд зазначає наступне.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» мотивовані тим, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виконував свої зобов'язання зі сплати суми основного боргу за договором поставки природного газу № 06/09-24 від 30.01.2010, що було встановлено в рішенні господарського суду Донецької області від 13.07.2010 у справі № 20/141, у зв'язку з чим відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та на виконання взятих на себе зобов'язань відповідно мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.05.2012 у справі у справі № 20/141, зобов'язаний сплатити інфляційні нарахування та три відсотки річних.

Позов мотивовано тим, що підставою позовних вимог у даній справі є неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань саме за договором поставки природного газу №06/09-24, оскільки основний борг за період, за який позивач розрахував 3% річних та інфляційні втрати, був погашений лише частково, а не за рішенням суду чи за мировою угодою.

З урахуванням викладених обставин суд вважає, що, мирова угода є процесуальним актом, відповідно до якого виконується рішення (ухвала про затвердження мирової угоди) суду про розстрочення погашення боргу, та не є договором у розумінні цивільного законодавства, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тобто стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється на грошове зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Предметом позову є стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати переданого позивачем природного газу саме за договором купівлі-продажу природного газу №06/09-24, а не за рішенням суду чи за мировою угодою, як помилково зазначив місцевий господарський суд.

При цьому, позовні вимоги про нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних заявлені за період, після прийняття господарським судом Донецької області рішення від 13.07.2010 у справі № 20/141.

Стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється на грошове зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що мирова угода на стадії виконання судового рішення, не може вважатись правочином у цивільно-правовому розумінні, а є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення. Як встановлено судом, мирова угода, укладена між сторонами у справі та затверджена ухвалою суду у даній справі, виконується відповідачем шляхом проведення часткової оплати суми основного боргу відповідно до графіка визначеного в мировій угоді. При цьому, умовами мирової угоди передбачено обов'язок відповідача сплачувати інфляційні нарахування, виходячи з визначеної в угоді суми основного боргу, який виник внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором купівлю-продаж природного газу № 06/09-24 від 30.01.2010 і такий обов'язок підтверджено укладеною мировою угодою зі встановленим в ній відповідним графіком погашення заборгованості та необхідністю здійснювати таке нарахування на момент сплати чергового платежу. Проте, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконував передбаченого умовами мирової угоди обов'язок сплачувати інфляційні нарахування.

Однак, укладена між сторонами у справі та затверджена судом мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 Цивільного кодексу України, оскільки за умовами мирової угоди зобов'язання відповідача оплатити поставлений позивачем природний газ не було замінено на будь-яке інше зобов'язання, умов про припинення первісного зобов'язання, що виникло за договором купівлю-продаж природного газу № 06/09-24 від 30.01.2010 мирова угода не містить, а зміна порядку виконання такого зобов'язання або зміна строку його виконання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні статті 604 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують доводи позивача, отже позовні вимоги позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат у розмірі 382 700 грн. 44 коп. підлягають частковому задоволенню.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням норм ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 382700 грн. 44 коп. – задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькміськгаз» (83001, м.Донецьк, пр.-т Театральний, 1, код ЄДРПОУ 03361081) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м.Київ, вул..Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) три відсотки річних у сумі 75234 (сімдесят пять тисяч двісті тридцять чотири) грн.. 24 коп, інфляційні нарахування у сумі 307466 (триста сім тисяч чотириста шістдесят шість) грн.. 20 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 5740 (п’ять тисяч сімсот сорок) грн. 51 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 03 вересня 2018 року.

Повний текст рішення складено та підписано 06 вересня 2018 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов