Постанова № 76261384, 31.08.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/12447/17 Провадження № 22-ц/795/672/2018 Головуючий у I інстанції - Требух Н. В. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Лакізи Г.П., Мамонової О.Є.,

із секретарями - Зіньковець О.О., Шкарупою Ю.В.,

позивач заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в

інтересах держави в особі Чернігівської міської ради Чернігівської

області,

відповідач ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2018 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_2 про стягнення збитків (упущеної вигоди), завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів,

місце ухвалення рішення суду - місто Чернігів,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 21 березня 2018 року.

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради з позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути з відповідача 49905 грн збитків, заподіяних внаслідок використання останнім земельної ділянки без правовстановлюючих документів за період з 28 січня 2016 року по 30 квітня 2017 року. Заявлені вимоги мотивував тим, що земельна ділянка площею 0,0630 га з моменту прийняття рішення про передачу її відповідачу у короткострокову оренду використовувалася ОСОБА_2 безоплатно, внаслідок чого до бюджету не надійшли кошти у визначеному розмірі.

Рішенням від 16 березня 2018 року Деснянський районний суд м. Чернігова позов заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь Чернігівської міської ради збитки в сумі 49905 грн. Вирішив питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, вважаючи рішення незаконним та необґрунтованим і посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, відкривши провадження за позовом прокурора та безпідставно допустивши його до участі у справі, порушив принцип рівності сторін при розгляді даного спору. Заявник вказує, що прокурором не було зазначено жодних причин неможливості самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у судовому порядку саме Чернігівською міською радою, яка є юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю.

Зазначає, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і порядку, що визначені законом. Подання прокурором за загальним правилом позову до фізичної особи у даній справі, яка за змістом положень ЦПК України відноситься до категорії малозначних спорів незначної складності, не може вважатися виключним випадком у розумінні наведеної вище норми.

Звертає увагу на ту обставину, що норми Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19 квітня 1993 року № 284, не розповсюджуються на обрахунок збитків (упущеної вигоди) у зв'язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Стверджує, що ним до місцевого бюджету сплачувалася орендна плата за користування земельною ділянкою згідно з вимогами законодавства. Водночас, відповідно до розрахунку розміру збитків (упущеної вигоди), позивач претендує на отримання значно більшого розміру орендної плати, який, на його думку, є завищеним, у зв'язку з чим посилання прокурора на наявність збитків (упущеної вигоди) є необґрунтованими, оскільки мова йде саме про неузгодженість орендодавця та орендаря щодо розміру орендної плати.

Також апеляційна скарга містить посилання на той факт, що районним судом не застосовані положення ст. 33 ЗК України (в редакції станом на 2011 рік) враховуючи те, що позивачем не заперечується факт направлення відповідачем повідомлення про поновлення дії договору оренди земельної ділянки від 29 квітня 2011 року, отримання його органом місцевого самоврядування, а також відсутність листа-повідомлення (заперечення) на нього від орендодавця, у зв'язку з чим укладений договір оренди вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Крім цього, заявник вважає, що відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України та ст. 20 ГПК України вирішення даного спору повинно відбуватися в порядку господарського судочинства, оскільки він зареєстрований у ЄДР як фізична особа-підприємець, а на спірній земельній ділянці розташована будівля магазину непродовольчих товарів, який використовується ним у підприємницькій діяльності.

У наданому відзиві представник Чернігівської міської ради, не погоджуючись з мотивами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що, відповідно до приписів ст. 1166 ЦК України та ст. 152 ЗК України відшкодування збитків (у даному випадку упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, оскільки внаслідок фактичного використання ОСОБА_2 земельної ділянки позивач не отримав доходів, які міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.

Представник позивача зазначає, що відповідач, отримавши 19 липня 2013 року документ на право власності на приміщення непродовольчих товарів та будучи проінформованим про готовність об'єкта нерухомості до експлуатації ще у 2014 році, не вжив заходів повідомлення орендодавця про зміни умов використання земельної ділянки, що в свою чергу суттєво впливає на умови договірних відносин сторін.

Вказує, що згідно зі ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, і саме на землекористувача покладається обов'язок вчинення дій, направлених на оформлення права користування землею.

Наголошує, що Чернігівською міською радою рішення приймались за зверненнями ОСОБА_2 як громадянина, а не як ФОП, і договір оренди земельної ділянки укладався з відповідачем як фізичною особою, у зв'язку з чим позов вмотивовано пред'явлений у порядку, встановленому нормами ЦПК України.

У наданому відзиві заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури, вважаючи апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Скаржник зазначає, що, реалізуючи надані ЗУ «Про прокуратуру» повноваження, Чернігівська місцева прокуратура має всі законні підстави для представництва в суді інтересів органу місцевого самоврядування під час вирішення даного спору, а на день подання позову (08 грудня 2017 року) чинний на той час ЦПК України не передбачав такої категорії справ як малозначні спори незначної складності.

Вказує, що розрахунок збитків проведений у відповідності до чинного законодавства із врахуванням того, що відповідач не довів об'єктивних обставин або перешкод для укладення договору оренди землі у встановлений термін, а також обставин, які б підтверджували вчинення ним дій, спрямованих на укладення такого договору, оскільки саме на землекористувача покладається обов'язок вчинення певних дій, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Доводи відзиву щодо правомірності розгляду справи саме в порядку цивільного судочинства є аналогічними з доводами представника Чернігівської міської ради, викладеними у поданому відзиві.

Під час розгляду справи апеляційним судом відповідач через канцелярію суду надав заяву про визнання позову та надання розстрочення виконання рішення суду, у мотивування якої зазначив, що у даному спорі між ним та Чернігівською міською радою була досягнута згода щодо подальшого використання земельної ділянки по вул. Всіхсвятська, 7-б у м. Чернігові, зокрема, 01 серпня 2018 року був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки за № 3821. На підставі ч. 1 ст. 267 ЦПК України просив розстрочити сплату стягнутих з нього за рішенням суду 49905 грн збитків, вказавши, що він має щомісячно погашати по 9981 грн у період з 01 серпня по 30 грудня 2018 року.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 142 ЦПК України просив вирішити питання про повернення йому 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та поданої заяви про визнання позову та розстрочення виконання рішення суду, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури, суд першої інстанції виходив з наявного в діях відповідача складу цивільного правопорушення, оскільки останній користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що позбавило Чернігівську міську раду права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який вона могла б отримувати, якби її право не було порушено, і в тому розмірі, який був би встановлений, виходячи з грошової оцінки земельної ділянки та її цільового призначення. Суд констатував, що всупереч умов п. 6 договору оренди земельної ділянки від 29 квітня 2011 року відповідач звернувся до міської ради з клопотанням про укладення додаткової угоди до вказаного договору оренди менше ніж за 30 календарних днів до дня закінчення строку дії договору, а саме, 27 листопада 2015 року, проект додаткової угоди не надав.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що рішенням Чернігівської міської ради 3 сесії 6 скликання від 17 грудня 2010 року ОСОБА_2, враховуючи договір купівлі-продажу від 01 вересня 2010 року № 3976, передано в короткострокову оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,0630 га по АДРЕСА_1, для експлуатації об'єкту незавершеного будівництва - недобудованої будівлі (землі житлової та громадської забудови, коефіцієнт функціонального використання = 2,5 - комерційне використання) (а.с. 37).

Рішенням Чернігівської міської ради 7 сесії 6 скликання від 31 березня 2011 року було внесено зміни до п. 2 рішення міської ради від 17 грудня 2010 року в частині зміни коефіцієнту функціонального використання на 0,5 - поточне будівництво (а.с. 38).

29 квітня 2011 року між Чернігівською міською радою та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки № 3821. Відповідно до умов даного договору та з урахуванням укладеної до нього додаткової угоди від 16 листопада 2011 року відповідачу в оренду передано земельну ділянку площею 0,063 га, яка розташована по АДРЕСА_1, для експлуатації об'єкту незавершеного будівництва та добудови магазину непродовольчих товарів (а.с. 6-7, 9). Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 4 % нормативної грошової оцінки землі, що становить 5542,99 грн на рік.

Відповідно до п. 6 договору строк дії договору - до 17 грудня 2015 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його у новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

З матеріалів справи вбачається, що у період дії договору оренди відповідач закінчив будівництво об'єкту нерухомого майна, ввів його у експлуатацію та зареєстрував у встановленому законом порядку право власності, що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 19 липня 2013 року (а.с. 47) та копією декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області 14 вересня 2014 року (а.с. 45-46).

27 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Чернігівської міської ради із заявою про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 29 квітня 2011 року (а.с. 10).

У зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди від 29 квітня 2011 року та враховуючи декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, рішенням Чернігівської міської ради від 28 січня 2016 року (п. 33) ОСОБА_2 було передано в короткострокову оренду строком до 28 січня 2021 року земельну ділянку площею 0,0630 га по АДРЕСА_1-б для експлуатації закусочної (землі житлової та громадської забудови) та встановлено розмір орендної плати на рівні 4 % нормативної грошової оцінки (а.с. 48). Відповідачу був надісланий для укладання проект договору оренди земельної ділянки, після підписання якого його слід було повернути до управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради, про що зазначено у листі управління від 08 серпня 2016 року.

Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» (в редакції станом на 17 грудня 2015 року) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). За змістом частини 3 цієї статті у разі, якщо орендар продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Умовами укладеного між сторонами договору оренди землі від 29 квітня 2011 року було визначено, що він діє до 17 грудня 2015 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 6 договору).

Листом від 27 листопада 2015 року, який Чернігівська міська рада отримала 03 грудня 2015 року (а.с. 10), відповідач просив орган місцевого самоврядування поновити термін дії договору оренди спірної земельної ділянки. Враховуючи те, що ОСОБА_2 повідомив міську раду про поновлення договору оренди поза межами строку, що визначений договором, а також зміну умов використання земельної ділянки внаслідок закінчення на ній будівництва нерухомості під час дії попереднього договору оренди, що унеможливлює продовження дії договору оренди на тих самих умовах, апеляційний суд відкидає доводи апеляційної скарги відповідача про те, що договір оренди землі від 29 квітня 2011 року між сторонами є поновленим на тих самих умовах.

Вказане узгоджується з положеннями земельного законодавства, які зобов'язують орендарів у разі зміни межи або цільового призначення земельної ділянки поновлювати договір оренди у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди, тобто автоматично договір у цьому випадку поновлений бути не може.

Відповідно ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Положеннями ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати на земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Аналізуючи вказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що з переходом права власності на об'єкт нерухомості у відповідача виникло не лише право користування землею під об'єктом нерухомості, а й обов'язок сплачувати належні кошти за таке користування. Районний суд, пославшись на приписи ст.ст. 152, 156, 157 ЗК України, правильно визначив наявність правових підстав для відшкодування збитків, заподіяних власнику землі.

Порядок та підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначені ст.ст. 156, 157 ЗК України, зокрема, п. «д» ч. 1 ст. 156 закону передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2, не уклавши договір оренди земельної ділянки у місячний термін відповідно до рішення органу місцевого самоврядування, допустив протиправну бездіяльність, що потягла за собою неотримання власником земельної ділянки коштів у виді орендної плати.

Розмір шкоди позивачем визначений відповідно до приписів постанови КМУ «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» № 284 від 19 квітня 1993 року, підтверджується актом про визначення збитків власнику землі в особі Чернігівської міської ради, заподіяних останній ОСОБА_2 внаслідок використання земельної ділянки площею 0,0630 га по вул. Всіхсвятській, 7-б з порушенням земельного законодавства за період з 28 січня 2016 року по 30 квітня 2017 року та відповідним розрахунком (а.с. 24, 21), з яких вбачається, що Чернігівській міській раді завдано збитків на суму 49905 грн.

Є хибними твердження відповідача про неможливість застосування до спірних відносин вказаного Порядку для обчислення розрахунку розміру збитків, оскільки відповідно до п. 1 цього нормативного документу власникам землі та землекористувачам відшкодовуються, у тому числі, збитки, заподіяні тимчасовим зайняттям земельних ділянок. Оскільки відповідач використовував земельну ділянку протягом спірного періоду без відповідних правовстановлюючих документів, позивач відповідно до п. 3 порядку звернувся за відшкодуванням збитків у вигляді неодержаних доходів, відповідно їх обґрунтувавши.

Колегія суддів відхиляє також доводи апеляційної скарги про те, що вимоги прокурора про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливої орендної плати і є теоретичними, оскільки ці твердження відповідача жодними доказами не підтверджені. Розрахунок збитків позивачем здійснювався, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до рішення міської ради. Доказів на підтвердження того, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки є іншою або не мала б застосовуватись при визначенні розміру орендної плати, стороною відповідача не надано.

Не можуть бути підставою для скасування судового рішення доводи апеляційної скарги про безпідставність звернення прокурора з даним позовом з посиланням на наявність у органу місцевого самоврядування процесуальної можливості звернення до суду. Так, прокурор звертаючись з даним позовом, послався на те, що орган місцевого самоврядування неналежним чином здійснював захист порушених інтересів держави, через що місцевий бюджет недоотримував відповідні кошти за використання землі, зокрема, під об'єктами нерухомого майна. З урахуванням того, що прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому відбулось порушення матеріальних або інших інтересів держави, а також з огляду на те, що під час розгляду справи було підтверджено факт використання ОСОБА_2 земельної ділянки без правовстановлюючих документів протягом певного часу, що залишалось без відповідного реагування міської ради, апеляційний суд не вважає звернення прокурора з цим позовом порушенням принципу рівності та справедливого балансу між сторонами.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про необхідність вирішення даного спору в порядку господарського судочинства, оскільки попередній договір оренди земельної ділянки від 29 квітня 2011 року укладався з ОСОБА_2, як фізичною особою. У подальшому, рішенням Чернігівської міської ради від 28 січня 2016 року відповідачу за його заявою, як фізичної особи, передано вказану земельну ділянку у короткострокову оренду. Увесь документообіг щодо земельної ділянки органом місцевого самоврядування здійснювався з ОСОБА_2 як із фізичною особою, а не суб'єктом підприємницької діяльності.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Чернігівської місцевої прокуратури щодо стягнення збитків (упущеної вигоди), завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування правильного по суті судового рішення.

Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_2 надав заяву про визнання позову, оскільки з Чернігівською міською радою досягнуто згоди щодо умов подальшого використання спірної земельної ділянки. На підтвердження цього додав копію договору оренди земельної ділянки № 3821 від 01 серпня 2018 року, за умовами якого відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0630 га для експлуатації закусочної з кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована в АДРЕСА_1. Договір укладено до 28 січня 2021 року (а.с. 181-182).

Відповідач просив розстрочити сплату стягнутих з нього за рішенням суду 49905 грн збитків, а також вирішити питання про повернення йому 50 відсотків судового збору, сплаченого при подання апеляційної скарги.

Відповідно ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає у рішенні.

Отже, вирішення питання про надання розстрочення виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2018 року чинним законодавством віднесено до повноважень суду, який ухвалює відповідне судове рішення, у зв'язку з чим колегія суддів позбавлена можливості вирішити це клопотання, зважаючи на те, що нового рішення по суті справи апеляційний суд не приймає, погоджуючись з постановленим судом першої інстанції рішенням.

Приписами ч. 2 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної інстанції.

Відповідачем при поданні апеляційної скарги був сплачений судовий збір у розмірі 2400 грн (а.с. 118-119), тому, беручи до уваги визнання ним позову під час апеляційного розгляду справи, йому слід повернути 50 відсотків сплаченого судового збору, а саме 1200 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2018 року - без змін.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2018 року - відмовити.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівської області повернути ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, судовий збір у сумі 1200 (одна тисяча двісті) грн, який було сплачено відповідно до квитанції відділення «Головне» Чернігівського РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.1021720165.1 від 25 квітня 2018 року за наступними реквізитами: банк отримувача - ГУ ДКСУ у Чернігівській області; р/р 31210206780002; код отримувача 38054398; МФО отримувача 853592.

Постанова в частині повернення судового збору може бути пред'явлена до виконання протягом одного року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлений 05 вересня 2018 року.

Головуючий:Судді: