Рішення № 76257831, 21.08.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/11372/17-ц

2-1927/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Трофимчук К.О.

за участі:

представника позивача Пономарьової І.В.

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в:

29 червня 2017 року ТОВ «Українська факторингова компанія» звернулося в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до кредитного договору № 11364929000 від 26 червня 2008 року, який був укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «ВИД-ТРИ», банк зобов'язувався надати позичальнику, а позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 110000 доларів США у порядку та на умовах, визначених цим договором.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 89126, відповідно до якого останній передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

17 листопада 2016 року між ТОВ «Українська факторингова компанія» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір факторингу № 49, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 11364929000 від 26 червня 2008 року перейшло до ТОВ «Українська факторингова компанія».

24 листопада 2016 року між ТОВ «Українська факторингова компанія» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про відступлення прав вимоги № 1 за договорами забезпечення до договору факторингу № 49 від 17 листопада 2016 року. Відповідно до цього договору ТОВ «Українська факторингова компанія» набуло права вимоги за договором іпотеки № 89126 від 26 червня 2008 року.

Заборгованість ТОВ «ВИД-ТРИ» за кредитним договором станом на день подання позову до суду складає 7050340 гривень 95 копійок, з яких:

-2333289 гривень 94 копійки - сума простроченого основного боргу;

-43230 гривень 79 копійки - сума нарахованих процентів;

-4665556 гривень 64 копійки - сума прострочених процентів;

-8262 гривні 58 копійок - сума комісії.

Згідно з п. 4.1. договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

24 листопада 2016 року стало відомо, що іпотекодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

З матеріалів спадкової справи ОСОБА_4 вбачається, що майно, яке залишилось після його смерті прийняла ОСОБА_3, яка була його дружиною.

Просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 26 червня 2008 року в рахунок погашення заборгованості ТОВ «ВИД-ТРИ» за кредитним договором № 11364929000 від 26 червня 2008 року в розмірі 1078250 гривень шляхом визнання права власності за ТОВ «Українська факторингова компанія» на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року відкрито провадження в цивільній справі.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року вирішено питання про витребування доказів.

У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлений позов у повному обсязі та просила його задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Пояснив суду, що умови договору іпотеки № 89126 не містять іпотечного застереження, яке б давало іпотекодержателю безумовне право набути предмет іпотеки у власність або продати від свого імені предмет іпотеки. Пунктом 5.2. договору іпотеки передбачено, що такі права можуть виникнути в іпотекодержателя винятково на підставі окремого укладеного з іпотекодавцем договору про задоволення вимог іпотекодержателя. За таких обставин, відсутність в договорі іпотеки відповідного іпотечного застереження про набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки виключає можливість визнання права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. Крім того, позивач, звертаючись до суду 29 червня 2017 року, пропустив строк позовної давності. Зазначене наведене у відзиві на позовну заяву (а.с. 50-54).

У матеріалах справи міститься відповідь на відзив представника позивача, з якого вбачається, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками. Зазначено, що виконавчі листи по справі № 2-1995-1/10 про стягнення з ТОВ «ВИД-ТРИ» та ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором не перебувають на виконанні у відділі державної виконавчої служби чи приватного виконавця, оскільки ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 червня 2017 року в задоволенні заяви ТОВ «Українська факторингова компанія» про поновлення строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання відмовлено. Крім того, товариство звернулось в суд з позовом в межах строку позовної давності, оскільки про наявність спадкоємця ОСОБА_4 стало відомо лише після постановлення ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 11 квітня 2017 року про забезпечення доказів (а.с. 197-198).

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору № 11364929000 від 26 червня 2008 року, який був укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «ВИД-ТРИ», банк зобов'язувався надати позичальнику, а позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 110000 доларів США у порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с. 6-11).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 89126, відповідно до якого останній передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 14-15).

АКІБ «УкрСиббанк» змінило назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», яке є правонаступником всіх прав і обов'язків АКІБ «УкрСиббанк».

17 листопада 2016 року між ТОВ «Українська факторингова компанія» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір факторингу № 49, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 11364929000 від 26 червня 2008 року перейшло до ТОВ «Українська факторингова компанія» (а.с. 21-22).

24 листопада 2016 року між ТОВ «Українська факторингова компанія» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про відступлення прав вимоги № 1 за договорами забезпечення до договору факторингу № 49 від 17 листопада 2016 року. Відповідно до цього договору ТОВ «Українська факторингова компанія» набуло права вимоги за договором іпотеки № 89126 від 26 червня 2008 року (а.с. 26-27).

Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

При зверненні в суд з позовом ТОВ «Українська факторингова компанія» посилалося на те, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань станом на день подачі заяви до суду утворилася заборгованість в розмірі 7050340 гривень 95 копійок, тому просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості шляхом визнання права власності за ТОВ «Українська факторингова компанія» на квартиру АДРЕСА_1.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За нормами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 4.1. договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

У іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.

Так, у п. 5.32. договору іпотеки зазначено, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержавтеля у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог.

Вбачається, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

При зверненні до суду з зазначеним позовом позивачем обрано спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.

У ст. 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

-передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

-право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 21 березня 2018 року по справі 760/14438/15-ц зроблено наступні висновки.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З договору іпотеки, укладеного між сторонами, вбачається, що вони визначили, що такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття права власності може бути здійснено лише у позасудовому порядку (п. 5.2. іпотечного договору).

З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 6, 16, 204, 238, 335, 392, 509, 526, 575, 589, 626-629 ЦК України, статтями 13, 33, 36-38 Закону України «Про іпотеку», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 18/24) до ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: