Ухвала суду № 76255255, 27.08.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/7959/18

Провадження № 2-о/520/353/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2018 року

Київський районний суд міста Одеси у складі головуючого - судді Луняченка В.О.,

за участю: секретаря судового засідання Нефедової Г.В.,

представника заявника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_2, за участю заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України), Російська Федерація ( в особі Посольства Російської Федерації в Україні ), про встановлення факту, що має юридичне значення - загибелі військовослужбовця внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -

ВСТАНОВИВ:

До суду 26.06.2018 року звернулась ОСОБА_2 з вимогами про встановлення юридичного факту загибелі свого брата на утриманні якого вона перебувала – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов’язку військової служби 15.02.2015 року в районі села Широкине Новоазовського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської федерації проти України.

Встановлення зазначеного юридичного факту обґрунтовано у заяві тим, що заявник має на меті визначення статусу свого брата, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав і обов’язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

У судовому засіданні представник заявника підтримав заяву та просив її задовольнити у повному обсязі, враховуючи загальновідомі факти збройної агресії Російської Федерації проти України, докази загибелі ОСОБА_3 під час виконання службових обов’язків при захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у збройному конфлікті, якій був розпочатий Російською Федерацією в Луганської та Донецької областях України та наявністю у заявника як сестри загиблого, яка знаходилась на його утриманні, права на звернення до суду з відповідною заявою.

Викликані у судове засіданні відповідно до вимог ст.. 128,130 ЦПК України заінтересовані особи до судового засіданні не з’явились, заяв та клопотань до суду не надавали.

Суд вважаючи, що Посольство Російської Федерації в Україні є офіційним дипломатичним представництво Російської Федерації в Україні - у відповідності до статті 1 розділу І Положення про Посольство Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації 28.10.1996 року №1497, Посольство Російської Федерації є державним органом зовнішніх відносин, що здійснюють представництво Російської Федерації в країні перебування, вважає, сповіщення саме Посольства Російської Федерації належним сповіщенням заінтересованої сторони про дату, час і місце судового розгляду згідно вимог ч.10 ст. 128 ЦПК України.

Як встановлено у судовому засіданні 13.02.2015 року ОСОБА_3 був офіційно оформлений на військовій службі в окремому загоні спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. В період з серпня 2014 року по 15.02.2015 року ОСОБА_3 безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини 3057 Національної гвардії України. Дані обставини зазначені у витязі з Наказу від 14.04.2015 року №75 Командира військової частини 3057 Національної Гвардії України про виключення зі списків особового складу частини солдата ОСОБА_3 ( аркуш справи 24).

Як зазначено в акті розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 15.02.2015 року №16/15 та в акті про нещасний випадок (загибель) №16/15, станом на 20.02.2015 року батальйон «Дніпро-1» доставив на впізнання тіло невідомого військовослужбовця, якого було знайдено в районі населених пунктів Широкине та Саханка Новоазовського району Донецької області. Військовослужбовцями окремого загону спеціального призначення «Азов» військової частини 3057 був впізнаний кухар групи продовольчого забезпечення 1-го взводу матеріально-технічного забезпечення окремого загону спеціального призначення «Азов», військова частина 3057, солдат ОСОБА_3 (а/с 25, 61).

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 20.02.2015 року №675, довідкою про причину смерті від 20.02.2015 року №675, свідоцтвом про смерть від 23.02.2015 року серії ТЖД №406968, «Вибухова травма, множинні уламкові поранення обличчя та голови з ушкодженням склепіння черепа, речовини головного мозку», отримані під час виконання бойового завдання солдатом ОСОБА_3 послужили причиною його смерті 15.02.2015 року (а/с 68,69,70).

Також, відповідно до витягу із наказу командира військової частини 3057 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 14.04.2015 року №75, солдата ОСОБА_3, звільненого з військової служби за контрактом наказом командира військової частини 3057 Національної гвардії України від 08.04.2015 року №29 о/с у зв'язку зі смертю, що настала під час виконання бойового завдання 15.02.2015 року, внаслідок сліпого уламкового поранення голови множинними переломами кісток черепа та руйнування речовин головного мозку, 14.04.2015 року було виключено зі списків особового складу частини.

Відповідно до постанови військово-лікарської комісії ГУМВС України в Донецькій області по встановленню причинного зв'язку поранення, що призвело до смерті громадянина ОСОБА_3 від 23.04.2015 року №5, «Вибухова травма: множинні уламкові поранення обличчя та голови з ушкодженням склепіння черепа, речовини головного мозку» стали причиною смерті солдата ОСОБА_3 Крім того, дана постанова військово-лікарської комісії встановлює, що таке поранення і вищевказана причина смерті пов'язані із виконанням обов'язків військової служби (а/с 72).

Відповідно до витягу із наказу командувача Національної гвардії України від 22.04.2015 року №220, за мужність і самовіддані дії, виявлені під час виконання своїх службових обов'язків, та з метою збереження пам'яті про військовослужбовця, 22.04.2015 року солдата ОСОБА_3 було навічно зараховано до списку особового складу військової частини 3057 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (а/с 71).

Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами України» від 15.09.2015 року №546/2015 солдата ОСОБА_3 «за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) (а/с 73).

Подані в якості електронних доказів зняток (скриншот) з мережі інтернет ( які у відповідності до вимог ч.1 ст. 100 ЦПК України приймаються судом як належні і допустимі докази, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), які мають значення для вирішення справи.

У паперової копії знятого скриншот з Інтернет порталу «Іікг.тесііа» зазначено, що у статті «Українські військові ведуть наступальні бої на Новоазовському напрямку - Тимчук» від 13.02.2015 року повідомляє, що російські окупанти, перекинувши в напрямку Новоазовська, неподалік Широкиного Новоазовського району Донецької області, бронегрупу з чотирьох танків і чотирьох ББМ, завдають масових вогневих ударів по передовим українським підрозділам. Зокрема в районі Саханки Донецької області українським підрозділам протистояли підрозділи супротивника, укомплектовані російськими кадровими військовослужбовцями, а з боку Старобешеве і Амвросіївки в район південніше Тельманового Донецької області російські найманці перевезли близько 500 чоловік особового складу, 15 ББМ і три танки (https://ukr.media/ukrain/225678/) (а/с 64 ).

Також на сторінках Інтернет-порталу «Іікг.тесііа» опублікована стаття «Росія зливає Новоазовськ» від 13.02.2015 року, в якій зазначається, що ситуація в районі Маріуполя, що неподалік Широкиного Новоазовського району Донецької області, залишається складною, оскільки в даному напрямку окупанти зосередили свої бронегрупи та завдають масових І вогневих ударів по передових українським позиціях. У районі Новоазовська відзначається своєрідна ротація: частково підрозділи армії Російської Федерації з даного населеного пункту виводяться в Ростовську область (РФ), замість них з території Російської Федерації заходять підрозділи російських найманців (https://ukr.media/ukrain/225701/) (а/с 65).

Відповідно до статті «Донбас перетворюється на криваве місиво: бойовики пішли в наступ на Дебальцеве та Широкине. мапа АТО» від 14.02.2015 року, опублікованій в Інтернет-порталі «ТСН», окупанти переміщують на територію України з Російської Федерації додаткові сили та накопичують військову техніку і боєприпаси, зокрема РСЗВ БМ-21 «Град», артилерію, міномети і танки. Крім того, зафіксовано рух через Новоазовськ Донецької області колони бронетехніки без маркування, а також протитанкову гармату МТ-12 «Рапіра», яку ворожі сили розгорнули для ведення вогню по с. Широкине Новоазовського району Донецької області (https:// tsn. ua/ ato/ 409331.html (а/с 66).

Дані статті, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет-видань, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації поблизу с. Широкине Новоазовського- району Донецької області і саме цим військам протистояли українські військовослужбовці, що відносились до складу військової частини 3057 Національної гвардії України, де зокрема і проходив військову службу солдат ОСОБА_3

Конституцією України визначено, що Президент України, як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1 ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п’ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п’ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4 цього закону, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховної ОСОБА_4 України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної ОСОБА_4 України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб’єктів) Верховної ОСОБА_4 України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною ОСОБА_4 України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Так, 15 квітня 2014 року Верховною ОСОБА_4 України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

27 квітня 2015 року Верховна ОСОБА_4 України своєю постановою затвердила Звернення Верховної ОСОБА_4 України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_4 Європи, Парламентської ОСОБА_4 НАТО, Парламентської ОСОБА_4 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_4 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому зазначено наступне: Україна залишається об’єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна ОСОБА_4 України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність ОСОБА_4 Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

В подальшому Верховна ОСОБА_4 України Постановою від 21.04.2015 року схвалила текст Заяви Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов’язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року №555 ввів в дію рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Верховною радою України прийнято постанову від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Резолюцією Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджено агресивну та експансіоністську політику Російської Федерації, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію АР Крим та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права.

Резолюція Парламентської ОСОБА_4 Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін «окупований» по відношенню до АР Крим та м. Севастополь.

У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов’язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», на суд покладено обов’язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною ОСОБА_4 України (далі – Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов’язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку – негативне зобов’язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку – позитивні зобов’язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).

У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova andRussia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов’язань. Такі зобов’язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов’язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340–345). Згідно з другою частиною зобов’язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340–345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).

Згідно з частиною першою та пунктом п’ятим частини другої статті 293 ЦПК України, окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Таким чином, на підставі аналізу зазначених положень закону, суд встановив підстави для висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав та свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов’язок відповідно до конституційних норм; право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.

Встановлення такого юридичного факту заявнику потрібно для визнання статусу , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

Слід зазначити, що наведене тлумачення та застосування норм законодавства України підтверджується правовою позицією щодо застосування норм права у подібних правовідносинах яка сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.03.2018 року по цивільній справі №428/12368/16, а також у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року по справі №417/3852/17.

Отже, обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, що його закріплено державою на законодавчому рівні і тому, на підставі ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказуванню, а тому суд не може відмовити у встановленні цього факту.

За таких обставин, суд вважає встановленим, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації був поранений та загинув заявника, а тому порушено невід’ємне право на життя.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Факт смерті ОСОБА_3 під час виконання обов’язку військової служби встановлений у визначеному законом порядку та підтверджений відповідними доказами, які були досліджені у судовому засіданні та наведені вище.

Факт родинних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_5, як рідних сестри та брата доведено свідоцтвом про народження заявниці ( дівоче прізвище ОСОБА_3) ( а/с 11), свідоцтвом про укладення шлюбу і зміну прізвища на ОСОБА_2 ( а/с 19) та свідоцтвом про народження ОСОБА_3 ( а/с18).

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 29.06.2016 року по справі №520/10991/15ц, яке набрало законної сили 12.07.2016 року, встановлено факт того, що копач ОСОБА_6 з 03.02.2014 року по 15.02.2015 року перебувала на утриманні ОСОБА_3, який помер 15.02.2015 року (а/с 21).

Вищезазначені обставині підтверджують правові підстави для звернення саме ОСОБА_2 з відповідною заявою про встановлення юридичного факту відносно її рідного брату, на утриманні якого вона перебувала.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити заяву у повному обсязі та встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконанні обов’язку військової служби 15.02.2015 року в районі села Широкине Новоазовського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 76-81, 259, 263- 265, 293, 315,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_2 (паспорт серії КК №235760, місце реєстрації: 65037 АДРЕСА_1) за участю заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України (01601 м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10 ЄДРПОУ 37567866), Російська Федерація ( Посольство Російської Федерації в Україні –03049 м. Київ, Повітрофлосткий пр-т, 27) про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт загибелі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконанні обов’язку військової служби 15.02.2015 року в районі села Широкине Новоазовського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Повний текст рішення буди виготовлений протягом десяти днів до 06.09.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси, а учасникам справи, яким повне рішення не вручено в день складення, може бути поновлений пропущений строк на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Луняченко В. О.

Повне рішення виготовлено 05.09.2018 року.