Постанова № 76253056, 04.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №328/4215/15 Головуючий у 1 інстанції: Коваленко П.Л.

Провадження № 22-ц/778/2450/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» вересня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Токмацької міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Управління Держгеокадастру у Токмацькому районі та місті Токмаку Запорізької області, виконавчий комітет Токмацької міської ради Запорізької області, Токмацька державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним рішення Токмацької міської ради Запорізької області № 23 від 12 лютого 2004 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування від 23.09.2004 та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до Токмацької міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Управління Держгеокадастру у Токмацькому районі та місті Токмаку Запорізької області, виконавчий комітет Токмацької міської ради Запорізької області, Токмацька державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним рішення Токмацької міської ради Запорізької області № 23 від 12 лютого 2004 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування від 23.09.2004 та скасування державної реєстрації права власності.

В обґрунтування позовних вимог остаточно зазначила, що 06 квітня 2004 року їй видано Державний акт на право власності серії НОМЕР_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,0971 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, із списком співвласників, окрім позивача, відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які зареєстрували кожний по 3/8 присадибної земельної ділянки.

У січні 2015 року під час апеляційного розгляду на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28.08.2014 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 по цивільній справі про поділ в натурі частки зі спільної часткової власності, дізналася про існування додатку до рішення 25 сесії 24 скликання Токмацької міської ради №23 від 12.02.2004, яке є списком громадян, яким земельні ділянки передаються у власність та з визначенням площі кожній особі з цього додатку, яке є похідним для видачі правовстановлюючого документа на право власності на присадибну земельну ділянку.

Зокрема у цьому додатку під порядковими номерами 4, 5, 6 були зазначені співвласники присадибної земельної ділянки, із визначеною площею: під № 4 зазначена ОСОБА_6, із площею земельної ділянки - 364 кв.м., під № 5 зазначена ОСОБА_3, із площею земельної ділянки - 243 кв.м., під № 6 зазначена ОСОБА_5, із площею земельної ділянки - 364 кв.м., загальна площа земельної ділянки, яка належала співвласникам дорівнює - 971 кв.м. (364 кв.м. + 364 кв.м. +243 кв.м. = 971 кв.м.) або 0,0971 га, як у Державному акті на право власності серії НОМЕР_2.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 06.06.2014 з розташуванням за адресою: АДРЕСА_1, за результатами польових топографо-геодезичних робіт встановлена точна площа земельної ділянки - 0,0905 га або 905 кв.м. Дані зазначені у вказаному вище Державному акті та похідні дані, що містилися в додатку до рішення Токмацької міської ради від 12.02.2004 №23 суперечать даним, зазначеним в технічній документації. Про факт невідповідності фактичному розміру земельної ділянки їй вперше стало відомо лише в червні 2014 року, коли була виготовлена технічна документація з результатами геодезично-кадастрової зйомки земельної ділянки.

При здійсненні комплексу робіт при узгодженні меж в натурі міська рада не врахувала та не забезпечила захисту її прав та інтересів позивача, фактично було незаконно та протиправно зменшено розмір належної їй при приватизації та отриманні у приватну власність частини присадибної земельної ділянки, якою тривалий час користувалася по фактичному користуванню, встановленому між попередніми власниками, частку у більшому розмірі одного з них вона придбала на підставі цивільно-правової угоди, а тому оспорюваний Державний акт на права власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним за скасуванням державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині набуття ними по 3/8 частини земельної ділянки кожним.

Оскільки ОСОБА_6 було відомо про судове рішення щодо розміру належної їй земельної ділянки, яка не мала розмір 3/8, а відтак ОСОБА_6 не мала законних підстав укладати договір дарування від 23.09.2004, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 щодо безоплатної передачі трьох восьмих частин земельної ділянки.

Також зазначила, що строк позовної давності було пропущено нею з поважної причини, оскільки відповідно до п.4 ч.1 ст.268 ЦК України, який виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства №4176-VI від 20.11.2011, до спірних правовідносин раніше не застосовувався строк позовної давності. Закон набрав чинності 15.01.2012. Пунктом 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень цього закону визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

На підставі зазначеного остаточно просила визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право: визнати недійним рішення Токмацької міської ради Запорізької області № 23 від 12 лютого 2004 року у частині п.1 Додатку до нього про передачу у власність земельної ділянки під порядковими номерами 4, 5, 6, де зазначені співвласники ОСОБА_6 із площею земельної ділянки 364 кв.м, ОСОБА_3 із площею земельної ділянки 243 кв.м, ОСОБА_5 із площею земельної ділянки 364 кв.м; визнати недійсним Державний акта на право власності серії НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_7; визнати недійсним та скасувати Договір дарування від 23.09.2004, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 щодо безоплатної передачі трьох восьмих частин земельної ділянки, загальною площею 0,0971 га, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині набуття ними по 3/8 частини земельної ділянки кожним, що були внесені до Державного реєстру на підставі рішень державного реєстратора №13657398 від 10.06.2014 та №26746813 від 04.12.2015.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 22 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області 28 вересня 2016 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України в розгляду цивільних а кримінальних прав від 14 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на звернення до суду з дотриманням строку позовної давності, неповне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_5 подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначила, що судом першої інстанції обґрунтовано було відмовлено в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке..

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції входив того, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з рішенням народного суду м.Токмак від 14 серпня 1984 року, справа № 2-479, встановлено, що ОСОБА_6 належить на праві особистої власності 3/8 частини будинку АДРЕСА_1, а саме: кімната 1-6 S площею 16,97 кв.м., 1-5 S площею 6,93 кв.м., сарай І-4 площею 10,12 кв.м., літню кухню «В-1», сарай «Г», и туалет «Д». Для зручного користування виділеними частинами зобов'язано ОСОБА_8 в сінях переставити двері зі східної сторони, а ОСОБА_6 влаштувати другий вихід з кімнати 1-6 з східної сторони з влаштуванням веранди розміром 2,60х3,50м і встановити двері в сарай 1-4 замість вікна. Визнано, що ОСОБА_6 на праві користування належить земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 180 кв.м., окрашений на схемі плані в голубий колір, а ОСОБА_8 - площею 180 кв.м. окрашений на схемі плані в сиреньовий колір.

На підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 1991 року ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_9 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських, побутових будівель і споруд по АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці загальним розміром 925 кв.м. 1/4 частини домоволодіння зареєстрована Пологівським міжрайонним бюро технічної інвентаризації за позивачем і записана у реєстрову книгу №40, 01 серпня 1991 року за реєстровим №3574, про що на договорі міститься відповідна відмітка.

Згідно з договором купівлі-продажу від 23 жовтня 1984 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, ОСОБА_5 придбала 3/8 частини житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд, в АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці 925 кв.м. На зазначеній земельній ділянці розташовані один одноповерховий жилий будинок глинобитний, обкладений цеглою, жилою площею 51,33 кв.м., зазначений в плані літерою А-І, та наступні господарчі та побутові споруди: сіни а-І, сарай Б-І, сарай В -І, сарай Г-І, паркан № 1, уборна №2. 3/8 частини жилого будинку належить ОСОБА_8 на підставі рішення народного суду м. Токмак від 14 серпня 1984 року, справа № 2-479, зареєстрованого в Мелітопольському бюро технічної інвентаризації 07.09.1984 року, під № 3574. В користування покупця перейшла: кімната І-І площею 12,11 кв.м., кухня І-2 площею 6,87 кв.м., сарай І-3 площею 10,72 кв.м., сіни І площею 8,87 кв.м., паркан № 1. Вказані в даному договорі 3/8 частини будинку зареєстровано Мелітопольським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_5 під реєстровим № 3574 12 листопада 1984 року, про що на договорі міститься відповідна відмітка.

На підставі договору дарування частини будинку від 08 вересня 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 (дарувальник) та ОСОБА_10 (обдарований) ОСОБА_6 безоплатно передала у власність обдарованому 3/8 частини жилого будинку АДРЕСА_1. Зазначений будинок, частка якого відчужена, розташований на земельній ділянці, загальна площа якої становить 0,0971 га. Дана частина будинку належала ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі рішення Токмацького міського суду від 14 серпня 1984 року справа 2-479, зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_3 має у цьому будинку 1/4 частки, на яку припадає 227 кв. м, ОСОБА_5 - 3/8 частки, на яку припадає 339 кв.м, ОСОБА_4 - 3/8 частки, на яку припадає 339 кв.м.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент виникнення у позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_5 права власності на частини житлового будинку, земельна ділянка перебувала у продавців на правах користування, а згодом на підставі рішення №23 від 12.02.2014 передана у власність позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_5 з чітко визначеними частками у спільній власності, про що свідчить Державний акт на право власності серії НОМЕР_2 на земельну ділянки. ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі договору дарування передала у власність ОСОБА_4 3/8 частини будинку із визначеною часткою земельної ділянки.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивний (сам факт порушення права) так і суб'єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення ) моменти. Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Як встановлено судом першої інстанції, Державний акт на право власності серії НОМЕР_2 на земельну ділянку, який позивач просить визнати недійсним, виданий на ім'я ОСОБА_3 06 квітня 2004 року. Загальна площа земельної ділянки, зазначена у вказаному державному акті, становить 0,971 га, визначені частки співвласників: ОСОБА_3 - 1/4 частини, ОСОБА_6 - 3/8 частини, ОСОБА_5 - 3/8 частини.

Отже, ОСОБА_3 звернулась з позовом майже через одинадцять років після видачі оспорюваного державного акту.

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що позивачем не надано доказів поважності пропуску строку позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним договору дарування від 29.09.2004 року.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив довід ОСОБА_3 про те, що про додаток до рішення Токмацької міської ради від 12 лютого 2004 року №23 їй стало відомо у січні 2015 року під час розгляду в апеляційному провадженні цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділ в натурі частки зі спільної часткової власності.

Оскаржуваним Державним актом конкретно визначені частки співвласників.

Доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних відносин п.4 ч.1 ст.268 ЦК України не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Вказана норма виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» №4176-VI від 20.11.2011, який набрав чинності 15.01.2012. Пунктом 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень закону визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

З огляду на зазначене, перебіг позовної давності почався з 16.01.2012 року, проте позивач протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом не звернулася за захистом свої порушених прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про недоведеність позивачем поважності пропуску строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Посилання ОСОБА_3 на ігнорування судом першої інстанції її позовної вимоги скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині набуття ними по 3/8 частини земельної ділянки кожним, не може бути прийнято до уваги, оскільки вказані позовні вимоги є похідними.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи також не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що у справі ухвалено законне і обґрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 05 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді: