Рішення № 76245127, 29.08.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/4155/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.,

за участю секретаря Козловської К.Я.,

заявника ОСОБА_1,

представника заявника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Костянтинівсько-Дружківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, про встановлення факту перебування у трудових відносинах, -

В С Т А Н О В И В:

10 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області із заявою про встановлення факту перебування у трудових відносинах, яку мотивувала наступними обставинами. Вона народилась 01.09.1967 у с. Карміриван Мардакертського району Азербайджан та постійно проживала на території Нагорно-Карабаської області. З 01 січня 1981 року по 04 липня 1992 року вона працювала у радгоспі імені Пушкіна с. Сейсулан Мартакертського району у якості робітника, але внаслідок Карабаської війни її трудова книжка та інші документа були знищені. Вона отримала громадянство України і, у зв’язку із досягненням пенсійного віку, звернулась до Костянтинівського ОУПФУ із заявою про призначення пільгової пенсії матері, яка народила п’ять та більше дітей, але їй було відмовлено. На теперішній час її позов до ОУПФУ розглядається Донецьким окружним адміністративним судом де їй рекомендували додатково звернутись до суду із цією заявою, оскільки єдиним доказом її перебування у трудових відносинах із радгоспом ім. Пушкіна є рішення суду загальної юрисдикції невизнаної ОСОБА_3. Тому просила встановити факт трудових відносин між нею та радгоспом імені Пушкіна с. Сейсулан Мартакертського району у якості робітника з 01.01.1981 року по 04 липня 1992 року.

У судовому засіданні заявниця та її представник підтримали заяву, просили її задовольнити.

Представник заінтересованої особи подав клопотання про уточнення свого найменування, оскільки у зв’язку із реорганізацією управлінь пенсійного фонду, створено Костянтинівсько-Дружківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (а.с.25-29).

З приводу заяви надав відзив згідно якого зазначив, що просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1, оскільки рішення суду загальної юрисдикції невизнаної Нагорно-Карабаської ОСОБА_3 не може бути взято до уваги (а.с.30-31).

З’ясувавши вищенаведену позицію сторін, допитавши свідків та дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які були приведені до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань, у судовому засіданні підтвердили твердження заявниці щодо періоду її перебування у трудових відносинах у якості робітника з радгоспом імені Пушкіна с. Сейсулан Мартакертського району з 01.01.1981 року по 04 липня 1992 року. Це їм достеменно відомо, оскільки у вони також працювали у цьому радгоспі до початку бойових дій у Нагорно-Карабаській області.

Згідно рішення суду загальної юрисдикції ОСОБА_3 від 24 листопада 2017 року, належним чином завірена копія оригінального тексту якого, як і належним чином завірена копія перекладу цього рішення, долучені до матеріалів справи, задоволена заява ОСОБА_1 та підтверджено трудовий стаж ОСОБА_1 за період роботи з 01 січня 1981 року по 04 липня 1992 року, яка працювала у радгоспі ім. Пушкіна села Сейсулан Мартакертського району у якості робітника (а.с.9-14).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми доказами є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Даючи оцінку допустимості вищезазначених доказу, як документа, що виданий органом на території невизнаної Нагорно-Карабаської республіки ОСОБА_3, суд керується ч.2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо оцінки наданих доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, зокрема «Loizidou v.Turkev», «Cyprus v.Turkev», а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v.the Republik of Moldova and Russia»), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПО наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди маж бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Встановлення даного факту має для заявниці юридичне значення, і надасть їй можливість оформити належним чином пенсію, при цьому права інших осіб не порушуються

Керуючись статтями 259, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа Костянтинівсько-Дружківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, про встановлення факту перебування у трудових відносинах, задовольнити.

Встановити факт трудових відносин між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 Азербайджан, та радгоспом імені Пушкіна с. Сейсулан Мартакертського району Азербайджан у якості робітника з 01 січня 1981 року по 04 липня 1992 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законно сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заявниця: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстарції: 85103, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Сечкіна,113, фактично проживає: ІНФОРМАЦІЯ_3;

Заінтересована особа: Костянтинівсько-Дружківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, код ЄДРПОУ 42171400, юридична адреса: 85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, 25.

Суддя