Постанова № 76243066, 28.08.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4089/18 Справа № 205/1714/17 Головуючий у 1 й інстанції - Нижний А. В. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.,

за участю секретаря - Бондаренка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором №107173 від 25.12.2007р. у розмірі 13482,99 дол. США, що за курсом 26,91 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.03.2017р. складає 362827,26 грн. станом на 09.02.017р., яка складається з наступного: 13482,99 дол. США - заборгованість за відсотками, нарахованим за період з 24.06.2016р. по 09.02.2017р. за користування кредитом.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до вказаного кредитного договору ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 73800,00 дол. США зі сплатою відсотків з кінцевим терміном повернення до 25.12.2012р., однак відповідач порушує взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів позивачу. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 несуть відповідальність за невиконання позичальником своїх зобов'язань як поручителі на підставі договорів поруки від 25.12.2007р.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2018 в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги послався на те, що строк позовної давності банком не пропущений, 09.04.2014 року відповідачем зроблено платіж в рахунок погашення заборгованості, а тому строк перервався та розпочався новий - до 08.10.2018 року, що підтверджується випискою про рух коштів.

Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

У відповідності до ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області.

З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2007р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 107173 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 73800,00 дол. США на купівлю сідлового тягача з кінцевим терміном повернення до 25.12.2012р., а відповідач зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ним (а.с.а.с.11-15).

Факт отримання вказаних кредитних коштів підтверджується копією меморіального ордеру від 26.12.2007р. та випискою з рахунку ОСОБА_2 (а.с. 124).

25.12.2017р. також було укладено договори поруки № 107173-ДП-1 та № 107173-ДП-2 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 відповідно, згідно з умовами яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язались нести солідарну відповідальність у випадку невиконання ОСОБА_2 зобов'язань за Кредитним договором (а.с.а.с.16, 17).

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за Кредитним договором, яка складається з заборгованості за відсотками у розмірі 13482,99 дол. США, нарахованими за період з 24.06.2016р. по 09.02.2017р. за користування кредитом.

Відмовляючи у задоволені позову районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог, заявлених до боржника ОСОБА_4, які є похідними від основної вимоги, сплив одночасно зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги, у зв'язку з чим застосування наслідків позовної давності до основної вимоги виключає можливість стягнення процентів поза її межами.

Крім цього, з огляду на визнання недійсним договору поруки за рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2012р. у справі №2/422/1412/2012, у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог, пред'явлених до ОСОБА_4, як поручителя ОСОБА_2 за Кредитним договором.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком районного суду, вважає його правильним.

Так, згідно з ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

На підставі ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за укладеним кредитним договором належним чином не виконав, допустив прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 09.02.2017р. становить 480281,62 дол. США та складається з: заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 65949,25 дол.США, заборгованості за процентами у розмірі 156644,6 дол.США, заборгованості за комісією у розмірі 606,78 дол. США, а також за пенею у розмірі 257080,98 дол.США (а.с. 4-6)

Представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що ст. 266 ЦК України встановлює, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог, які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги, у зв'язку з чим застосування наслідків позовної давності до основної вимоги виключає можливість стягнення процентів поза її межами.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 23.01.2018р. у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 61-297св18).

Крім того, відповідно до ч. 1 с. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами Кредитного договору встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015р. №6-1206цс15.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до п. 6.8 Кредитного договору строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Оскільки, позивач звернувся до суду з цим позовом з використанням засобів поштового зв'язку 20.03.2017р., ним пропущено позовну давність щодо платежів, строк погашення яких було порушено у період до 20.03.2012р., про що правильно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні.

Іншого судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за Кредитним договором за тілом кредиту в частині прострочених платежів за період до 20.03.2012р. немає.

Оскільки Кредитним договором встановлено кінцевий термін повернення кредиту до 25.12.2012р., то на момент звернення до суду з цим позовом позовна давність щодо основної вимоги про стягнення тіла кредиту не спливла лише за платежами, строк погашення яких було порушено позичальником у період з 20.03.2012р. по 25.12.2012р.

Однак, з наданого банком розрахунку спірної заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 13482,99 дол. США, нарахованими за період з 24.06.2016р. по 09.02.2017р., вбачається, що такі відсотки нараховувались на усе прострочене тіло кредиту, в тому числі і на частину платежів, строк погашення яких було порушено позичальником у період до 20.03.2012р.

Оскільки банк пропустив строк позовної давності стосовно основної вимоги про повернення тіла кредиту в частині прострочених платежів за період до 20.03.2012р., відповідно до ст. 266 ЦК України строк позовної давності сплив і стосовно додаткової позовної вимоги про стягнення процентів, нарахованих на цю частину тіла кредиту, що за наявності заяви відповідача виключає можливість стягнення відповідної частини нарахованих банком процентів.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо стягнення частини процентів, які можуть бути нараховані на суму заборгованості за тілом кредиту, щодо якої дотримано строк позовної давності (тобто на прострочені платежі за період з 20.03.2012р. по 25.12.2012р.), районний суд виходив з того, що позивачем не надано належного розрахунку процентів, які банк має право нарахувати на прострочені платежі за тілом кредиту за період з 20.03.2012р. по 25.12.2012р.

Оскільки відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд не має права збирати докази з власної ініціативи, а позивачем не надано належний розрахунок процентів за Кредитним договором, які він має право стягнути у судовому порядку, а також враховуючи, що суд позбавлений можливості здійснити такий розрахунок самостійно, у суду відсутні для задоволення позову і у цій частині.

Вказані висновки районного суду доводами апеляційної скарги не спростовані, належних доказів щодо зазначених обставин до апеляційної скарги також не надано, а тому підстав для скасування судового рішення та задоволення позову не вбачається.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що 09.10.2104 року відбулось часткове погашення заборгованості за Кредитним договором, а саме: за нарахованою пенею у розмірі 2162,13 дол. США та 04.07.2016р. за тілом кредиту у розмірі 4,30 дол.США., також враховно судом під час розгляду справи та не може бути підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 08.11.2017р. №6-2891цс16.

Оскільки, представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечує факт погашення його довірителями заборгованості за Кредитним договором з 2014 року, а також враховуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення таких дій позичальником або уповноваженою ним особою, у суду відсутні підстави для висновку про переривання позовної давності 09.10.2014р. та 04.07.2016р.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановивши вказані обставини, дослідивши докази у справі та показання сторін суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені позову.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обв'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Оскільки апеляційна скарга не задовольняється, то відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір апелянту не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст складено 05 вересня 2018 року.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко