Постанова № 76242578, 04.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/72/18-а Головуючий у 1-й інстанції: Комар Павло Анатолійович

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

04 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року (прийняте у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у січні 2018 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 477-17 від 08.12.2017 року; зобов'язання управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області розглянути заяву-анкету позивача від 18.08.2017 року та матеріали особової справи № 2017VN0002 для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року замінено неналежного відповідача у справі управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на Державну міграційну службу України.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони у визначений час в судове засідання не з'явилися, повноважних представників до суду не направили, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі ст. 311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється за правилами письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сирії, у 2006 році прибув в Україну з метою навчання в Донецькому національному державному університеті на підготовчому факультеті.

У 2007 році позивач переїхав в м. Суми для навчання в Державному медичному університеті, де навчався протягом 3 років. У 2010 році позивач переїхав на в м. Луганськ для продовження навчання в Луганському державному медичному університеті, де навчався протягом 2 років.

У період з 2012 року на території України перебував нелегально.

18.08.2017 ОСОБА_2 звернувся із заявою до управління Державної міграційної служби у Вінницькій області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 08.12.2017 №477-17 позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Про зазначену відмову позивача проінформовано повідомленням від 26.12.2017 №6.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходи з того, що за матеріалами справи в позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме: за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у відповідності до п.1 ч.1 ст. Закону. Також суд вказав, що до міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а з метою легалізації на території нашої держави, що вважається елементом зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 цього Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В силу вимог ч. 2 цієї статті особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 5 статті 5 Закону визначено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що заявник прибув в Україну ще у 2006 році з метою навчання. До 2012 року позивач навчався у Донецькому національному державному університеті, Державному медичному університеті у м. Суми та у Луганському державному медичному університеті.

Проте, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся лише у серпні 2017 року, перебуваючи фактично з 2012 року по 2017 рік в Україні нелегально.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45,66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Частиною 1 статті 8 Закону встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно з ч. 4 цієї статті рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що 08 вересня 2017 року управлінням ДМС у Вінницькій області було складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженого наказом № 45 від 08.09.2017 року, яким прийнято рішення щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В силу вимог ч.ч. 11, 12 статті 9 Закону після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 13 ст. 10 Закону у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Так, рішенням Державної міграційної служби України від 08 грудня 2018 року № 477-17 підтримано висновок управління ДМС у Вінницькій області та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю умов, передбачених п. 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що підставою звернення позивача до суду із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є побоювання повернутись до країни свого походження через громадянську війну, яка відбувається на території Сирії, в якій він не хоче брати участь, а також побоювання бути призваним до урядової армії, де він не хоче служити. Крім того, позивач зазначив про проблеми свого брата, якого підозрюють у забезпеченні опозиції.

Так, оцінюючи зазначені підстави, колегія суддів виходить з наступного.

Побоювання стати жертвою переслідувань або покарання за дезертирство або ухиляння від призову самі по собі не являються обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань. Крім того, як зазначив позивач під час співбесід, він не був членом політичної партії чи релігійної, військової або громадської організації. Він має близьких родичів, які проживають в інших країнах.

Також суд звертає увагу на те, що позивач перебував в Україні нелегально з 2012 року, а із заявою про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, він звернувся лише в серпні 2017 року, що, на думку суду, свідчить про звернення виключно з метою легалізації його перебування в Україні. Такий тривалий період часу від закінчення законних підстав для перебування в Україні у 2012 році до дати звернення із заявою до міграційної служби у 2017 році свідчить про відсутність у нього реальних та обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

При цьому, суд критично оцінює доводи апелянта, що відмова із посиланням на відсутність умов, визначених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону, могла мати місце лише на стадії прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки вони спростовуються ч. 6 ст. 8 Закону, відповідно до якої рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Тобто, для прийняття рішення про відмову в оформленні документів заява повинна бути очевидно необґрунтованою.

Що стосується доводів апелянта щодо ненадання йому перекладача під час співбесід, то суд звертає увагу на наявність підписаного особисто позивачем протоколу співбесід від 18.08.2017 та від 11.10.2017, у якому він вказує на те, що перекладач йому не потрібен. Адвокат надається особі за її бажанням.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_2 відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також відсутні обґрунтовані загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, у зв'язку з чим Державна міграційна служба України, приймаючи рішення від 08 грудня 2017 року № 477-17, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений Конституцією та законами України.

На підставі зазначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішеня суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 04 вересня 2018 року.

Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.