
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАНИ
04 вересня 2018 року м. Ужгород№ 807/223/17 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судового засідання Неміш Т.В.
за участю представників
позивача: адвокат ОСОБА_1
відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 17.01.2018 року № 01)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 вересня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 05 вересня 2018 року.
ОСОБА_3 ОСОБА_4 (далі – позивач, ОСОБА_3 ОСОБА_4), громадянин ОСОБА_5, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі – відповідач, ГУ ДМС України в Закарпатській області), яким просить скасувати наказ ГУ ДМС України в Закарпатській області від 13.03.2017р. № 18 Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язати ГУ ДМС України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_3 ОСОБА_4 рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.02.2018р. позовну заяву залишено без розгляду з підстав, встановлених п. 4 ч. 1 ст. 240 КАС України, у зв'язку з повторною неявкою позивачів в судове засідання.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018р. ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.02.2018р. скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.06.2018р., справу передано на розгляд судді Рейті С.І.
Ухвалою судді Рейті С.І. від 14.06.2018р. адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
ОСОБА_6 вимоги обґрунтовані тим, що 13.03.2017р. позивач повторно звернувся до ГУ ДМС України в Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ситуація в країні його походження, ОСОБА_5, погіршилася, і він не бажає повертатися на Батьківщину через переслідування, яких може там зазначти. На підтвердження зміни ситуації в країні походження заявника та обгрунтованості його побоювань щодо повернення до ОСОБА_5, позивачем було додано до заяви інформацію по країні походження щодо загальної та гуманітарної ситуації у ОСОБА_5, а також рекомендації УВКБ ООН щодо повернення в ОСОБА_5 громадян цієї країни, що шукають притулку в інших країнах, наданих виконавчим партнером УВКБ ООН – організацією NEEKA. Натомість, того ж дня, ГУ ДМС України в Закарпатській області прийнято наказ № 7 Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мотивований тим, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 вже раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не змінилися. Позивач вважає таке рішення незаконним та необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні таких відмовити з мотивів наведених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянином ОСОБА_5, віросповідання – іслам/суніт, ІНФОРМАЦІЯ_2, неодружений, до кримінальної відповідальності не притягався.
04.05.2012р. ОСОБА_3 ОСОБА_4 вперше звернувся до ГУ ДМС України у Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
26.10.2015р. Державна міграційна служба України прийняла рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
13.03.2017р. позивач повторно звернувся до ГУ ДМС України у Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, яку просив розглянути в зв’язку із нововиявленими обставинами, а саме: за час перебування ОСОБА_3 ОСОБА_4 в Україні, істотно погіршилась ситуація в ОСОБА_5, як у плані безпеки, так і в гуманітарному плані. На підтвердження чого позивачем була надана релевантна інформація по країні походження, а також позиції УВКБ ООН по ОСОБА_5.
В анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач зазначив, що основною причиною виїзду із ОСОБА_5 стали військові дії, які відбуваються в країні громадянської належності. Позивач має обґрунтований страх зазнати переслідування з боку кланів більшості або різних банд-формувань, які безкарно діють, як на території столиці Могадішо, так і за її межами, а уряд неспроможний захистити мирних жителів.
13.03.2017р. позивачем було отримано від ГУ ДМС України у Закарпатській області повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 7, згідно якого відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, якій раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, і потребує додаткового захисту та умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не змінилися.
Вказане повідомлення було винесене на підставі Наказу ГУ ДМС України в Закарпатській області від 13.03.2017р. № 18. Вказаним Наказом визначено відмовити в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_4, як особі, якій раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Законом, що визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України від 08.07.2011р. № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
П. 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
При оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно із ч. 12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", орган міграційної служби: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно із ч. ч. 4, 6, 7 ст. 8 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Наказом МВС України від 07.09.2011р. № 649 затвердженні Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі Правила).
Згідно із п. 1.1 розділу І Правил ці правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно підпункту "е" п. 2.1 Правил, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні має обґрунтувати, що вона є жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Згідно із п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Вказане знаходить своє підтвердження і у національному законодавстві.
Суд відхиляє доводи відповідача, що подані позивачем заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.05.2012р. та від 13.03.2017р. є тотожними, з огляду на те, що Позивач у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.03.2017р. вказав, що за час перебування останнього в Україні, істотно погіршилась ситуація в ОСОБА_5, як у плані безпеки, так і в гуманітарному плані. На підтвердження чого позивачем було додано до заяви інформацію по країні походження щодо загальної та гуманітарної ситуації у ОСОБА_5, а також рекомендації УВКБ ООН щодо повернення в ОСОБА_5 громадян цієї країни, що шукають притулку в інших країнах, наданих виконавчим партнером УВКБ ООН – організацією NEEKA.
Відтак, позивач, внаслідок політичної ситуації в ОСОБА_5 та обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через належність до певної соціальної групи, покинув країну своєї громадянської належності, не бажає користуватися захистом цієї країни та не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Ухвалою ВАС України від 03.02.2015 року №К/9991/77969/12 визнана правова позиція згідно якої - ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Також слід зазначити, що свідчення особи, яка бажає отримати статус біженця, і докази, що їх підтверджують відносно загрози переслідування, повинні задовольняти тому, що є прийнятним вважати "можливим у розумних межах" або правдоподібним, тобто заявник не повинен обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця.
Крім того, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
У цілому, "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому, на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто, на користь того хто звернувся за наданням статусу біженця.
Виходячи з вищевикладеного суд встановив, що відповідачем неповно проаналізовано подану ОСОБА_3 ОСОБА_4 в Україні заяву (з додатками) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та не врахував оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви, також відповідач не взяв до уваги редакцію Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що містить більш розширене поняття особи, яка потребує додаткового захисту, ніж редакція Закону, яка була чинна під час попереднього звернення позивача за захистом в Україні. Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до Постанови Пленуму ВАСУ "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця..." від 16.03.2012 року № 3, під час вирішення справи щодо оскарження рішення органу про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд може визнати таке рішення протиправним, скасувати його та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом відповідного рішення, в зв'язку з чим слід зобов'язати ГУ ДМС України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання біженцем з урахуванням обставин, встановлених судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ст. 77 КАС України, обов'язок доказування покладається в даному випадку на відповідача. Відповідачем не доведено правомірності оскарженого рішення, в зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають вимогам закону та встановленим в судовому засіданні обставинам справи, що підтверджується дослідженими належними та допустимими доказами, відтак, адміністративний позов слід задовольнити, визнавши протиправним та скасувавши наказ ГУ ДМС України в Закарпатській області від 13.03.2017 року № 7 та зобов'язавши ГУ ДМС України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ВИРІШИВ:
1. ОСОБА_6 ОСОБА_4 (Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Мічуріна, буд. 1-г, довідка про звернення за захистом в Україні № 005797, видана ГУ ДМС України у Закарпатській області, від 15.03.2017 року) до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грибоєдова, 12а, код 37803928) про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 13 березня 2017 року № 18 Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_4.
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя ОСОБА_7
Судове рішення № 76238886, Закарпатський окружний адміністративний суд було прийнято 04.09.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 807/223/17. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: