Рішення № 76238578, 03.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2018 р. Справа№805/5131/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 20 від 24.01.2018 року про відмову в призначенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, дострокової пенсії за віком відповідно до абзацу 4 п.3 Розділу XV "Прикінцеві положення" закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на підставі заяви від 07 листопада 2017 року;

- зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком від 07.11.2017 року із додатками та призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, дострокову пенсію за віком відповідно до абзацу 4 п.3 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з дати її звернення із заявою від 07 листопада 2017 року з додатками;

- розподілити судові витрати відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, у позовній заяві позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вона 07 листопада 2017 року звернулась ло Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства ОСОБА_2 24 січня 2018 року відповідачем прийнято рішення № 20 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із тим, що первинні документи щодо визнання ОСОБА_2 інвалідом з дитинства заявником не надано. Таким чином, не виконано вимоги абз. 8 п.п. 5 п.2.1 та п. 2.17 Постанови 22-1 в частині не надання документів, необхідних для призначення пенсії до абзацу 4 пункту З розділу XV Закону 1058, відсутні первинні документи, підтверджуючі визнання ОСОБА_2 інвалідом з дитинства до досягнення 6-тирічного віку. На момент звернення загальний стаж позивача складає 16 років 08 місяців 17 днів.

Позивач вважає рішення відповідача про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу XV "Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за № 1058-IV тимчасово, до прийняття відповідного закону матері інвалідів дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. Під час розгляду документів, наданих позивачем для призначення пенсії, виявлено, що медичний висновок на дитину -- інваліда з дитинства № 961 від 30.08.2016 р. видано КЗ ЦПМСД № 5 м.Маріуполя на підставі копії корінця, виданого 18.09.1990 р. Дитячею міською лікарнею м.Єнакієво. Первинні документи про визнання ОСОБА_2 інвалідом з дитинства заявницею надано не було. З метою досудового врегулювання спору управлінням було надіслано запит до ДСЗН м.Маріуполя щодо витребування копії первинної довідки МСЕК, проте відповіддю № 52.5-66485-52.12 від 22.11.2017 р. було повідомлено про відсутність первинних документів на ОСОБА_2 Також, зазначено, що не виконано вимоги абз.8 п.п.5 п.2.1 та п.2.І7 Постанови 22-1 в частині надання документів, необхідних для призначення пенсії до абзацу 4 п.З розділу XV Закону 1058, оскільки встановити факт настання інвалідності до шестирічного віку не має можливості.

На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянкою України ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт НОМЕР_6) та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 06 листопада 2017 року № 0000393962.

Відповідач - Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

З матеріалів справи вбачається, що позивач є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8. Дошлюбне прізвище ОСОБА_2 «ОСОБА_2», що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_9.

19 травня 1990 року позивач, розірвала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2», що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_10. 10 листопада 1990 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2», що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_7.

Медичним висновком на дитину (підлітка) інваліда з дитинства у віці 16 років від 18.09.1990 року № 274 встановлено, що захворювання ОСОБА_5 відповідає розділу А пункту I підпункту 1 «Переліку мед.показників», дає право на отримання допомоги на дітей-інвалідов з дитинства за віком до 16 років, затвердженого Наказом Міністра СРСР від 14.12.79 р. № 1265. Висновок дійсний до 01 жовтня 1992 року.

Медичним висновком на дитину (підлітка) інваліда з дитинства у віці 16 років від 21.09.1992 року № 413 встановлено, що захворювання ОСОБА_5 відповідає розділу I пункту II підпункту IV «Переліку мед.показників», дає право на отримання допомоги на дітей-інвалідов з дитинства за віком до 16 років, затвердженого Наказом Міністра СРСР від 14.12.79 р. № 1265. Висновок дійсний до 01 жовтня 1997 року.

Медичним висновком на дитину (підлітка) інваліда з дитинства у віці 16 років від 03.10.1997 року № 46 встановлено, що захворювання ОСОБА_5 відповідає розділу II пункту II «Переліку мед.показників», дає право на отримання допомоги на дітей-інвалідов з дитинства за віком до 16 років, затвердженого Наказом Міністерства СРСР від 14.12.79 р. № 1265. Висновок дійсний до 18 березня 2001 року.

24 травня 2002 року ОСОБА_5 довідкою медико-соціальної (експертної) комісії про умови і характер праці інвалідів серії МСЕ № 024304 встановлено другу групу інвалідності з зазначенням причини інвалідності - інвалідність з дитинства та інвалідність встановлена на строк до 01 червня 2003 року.

21 вересня 2007 року ОСОБА_5 довідкою медико-соціальної (експертної) комісії про умови і характер праці інвалідів серії ДОН-04 № 079584 встановлено другу групу інвалідності з 01.07.2007 року з зазначенням причини інвалідності - інвалідність з дитинства та інвалідність встановлена безстроково.

Як вбачається з висновку ЛКК громадянки ОСОБА_2 (зміна прізвища за результатом укладення шлюбу) серії НОМЕР_9 від 30.08.2016 року № 961 (протокол ЛКК № 129) за станом здоров'я зазначено, що згідно наданої медичної документації соціальна допомога вперше призначена у віці п'яти років шести місяців (копія корінця від 18.09.1990 року № 274).

Аналогічний висновок щодо стану здоров'я громадянки ОСОБА_2 зазначено у висновку ВКК від 27 травня 2018 року № 77.

Окрім того, в матеріалах справи наявна виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 від 18.06.2018 року Комунального закладу Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санитарної допомоги» №3, з якої вбачається, що остання є інвалідом дитинства з 5 років.

07 листопада 2017 року позивач, ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за віком. З переліку документів, наданих позивачем до зави про призначення пенсії, вбачається відсутність виписки з Акту огляду МСЕК про встановлення, зняття або зміну групи інвалідності.

На запит управління від 07.11.2018 року № 25816/02 щодо надання копії первинної довідки МСЕК та всіх копій довідок на ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання її інвалідом з дитинства, Управлінням соціального захисту населення Маріупольської міської ради Центрального району надано відповідь в якій зазначено, що згідно матеріалів справи ОСОБА_2 отримує державну соціальну допомогу для інвалідів з дитинства та інвалідів. Зазначено, що у справі знаходиться копія повторної довідки інваліда 2007 року, інші довідки відсутні, у зв'язку з чим, надати первинні довідки МСЕК та всі наступні довідки не має можливості.

30 січня 2018 року відповідачем прийнято проект рішення про відмову в призначенні пенсії від 24.01.2018 року № 20, в обґрунтування відмови останній посилався на відсутність можливості встановлення факту настання інвалідності до шестирічного віку та невиконання вимоги абз.8 п.п.5 п.2.1 та п.2.17 Постанови 22-1 в частині надання документів, необхідних для призначення пенсії до абзацу 4 п.3 розділу XV Закону України № 1058. Також, зазначено, що на момент звернення загальний стаж ОСОБА_1 складає 16 рік 08 місяців 17 днів.

Управлінням проінформовано позивача про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії, про що на адресу останньої було направлено Повідомлення про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії вих.№2784/03 від 30.01.2018 року.

Разом з цим, в матеріалах справи є наявні пенсійне посвідчення серії НОМЕР_11, видане ОСОБА_2 за видом пенсії: у разі втрати годувальника, інвалід 2 грп. з дитинства, видане 15.02.2012 року та довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 30 жовтня 2017 року № 0000384548.

Факт призначення та отримання ОСОБА_2 пенсії у разі втрати годувальника, призначеної як інваліду дитинства, який став інвалідом до 18 років відповідач підтверджує своїм листом від 25.05.2018 року № 14614/02. Між іншим, в листі зазначено, що взяття пенсійної справи на облік здійснювалось в електронному виді, оскільки остання перебувала на обліку та отримувала пенсію в управлінні Пенсійного фонду України м. Єнакієво. Отже, паперова пенсійна справа відсутня та знаходиться на території непідконтрольній України - в м. Єнакієво. Зазначено також, що надати будь-яку інформацію по документам пенсійної справи немає можливості, у зв'язку з відсутністю паперової пенсійної справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (Закон №1058-IV).

Відповідно до абз. 22 ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» тимчасово, до прийняття відповідного закону: жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому, до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Згідно зі статтею17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили пятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Згідно п.2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Пунктом 2.18 цього Порядку також визначено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення 18-річного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною -інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (висновок про час настання інвалідності).

Суд зазначає, що відповідно до медичного висновку на дитину (підлітка) інваліда з дитинства у віці 16 років від 18.09.1990 року № 274, захворювання ОСОБА_5 відповідає розділу А пункту I підпункту 1 «Переліку мед.показників», дає право на отримання допомоги на дітей-інвалідов з дитинства за віком до 16 років, затвердженого Наказом Міністра СРСР від 14.12.79 р. № 1265, а оскільки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, факт настання інвалідності встановлено до шестирічного віку. Даний факт також підтверджується висновком ЛКК громадянки ОСОБА_2 (зміна прізвища за результатом укладення шлюбу) серії НОМЕР_9 від 30.08.2016 року № 961 (протокол ЛКК № 129) в якому в графі «за станом здоров'я» зазначено, що згідно наданої медичної документації соціальна допомога вперше призначена у віці п'яти років шести місяців.

Щодо посилання відповідача у своєму рішенні про відмову в призначенні пенсії на відсутність первинних документів про визнання ОСОБА_2 інвалідом дитинства, суд зазначає наступне.

Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.

За приписами ч.ч. 1 та 2 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Як встановлено судом, позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території (довідка ВПО від 06 листопада 2017 року № 0000393962) та матір'ю ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - «ОСОБА_2»), яка також є внутрішньо переміщеною особою (довідка ВПО від 30 жовтня 2017 року № 0000384548).

Як зазначає відповідач у своєму листі ОСОБА_2 отримувала пенсію в управлінні Пенсійного фонду України м. Єнакієво.

В контексті викладеного, суд приходить до висновку, що всі первинні документи, які надавались до органів пенсійного фонду для призначення ОСОБА_2 пенсії, залишилися в матеріалах пенсійної справи, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 252-VIII, а також Закону України від 16.09.2014 року № 1680-VII "Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування" м. Єнакієве визнано тимчасово окупованою територією.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем не заперечується той факт, що ОСОБА_2 дійсно є інвалідом з дитинства та позивач є матір'ю інваліда з дитинства, яка її виховувала.

Суд погоджується, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, як зазначив відповідач, провести перевірку достовірності документів не має можливості тому, що первинні документи підприємства знаходяться на непідконтрольній українській владі території.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Проте, суд зауважує, що відсутність можливості проведення перевірки не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу (йдеться про Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.

Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

Таким чином, застосуванню підлягає норма Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме пункт 3 Прикінцевих положень (Розділу XV), відповідно до якого, жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому для числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Згідно частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 3 статті 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані КонституцієюУкраїни та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності прийнятого спірного рішення.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком від 07.11.2017 року та призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до абзацу 4 п.3 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з дати її звернення із заявою від 07 листопада 2017 року, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах є виключною компетенцією уповноваженого органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобовязати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Вирішуючи питання про наявність у діях відповідача дискреційних повноважень при вирішенні питання про призначення дострокової пенсії, суд зазначає, що законом чітко визначена послідовність дій відповідача при призначенні особі дострокової пенсії, як матері інваліда з дитинства, яка виховала його до шестирічного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років, а отже при дотриманні всіх перерахованих умов відповідач зобов'язаний призначити особі дострокову пенсію.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, ОСОБА_1 досягла 50 - річного віку та її страховий стаж складає 16 р. 08 міс. 17 дн.

В спірних правовідносинах єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу дострокової пенсії була відсутність у позивача первинних документів щодо визнання ОСОБА_2 інвалідом дитинства до досягнення 6-річного віку, проте з урахуванням висновків суду, підстав для відмови у призначенні позивачу дострокової пенсії у відповідача не було, як і не було підстав діяти на власний розсуд. Отже, відповідач не наділений у спірних правовідносинах дискреційними повноваженнями.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом.

Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Виходячи з постанови Європейського суду з прав людини по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 (скарга № 10465/83), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у т.ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

У даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов'язання Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію на підставі заяви від 07 листопада 2017 року - є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та надані позивачем докази, суд доходить висновку, що мотивація, на яку посилається відповідач, не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи по суті, а відтак наявні підстави для задоволення позову у повному обсязі.

Суд, обираючи належний та ефективний засіб правового захисту, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №20 від 24.01.2018 року про відмову в призначенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, дострокової пенсії за віком на підставі заяви від 07 листопада 2017 року, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком від 07.11.2017 року із додатками та призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, дострокову пенсію за віком відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07.11.2017 року.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. (платіжне доручення № 1408290443 від 07 червня 2018 року).

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ - 42171861, 87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Зелінського, 27А) № 20 від 24.01.2018 року про відмову в призначенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 (АДРЕСА_1), дострокової пенсії за віком відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на підставі заяви від 07 листопада 2017 року.

Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ - 42171861, 87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27А) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком від 07.11.2017 року із додатками та призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 (АДРЕСА_1), дострокову пенсію за віком відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07.11.2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ - 42171861, 87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27А) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН- НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 03 вересня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.