Рішення № 76237748, 05.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2018 року № 826/2086/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість з виплати пенсії за період, починаючи з 01 квітня 2017 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає те, що відповідач неправомірно припинив виплату пенсії, у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання, оскільки право на отримання пенсії гарантоване Конституцією України та не може бути обмежене.

01.03.2018 до суду від представника Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому наголошено на тому, що при вирішенні питання зупинення/поновлення соціальних виплат, пенсії взаємодіють структурні органи Управління праці та соціального захисту населення та Пенсійного фонду України, та на підставі безпосереднього рішення Управління праці та соціального захисту населення управління вчиняє дії в межах повноважень, в даному випадку призупинення виплати пенсії до з'ясування обставин. Також, зазначено про те, що управлінням Пенсійного фонду України направлено запит про обстеження житлових умов на Комісію до управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації для розгляду, тобто відповідач не приймав самостійного рішення про зупинення пенсії, з огляду на що, відповідач не має повноважень без рішення Комісії для поновлення виплати пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2018 продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до розпорядження Керівника апарату Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.05.2018 № 837 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» справу передано на повторний автоматичний розподіл між суддями.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2018 дану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Шевченко Н.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2018 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження суддею Шевченко Н.М.

У судове засідання позивач та її представник не з'явились, подавши клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи.

На підставі положень ч. 3 ст. 194 КАС України суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 2001 року здобула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується наявною у справі копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4, що видано Ленінським УПСЗН м. Луганськ 04.03.2002, та в подальшому видане електронне пенсійне посвідчення № НОМЕР_1, що одночасно є карткою до банківського рахунку AT «Ощадбанк», копія якого також наявна у матеріалах справи. (а. с. 9)

Позивач є пенсіонером за віком, з загальним трудовим стажем більш ніж 29 років, з яких більше 9 років праці зі шкідливими умовами за списком № 2. До грудня 2014 року постійно проживала та перебувала на обліку в Ленінському Управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області.

У зв'язку із проведенням антитерористичної операції позивач була змушена переміститись до м. Києва, де з 12.12.2014 її прийнято на облік як внутрішньо переміщену особу. (а. с. 10)

Після переведення пенсійної справи до м. Києва ОСОБА_1 постійно отримувала пенсію, а починаючи з квітня 2017 року, виплата пенсії припинена.

18.12.2017 ОСОБА_1 звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва із заявою про виплату пенсії. (а. с. 14)

22.12.2017 до Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва направлено адвокатський запит № 22/12, у якому представник позивача просив надати повний розрахунок пенсії, а також надати відповідь на питання у зв'язку з чим прининена виплата пенсії ОСОБА_1 з зазначенням відповідного рішення органу (посадової особи) та правової підстави.

28.12.2017 листом № 20159/14 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві у відповідь на адвокатський запит повідомило, що згідно заяви про поновлення виплати пенсії, Дарницьким відділом надіслано запит для розгляду Комісії до управління соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, проте рішення Комісії про відновлення соціальної виплати відсутнє, з огляду на що і немає підстав для поновлення виплати пенсії з квітня по грудень 2017 року. (а. с. 14)

Не погоджуючись з даним рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду, за захистом своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; надалі по тексту також - Закон № 1058-IV).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст. 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

З матеріалів справи убачається, що пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).

Суд вважає за необхідне зазначити, що в п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (надалі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

З матеріалів справи убачається, що довідка про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи № 3002009052 від 02.08.2016, є чинною. (а. с. 10)

Вимогами п.7.1 Порядку № 509 визначено, що у разі наявності підстав, передбачених ст. 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до ст. 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.

Також, відповідачем не надано доказів проведення будь-якого обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності рішення та підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Водночас, як встановлено судом, прийняте відповідачем не прийнято жодного розпорядження (рішення) про припинення виплати пенсії позивачу, а й отже, позиція відповідача не містить підстав для припинення виплати пенсії.

У листі № 20159/14 від 28.12.2017 відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу покликається на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Ураховуючи рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в зразковій справі про виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.06.2018 у справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. (ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241 - 247, 250, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3, АДРЕСА_1, 02095) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368; вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за період, починаючи з 01 квітня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368; вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3, АДРЕСА_1, 02095) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)

У частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко