Постанова № 76236816, 03.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р. Справа№ 910/17923/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача 1: не з'явились

від відповідача 2: Вишняк О.Є. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 13.06.2018, повний текст якого складений 15.06.2018

у справі № 910/17923/16 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Решетаря Олега Кириловича

до 1. Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

2. Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позов, з врахуванням заяви про виправлення описки (а.с. 11 т. 1), заявлено про визнання права власності на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 07.03.2017 у цій справі позов задоволено з підстав доведення позивачем факту права власності ФОП Решетаря О.К. на спірну споруду підвищеного шляху як титульного володільця.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2017 вказані судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції з посиланням на те, що судами фактично не було встановлено, яке саме підприємство (ДТГО «Південно-Західна залізниця» чи регіональна філія «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця») має бути відповідачем у спорі про визнання права власності на спірну споруду підвищеного шляху, у зв'язку з чим визнано передчасним висновок про покладання відповідальності за вказаним позовом на ДТГО «Південно-Західна залізниця».

Під час нового розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 залучено до у часті у справі іншим відповідачем Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 27.03.2018 судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції з посиланням на те, що:

- здійснюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановлювали обставин стосовно того чи свідчить незатвердження на вимогу ФОП Решетаря О.К. технічного паспорта під'їзної колії, складеного у 2016 році на замовлення позивача через виявлені невідповідності із раніше діючим технічним паспортом під'їзної колії 2003 року і необхідністю призначення спільної комісії із залученням позивача саме про невизнання відповідачами права власності ФОП Решетаря О.К. на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль, про визнання якого останній звернувся до суду;

- судами не встановлено, яким чином прийняття судом такого рішення про визнання за позивачем права власності відновить його порушене право, яким чином це право порушено та ким;

- як убачається зі змісту позовної заяви, ФОП Решетар О.К. просив суд визнати за ним право власності на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль», посилаючись на набуття цього права на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2002, на той час як пунктом 1 договору передбачено придбання ФОП Решетарем О.К., у тому числі споруди підвищеного шляху довжиною 300 м і споруди підкранного шляху довжиною 170 м. Однак, суди попередніх інстанцій не з'ясовувалися питання чи входила колія № 20 по станції Бориспіль до складу цілісного майнового комплексу, чи є ця колія саме тим майном, яке було придбано ФОП Решетарем О.К. за договором та чи відноситься ця колія до під'їзної колії або була вантажно-розвантажувальною колією загального користування, а відтак чи могла бути об'єктом приватизації.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2018, повний текст якого складений 15.06.2018, у справі № 910/17923/16 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не затвердження, на вимогу позивача, технічного паспорта під'їзної залізничної колії, складеного на замовлення останнього у 2016 році, свідчить про невизнання та оспорювання відповідачами права власності Фізичної особи-підприємця Решетаря Олега Кириловича на споруду підвищеного шляху довжиною 300 м., яка була придбана ним у складі майнового комплексу за договором купівлі-продажу від 30.08.2002 у встановленому законом порядку, з урахуванням наявності належних та допустимих доказів існування права власності позивача на спірне майно.

При цьому судом першої інстанції зазначено про те, що:

- посилання відповідачів у відзиві на позовну заяву на відсутність у договорі купівлі-продажу від 30.08.2002 прив'язки щодо початку або кінця колії до встановленої системи координат, схеми розташування (вигляд зверху), поздовжнього профілю (вигляд збоку) та посилання на невідповідність довжини колії в договорі купівлі-продажу від 26.04.1994, не спростовують факту набуття позивачем спірного майна - споруди підвищеного шляху довжиною 300,00 м. у власність;

- як вбачається зі схеми станції Бориспіль, споруда підвищеного шляху довжиною 300 м. закінчується упором, після якого немає жодних рейок, споруд чи іншої конструктивної точки, з якої можливо було б здійснити відлік вказаної довжини споруди. Тобто, схема розміщення разом з технічним паспортом вказують на те, що підвищений шлях закінчується упором, з якого здійснюється відповідний розрахунок 300 м.;

- в підтвердження довжини під'їзної колії, яка належить позивачу, є договір про подачу та забирання вагонів № 2503 від 14.09.2009, укладений ДТГО «Південно-західна залізниця» та позивачем, відповідно до умов якого, згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів на умовах цього договору здійснюється подача, розставляння на місця вивантаження і збирання вагонів з під'їзної колії, яка належить користувачу та є частиною колії № 20, яка в свою чергу є продовженням колії № 28 станції Бориспіль і обслуговується локомотивом залізниці. Межею під'їзної колії є знак «Межа під'їзної колії», який встановлено на відстані 378,2 м. від стика рамної рейки стр. № 63 (п.1 вказаного договору), а згідно з п. 2 даного договору розгорнута довжина під'їзної колії становить 678,2 погонних метрів (300 метрів належить Решетару О.К., та 378,2 метрів належить ПЧ-2);

- жодних обмежень для приватизації майна, а саме підвищеної колії, яка в подальшому згідно договору купівлі-продажу від 30.08.2002 була придбана позивачем, законодавством встановлено не було, як і не було оскаржено чи визнано недійсним договір від 26.04.1994 року.

Не погоджуючись з рішенням, 20.07.2018 Публічне акціонерне товариства «Українська залізниця» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 у справі № 910/17923/16 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, не всі висновки суду, що викладені у рішенні, відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на те, що:

- суд першої інстанції не з'ясувавши, яка довжина споруди підвищеного шляху була передана позивачу згідно з актом прийому-передачі нерухомого майна та механізмів, визнав право власності на підвищену колію від знака Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м., яка є частиною колії №20, яка є продовженням колії 28 станції Бориспіль, тобто всупереч вказаному зазначаючи межі, а отже і на частину колії, яка належить скаржнику;

- судом не з'ясовано: повноваження головного інженера Київської дирекції залізничних перевезень ПЗЗ та начальника станції Бориспіль, оскільки посадові особи одного підрозділу залізниці не мають повноважень затверджувати технічні паспорти залізничних колій, що перебувають на балансі іншого підрозділу залізниці, без узгодження з безпосереднім балансоутримувачем; ні підставі яких правовстановлюючих документів ТОВ «Магістральбуд» зазначив у технічному паспорті, який не є правовстановлюючим документом, що підвищена залізнична колія від знаку «Межа під'їзної колії» (ПК 3 + 78,2) до упору довжиною 300,0 м належить позивачу, оскільки зазначена частина колії (від знаку «Межа під'їзної колії» (ПК 3 + 78,2) до упору довжиною 300,0 м) складається, як зазначено в тому ж технічному паспорті від 15.10.2003, з 248,2 м підвищеної колії (в межах естакади) та 51,8 м колії по насипу, тоді як позивач згідно договору купівлі-продажу від 30.08.2002 купив тільки підвищену колію, колію по насипу позивач не купував;

- відповідно до Схеми ст. Бориспіль, виготовленої 1998 року, тобто до укладання договору купівлі-продажу від 30.08.2002 (копія схеми знаходиться в матеріалах справи), довжина естакади складає 247,5 м, а відтак, судом першої інстанції зроблено висновок, який не відповідає фактичним обставинам справи, що відлік довжини споруди підвищеного шляху потрібно починати від упору, тоді як відлік довжини споруди підвищеного шляху повинен збігатись з відліком довжини естакади;

- судом першої інстанції не з'ясовано місце знаходження решти підвищеної колії (51,8 м), оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 30.08.2002 позивачем придбано 300 м споруди підвищеного шляху, а відповідно до технічних паспортів за 2003 рік, і за 2016 рік також, протяжність споруди підвищеного шляху (підвищеної колії) становить 248,2 м;

- об'єктом продажу за договором купівлі-продажу від 26.04.1994 була підвищена колія та без зазначення довжини, а вже об'єктом продажу по договору купівлі-продажу від 30.08.2002 значиться споруда підвищеного шляху із зазначенням довжини 300м, але підвищений шлях був не під'їзною колією, а іншою станційною № 20 під назвою: «Підвищена для вивантаження вантажів», загальною довжиною 402,2 м, початком якої є вістря гостряків стрілки № 65 до тупикового упору (довжина естакади - 247,5 м), згідно масштабної схеми до ТРА ст. Бориспіль «Південно-Західної залізниці», складеної в квітні 1998 року Інженерно-геологічною базою «Південно-Західної залізниці» за матеріалами вишукувань, виконаних в листопаді 1997 року (копія в матеріалах справи); Колія № 20 по ст. Бориспіль не могла ввійти до складу цілісного майнового комплексу, оскільки не являлася під'їзною колією, а була вантажно-розвантажувальною загального користування (згідно раніше зазначеного документу);

- під порядковим номером 128 Зведеного переліку майна ПАТ «Укрзалізниця», що закріплюється за ПАТ «Укрзалізниця» на праві господарського відання, значаться колії ст. Бориспіль (копія витягу в матеріалах справи). Отже, підвищена для вивантаження вантажів колія № 20 по ст. Бориспіль була в розряді станційних колій, а тому не могла бути об'єктом приватизації, що судом також не враховано при ухваленні рішення.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018 справа № 910/17923/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки апелянтом не направлено позивачу та відповідачу 1 копій ордеру на надання правової допомоги серія КВ № 261091 від 20.07.2018 та платіжного доручення № 2505 від 04.07.2018.

За таких обставин, ухвалою від 01.08.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що він протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали має право усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази направлення листом з описом вкладення позивачу та відповідачу 1 копій ордеру на надання правової допомоги серія КВ № 261091 від 20.07.2018 та платіжного доручення № 2505 від 04.07.2018.

15.08.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про усунення недоліків, до якого додані фіскальні чеки, накладні № 0103020045900 від 08.08.2018 та № 0103020045918 від 08.08.2018 та описи вкладення щодо направлення позивачу та відповідачу 1 копій ордеру на надання правової допомоги серія КВ № 261091 від 20.07.2018 та платіжного доручення № 2505 від 04.07.2018.

Ухвалою від 16.08.2018:

- Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 у справі № 910/17923/16;

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 у справі № 910/17923/16;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 29.08.2018;

- учасникам процесу роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 у справі № 910/17923/16;

- розгляд справи № 910/17923/16 призначено на 03.09.2018 о 15:00;

- сторони попереджено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

Станом на 03.09.2018 відзивів на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач представників в жодне засідання не направив.

03.09.2018 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про відкладення розгляду справи, в якій останній, з посиланням на зайнятість адвоката позивача Соколова С.В. в іншому судовому засіданні, яке призначено на 14:00 в кримінальній справі в Бориспільському міськрайонному суді Київської області та відсутність у позивача необхідних для захисту своїх прав та інтересів фахових знань, просить відкласти розгляд справи строком на тиждень.

Представник відповідача 2 проти задоволення вказаного клопотання заперечив.

Щодо поданого клопотання колегія суддів зазначає таке.

Частиною 11 ст. 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

За приписами ч. 1 ст. 56 ГПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Отже, інтереси позивача, окрім Соколова С.В., має право представляти сам позивач, однак до матеріалів справи не додано жодних доказів на підтвердження того факту, що останній не має можливості представити інтереси позивача в цьому судовому засіданні.

До того ж про те, що Соколов С.В. буде приймати участь в іншому судовому засіданні, позивач був обізнаний з 08.08.2018, а відтак, мав можливість призначити іншого представника для участі в судовому засіданні 03.09.2018.

З огляду на вищевикладені обставини, в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для визнання причин неявки позивач в судове засідання поважними та для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів враховує й те, що з матеріалів справи слідує, що позивач особисто приймав участь в судових засіданнях по справі, а також правову позицію позивача щодо суті спору, обставин справи та документальних доказів, що її неодноразово висловлював позивач під час розгляду спору сторін по суті.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача 2 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 2, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

30.08.2002 позивач як покупець та Колективне підприємство «Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт» як продавець уклали договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори Дідок В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2453 (далі Договір) (а.с. 17 т. 1), в п. 1.1 якого погоджено, що Колективне підприємство «Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт» продало, а позивач купив майновий комплекс, що знаходиться в м. Борисполі, Київської області, по вул. Привокзальній, 12, по вул. Залізничній, 7 та складається з: будівлі побутового приміщення площею 291,5 кв. м., будівлі гаражу площею 117 кв. м., споруди підвищеного шляху довжиною 300 м, споруди підкранового шляху довжиною 170 м.

Згідно з п. 6 Договору право власності на об'єкти нерухомості у позивача виникає з моменту повного розрахунку за Договором.

Відповідно до п. 3 Договору продаж цей вчинено за 113 011 грн.

04.09.2002 відповідач та Колективне підприємство «Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт» підписали акт приймання-передачі до Договору (а.с. 20 т. 1), за яким Колективне підприємство «Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт» передало, а позивач прийняв нерухоме майно і механізми майнового комплексу, що розташований у м. Бориспіль, Київської області, вул. Привокзальна, 12 і Залізнична, 7, загальною вартістю 112 961 грн., в т.ч. «споруду підвищеного шляху» вартістю 60 699 грн.

15.10.2003 ТОВ «Магістральбудпроект» був розроблений Технічний паспорт під'їзної залізничної колії приватного підприємця Решетаря Олега Кириловича на ст. Бориспіль Південно-Західної залізниці (а.с. 21-33 т. 1), який затверджений Головним інженером Київської дирекції залізничних перевезень ПЗЗ та начальником станції Бориспіль, відповідно до якого підвищена залізнична колія позивача є частиною колії № 20, яка в свою чергу, є продовженням колії № 28 станції Бориспіль.

З даних вказаного технічного паспорту вбачається, що повна сумарна довжина колії № 28 та № 20 складає 678,2 м. довжина колії № 28 складає 275,7 м, колії № 20 - 402,5 м, частина колії № 20 від стика рамної рейки стрілочного переводу № 65 (ПК 2+75,7) до знаку «Межа під'їзної колії» (ПК 3+78,2) довжиною 102,5 м належить Дарницькій дистанції колії, від знаку «Межа під'їзної колії» до упору довжиною 300,0 м належить позивачу.

14.09.2009 між позивачем як користувачем та відповідачем 1 як залізницею укладений договір про подачу та забирання вагонів № 2503 (а.с. 34-35 т. 1), відповідно до умов якого згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів на умовах цього договору здійснюється подача, розставляння на місця вивантаження і збирання вагонів з під'їзної колії, яка належить позивачу та є частиною колії № 20, яка в свою чергу є продовженням колії № 28 станції Бориспіль і обслуговується локомотивом залізниці. Межею під'їзної колії є знак «Межа під'їзної колії», який встановлено на відстані 378,2 м від стика рамної рейки стр. № 63 (п. 1), розгорнута довжина під'їзної колії становить 678,2 погонних метрів (300,0 м належить позивачу та 378,2 м. належить ПЧ-2) (п. 2), цей договір укладається терміном на 5 років, з 14.09.2009 по 14.09.2014 (п. 20).

Актом комісійного огляду залізничної під'їзної колії ПП Решетаря О.К. (а.с.36 т. 1), складеним начальником станції, заступником начальника станції, майстром ПД-11 та позивачем 22.03.2016, виявлено, зокрема, відсутність знаку «Межа під'їзної колії» та надано термін для усунення порушень.

27.04.2016 ТОВ «Магістральбудпроект» розроблений технічний паспорт під'їзної залізничної колії СПІ ФО Решетар О.К. при ст. Бориспіль Південно-Західної залізниці (а.с. 37-53 т. 1), згідно з яким підвищена залізнична колія Фізичної особи-підприємця Решетаря Олега Кириловича є частиною колії № 20, яка, в свою чергу, є продовженням колії № 24 станції Бориспіль. При цьому, повна сумарна довжина колії № 24 та № 20 складає 678,2 м., довжина колії № 24 складає 271,4 м., колії № 20 - 406,8 м., частина колії № 20 від вістря гостряка стрілочного переводу № 65 (ПК 2+71,4) до знаку «Межа під'їзної колії» (ПК 3+78,2) довжиною 106,8 м належить Регіональній філії «Південно-західна залізниця» і знаходиться на балансі Дарницької дистанції колії, від знаку «Межа під'їзної колії» до упору колія довжиною 300,0 м належить позивачу, межею під'їзної колії є знак «Межа під'їзної колії», встановлений на відстані 106,8 м. від вістря стрілочного переводу № 65.

Листом № 63 від 11.11.2016 ТОВ «Магістральбудпроект» повідомило позивача, що згідно даних повторного дослідження в натурі, колія повністю складається з рейок типу Р 65, її довжина складає 600 м., а записи в рядках 6 та 7 технічного паспорта є технічною помилкою, яка не впливає на зміст першого рядка (довжина колії) розділу 6 (верхня будова колії).

27.04.2016 та повторно 01.06.2016 позивач направляв на адресу Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» вищевказаний технічний паспорт для затвердження.

Листом № П-6/1859 від 16.06.2016 (а.с. 55 т. 1) Служба колії Регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» повідомила позивача, що надані технічні паспорти частини під'їзної залізничної колії №20 ФОП Решетаря О.К. ст. Бориспіль (2003 та 2016 років) мають ряд невідповідностей, а саме:

- технічний паспорт 2003 року не узгоджувався з виробничим підрозділом Дарницька дистанція колії (ПЧ-2), на балансі якої перебуває частина колії №20 по ст. Бориспіль, в ході розгляду наданих документів була виявлена розбіжність щодо протяжності зазначеної колії - на балансі Дарницької дистанції колії обліковується колія № 20 протяжністю 154 м., а в наданому технічному паспорті 2003 року дана колія, що перебуває на балансі ПЧ-2, має протяжність 102,5 м, в паспорті 2016 року колія № 20 - 106,8 м.%;

- на 4 сторінці технічного паспорту 2003 та 2016 років п.6 верхня будова колії в таблиці № 2 зазначено 300 м колії та 600 м рейок відповідно, але по протяжності рейок Р 50 - 378 м, Р65 - 66,8 м., загальна протяжність рейок 444,8 м., що дорівнює 222,4 м. колії. Крім цього, вказаним листом відповідач 2 повідомив, що для вирішення спірних питань буде призначена спільна комісія за участі представників сторін, про час та дату проведення якої позивача буде проінформовано додатково.

У інвентарній картці обліку основних засобів № 022116 від 17.04.2007 (а.с. 67-68 т. 1) міститься інформація щодо обліку: колія № 20 рейки р65-150км, р50-4км, шпали зб285 шт., баласт 154 км щебеню.

Згідно довідки Дарницької дистанції колії Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за № П4-2/10-221 від 08.04.2016 (а.с. 110 т. 1) на балансі дистанції знаходиться колія № 20 по ст. Бориспіль довжиною 154 м. від стрілочного переводу № 65 до естакади.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідачі не визнають шляхом непогодження технічного паспорту під'їзної колії, поданого позивачем на затвердження, його право власності на підвищену колію від знаку Межа під'їзної колії (ПК 3+78,2) до упору довжиною 300,0 м, яка є частиною колії № 20 і продовженням колії № 28 станції Бориспіль.

Відповідачі у справі проти задоволення позову заперечили пославшись на те, що:

- згідно Договору до складу майнового комплексу входить споруда підвищеного шляху довжиною 300 м. без зазначення прив'язки початку або кінця цієї колії до встановленої системи координат;

- в акті приймання-передачі до Договору зазначено споруду підвищеної колії з вартістю без відомостей про її довжину, при цьому, позивач у позовній заяві просить визнати право власності на підвищену колію від знака Межа під'їзної колії (ПК 3 +78,2) до упору довжиною 300,00 м., яка є частиною колії № 20 та яка є продовженням колії « 24 станції Бориспіль», тобто, всупереч наведеному, зазначаються межі;

- об'єктом продажу за договором купівлі-продажу від 26.04.1994, укладеним між Регіональним відділення Фонду державного майна як продавцем та Організацією орендарів орендного підприємства - Київської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт, яке вподальшому і продало спірне майно позивачу, є підвищена колія без зазначення довжини, при цьому об'єктом продажу за Договором значиться споруда підвищеного шляху із зазначенням довжини 300 м.;

- підвищена для вивантаження вантажів колія №20 по ст. Бориспіль була в розряді станційних колій, а тому не могла бути об'єктом приватизації, а відтак, фактично протяжність споруди підвищеного шляху від упору до її закінчення складає 248,2 м., за якими починається станційна колія (вантажно-розвантажувальна загального користування);

- лист-відповідь № П-6/1859 від 16.06.2016 не може бути розцінений як факт невизнання права власності позивача на підвищену колію, оскільки містить посилання лише на розбіжності в наданій позивачем документації.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 224 ЦК УРСР, в редакції, яка діяла на момент укладення Договору встановлено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Як слідує з матеріалів справи, майновий комплекс, що знаходиться в м. Борисполі Київської області, по вул. Привокзальній, 12, по вул. Залізничній, 7, до складу якого входять, в тому числі споруди підвищеного шляху довжиною 300 м., позивач придбав за укладеним з Колективним підприємством «Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт» Договором.

Згідно з п. 3 Договору продаж цей вчинено за 113 011 грн., а в п. 6 погоджено, що право власності на об'єкти нерухомості виникають у позивача з моменту повного розрахунку по договору.

На зворотному аркуші договору купівлі-продажу міститься відмітка від 04.09.2002 голови правління продавця за вказаним договором, засвідчена печаткою вказаного підприємства, про підтвердження повного розрахунку за проданий майновий комплекс від позивача.

Отже, з моменту оплати вартості Договору позивач набув у власність перелічене у ньому (п.1) майно, серед якого, в тому числі споруди підвищеного шляху довжиною 300 м.

Відповідно до відмітки Бориспільського БТІ на зворотному аркуші договору купівлі-продажу, домоволодіння № 12/7 по вулиці Привокзальній Залізничний зареєстрована на праві власності за Решетарем О.К. на підставі Договору.

Згідно ст. 128 ЦК УРСР в редакції, яка діяла на момент укладення Договору право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Як встановлено вище актом прийому - передачі 04.09.2002 продавцем було передано, а позивачем/покупцем прийнято нерухоме майно та механізми, в тому числі споруду підвищеного шляху.

Актом про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ПП Решетар О.К. від 14.01.2009 (а.с. 151 т. 1), який підписаний позивачем, представником ТОВ «Аеротопографічний центр» Бориспільської міської ради та начальником земельної служби ДТГО «Південно-західна залізниця» (як суміжного землекористувача) та скріплений печатками вказаних підприємств, проведено встановлення на місцевості та погодження меж земельної ділянки позивача площею 1,6835 га, що знаходиться в межах м. Бориспіль, та визначено, що зазначені межі проходять згідно кадастрового плану, ніяких претензій при встановленні зовнішніх меж не виявлено. Межові знаки, якими закріплена земельна ділянка, показані представником ТОВ «Аеротопографічний центр» на місцевості та передані на зберігання землекористувачу.

Згідно з кадастровим планом земельної ділянки площею 1,6835 га, складеним ТОВ «Аеротопографічний центр», з урахуванням Схеми розміщення споруди підвищеного шляху довжиною 300 м. СПД Решетар О.К. в м. Бориспіль, Київської області (а.с. 152-153 т. 1), виконаної інженером-землевпорядником Бєсогоновим Ю.Ю., споруда підвищеного шляху довжиною 300 м. знаходиться в межах права оренди (землекористування) СПД Решетаря О.К.

Щодо посилань відповідачів на відсутність у Договорі прив'язки щодо початку або кінця колії до встановленої системи координат, схеми розташування (вигляд зверху), поздовжнього профілю (вигляд збоку) колегія суддів зазначає про таке.

З огляду на загальну вартість майна, визначену у Договорі, та вартість майна, яке було передано за актом прийому-передачі до Договору, за вказаним актом передано все майно, купівля якого є предметом Договору, в тому числі і підвищена колія довжиною 300 м.

При цьому доказів передачі підвищеної колії, яка розташована у двох різних місцях, одна з яких має довжину 248,2 м., а друга, відповідно, 51,8 м., матеріали справи не містять.

Факт передачі підвищеної колії яка закінчується/починається упором/з упору, який розташований на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача, відповідачами не заперечується.

Як вбачається зі схеми станції Бориспіль, споруда підвищеного шляху, проти передачі якої позивачу за Договором відповідачі не заперечують, закінчується упором, після якого немає жодних рейок, споруд чи іншої конструктивної точки.

За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що схема розміщення разом з технічним паспортом вказують на те, що підвищений шлях закінчується упором, саме з якого і має бути проведений відповідний розрахунок 300 м.

Крім того, в підтвердження довжини під'їзної колії, яка належить позивачу, є договір про подачу та забирання вагонів № 2503 від 14.09.2009 (а.с. 34-35 т. 1), укладений з ДТГО «Південно-західна залізниця» та позивачем, відповідно до умов якого згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів на умовах цього договору здійснюється подача, розставляння на місця вивантаження і збирання вагонів з під'їзної колії, яка належить користувачу та є частиною колії № 20, яка, в свою чергу, є продовженням колії № 28 станції Бориспіль і обслуговується локомотивом залізниці. Межею під'їзної колії є знак «Межа під'їзної колії», який встановлено на відстані 378,2 м. від стика рамної рейки стр. № 63 (п.1 вказаного договору).

Згідно з п. 2 даного договору розгорнута довжина під'їзної колії становить 678,2 погонних метрів (300 метрів належить Решетару О.К., та 378,2 метрів належить ПЧ-2).

Щодо посилань відповідачів на те, що частина з спірної колії не є підвищеною колією, а фактично є станційною колією, а тому не могла бути об'єктом приватизації, слід зазначити про таке.

На момент укладення Договору були дійсні Правила технічної експлуатації міжгалузевого промислового залізничного транспорту України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 27.11.2000 № 654, відповідно до яких під'їзна колія - це колія, що призначена для обслуговування окремих підприємств, організацій, установ (заводів, фабрик, шахт, кар'єрів, лісоторфорозробок, електричних станцій, тягових підстанцій, тощо), зв'язана із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і належить залізниці чи підприємству, організації, установі, а станційними коліями є колії у межах станцій - головні, приймально-відправні, сортувальні, вантажно-вивантажувальні, витяжні, деповські (локомотивного та вагонного господарства), з'єднувальні (що з'єднують окремі парки на станції, що ведуть до контейнерних пунктів, паливних складів, баз, сортувальних платформ, до пунктів очищення, промивки, дезінфекції вагонів, ремонту рухомого складу та виконання інших операцій), а також інші колії, призначення яких визначається операціями, що проводяться на них.

З матеріалів справи слідує, що майно, яке було предметом купівлі-продажу за Договором було придбано Організацією орендарів орендного підприємства - Київської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт Регіонального відділення Фонду державного майна України за договором купівлі-продажу від 26.04.1994 (187-187 т. 1).

В Переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу (а.с. 192 т. 1), зазначена підвищена колія (Київська обл., м. Бориспіль, вул. Железнодорожна, 7).

За приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції, що діяла на момент відчуження майна РВ ФДМ України), приватизації не підлягають: майно органів державної влади і управління, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів; золотий та валютний фонди і запаси, державні матеріальні резерви, емісійна та резервна системи; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність по виготовленню цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку; об'єкти державної метрологічної служби; національні культурні та історичні цінності України, надра, водні ресурси та інші об'єкти права виключної власності народу України; об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом. Об'єкти освіти, які належать підприємствам та відомствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітянського призначення; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, зброї, вибухових та радіоактивних речовин; атомні електростанції; інші об'єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій.

Відповідачі в обґрунтування неможливості приватизації станційних колій, посилаються на редакцію вказаного закону, яка набрала законної сили пізніше, ніж укладено договір купівлі-продажу від 26.04.1994.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, жодних обмежень для приватизації майна, а саме колій, в тому числі і станційних, законодавством встановлено не було.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що у випадку незгоди відповідачів з приватизацією спірної копії та продажу її в подальшому позивачу, відповідачі не позбавлені права оскаржити в судовому порядку як її приватизацію, так і Ддоговір, проте на даний час як Договір, так і договір купівлі-продажу від 26.04.1994 недійсними не визнавались.

З огляду на вказані обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо правомірності набуття та наявності у покупця за договором права власності на споруду підвищеного шляху довжиною 300 метрів, яка є частиною колії №20 по станції Бориспіль, що входила до складу цілісного майнового комплексу та була передана у його складі за договором купівлі-продажу як така, що підлягала приватизації.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (далі - Конвенція), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Частина 1 ст. 316 ЦК України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Предметом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття рішення є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України, є оспорювання або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ст. 4 ГПК України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача, а також - належності обраного способу судового захисту.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З огляду на обраний позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 ЦК України предметом доказування у справі є як наявність у позивача права власності на спірне майно, так і порушення (невизнання) такого права відповідачем.

Колегія суддів зазначає про те, що, з огляду на обставини справи та заперечення проти позову, які надані відповідачами, а також те, що вони не затверджують відповідачу технічний паспорт, чим фактично не визнають право власності позивача на спірну колію, прийняття судом рішення про визнання за позивачем права власності відновить його порушене право.

За таких обставин, суд першої інтонації правомірно і підставно задовольнив позовні вимоги про визнання права власності на підвищену колію довжиною 300,0 м., що в результаті відновить порушене (невизнане) право позивача на безперешкодне користуватися своїм майном, що передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, для здійснення ним своєї господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 у справі № 910/17923/16 залишається без змін. Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Керуючись ст.ст. 267, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 у справі № 910/17923/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 у справі № 910/17923/16 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 у справі № 910/17923/16.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17923/16.

Повний текст постанови складено: 05.09.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна