Постанова № 76236682, 03.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р. Справа№ 910/3741/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання МельничукуО.С.,

від позивача - Шубак М.І.,

від відповідача 1 -Герасименко М.В.,

від відповідача 2 - не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «Айлант Сервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018

(повний текст рішення складений 04.06.2018)

у справі №910/3741/18 (суддя Л.М. Шкурдова)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Айлант Сервіс»

до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»,

товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна мережа»

про визнання права та визнання відсутнім права, -

встановив:

У березні 2018 ТОВ«Айлант Сервіс» (позивач) подало до Господарського суду міста Києва позов до ПАТ КБ «Приватбанк» (відповідач 1) та ТОВ«Українська кабельна мережа» (відповідач 2) про визнання права та визнання відсутнім права. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ним на підставі договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016 виконано обов'язок боржника (ТОВ«Українська кабельна мережа») перед кредитором (ПАТ КБ «Приватбанк») за кредитним договором №4У14131И від 17.02.2014 шляхом здійснення погашення боргу у сумі 54882602,70грн. Однак, відповідачі таке виконання не визнають, а ПАТ КБ «Приватбанк» не виконав умови договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016 щодо передачі позивачеві документів щодо зобов'язань боржника та прав вимоги до останнього за кредитним договором №4У14131И від 17.02.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/3741/18 відмовлено у задоволені позову. При прийнятті рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що позивачем не доведено розміру заборгованості боржника перед кредитором та факту виконання обов'язку боржника в повному обсязі; не надано жодного доказу невизнання відповідачами прав позивача, їх порушення та оспорення; заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача 2 не призводять до поновлення права позивача, яке на його думку порушено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ«Айлант Сервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/3741/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті ж обставини та підстави, що і в позовній заяві; вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано положення ст.ст.15, 16, 512, 514, 556 ЦК України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2018 для розгляду апеляційної скарги ТОВ«Айлант Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/3741/18 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя АгриковаО.В., судді ДикунськаС.Я., ЖукГ.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 у справі №910/3741/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ«Айлант Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/3741/18.

Від позивача та відповідачів до Київського апеляційного господарського суду письмові заяви, відзиви та клопотання не надходили.

Відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2018 розгляд справи №910/3741/18 призначений на 03.09.2018.

В судовому засіданні 03.09.2018 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник відповідача 1 в судовому засіданні 03.09.2018 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив оскаржене судове рішення залишити без змін. Представники відповідача 2 в судове засідання не з'явились, відповідача 2 про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею; якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 16.11.2016 між ТОВ«Айлант Сервіс» (поручитель) та ПАТ КБ «Приватбанк» (кредитор) був укладений договір поруки №4У13653И/П від 16.11.2016 (договір поруки, а.с.11), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ«Українська кабельна мережа» (боржник, відповідач 2) своїх зобов'язань, зокрема, за кредитним договором №4У14131И від 17.02.2014 (кредитний договір), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до даного кредитного договору.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (п.1 ст.553 ЦК України).

Відповідно до п.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору, а відповідно до п.3 договору поруки поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п.4 договору поруки).

У випадку невиконання боржником п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п.5 договору поруки). Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п.5 цього договору (п.6 договору поруки).

Відповідно до п.8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п.11 договору поруки).

Відповідно до п.17 договору поруки цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.09.2016, укладеної сторонами.

Позивач стверджує, що він у відповідності до договору поруки №4У13653И/П від 16.11.2016 виконав обов'язок боржника (ТОВ«Українська кабельна мережа») перед кредитором (ПАТ КБ «Приватбанк») шляхом погашення заборгованості у сумі 54882602,70грн. за кредитним договором №4У14131И від 17.02.2014 згідно платіжного доручення №22 від 17.11.2016 (а.с.12).

Позивач посилається на п.3 ч.1 ст.512 ЦК України, яким визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Також позивач посилається на ч.1, ч.2 ст.556 ЦК України та стверджує, що після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачі не визнають факту погашення заборгованості та переходу прав кредитора до поручителя.

Згідно з ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 5 ГПК України передбачає, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права (п.1 ч.2 ст.16 ЦК України).

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення прав позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

На думку колегії суддів, позивач у даній справі звернувся до суду не за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права, а виключно з метою встановлення факту такого невизнання.

Вимоги про встановлення факту не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому про встановлення факту можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за кредитним договором.

Задоволення вимог позивача у даній справі про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача 2 не призведуть до поновлення права позивача, яке, на його думку, порушено.

При цьому, матеріали справи не містять доказів порушення, невизнання або оспорювання відповідачами прав позивача.

Окрім наведеного, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Зі змісту ч.1 та 2 ст.556 ЦК України вбачається, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням п.3 ч.1 ст.512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі №6-932цс15.

Однак, позивачем не подано суду доказів про те, що станом на 17.11.2016 (дату здійсненого платежу за кредитним договором №4У14131И від 17.02.2014) заборгованість ТОВ«Українська кабельна мережа» за кредитним договором становила саме перераховану позивачем суму - 54882602,70грн.

Отже, у суду відсутні підстави та можливість встановити обсяг виконання поручителем обов'язку боржника перед кредитором за кредитним договором та договором поруки.

Одночасно, суд апеляційної інстанції також звертає увагу позивача на те, що згідно договору поруки у випадку невиконання боржником п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п.5 цього договору (п.5, п.6 договору поруки).

Вказані положення договору поруки кореспондуються з ч.1 ст.555 ЦК України, згідно якої у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів наявності вимоги кредитора до поручителя про погашення заборгованості боржника по кредитному договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/3741/18.

Керуючись ст.ст.74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Айлант Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/3741/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/3741/18 залишити без змін.

3. Справу №910/3741/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк, передбачені ст.ст.288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.09.2018.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук