Рішення № 76235700, 08.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.08.2018Справа № 910/6317/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Самбірської міської ради Львівської області (81400, Львівська область, місто Самбір, Площа ринок, будинок 1; код ЄДРПОУ 26269805)

до Львівської обласної ради (79008, Львівська область, місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 18; код ЄДРПОУ 22340506)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального закладу Львівської обласної ради "Обласна база спеціального медичного постачання" (79058, Львівська область, місто Львів, Проспект В. Чорновола, будинок 45-А, корпус 6)

про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради № 637 від 20.03.2018 року

Представники учасників справи:

від позивача: Янів М.І. - довіреність №39 від 18.07.2018 року.

від відповідача: не з'явилися.

від третьої особи: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Самбірська міська рада Львівської області звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Львівської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради № 637 від 20.03.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення спірним рішенням права власності на землі територіальної громади міста Самбора в особі Самбірської міської ради всупереч статті 13 Конституції України, статей 8 та 83 Земельного кодексу України, статті 393 Цивільного кодексу України, пунктів 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", а також на здійснення відповідачем повноважень з надання дозволу на розроблення документації зі землеустрою несформованої ділянки всупереч приписам пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.07.2018 року.

Крім того, вказаною ухвалою залучено до участі у справі Комунальний заклад Львівської обласної ради "Обласна база спеціального медичного постачання" (79058, Львівська область, місто Львів, ПРОСПЕКТ В.ЧОРНОВОЛА, будинок 45-А, корпус 6) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а також зобов'язано Львівську обласну раду протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати суду (або письмові пояснення в разі неможливості такого надання) належним чином засвідчені копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ № 852458 від 05.05.2008 року, рішення обласної ради від 19.09.2017 року № 497, витяг з державного земельного кадастру від 15.12.2017 року № НВ-4606158562017, технічну документацію із землеустрою щодо спірної земельної ділянки.

18.07.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №02-вих-763 від 13.07.2018 року з додатками, серед яких витребувані судом документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2018 року підготовче провадження у справі 910/6317/18 закрито; розгляд справи по суті призначено на 08.08.2018 року.

В судове засідання 08.08.2018 року представники відповідача та третьої особи не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 08.08.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 08.08.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2018 року Львівською обласною радою (далі по тексту - відповідач) прийнято рішення №637 «Про реєстрацію речових прав КЗ ЛОР «Обласна база спецмедпостачання» на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1» (далі по тексту - рішення №637), яким було вирішено:

1) Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надати земельну ділянку, де розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать до спільної власності територіальних громад Львівської області, площею 0,6924 га, за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_2), у постійне користування комунального закладу Львівської обласної ради «Обласна база спецмедпостачання» для обслуговування нежитлових будівель за рахунок земель житлової та громадської забудови.

2) Управлінню майном спільної власності Львівської обласної ради (М. Бандра) забезпечити реєстрацію за комунальним закладом Львівської обласної ради «Обласна база спецмедпостачання» права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,6924 га, за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), для обслуговування нежитлових будівель.

3) Контроль за виконанням рішення покласти на постійні комісії з питань комунального майна та приватизації (1. Комарницький) і з питань дорожнього господарства, інфраструктури, регулювання земельних відносин, адміністративно-територіального устрою, планування території та архітектури (В. Саган).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення спірним рішенням права власності на землі територіальної громади міста Самбора в особі Самбірської міської ради всупереч статті 13 Конституції України, статей 8 та 83 Земельного кодексу України, статті 393 Цивільного кодексу України, пунктів 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", а також на здійснення відповідачем повноважень з надання дозволу на розроблення документації зі землеустрою несформованої ділянки всупереч приписам пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за статтею 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є вимоги про визнання незаконним та скасування рішення №367 відповідача.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, яка знаходиться в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а за частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти Лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності та земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

В силу приписів ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності", який набрав чинності із 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності вважаються земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу (розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони: земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України).

За наведеними вище приписами законодавства право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які відповідно до статті 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" передбачено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

- у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

- за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Відповідно до приписів ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" закріплено повноваження з надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельні ділянки в межах населеного пункту у разі, якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, до повноважень сільських, селищних, міських рад: обласні ради такими повноваженнями не наділені.

Статтею 8 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад.

Таким чином, Земельний кодекс України не відносить обласні ради до суб'єктів права комунальної власності на землі, а уповноважує їх представляти спільні земельні інтереси територіальних громад, підстави виникнення яких наведені, зокрема, в частині п'ятій статті 83 цього Кодексу за наслідками об'єднання територіальними громадами сіл. селищ, міст на договірних засадах належних їм земельних ділянок комунальної власності.

Укладення договору на придбання майна з особою, визначеною як постійний користувач земельної ділянки, не має наслідком набуття права розпоряджатися такою земельною ділянкою як спільною власністю територіальних громад.

Дійсно, як зазначається в рішенні №637, на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить на праві власності Львівській обласній раді, що підтверджується свідоцтвом серія САВ № №852458 від 05.05.2008 р., однак, як вже вище зазначалося, відповідно до чинного законодавства наявність на земельній ділянці нерухомого майна Львівської обласної ради ніяк не дає її права власності на цю ділянку.

Тобто, якщо об'єкт нерухомості Львівської обласної ради розміщений на земельній ділянці у м. Самборі, то власником такої ділянки залишається територіальна громада м. Самбора як суб'єкт комунальної власності на землю.

І саме до територіальної громади м. Самбора в особі Симбірської міської ради мала звернутись обласна рада з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою для передачі такої ділянки у постійне користування відповідній установі, закладу обласної ради.

Цим власне і забезпечуються принципи Європейської хартії місцевого самоврядування, згідно з якими муніципальні функції здійснюються, як правило, тією владою, яка має найтісніший контакт з громадянином. Тобто, розпоряджатися землями має той, хто несе відповідальність за комплексний розвиток території, якщо за розвиток території села, селища, міста відповідає місцева рада, то і розпоряджатися землями має вона.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що відповідач прийняв рішення про затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для оформлення за собою права власності на земельну ділянку, не сформовану як об'єкт речового права, з земель комунальної власності територіальної громади міста Самбора. чим порушив право власності територіальної громади (відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності") та перевищив надані йому законодавчо повноваження та межі компетенції.

Відповідно до п. 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документарно доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 773-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Львівської обласної ради (79008, Львівська область, місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 18; код ЄДРПОУ 22340506) від 20 березня 2018 року №637 «Про реєстрацію речових прав КЗ ЛОР «Обласна база спецмедпостачання» на земельну ділянку за адресою: вул. Чорновола, 109, м. Самбір Львівської області».

3. Стягнути з Львівської обласної ради (79008, Львівська область, місто Львів, вулиця Винниченка, будинок 18; код ЄДРПОУ 22340506) на користь Самбірської міської ради Львівської області (81400, Львівська область, місто Самбір, Площа ринок, будинок 1; код ЄДРПОУ 26269805) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 05.09.2018 року.