Рішення № 76235048, 31.08.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/3569/18

Провадження 2/206/1098/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2018 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кушнірчук Р.О.,

при секретареві Соловйовій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства рибного господарства України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

за участю:

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Державного агентства рибного господарства України про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2017 року по 28 квітня 2018 року у сумі 20383,25 грн., моральної шкоди в сумі 10000,00 грн. та судових витрат у сумі 5704,80 грн.

Свої вимоги обґрунтував тим, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2018 року визнаний незаконним та скасований наказ Державного агентства рибного господарства України від 28.08.2017 року № 151-О «Про звільнення ОСОБА_1М.» в частині звільнення його з посади старшого інспектора відділу портів, технічного нагляду суден рибного господарства та моніторингу Управління державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибної промисловості, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (припинення повноважень посадових осіб) та в іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2018 року в частині скасовано та поновлено його на посаді старшого інспектора відділу портів, технічного нагляду суден рибного господарства та моніторингу Управління державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибної промисловості.

27 квітня 2018 року на підставі наказу №117-О, голови Державного агентства рибного господарства України, він був поновлений на посаді зі встановленням окладу згідно штатного розпису з 31 жовтня 2017 року.

Після поновлення на роботі у виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2017 року по дату поновлення 27 квітня 2018 року йому відмовлено, посилаючись на відсутність рішення суду про виплату заробітної плати.

Таке рішення він вважає незаконним та безпідставним, оскільки він був звільнений незаконно, а тому має право на виплату середнього заробітку по час вимушеного прогулу. До того ж, такими незаконними діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 02 липня 2018 року відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні, надав відповідь на відзив у якій зазначив, що викладена відповідачем позиція щодо пропуску строку в частині вимог про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою. Так, позивач поновлений на посаді 27 квітня 2018 року, коли тоді ж йому було відмовлено у виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу. До суду він звернувся 27 червня 2018 року, тобто у встановлені законом строки. Щодо розміру витрат на правничу допомогу, то вони відповідають вимогам закону.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала частково, заперечувала проти вимог щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, надала відзив на позовну заяву в якому зазначила, що до вимог про стягнення моральної шкоди позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки копію наказу про звільнення він отримав 15 жовтня 2017 року, а з цією вимогою звернувся до суду тільки в червні 2018 року, тоді як мав право на звернення з нею у строк до 16 січня 2018 року. До того ж, позивачем не надано доказів факту завдання йому моральної шкоди та чому сума 10000,00 грн. є її відповідним відшкодуванням. Крім того, позивачем не надано жодних доказів щодо підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачені або підлягають сплаті. Також, просила суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Заслухав доводи сторін, врахувавши нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів, суд прийшов до такого.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2018 року визнано незаконним та скасовано наказ Державного агентства рибного господарства України від 28.08.2017 року №151-О «Про звільнення ОСОБА_1 « в частині звільнення позивача ОСОБА_1 з посади старшого інспектора відділу портів, технічного нагляду суден рибного господарства та моніторингу Управління державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибної промисловості, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (припинення повноважень посадових осіб) та в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.13-15).

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу портів, технічного нагляду суден рибного господарства та моніторингу Управління державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибної промисловості. В іншій частині рішення залишено без змін (а.с.16-19).

Наказом голови Державного агентства рибного господарства України №117-О від 27 квітня 2018 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу портів, технічного нагляду суден рибного господарства та моніторингу Управління державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибної промисловості з 31 жовтня 2017 року. Скасовано наказ Державного агентства рибного господарства України від 28 серпня 2017 року №151-О «Про звільнення ОСОБА_1М.» та від 04 січня 2018 року №02-О «Про розрахунок з ОСОБА_1М.» (а.с.12).

Як зазначав позивач та не спростовував відповідач, що після винесення наказу про його поновлення, він приступив до роботи 28 квітня 2018 року.

Так, за приписами ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року №100 (надалі - Порядок).

Згідно з п.п. 2, 3 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Як встановлено в ході розгляду справи, період вимушеного прогулу позивача тривав з 31 жовтня 2017 року по 27 квітня 2018 року, тобто 123 дні.

Сума середньоденного заробітку позивача становить 165,72 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 17.05.2018 року.

Відповідно сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, яка підлягає стягненню з відповідача становить 20383,25 грн. ( 123 дн. х 165,72 грн.), без виключення сум відрахування на податки та інші обов'язкові платежі.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд виходив з такого.

Частина 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Як встановлено матеріалами справи, не виплатою позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, порушено його права, він не мав можливості задовольняти основні свої життєві потреби, погіршився його звичайний спосіб життя, а на відновлення своїх прав в судовому порядку ним витрачено багато зусиль та часу.

За таких обставин, аргументи відповідача щодо не надання позивачем доказів на спричинення йому моральної шкоди є безпідставними.

Тому, враховуючи роз’яснення викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільноправової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення вимоги в цій частині, з визначенням розміру моральної шкоди, що буде відповідати перенесеним позивачем моральним стражданням у сумі 2000,00 грн.

Доводи відповідача, що має бути відмовлено у задоволенні вимог в цій частині з підстав пропуску строку позовної давності, то суд їх відхиляє, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так як норми КЗпП України не містять підстав, щодо порядку обчислення строку позовної давності, наслідків його пропуск, ці питання регулюються нормами цивільного кодексу України, відповідно до аналогії закону.

Так відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи позивач пов’язує факт завдання йому моральної шкоди саме з невиплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Про таке своє порушене право, він дізнався лише з дня видання наказу про його поновлення на роботі в якому не було вирішено питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, враховуючи, що вищезазначений наказ про поновлення на роботі був винесений 27 квітня 2018 року, а з цим позовом позивач звернувся до суду 27 червня 2018 року, то суд не вбачає пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди.

Що стосується розподілу судових витрат та клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, то суд виходив з такого.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. В той же час граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу визначений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Відповідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» установлено з 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн.

17 листопада 2017 року між адвокатом ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 була укладена угода про надання правової допомоги.

З огляду на розрахунок гонорару за правничу допомогу, що надана та буде надаватися ОСОБА_1 у зв’язку із підготовчими діями та судовим розглядом у справі про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, на вивчення та аналіз обставин цивільної справи адвокатом ОСОБА_2 витрачено 7 годин, серед яких надання усної консультації 1 год., підготовка позовної заяви 4 години, прогнозована участь у судових засіданнях 2 години. За що позивачем було оплачено адвокату 5000 грн. відповідно до договору про правову допомогу від 17 листопада 2017 року ( а.с.27,28).

Проаналізувавши цей розрахунок, суд приходить до висновку, що погодинна оплата послуг адвоката позивача перевищує граничний розмір, який повинен бути не більше 704,80 грн. за годину, тоді як становить 5000,00 грн.: 7 год. = 714,28 грн.

До того ж, на безпосередній розгляд цивільної справи в судовому засіданні адвокатом, відповідно до журналів судового засідання, витрачено 1 година 06 хвилин, а не дві години.

Таким чином, за розрахунком суду загальна сума гонорару становить (704,80 грн. х 5 год.)+ (1409,60 грн. : 120 х 66) = 4299,27 грн.

Отже, враховуючи, що розмір часу фактично витрачений адвокатом в судовому засіданні неспівмірний з тим часом, який відповідно до договору ним повинен витрачений, а також виходячи з того, що вартість години роботи адвоката позивача перевищує розмір встановлений законом, то суд приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 4299,27 грн.

Аргументи відповідача, щодо незгоди з розміром витрат на правничу допомогу, суд до уваги не приймає, оскільки в їх обгрунтування не наведено жодного мотиву та ( або) розрахунку.

У зв’язку з чим, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача в рахунок компенсації за правничу допомогу підлягає стягненню 4299,27 гривень.

Крім того, враховуючи, що за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач звільнений від сплати судного збору на підставі ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», то судовий збір за даними вимогами в сумі 704,80 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

За позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер АМ №042960, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) до Державного агентства рибного господарства України (ЄДРПОУ 37472282, місце знаходження: м. Дніпро, вул. Січових Стрільців,45а) – задовольнити частково.

Стягнути з Державного агентства рибного господарства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2017 року по 28 квітня 2018 року в сумі 20383,25 грн., без виключення сум відрахування на податки та інші обов'язкові платежі, в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 гривень та судові витрати з надання правничої допомоги у розмірі 4299,27 грн.

Стягнути з Державного агентства рибного господарства України на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині виплати заробітної плати за один місяць.

Повний текст рішення складено 04 вересня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук