Постанова № 76234416, 27.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/2221/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Галин В.П.

Провадження № 22-ц/783/1258/18 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія:19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цапа П.М.,

за участю: апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку та земельних ділянок удаваними у частині покупця, визнання покупцем за договором,-

в с т а н о в и л а:

В серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку та земельних ділянок удаваними у частині покупця, визнання покупцем за договором.

В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року її донька ОСОБА_6 повідомила, що її будинок, який є її власністю та придбаний за особисті кошти, зароблені в Республіці Італії, де вона працює близько 20 років, її колишній зять вирішив отримати у свою власність. Фактично ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона дізналась, що її власність згідно позову ОСОБА_2 хочуть розділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, а тому має намір захистити своє право на власність.

Дійсно, вона у 2002 році допомагала своїй доньці ОСОБА_6 придбати у власність для її сім'ї квартиру у м. Львові. В той же час будинок та земельні ділянки у с. Погірці, Самбірського району, вона придбавала виключно для себе та для власних потреб.

Колишній чоловік доньки працював водієм та отримував мінімальну заробітну плату, донька також отримувала мінімальну заробітну плату. А у 2008 році чоловік доньки взагалі не працював. Також значні кошти йшли на його лікування.

Крім цього, у доньки позивачки та її колишнього чоловіка було двоє дітей. Відповідно їм бракувало коштів для утримання квартири та дітей і вона була вимушена працювати в Італії, щоб підтримувати матеріальне становище сім'ї моєї доньки -ОСОБА_6

Таким чином, придбання будь-якого майна донькою та її колишнім чоловіком були неможливими, оскільки вони не могли забезпечити навіть поточних потреб по утриманню квартири у м. Львові та потреб на виховання дітей і лікування ОСОБА_2

Кошти по договору купівлі-продажу житлового будинку в АДРЕСА_1, купівлі-продажу земельних ділянок в АДРЕСА_1 є особистими коштами позивачки. Завдаток у розмірі біля 3000 євро позивачка сплатила ще у грудні 2006 року особисто і саме з цього моменту почала вважати себе власником будинку, оскільки це була значна частка від вартості майна. Остаточне оформлення договорів купівлі продажу житлового будинку та земельних ділянок відбулося 1 березня 2008 року. Договори оформлялись на доньку позивачки - ОСОБА_6, а не на позивачку, оскільки та фактично увесь час перебувала в Республіці Італія, де працювала, а оформлення договору припало на період перебування її в Італії. Грошові кошти вона передала з Італії, але сама не змогла приїхати в Україну, оскільки боялась втратити заробіток, тож в телефонній розмові з донькою попросила її проконсультуватись у юристів. В подальшому донька ОСОБА_6 повідомила їй, що якщо договори купівлі-продажу будуть оформлені на неї, то вже у вільний час вони зможуть внести зміни у документи, але це не має значення, оскільки кошти матері, то власність і так буде вважатись її. Даний будинок та земельні ділянки придбавались виключно за особисті кошти позивачки і виключно для її проживання.

Позивачка завжди вважала себе дійсним, одноособовим власником майна, так як не маючи юридичної освіти та фактично біля 20 років перебуваючи в Італії на заробітках вважала, що оскільки кошти, які сплачені за майно є її особистими то майно автоматично стає її власністю, тим паче, що вона зареєстрована у будинку ще з 2006 року. ОСОБА_2 коштів на придбання будинку ніколи не мав, працював водієм за мінімальну заробітну плату, але не великий період часу, в основному він ніде не працював, тривалий період часу лікувався, а основним джерелом коштів на його утримання були кошти, які позивачка передавала з Італії.

Враховуючи наведене, просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2017 року позов задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку від 1 березня 2008 року, посвідчений нотаріусом Малою М.В., приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1057, та договір купівлі-продажу земельних ділянок від 1 березня 2008 року, посвідчений нотаріусом Малою М.В., приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1060 удаваним з моменту його укладення в частині покупця ОСОБА_6

Визнано ОСОБА_4 покупцем по даних договорах.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі, зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а також з неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що суд залишив поза увагою його пояснення та пояснення свідків, що за час шлюбу ними набуто у власність зокрема житловий будинок та належні до нього господарські будівлі і споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки: для обслуговування житлового будинку площею 0,2500га та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0246га. Підставою набуття у власність є договір купівлі - продажу від 01.03.2008р., який посвідчений приватним нотаріусом Самбірського нотаріального округу Малою М.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1057 та договір купівлі - продажу від 01.03.2008р., який посвідчений приватним нотаріусом Самбірського нотаріального округу Малою М.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1060. При посвідченні таких правочинів нотаріусом в мене бралася згода саме на їх придбання (визнано відповідачем - ОСОБА_8 в поясненнях), що свідчить про те, що рішення про купівлю в 2008р. спірного житлового будинку було прийнято не ОСОБА_4, а ОСОБА_2 та ОСОБА_6 спільно, через що ОСОБА_6 і була стороною договорів купівлі - продажу, які визнано удаваним оскаржуваним рішенням. Також, покликається на те, що набуте ними майно документально було зареєстровано за відповідачем але вважається спільною сумісною власністю. Оскільки придбане за час шлюбу. Зазначені обставини, під час розгляду даної справи, сторонами були визнані і не заперечувалися.

Також зазначає, що сторонами не заперечувалося, а також стверджено показами свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (покази в судовому засіданні 23.05.2017р.), що спірне майно придбано в родича ОСОБА_2 - ОСОБА_11, а переговори з цього приводу (ціна, тощо) проводив саме ОСОБА_2, а не його теща - ОСОБА_4 Придбане майно було в занедбаному стані, що привело до їхніх подальших вкладень пов'язаних з проведенням ремонту і подальшого володіння, проживання саме сім'ї ОСОБА_6, оскільки відповідачі в 2008р. не мали наміру розлучатися, а самого факту фінансової допомоги з боку позивача - ОСОБА_4 сім'ї ОСОБА_6 ніхто не заперечував. Як і не заперечував факт отримання допомоги збоку тещі в тому числі і відповідач ОСОБА_2 - покази якого чомусь суд першої інстанції безпідставно протрактував, як визнання факту придбання спірного майна виключно за кошти позивача, однак це не так. Більше того пояснення позивача, що будинок мав бути придбаний для неї, як і покази свідків позивача з цього приводу, спростовуються іншими її поясненнями, а саме, що вона приїжджала на Україну з 2009р. регулярно кожного року, де перебувала кожного разу орієнтовно протягом місяця, а інколи більше, при тому дати відповідь на запитання чому нібито вважаючи себе власником не переоформила спірне майно на себе перебуваючи на Україні і до тепер, дати не змогла, хоча як сама ствердила - мала таку можливість, як і розуміла наслідки розлучення відповідачів.

Крім того, зазначає, що позов ОСОБА_4 було заявлено після заявлення позову ОСОБА_2 до його дружини та доньки позивача ОСОБА_6 про поділ майна подружжя (справа №452/2025/16- ц провадження по якій було зупинено до вирішення цієї справи, що стверджується ухвалою суду). Судом першої інстанції взяті до уваги пояснення позивача, а також покази свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, які перебувають в близькому родинному зв'язку з позивачем, а також в неприязних відносинах з відповідачем ОСОБА_2, що дає підставу вважати про їх пряму заінтересованість у вирішенні даної справи та ставить під сумнів дані ними покази. А визнання відповідачем ОСОБА_6 позову по даній справі є нічим іншим, як припинення права власності на спірний будинок та позбавлення можливості поділити набуте ними за час шлюбу майно, що суперечить закону та веде до порушення охоронюваних законом прав та інтересів ОСОБА_2

Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення.

Відповідно до норм ЦПК України в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, ст. ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України в чинній редакції, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Із копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 01.03.2008 року вбачається, що ОСОБА_11, що проживає в АДРЕСА_1 та ОСОБА_6, яка мешкає в АДРЕСА_2 уклали договір, згідно якого ОСОБА_6 купила належний продавцеві житловий будинок з господарським спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1. Даний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 2500 кв.м. ( а.с. 14).

Із копії договору купівлі-продажу земельних ділянок від 01.03.2008 року вбачається також, що ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_6 купила земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована в АДРЕСА_1 та призначена для обслуговування житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0246 га, яка розташована в АДРЕСА_1 та призначена для ведення особистого селянського господарства. ( а.с. 15).

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України (далі ЦК) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В узагальненні Верховного Суду України практики розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 року зазначено, що правочин це правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конституційною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та не може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Правочини можуть бути односторонніми та дво чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.4 ст.202 ЦК дво чи багатосторонній правочин є погодження двох або більше сторін.

Стаття 203 ЦК передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із матеріалів справи встановлено, що спір стосується двостороннього правочину, а саме договору купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок, які заінтересована особа для якої права і законні інтереси, як позивач - ОСОБА_4 вважає, порушені договорами та вважав, що такі договори є удаваними, оскільки стороною даних правочинів - покупцем є вона.

За приписами статті 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК, зазначений правочин відноситься до двохсторонніх.

Із змісту ст. 627 ч.1 ЦК вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насемперед сторони правочину.

Із матеріалів справи встановлено, що суд першої інстанції розглядаючи спір не залучив до участі у справі на стороні відповідача ОСОБА_11, який згідно оскаржуваних договорів купівлі-продажу житлового будинку і купівлі-продажу земельних ділянок, від 1 березня 2008 року являється продавцем, тобто стороною договорів.

Відповідно до п.4 ч.1 та п.4 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з процесуальних підстав, оскільки під час розгляду справи не було залучено до участі у справі усіх сторін оскаржуваних договорів.

Згідно ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на позивача у разі відмови в позові.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2017 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку та земельних ділянок удаваними у частині покупця, визнання покупцем за договором - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1818, 99 грн..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

Н.О. Шеремета