Вирок № 76230368, 04.09.2018, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/2424/18

Номер провадження 1-кп/623/248/2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Одарюка М.П.,

за участю секретаря судового засідання: Соломки В.В.,

за участю прокурора: Козир М.В.,

обвинуваченого: ОСОБА_1,

потерпілої: ОСОБА_2,

представника потерпілої: ОСОБА_3

захисника: Кузнєцова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізюмі кримінальне провадження №12016220320001005 від 24 червня 2016 року по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ізюму, Харківської області, громадянина України, з вищою медичною освітою, працюючого лікарем ортопедом-травматологом для надання цілодобової екстреної медичної допомоги травматологічного відділення Ізюмської центральної міської лікарні, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, 24 червня 2016 року, близько 12 годині, керуючи технічно справним автомобілем Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався зі сторони вул. Героїв- Чорнобильців до перехрестя вул. Героїв-Чорнобильців та вул. Соборної в м. Ізюм Харківської області.

В процесі руху по вказаній вулиці, на перехресті вул. Героїв-Чорнобильців та вул. Соборної в м. Ізюм Харківської області, ОСОБА_1, почавши перетинати зазначене перехрестя, грубо порушив вимоги п.п. 10.1, 16.11 та дорожнього знаку 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

п. 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

п. 16.11 «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»;

Дорожній знак 2.1 «Дати дорогу» - Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.

та допустив зіткнення з мопедом Suzuki Lets 2, без реєстраційного номеру, під керуванням ОСОБА_2, яка рухалася по вул. Соборній, перетинаючи перехрестя вул. Героїв-Чорнобильців та вул. Соборну в м. Ізюм Харківської області в напрямку вул. Гагаріна в м. Ізюм Харківської області.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у потерпілої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 встановлені середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження у вигляді розриву правого ключично-акроміального зчленування з вивихом акроміального кінця ключиці, які могли утворитися в умовах ДТП, яке мало місце 24.06.2016р.

Порушення вимог п.п. 10.1, 16.11 та дорожнього знаку 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху України ОСОБА_1, які відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 692/18 від 12.06.2018 знаходяться, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, і виразилися в тому, що ОСОБА_1 керуючи технічно справним автомобілем Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_1, перед початком руху повинен був переконатись у тому, що це буде безпечно та не створить небезпеки для руху іншим учасникам дорожнього руху, при цьому необхідно надати дорогу транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі, при виїзді на перехрестя нерівнозначних доріг, не надав перевагу в русі мопеду Suzuki Lets 2, без реєстраційного номеру під керуванням ОСОБА_2, яка наблизилась до вказаного перехрестя та почала його перетинати слідуючи по головній дорозі, та допустив з нею зіткнення, що спричинило вищевказані наслідки.

ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Потерпіла ОСОБА_2 подала позовну заяву про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 13 942,93 грн., а також моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн., просила не застосовувати амністію.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою вину повністю, покаявся, просив застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2016 році», повідомив, що визнає позов частково в сумі матеріальної шкоди та частково в сумі моральної шкоди у розмірі 10000 грн., в іншій частині заперечує. Також зазначає, що ним було відправлено переказ потерпілій на загальну суму 2040 грн.

Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 повідомила суд, що їхала на мопеді до місця роботи, на перехресті вул. Героїв-Чорнобильців та вул. Соборну в м. Ізюм Харківської області раптом почав рухатись автомобіль, за кермом якого був обвинувачений, внаслідок чого сталася дорожньо - транспортна пригода, в якій вона постраждала. Після удару їй відкинуло, вона вдарилась, отримала численні синці, садна, почула біль в плечі. Її відвезли до Ізюмської центральної міської лікарні, де наклали пов`язку Дезо, вночі їй стало погано, а тому вранці вона пішла знову до лікарів Ізюмської центральної міської лікарні, де їй сказали що потрібно робити операцію, та у Харківській обласній травматологічній лікарні підтвердили необхідність проведення операції на плечі, оскільки у неї був розрив ключиці. На протязі всього часу обвинувачений ОСОБА_1 до неї не звертався із пропозицією сплатити кошти за операцію, в післяопераційний період сказав про необхідність звернення до страхової компанії. Не підтверджує отримання коштів від нього в сумі 2040 грн.

Прокурор у судовому засіданні просив суд призначити покарання у вигляді виправних робіт, застосувати амністію до обвинуваченого, частково задовольнити цивільний позов потерпілої.

Захисник у судовому засіданні просив суд врахувати пом'якшуючі обставини, задовольнити заяву про амністію, задовольнити цивільний позов частково.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, стосовно доказів, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_1, потерпіла ОСОБА_2, представник потерпілої ОСОБА_3, захисник Кузнєцов О.О. та прокурор правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінивши у сукупності досліджені в судовому засіданні докази, показання обвинуваченого та потерпілої, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, а тому знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Аналізуючи зібрані по справі докази, які характеризують особистість обвинуваченого, суд вбачає наступне:

ОСОБА_1 працює лікарем ортопедом-травматологом для надання цілодобової екстреної медичної допомоги травматологічного відділення Ізюмської ЦМЛ, на обліку у лікаря психіатра, нарколога не перебуває, знаходиться на обліку в Ізюмському ОМВК, за місцем роботи характеризується позитивно, за місцем проживання - формально нейтрально, раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_10. народження, про що свідчать: довідки лікарів, характеристика з місця проживання та роботи, вимога щодо судимості та його свідчення, свідоцтво про народження.

Згідно досудової доповіді орган пробації вважає, що виправлення особи можливе без позбавлення або обмеження волі.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, скоєного останнім.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачений визнав себе винуватим, відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до злочину невеликої тяжкості.

Обставини, які згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_1 - щире каяття.

Обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 - не встановлено.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке законом віднесено до злочину невеликої тяжкості, особу винного, обставини, визнані судом такими, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Судом при призначенні покарання враховуються вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи тяжкість злочину, особу винного, який характеризується позитивно у соціальному статусі - має на утриманні неповнолітню дитину та у правовому статусі - відсутні судимості, з урахуванням наведених вище обставин справи, суд вважає за можливе призначити основне покарання у вигляді обмеження волі.

Санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає як основні покарання, так і додаткове покарання, як позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Суд враховує всі обставини справи, зокрема, щире каяття, особу обвинуваченого, відсутність судимості, відсутність обставин, що обтяжують покарання і тому вважає за недоцільне призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до частини другої ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996р., установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Згідно вимог пункту «в» частини першої статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Згідно наданих документів, обвинувачений має сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_10.

Обставин, які б перешкоджали застосуванню амністії, відповідно до статті 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» судом не встановлено.

Таким чином, є наявними підстави для задоволення клопотання про застосування амністії.

Дослідивши заявлений цивільний позов потерпілої, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я є найвищою соціальною цінністю.

У відповідності до ч.1 ст. 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно ч.1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно ч.3 ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

До матеріалів справи потерпілою додано виписки №№3837, 4105 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого Харківської обласної клінічної травматологічної лікарні, виписка з історії хвороби №8316/841 Ізюмської центральної міської лікарні, в якому наведено перелік медикаментів та медичних препаратів для лікування, які призначались потерпілій.

Дослідивши надані потерпілим фіскальні чеки суд зазначає, що в фіскальних чеках наведені медикаменти, медичні препарати та засоби, які співпадають назвою та кількістю з тим переліком, що є у вищенаведених виписках з історії хвороби, з урахуванням чого суд задовольняє в цій частині вимоги потерпілого в сумі 12244,93 грн., в решті вимог в сумі 1698 грн. з урахуванням ст. 12,81 ЦК України слід відмовити, оскільки потерпілою надані фіскальні чеки, в яких зазначено придбання палива та квитанція №519 від 05.07.2016р., якою сплачений благодійний внесок у розмірі 200 грн. до Харківської обласної клінічної травматологічної лікарні, що не є доказом на підтвердження наявності причинно - наслідкового зв`язку між понесеними травмами, отриманими внаслідок ДТП, та понесеними збитками.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом встановлено, що в результаті неправомірних дій обвинуваченого потерпілій були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, що призвело до розриву правого ключично-акроміального зчленування з вивихом акроміального кінця ключиці.

Таким чином, суд вважає, що з вини обвинуваченого, потерпілій була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв`язку з тілесними ушкодженнями, терпіла фізичний біль, знаходилася на лікуванні, в результаті чого змінився нормальний життєвий уклад потерпілої, виникла необхідність в лікуванні, очевидно, внаслідок ДТП потерпіла лишилася можливості належним чином працювати, оскільки є журналістом та працює на радіо, що потерпіла перенесла і душевні страждання із-за тривалої безпомічності, незручності, нервового стресу.

При визначенні судом розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди опираючись на п. 9 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у Постанові від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд виходить з вимог розумності, виваженості та справедливості та враховує обставини, викладені вище.

Розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди суд оцінює в сумі 20000 грн., яку слід стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої, при цьому суд враховує і те, що обвинуваченим зроблено спробу частково відшкодувати завдані збитки лише після призначення справи до судового розгляду зі спливом більше ніж двохрічного терміну з дня дорожньо транспортної пригоди.

Посилання потерпілої про те, що вона не отримала грошовий переказ документально не спростовано обвинуваченим та його захисником.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набранням вироком законної сили не обирати.

Судові витрати згідно ч.2 ст. 124 КПК України, а саме витрати, пов'язані з проведенням експертиз, підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1

Речові докази відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 49, 50, 65-67, 74, ч.1 ст. 286 КК України, ст. ст. 55, 56, 65,66, 84-89, 91-94, 99-102, 118-126, 129, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України і призначити покарання у вигляді 1 року обмеження волі.

На підставі пункту «в» частини першої статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання у вигляді обмеження волі.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили - не обирати.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_2, (ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3) матеріальну шкоду в розмірі 12244,93грн. та моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, які підлягають перерахуванню до Державного бюджету (одержувач: Держава, код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Слобідському районі м. Харкова) в розмірі 1716,00 грн.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення прокурору, потерпілому, представнику потерпілого, обвинуваченому, захиснику.

Головуючий суддя: М.П. Одарюк