Рішення № 76227095, 30.08.2018, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1576/16-ц

провадження №: 2/398/59/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"30" серпня 2018 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Крімченко С.А

при секретарі Куліковій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Олександрії цивільну справу за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним-,

Встановив:

Представник позивача звернувся в суд з позовом і з урахуванням уточнення позовних вимог просить стягнути солідарно з відповідачів кредитну заборгованость в сумі 17418.66 дол.США, що за курсом НБУ від 30.11.2016 року 25.599 складає 445912 грн.18 коп.

Мотивує свій позов тим, що 27.06.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанком» та ОСОБА_1( Відповідач-1) було укладено кредитний договір №.KGALGA01580035. Згідно даного договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов’язався надати Відповідачу-1 кредит у розмірі 15778.08 дол.США на термін до 27.06.2023 року, а Відповідач -1зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач-1 повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.Згідно договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором , Відповідач -1 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав Відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору.

Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, шо має відображення у Розрахунку заборгованості за договором № №.KGALGA01580035. Таким чином, у порушення умов кредитного договору Відповідач -1зобов’язання за вказаним ОСОБА_3 не виконав.

У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором Відповідач станом на 30.11.2016 року має заборгованість в сумі17418.66 дол.США, що за курсом НБУ від 30.11.2016 року 25.5993740 складає 445912 грн.18 коп.( а.с. 53),

яка складається з наступного:

- 10773.65 дол.США - заборгованість за кредитом;

-3058.95 дол.США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-796.05 дол.США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

-1951,45 дол.США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

-штраф( фіксована частина)-9.76 дол.США

-штраф ( відсотки від суми заборгованості)- 829 дол.США .

Крім цього, в забезпечення виконання зобов»язання за договором №.KGALGA01580035 між ПАТ КБ «Приватбанком» та ОСОБА_2 ( Відповідач-2) було укладено 27.06.2008 року договір поруки в забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором Відповідача-1.Згідно п.2 даного договору Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов»язань за кредитним договором в тому ж обсязі, що і Боржник, включая сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ Приватбанк ” до відповідачів про стягнення кредитної заборгованості підтримав повністю та просив його задовольнити, зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” про визнання кредитного договору недійсним не визнав. Подав письмові заперечення на зустрічний позов. ( т.1 а.с. 144-155)

Відповідачі та представник відповідача ОСОБА_5 вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості з відповідачів не визнали. Відповідач-1 ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” про визнання недійсними кредитного договору та заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав.( т.1 а.с. 133-137) Підтримали в судовому засіданні вимоги по зустрічній позовній заяві.

Ухвалою суду від 08.09.2017 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним об»єднано в одне провадження.( т.1 а.с. 157)

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 вважає спірний кредитний договір незаконним у зв’язку з численними порушеннями законодавства. Так , при підписанні договору він не був ознайомлений з повним змістом кредитного договору та його істотними умовами, а саме з додатками до договору № 1 та №2. Однак, в як вбачається з доказів, наданих банком, а саме з копії кредитного договору, пунктом 8.9. кредитного договору визначено, що його невід’ємними частинами, є опис вартості кредиту та графік його погашення(відсутні в матеріалах справи).Він є безпосереднім споживачем банківських послуг за кредитним договором, вимоги щодо обов’язкового ознайомлення з такого рода інформацією про послуги, надані банком, встановлені законом.При підписанні кредитного договору він не знайомився та не підписував таких документів, а саме додатків до договору(графік погашення та опис вартості кредиту), за таких обставин наявні факти порушення банком чинного законодавства України.Погашення споживчого кредиту повинно проводитись у строки відповідно до графіка погашення кредиту, який банком не був наданий, а з огляду на те ,що його не ознайомлювали та він не підписував додатків до договору №1 та №2, то це фактично порушило його права та призвело до зловживань зі сторони банку.

На порушення пункту 3.8 постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, чого фактично ПАТ КБ «ПриватБанк» не вчинив.Дані обставини є самостійною підставою для визнання кредитного договору недійсним.Крім того,пункт 8.1 кредитного договору яким передбачено винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту, а також винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08% від суми зарезервованих ресурсів, такі умови нарахування винагороди є дискримінаційними, як до споживача фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, та такими, що не відповідають чинному законодавству України у сфері захисту прав споживачів в частині отримання населенням споживчих кредитів. Зокрема, п.6.1 кредитного договору передбачено сплату комісії за послуги, які банк виконує на свою користь та є послугою в розумінні чинного законодавства у сфері захисту прав споживачів. Умови спірного договору , що встановлюють сплату комісії за змістом є нікчемними. Крім того, умови спірного договору є несправедливими та суперечать нормам чинного законодавства , тому він має бути в цілому на вимогу споживача визнаний недійсним.

Представник ПАТ КБ « Приватбанк» подав письмові заперечення на дану зустрічну позовну заяву.Заперечення мотивоване тим, що Банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію Відповідачу в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів) та відсутність від позивача претензій протягом передбачених законом 14 днів й протягом 3-х років (строк позовної давності).Таким чином, вважають, що кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. Відповідач не додав до позову жодного доказу, що під час укладання кредитного договору Позичальник не мав можливості прочитати даний договір та детально ознайомитися зі всіма умовами, навпаки, Позичальник протягом тривалого періоду часу,належним чином виконував зобов'язання, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку (мається в матеріалах справи). Вказана обставина свідчить про згоду ОСОБА_1 зі всіма умовами кредитного договору.

Стосовно графіку погашення кредиту зазначено, що згідно п. 8.1 ОСОБА_3 встановлено, що «Періодом сплати вважати період з 20 по 25 кожного місяця. Погашення заборгованості за цим ОСОБА_3 (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: Щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти(щомісячний платіж) у сумі 227,97 дол.США для погашеннязаборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту,

відсоткам, винагороди, комісії». Також, у вищевказаному пункті ОСОБА_3 вказано, що кредит надається на споживчі цілі у розмірі 13346,13 дол.США, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом.Тобто 1,25 %помножити на 12 місяців= 15,00 % річних (така відсоткова ставка підтверджується розрахунком заборгованості).Таким чином, посилання Відповідача на відсутність графіку погашення боргу нічим не обгрунтовані.

Стосовно валютних ризиків представником позивача зазначено, що Відповідачем не враховано, що валютні коливання суттєво вплинули не тільки на його майнові інтереси, як сторони кредитного договору, а і на майнові інтереси Банку, як сторониданого кредитного договору, оскільки ОСОБА_3 так само, як і належить здійснити Кредитору,виконав своє зобов'язання за кредитним договором, тобто надав кредит Позичальнику, в валюті договору — долар США. При цьому валютні коливання, на які посилається Відповідач, явно спричинені не подорожчанням самого долару США, а подешевшанням (зниженням купівельної спроможності) української гривні в цілому і, відповідно, по відношенню до долару США. Тому збитки банку в разі невиконання Позичальником своїх зобов'язань з повернення кредиту тим більше зростають в гривневому еквіваленті. У зв'язку з цим банк в разі валютних коливань несе такі ж самі ризики зміни обставин, що і позичальник, що виключає наявність умови визначеної п. 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.У зв'язку з цим виконання своїх зобов'язань за кредитним договором тягне для позичальника витрати абсолютно рівні сумі збитків для Банку в разі невиконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов'язань. Тому співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору фактично не змінилось у зв'язку з зазначеними Відповідачем валютними коливаннями, що виключає наявність умови визначеної п. 3 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

Крім того, зазначає, що ОСОБА_1Г особистим підписом в кредитному договорі підтвердив згоду зі всіма умовами договору та вважав їх справедливими по відношенню до себе. ОСОБА_5 того, Відповідач тривалий час виконував зобов'язання за договором належним чином, що підтверджує згоду зі всіма умовами договору.Неможливо говорити про несправедливість умов договору, коли не надано доказів примушування позичальника до укладання саме вказаного кредитного договору.Таким чином, твердження Відповідача, що умови кредитного договору є несправедливими, є надумані. Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по всіх своїх операціях.В даному випадку, винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 3 % від суми виданого кредиту та винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів за своїм характером є встановленою договором платою банку за здійснення фінансової послуги - надання кредитних коштів у користування. Тому, вважають, що п. 7.1 договору в частині винагороди (комісії) не суперечить нормам діючого законодавства.

Додатково зазначено, що заява про поновлення строків позовної давності не може бути задоволена судом з наступних підстав. Кредитний договір укладено ще 27.06.2008 року.Відповідач отримав кредитні кошти, використавши їх та виконуючи взяті на себе зобов’язання по сплаті заборгованості. Тобто, Користуючись кредитними коштами, Відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи.Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Так, ОСОБА_3 заявляє клопотання про застосування строків позовної давності. З моменту підписання договору пройшло більше трьох років, і відповідно Відповідач пропустив строки позовної давності. Тому, зважаючи на вищевикладене, просять відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Заслухавши представників позивача, представника відповідача,відповідачів, дослідивши матеріали справи , суд вважає , що позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ Приватбанк ” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” про визнання кредитного договору недійсними слід відмовити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

ОСОБА_3 є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов»язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов»язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що 27.06.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанком» та ОСОБА_1( Відповідач-1) було укладено кредитний договір №.KGALGA01580035. Згідно даного договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов’язався надати Відповідачу-1 кредит у розмірі 15778.08 дол.США на термін до 27.06.2023 року, а Відповідач -1зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Під час укладення даного кредитного договору були дотримані вимоги як частини 1, так і частини 2 ст. 207 ЦК України, оскільки всі умови договору викладені у письмовій формі на паперових носіях, а сам договір скріплений підписами обох сторін. Отже, доведеним є факт, що 27.06.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № №.KGALGA01580035 , згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 15778.08 дол.США.

Відповідач зі свого боку погодився з умовами договору, підписавши його особисто, заперечень проти них на той час не мав.

В п. 8.1 кредитного договору зазначено , що банк зобов'язується надати “Позичальникові” кредитні кошти на строк з 27.06.2008 року по 27.06.2023 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії («Кредиту») у розмірі 15778.08 дол.США на наступні цілі: 13346.13 дол.США на споживчі цілі, з них 12800 дол.США на споживчі цілі шляхом: видачі готівки через касу, а також у розмірі 384 дол.США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 95.39 дол.США – для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії договору, 66.74 дол.США – для сплати особистого страхування на перший рік дії договору, а також у розмірі 2431.95 дол.США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пп.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1.25% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту , винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервуання ресурсів у розмірі 4.08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторінгу, згідно п.7.2 даного договору.Періодом сплати вважається період з 20 по 25 число кожного місяця.

Згідно п.8.4 ОСОБА_3 при порушенні позичальником зобов»язань із погашення кредиту, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0.15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривни.

В забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором №KGALGA01580035 між ПАТ КБ «Приватбанком» та ОСОБА_2 ( Відповідач-2) було укладено 27.06.2008 року договір поруки в забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором Відповідача-1.Згідно п.2 даного договору Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов»язань за кредитним договором в тому ж обсязі, що і Боржник, включая сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів.

Як свідчить розрахунок заборгованості по даному кредитному договору, відповідачі спочатку виконували умови договору і сплачували передбачені договором платежі., але потім припинили виконувати свої зобов»язання за даним договором.Останній платіж був здійснений відповідачем 20.05.2016 року.

У зв»язку з тим, що позичальник не виконує свої зобов»язання по кредитному договору, виникла прострочена заборгованість, яка станом на станом на 30.11.2016 року складає 17418.66 дол.США, що за курсом НБУ від 30.11.2016 року 25.599 складає 445900 грн. 27 коп.( а.с. 53),

яка складається з наступного:

- 10773.65 дол.США - заборгованість за кредитом;

-3058.95 дол.США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-796.05 дол.США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

-1951,45 дол.США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

-штраф( фіксована частина)-9.76 дол.США

-штраф ( відсотки від суми заборгованості)- 829 дол.США .

Вирішуючи питання про розмір такої заборгованості суд виходить із розрахунку, наданого банком, разом із тим, встановлено, що банком у розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_1 нарахована комісія за користування кредитом у розмірі 796.05 дол.США.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року№ 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

В договорі зазначено, що комісія нараховується за проведення додаткового моніторингу згідно п.7.2 ОСОБА_3. В даному пункті зазначено, що при невиконанні Позичальником умов, передбачених п.2.2.11 ОСОБА_3 зобов»язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому Позичальник сплачує Банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими Позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими Банком на останній термін сплати.

В п.2.2.11 ОСОБА_3 зазначено, що для здійснення останнього погашення по Кредиту, Позичальник звертається в ОСОБА_3, який надає інформацію про заборгованість Позичальника за кредитним договором( кредит, відсотки, пеня, винагорода).

В п. 7.3 визначено, що всі види платежів /крім кредита, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки/, які вносяться Позичальником по даному договору , являються відсотками в розумінні ЦК України.

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за управління кредитом, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Матеріалами справи не підтверджено, що комісія нарахована за дії вчинені банком на користь позичальника, не навпаки.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 234/169/15-ц .

Тому в задоволенні вимоги про сплату заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 796.05 дол.США слід відмовити.

Пеня в сумі 1951.45 дол.США нарахована в межах строку позовної давності.

Зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості випливає, що за порушення грошових зобов’язань за один і той самий період позивачем нараховано як пеню так і штрафи, внаслідок чого відповідача двічі притягнуто до одного і того ж виду відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Вирішуючи питання про розмір такої заборгованості суд виходить із розрахунку, наданого банком, разом із тим, встановлено, що банком у розрахунку заборгованості відповідача за вищезазначеним договором одночасно нарахована пеня і штрафи, що відповідно до ст. 549 ЦК України є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року.

Отже, у зв’язку з порушення строків виконання грошового зобов’язання за кредитним договором даним рішенням стягується пеня в сумі 49955 грн. 16 коп. ( 1951.45 дол.США х 25.599) в межах строку позовної давності, як вид цивільно-правової відповідальності, а щодо задоволення позовних вимог про стягнення штрафів в сумі 9.76 дол.США (фіксована частина) та 829 дол.США (процентна складова) слід відмовити.

Суд також зазначає, що по справі проводилася судово-економічна експертиза.Згідно п.4 висновку експерта № 6/1 від 04.05.2018 року ( відповідь на питання №4) зазначено,що проведеним дослідженням встановлено, що не підтверджується наявність заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ « Приватбанк» станом на 30.11.2016 року у сумі 445912.18 грн., як встановлена з недотриманням нормативно-законодавчих актів з кредитування. Але в ухвалі суду від 17.10.2017 року перед експертом було поставлене питання №4 : який розмір заборгованості складає по кредитному договору №.KGALGA01580035 від 27.06.2008 року станом на 30.11.2016 року ( тіла кредиту, процентів, комісії, штрафних санкцій) з урахуванням сум , внесених позичальником на погашення кредиту? Але експертом не надано відповідь на дане питання, як і на інші питання.

Згідно ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд не приймає даний висновок експерта як належний та допустимий доказ для спростування розрахунку , наданого банком, так як експерт не відповів на поставлені питання , які містилися в ухвалі суду від 17.10.2017 року , обмежившись в дослідницькій частині висновку загальними фразами та посиланням на нормативні акти .

Відповідач подав зустрічний позов , оспорюючи даний кредитний договір і просив визнати договор недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626–628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В правовій позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 р. у справі № 6-1341цс15 зазначено, що за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

В даній справі встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; позивач надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору.

Позивачем по зустрічному позову не надано жодних належних доказів на підтвердження порушення спірним кредитним договором його прав чи законних інтересів, а відтак вказана вимога ґрунтується виключно на припущеннях.

Крім того , відповідачем ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності по вимогам про визнання недійсними кредитного договору .Про застосування позовної давності заявлено письмове клопотання представника ОСОБА_6 просив поновити строк позовної давності для звернення до суду з даною вимогою.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Спірний кредитний договір укладений сторонами 27.06.2008 року, а з позовом про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_1. звернувся лише в 2017 році після подачі Банком позову про стягнення з нього кредитної заборгованості, тобто з пропуском строку позовної давності , мотивувавши пропуск строку позовної давності юридичною необізнаністю, що не є поважною причиною і відповідно не є підставою для поновлення пропущеного строку.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року)

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст правочину становить собою сукупність умов, які направлені на досягнення відповідного та очікуваного для всіх сторін правочину правового ефекту у спосіб, який би не суперечив законодавству. Під змістом правочину, умови якого не суперечать законодавству, слід розуміти умови договору про його предмет і мету.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК).

Як зазначено у ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. ч. 1 і 3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК).

Загальні вимоги чинності правочину встановлені ст. 203 ЦК України.

Виходячи із змісту ст. 4 ЦК України можна дійти висновку, що регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту здійснюється не лише цим Кодексом, а й іншими актами цивільного законодавства, зокрема спеціальними, яким є Законом України «Про захист прав споживачів».

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК).

Додаткові підстави недійсності договорів, укладених між продавцями товарів або виконавцями послуг і споживачами, містить Закон України «По захист прав споживачів».

Згідно з положеннями ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції чинній на час укладення кредитного договору), договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах встановлених договором, а споживач зобовязується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною 2 ст. 1 цього Закону встановлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема: мета, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Постановою Правління Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які встановлюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту

Відповідно до п. 2.5 вказаних Правил банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Крім того, банки зобов'язані, згідно з п. 2.4 Правил, отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною формою.

Відповідач не заперечував, що він не отримав від позивача письмового підтвердження про ознайомлення з встановленою формою повідомлення про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Проте, це не може бути єдиною і самодостатньою підставою для визнання договору недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність встановлену ст. ст. 15 і 23 цього Закону.

Тобто вказана норма права відсилає до інших норм в частині наслідків, які настають у випадку недотримання її положень.

В свою чергу норми ст. ст. 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено інші правові наслідки ненадання споживачу інформації про товар (продукцію), ніж недійсність договору.

Позивач має довести, що невиконання Банком вимог законодавства про попереднє повне і в належній формі ознайомлення його з умовами кредитування та сукупну вартість кредиту мало наслідком реальне порушення його прав, тобто привело до їх припинення або зменшення їх обсягу.

За змістом ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, примірний перелік яких міститься у ч. 3 ст. 18 вказаного Закону.

Позивач не вказував на обставини, передбачені будь-яким з пунктів частини 3 ст. 18 Закону.

Проте наведений в законі перелік несправедливих умов договору не є вичерпним.

За загальним правилом, викладеним у ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Споживач має право довести, що умови укладеного ним договору відповідають вимогам ч. 2 ст. 18 названого Закону, тобто є несправедливими.

Позивач не посилався на те, що він був позбавлений можливості в ознайомленні із змістом договору та можливістю узгоджувати їх з відповідачем або обмежений у цьому.

Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний для цього обсяг цивільної дієздатності.

До укладення договору позивач був проінформований про його істотні умови такі, як розмір кредиту, строк кредитування, процентну ставку та порядок його повернення і відповідальність за порушення зобов'язань.

Позивач не довів, що умови договору є несправедливими, а саме, що вони фактично містять істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача.

Недоведеність цих обставин не дає підстав для висновку про порушення прав позивача, що є підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні пред'явлених вимог по зустрічному позову.

Згідно листа АТ КБ «Приватбанк» від 07.07.2018 р.№Е.65.0.0.0/3-365676 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (скорочена назва ПАТ КБ «Приватбанк») з 21.05.2018 року змінив назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (скорочена назва АТ КБ «Приватбанк»). Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про акціонерні товариства», зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, а лише правовий наслідок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, пов’язаних зі зміною назви.

З урахуванням даної інформації суд вважає за можливе стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” заборгованість по кредитному договору в розмірі 13832.60 доларів США , що складається з заборгованості по тілу кредиту 10773.65 дол.США та заборгованості по відсоткам 3058 .95 дол.США , що за курсом НБУ на 30.11.2016 р. 25,599 грн. складає 354100 грн. 23 коп. та пеню в сумі 49955 грн. 16 коп.

Керуючись ст. 526 ,625 , 1050 ,1048 ЦК України , ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263 – 265, 268 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

Позов акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” (код за ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: Кіровоградська область м.Олександрія вул. Б.Хмельницького, 124) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації: Кіровоградська область м.Олександрія вул. Б.Хмельницького, 124) - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” заборгованість по кредитному договору в розмірі 13832.60 доларів США , що складається з заборгованості по тілу кредиту 10773.65 дол.США та заборгованості по відсоткам 3058 .95 дол.США , що за курсом НБУ на 30.11.2016 р. 25,599грн. складає 354100 грн. 23 коп. та пеню в сумі 49955 грн. 16 коп.

В частині стягнення комісії та штрафів - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03.09.2018 року.

Суддя С.А.Крімченко