Вирок № 76222690, 04.09.2018, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/6583/17

Провадження № 1-кп/591/202/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 вересня 2018 року Зарічний районний суд м. Суми в складі головуючого судді - Клімашевської І.В., з участю секретаря - Бацман Д.С., прокурора - Іваненка С.О., потерпілої - ОСОБА_1, представника потерпілої - ОСОБА_2, обвинуваченого - ОСОБА_3, захисника - Турченка С.П., предстанивка цивільного позивача - ОСОБА_5, представника цивільного відповідача - ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо обвинувачення

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Воскресенка, Буринського району, Сумської області, громадянина України, одруженого, працюючого водієм УДС з надзвичайних ситуацій у Сумській області, освіта середня, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Органами досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що 21.12.2016 року близько 09 год. 20 хв., він, керуючи службовим автомобілем «ЗИЛ 131 НА», н.з. НОМЕР_2, який належить УДСНС України у Сумській області, рухався по вул. Харківській зі сторони вул. СКД у напрямку центру міста Суми. Під час руху на автомобілі були увімкнені спеціальні сигнали, а саме: проблискові маячки синього кольору та сигнальна гучномовна установка. Під час руху ОСОБА_3 зневажив безпекою дорожнього руху, при здійсненні виїзду на перехрестя вулиці Харківської та вулиці Прокоф'єва, на якому для нього горіло червоне світло світлофорного об'єкта, не впевнився, що це буде безпечно для інших учасників руху, не забезпечив безпеку дорожнього руху та скоїв зіткнення з автомобілем «Chevrolet Niva», н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7, який рухався по вказаному перехрестю з вул. Прокоф'єва на пр. М. Лушпи на зелений сигнал світлофорного об'єкта. У результаті дорожньо-транспортної події пасажир автомобіля «Chevrolet Niva» ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді: «Закритої травми грудної клітки. Закритого перелому 5,6,7,8-го ребер справа. Забою правої легені. Закритої черепно-мозкової травми. Струсу головного мозку. Множинних саден обличчя. Рваної рани правої повіки. Забою правого плечового пояса», які відповідно до висновку судово - медичної експертизи №592 від 15.06.2017, не були небезпечними для життя, спричинили тривалий розлад здоров'я та за цими ознаками кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості. Відповідно до висновку судово - автотехнічної експертизи №19/119/9- 1/230е від 20.09.2017 ОСОБА_3., керуючи службовим автомобілем «ЗИЛ 131 НА», н.з. НОМЕР_2, порушив вимоги Правил дорожнього руху України передбачені пунктом: п. 3.1. та порушення п. 3.1 Правил дорожнього руху України, допущені водієм ОСОБА_3, з технічної точки зору знаходяться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП і наслідками, що настали.

Таким чином, органи досудового розслідування вважають, що своїми діями, які виразилися у порушенні Правил безпеки дорожнього руху, передбачених пунктом 3.1 Правил дорожнього руху України, при керуванні 21.12.2016 року близько 09 год. 20 хв. службовим автомобілем «ЗИЛ 131 НА», н.з. НОМЕР_2 та русі по вул. Харківській в м. Суми з увімкненими проблисковими маячками синього кольору та спеціальним звуковим сигналом, виїжджаючи на перехрестя на червоний сигнал світлофора, не забезпечив безпеку дорожнього руху, що призвело до зіткнення з автомобілем «Chevrolet Niva», н.з. НОМЕР_1 та спричинення потерпілій ОСОБА_1 тілесних ушкоджень середньої тяжкості - ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення не визнав, вказував на те, що формулювання пред»явленого йому обвинувачення для нього є незрозумілим та відмовився від дачі показів на підставі ст.63 Конституції України.

При цьому, захисник, заперечуючи проти пред»явленого ОСОБА_3 обвинувачення, зазначав, що незрозумілим обвинувачення є тому, що в обвинувальному акті не конкретизовано: з огляду на невиконання чи порушення яких конкретно пунктів Правил дорожнього руху ОСОБА_3, на думку сторони обвинувачення, «зневажив безпекою руху та... не забезпечив безпеку руху...»?.

Слід зазначити про те, що з цих підстав захисник обвинуваченого - адвокат Турченко С.П. під час підготовчого засідання заявляв клопотання про повернення обвинувального акту, оскільки такі обставини, на його думку, вказують на невідповідність обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України.

Але, під час підготовчого судового засідання суд встановив, що формально обвинувальний акт містить відомості, які повинні в ньому зазначатись згідно вимог ч.2 ст.291 КПК і тому відсутні підстави для його повернення, а питання, що зазначені захисником у клопотанні про повернення обвинувального акту, стосуються обґрунтованості такого акту і вирішуються судом на стадії судового розгляду.

Досліджуючи це питання під час судового розгляду, судом було враховано, що відповіднодо ч.1,ч.5 ст.9 КПК України під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог у тому числі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, частиною національного законодаства є ратифікована Україною Конвенція про дорожній рух - укладена у Відні 8 листопада 1968 року - міжнародна угода, яка набула чинності 21 травня 1977 року та була створена для полегшення міжнародного дорожнього руху і підвищення безпеки дорожнього руху шляхом впровадження стандартних правил дорожнього руху.

В ст.28 вказаної Конвенції зазначено, що звукові та світлові сигнальні пристрої можуть застосовуватися тільки для своєчасного попередження, щоб уникнути дорожньо-транспортної події.

Згідно ст.32 Конвенції спеціальні застережні ліхтарі синього кольору можуть використовуватися тільки на транспортних засобах, які користуються переважним правом проїзду і які виконують термінові поїздки, або в інших випадках, коли необхідно попередити інших учасників дорожнього руху про присутність такого транспортного засобу.

Статтею 34 Конвенції врегульовано те, що при наближенні транспортного засобу, який користується переважним правом проїзду, який подає сигнали спеціальними світловими і звуковими приладами, кожен користувач дороги повинен звільнити для нього місце на проїжджій частині і в разі потреби зупинитися.

Також ч.2 зазначеної статті визначає, що у національному законодавстві може бути передбачено, що водії транспортних засобів, що мають переважне право проїзду, які подали сигнали про своє наближення спеціальними сигнальними приладами транспортного засобу, і при умові, що не будуть поставлені під загрозу інші користувачі дороги, можуть не дотримуватися всіх або деяких положень глави II Конвенції, окрім положення пункту 2 статті 6 цієї Конвенції (яка стосується виконання вказівок осіб, уповноважених регулювати дорожній рух.).

У ст.18 Конвенції зазначено, що при наближенні до перехрестя водій повинен виявляти особливу обережність взалежності від місцевих умов. Водій повинен, зокрема, вести транспортний засіб з такою швидкістю, щоб мати можливість зупинитися і пропустити транспортні засоби, що мають переважне право проїзду.

Відповідно до п.3.1 Правил дорожнього руху України водії оперативних транспортних засобів, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 8 (крім сигналів регулювальника), 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 26, 27 та пункту 28.1 цих Правил за умови увімкнення проблискового маячка синього або червоного кольору і спеціального звукового сигналу та забезпечення безпеки дорожнього руху. За відсутності необхідності додаткового привертання уваги учасників дорожнього руху спеціальний звуковий сигнал може бути вимкнений.

Пунктом 3.2 Правил дорожнього руху України передбачено, що у разі наближення транспортного засобу з увімкненим синім проблисковим маячком та (або) спеціальним звуковим сигналом водії інших транспортних засобів, які можуть створювати йому перешкоду для руху, зобов'язані дати йому дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд зазначеного транспортного засобу (і супроводжуваних ним транспортних засобів).

Тобто, враховуючи вищезазначені норми, можна стверджувати про те, що водій оперативного транспортного засобу, який своєчасно вмикає звуковий та світловий сигнальні прилади,тим самим привертаючи увагу та попереджаючи інших учасників дорожнього руху, має переважне право на проїзд перехрестя, при умові, що не будуть поставлені під загрозу інші користувачі дороги. І саме в цій умові - не ставити під загрозу інших користувачів доріг - і полягає забезпечення безпеки дорожнього руху. Іншими словами: водій оперативного транспортного засобу має право проїхати на червоний сигнал світлофору, якщо баче, що інші учасники дорожнього руху його помітили і пропускають (надають перевагу).

При цьому, інші водії, при наближенні до перехрестя повинні виявляти особливу обережність, не залежно від сигнала світлофора, та при наближенні транспортного засобу, який користується переважним правом проїзду, який подає сигнали спеціальними світловими і звуковими приладами, зобов»язані : дати дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд.

Термін «дати дорогу» згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху України означає вимогу до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість.

А забезпечити безперешкодний проїзд при такій ситуації означає звільнити місце на проїжджій частині для проїзду оперативного транспотрного засобу і в разі потреби зупинитися.

В той же час, формулюючи обвинувачення та викладаючи фактичні обставини кримінального правопорушення, слідчий та прокурор таких положень чинного законодаства не врахували та лише обмежились вказівкою на те, що ОСОБА_3 «зневажив безпекою дорожнього руху» та «не забезпечив безпеки дорожнього руху», так і не вказавши: що конкретно ОСОБА_3 повинен був зробити, але не зробив.

Згідно пп. «а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше бути негайно і детально поінформовано зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року звернув увагу на вказівку у тексті пп. «а» п.3 ст.6 Конвенції щодо необхідності приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (п.79 рішення у справі «Камасінскі проти Автсрії» від 19 грудня 1989 року).

Також, Європейський суд з прав людини вказує про необхідність аналізувати положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (п.52 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25 березня 1999 року; п.58 рішення у справі «Матточіа проти Італії» від 5 липня 2000 року; п.34 рішення у справі «І. Н. та інші проти Австрії» від 20 квітня 2006 року).

Крім того, Європейський суд з прав людини вказує про необхідність оцінювати справедливість під час провадження у справі, беручи до уваги розгляд справи в цілому (п.47 рішення у справі «Даллос проти Угорщини» від 1 березня 2001 року). Також вказує на необхідність дотримання права бути поінформованим про характер і причини обвинувачення, що має розглядатися у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «а» п.3 ст.6 Конвенції (п.54 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25 березня 1999 року та п.47 рішення у справі «Даллос проти Угорщини» від 1 березня 2001 року).

Беручи до уваги вищевказані положення Конвенції, ураховуючи наведену практику ЄСПЛ, здійснюючи судовий розгляд судом в межах висонутого ОСОБА_3 обвинувачення відповідно до обвинувального акту, досліджуючи обставини кримінального провадження, оцінюючи докази, які були надані сторонами, суд дійшов висновку про те, що під час досудового розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_3 не було дотримано принципу законності і не забезпечено повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, внаслідок чого було порушено права ОСОБА_3, як учасника кримінального провадження, і сформульоване відносно нього обвинувачення не можна вважати повним та конкретним.

Крім того, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних сторонами доказів - з точки зору достатності та взаємозв»язку, суд дійшов висновків про те, що внаслідок неефективного, однобокого і упередженого здійснення досудового розслідування не було здобуто належних і допустимих доказів на підтвердження обставин кримінального провадження.

Так, на підтвердження обставин зазначених в обвинувальному акті прокурор надав суду письмові докази, а також обґрунтовував наявність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, показами потерпілої ОСОБА_1 та свідків: ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13

З наданих прокурором і досліджених судом: протоколу огляду місця події (а.с. 233-239 - т.1) і відеозапису з відеореєстратора, який був установлений на автомобілі свідка ОСОБА_10 «ГАЗ-3302» і виданий останнім слідчому під час здійснення досудового розслідування, вбачається, що 21.12.2016 року на перехресті вулиць: Харківська, Прокоф»єва с пр-том М.Лушпи відбулось зіткнення двох транспортних засобів, а саме: автомобіля ЗИЛ - 131 НА, д.н.з. НОМЕР_2, та автомобіля «Нива Шеврале», д.н. НОМЕР_1.

Про те, що 21.12.2016 року вказане ДТП за участю двох транспортних засобів (автомобіля ЗИЛ - 131 НА та автомобіля «Нива Шеврале») мало місце показали в судовому засіданні і свідки: ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_13

Також, досліджуючи в судовому засіданні відеозапис відеореєстратора, спочатку на відеофонограмі з»являється звук сирени (о 9:17:52), а вже потім (о 9:17:55) ліворуч від автомобіля, на якому встановлений відеореєстратор і який в цей час зупинився на крайній лівій смузі на червоний сигнал світлофора, з»явився спецавтомобіль червоного кольору «ЗІЛ 131 НА» з увімкненими маячками синього кольору та звуковою сиреною. Даний автомобіль рухався по вул.Харківській до центра м.Суми по зутрічній смузі руху в напрямку перехрестя, виїхав на нього та о 9: 17: 58 зникає з поля зору камери відеореєстратора за зображеннями транспортних засобів, що знаходились біля світлофорного об»єкту. В той момент коли автомобіль «ЗІЛ 131 НА» зникає з поля зору камери відеореєстратора за зображення автомобіля з «бочкою», яка стояла попереду автомобіля з відеореєстратором, то о 9:17:58 з лівого краю екрану з»явився легковий автомобіль «Нива Шевроле», який рухався з вул.Прокоф»єва в напрямку пр.М.Лушпи по проїзній частині, що розташована перпендикулярно проїзній частині, на якій знаходився автомобіль з встановленим відеореєстратором. Після цього, і автомобіль «Нива Шевроле» зникає з поля зору камери відеореєстратора за зображення автомобіля з «бочкою». Момент зіткнення вказаних транспортних засобів не зафіксовано, оскільки він відбувся не в полі зору камери.

Відповідно до висновку експерта №19/119/9-1-28е від 28.02.2017 року на автомобіле «Нива Шеврале», д.н. НОМЕР_1, маються механічні пошкодження та на момент огляду автомобіля : гальмівна система та рульове управління - працездатні, а ходова частина - працездатна, але несправна і такі несправності носять аварійний характер виникнення та визначають час виникнення їх під час ДТП (а.с. 37-41 - т.2).

Згідно висновку експерта №19/119/9-1/29е від 27.02.2017 року на автомобілі ЗИЛ - 131 НА, д.н.з. НОМЕР_2, маються такі зовнішні пошкодження: деформована ліва сторона переднього бамперу, деформовані ліве та праве крила. При цьому, гальмівна система, рульове управління, ходова частина та система зовнішнього освітлення, у тому числі проблискові маячки синього кольору та установка спеціального звукового сигналу - працездатні (а.с. 44-47 - т.2).

Також з наданих стороною обвинувачення доказів вбачається, що автомобіль ЗИЛ - 131 НА був згідно Наказу начальника загону технічної служби УДСНС у Сумській області №2 від 13.01.2016 року закріплений та під час події ДТП ним керував старшина служби цивільного захисту, водій чергової зміни групи спеціальної пожежної техніки загону технічної служби Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області ОСОБА_3, який працює на вказаній посаді з 2013 року, виключно позитивно характеризується, має хороші теоретичні знання та практичні навички, а також - дозвіл на керування транспортним засобом відповідної категорії. За результатами проведеного огляду на стан алкогольного, наркотичного та іншого сп»яніння у ОСОБА_3 21.12.2016 року о 10-50 годині ознак сп»яніння не виявлено (а.с. 67-69,72,73,76,77 - т.2).

Свідок ОСОБА_7 показав, що має стаж керування транспортним засобом 10 років, постійно проживає у м.Лебедин, Сумської області, а 21.12.2016 року з самого ранку був із своєю дружиною ОСОБА_1 в м.Сумах по справах та їхав за кермом автомобіля „Нива Шевроле", н.з. НОМЕР_1, яку придбав незадовго до ДТП, у напрямку з вул. Прокоф'єва на пр. М.Лушпи зі швидкістю близько 60 км/год. Приблизно за 50 метрів до перехрестя з вул. Харківська він побачив, що для його напрямку руху ввімкнений зелений сигнал світлофору, він зменшив швидкість до 55 км/год. та виїхав на перехрестя, де несподівано побачив пожежний автомобіль, після чого відразу відбулось зіткнення. Удар прийшовся у правий бік автомобіля, яким він керував. Уникнути такого зіткнення він не міг, оскільки при виїзді на перехрестя пожежного автомобіля не бачив, звук сирени не чув, а побачив пожежну машину, яка рухалась зі швидкістю 70 км/год. та не гальмувала, безпосередньо перед ударом. Вважав, що оглядовість вулиці Харківська перед його виїздом не перехрестя була обмежена вантажним автомобілем марки „ІФА", який в цей момент рухався по першій смузі руху у попутному з ними напрямку та здійснював поворот праворуч з вул.Прокофьєва на вул. Харківську.

Потерпіла ОСОБА_1 суду показала, що 21.12.2016 приблизно о 9.10 год. вона та її чоловік рухались в автомобілі „Нива Шевроле", н.з. НОМЕР_1, по вул. Прокоф'єва у напрямку пр. М.Лушпи, в жвавому потоці машин, зі швидкістю не більше 60 км/год. За кермом був її чоловік ОСОБА_7, а вона сиділа на передньому пасажирському сидінні. Наближаючись до перехрестя з вул. Харківською вона бачила, що для них був увімкнений зелений сигнал світлофору, тому вони, не зупиняючись, продовжували рух. Вже на перехресті, за кілька секунд до зіткнення вона побачила пожежний автомобіль, який їхав не гальмуючи на червоний сигнал світлофору зі швидкістю 70 км/год. Ввімкнених проблискових маячків на пожежній машині вона не бачила та спеціального сигналу пожежної не чула. Вважала, що перешкодою для того, щоб вони побачили пожежний автомобіль до виїзду на перехрестя став вантажний автомобіль марки „ІФА", який в цей момент рухався по першій смузі руху у попутному з ними напрямку та здійснював поворот праворуч з вул.Прокофьєва на вул. Харківську. Після цього ДТП вона тривалий час лікувалась, бо отримала струс головного мозку, були зламані 4 ребра, забій правого плечового суглобу та рвана рана правої повіки. Вважає, що саме водій пожежного автомобіля ОСОБА_3 винуватий у вказаному ДТП, оскільки він, виїхав на перехрестя на червоний сигнал та не впевнився, що відсутні автомобілі на перехресті.

Проте, покази потерпілої ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_7 не узгоджуються з показами інших учасників кримінального провадження, допитаних судом.

Так, допитані в судовому засіданні свідки надавали різні покази щодо швидкісних режимів автомобілів - учасників ДТП, а саме: свідок ОСОБА_13 суду повідомляв про швидкість пожежного автомобля - 70 км/год, а автомобіля „Нива Шевроле" - 50 км/год.; свідок ОСОБА_14 вказувала, що до зіткнення пожежний автомобіль їхав зі швидкістю 50-60 км./ год, проте „Нива Шевроле" - більше 80 км/год.; свідок ОСОБА_10 суду показав, що пожежний автомобіль їхав по вул.Харківська зі швидкістю не більше 50 км/год та перед перехрестям з вул.Прокоф»єва гальмував, в той час як „Нива Шевроле", на його думку, мала швидкість більше 50 км/год.

Суд вважає, що такі покази як свідків , так і потерпілої щодо швидкості руху транпортних засобів перед ДТП - є виключно їх суб»єктивним сприйняттям і не можуть бути оцінені судом як достовірні відомості, які мають значення для кримінального провадження. Крім того, до показів свідка ОСОБА_7 щодо швидкісних режимів автомобілів слід ставитись критично, оскільки він є зацікавленою особою у даном кримінальному провадженні і тому надавав не достовірні покази, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Слід зазначити і про те, що покази потерпілої та свідків, які вони надавали суду, щодо стану дорожнього покриття також різнились. Так, потерпіла ОСОБА_1, свідок ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_11 вказували , що покриття було в день ДТП сухим, проте свідок ОСОБА_13 зазначав, що покриття було вологим. Оскільки покази потерпілої ОСОБА_1, а також - свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_11 не відповідають фактичним обставинам справи та не узгоджуються з даними, зокрема, які було зафіксовано в день, коли сталась ДТП, протоколом огляду місця події (а.с. 233-239-т.1) та з яких вбчається, що стан дорожнього покриття був вологий, то і такі покази не можна брати до уваги. При цьому, підстав не довіряти даним протоколу у суду немає, в той час, як потерпіла і свідки зі спливом часу могли такої обставини точно не пам»ятати.

Також слід звернути увагу, що на протиріччя в показах свідків та потерпілої стосовно швидкісних режимів автомобіля «Нива Шевроле» і «ЗІЛ 131 НА» безпосередньо перед виникненням ДТП вказував і експерт, що залучався під час досудового розслідування слідчим для проведення автотехнічної екпертизи, що вбачається з наданого стороною обвинувачення висновку експерта №19/119/9-1/230е від 20.09.2017 року (а.с. 57-65 - т.2).

В той же час, слідчий під час здійснення досудового розслідування причини таких розбіжностей у показах потерпілої та вказаних свідків не з»ясовував, а надав експерту такі суперечливі покази в якості вихідних даних для проведення експертизи. Експерт лише констатував про наявність таких протирічь в показах та експертним шляхом підтвердити чи спростувати покази або перевірити їх на спроможність не намагався.

При цьому, швидкість автомобіля «ЗІЛ 131 НА», що дорівнює 41,9 км/год, експерт ОСОБА_15 встановив, беручи до уваги в якості об»єктивного показника сліди гальмування, які були залишені колесами цього автомобіля на дорожньому покритті та відображені на схемі, що є додатком до протоколу огляду місця події від 21.12.2016 року. В той же час, швидкості руху автомобіля «Нива Шевроле» експерт ОСОБА_15 експертним шляхом не визначав, а відразу перейшовши на дослідження питання виникнення небезпеки для руху у водія «Нива Шеврале», в мотивувальній частині, визначаючи технічну можливість водія автомобіля «Нива Шевроле» запобігти виникнення ДТП, брав в основу своїх розрахунків величину 55-60 км/год, про яку зазначали потерпіла та свідок ОСОБА_7

Відео з відеореєстратора, яке надав свідок ОСОБА_10, експерт ОСОБА_15 не брав до уваги, оскільки, як пояснив в судовому засіданні, він не володіє спеціальними знаннями для проведення експертизи відеозапису.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування залучались експерти, на дослідження яким би надавалось вказане відео, суду надано не було.

В той же час, експертами, які були залучені стороною захисту було надано висновок комплексної судової автотехнічної, фототехнічної експертизи та експертизи відео-, звукозапису №16877/18398/18399 від 31.10.2017 року (а.с. 79-105 - т.2), з якого вбачається, що ними було досліджено відеозапис з відеореєстратора та встановлено, що в даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля «Нива Шевроле» не відповідали вимогам п.п.12.4, 12.9 (б) ПДР, тобто, іншими словами: водій «Нива Шевроле»( свідок ОСОБА_7.) перед зіткненням з автомобілем «ЗІЛ 131 НА» рухався з перевищенням дозволеної в населених пунктах швидкості. Швидкість руху автомобіля ЗІЛ-131 перед гальмуванням експерти, які здійснювали компексну експертизу, визначали виходячи з найдовшого сліду гальмування, що зафіксований на схемі, яка є додатком до протоколу огляду місця події, і такий показник за їх розрахунками складав 39,9?42,4 км/год., в залежності від того: був завантажений автомобіль ЗІЛ чи ні.

Таким чином, під час досудового розслідування стороною обвинувачення взагалі не було встановлено належними і допустимими доказами швидкість руху автомобіля «Нива Шевроле» в момент зіткнення, а для визначення точного показника швидкості руху автомобіля ЗІЛ експерту ОСОБА_15 не були надані усі необхідні об»ктивні вихідні дані, які б дали можливість надати відповідь на поставлене питання з урахуванням усіх обставин ДТП.

І хоча як експерт ОСОБА_15, так і залучені стороною захисту експерти стверджували про те, що в даній ситуації невідповідність швидкісного режиму не знаходилась в причинному зв»язку з виникненням даної ДТП, суд вважає, що встановлення швидкості руху обох автомобілів перед зіткненням є важливою обставиною, яка мала суттєве значення для встановлення дійсних обставин пригоди та кримінального провадження, а саме: визначення моменту небезпеки та можливості запобіганню ДТП, про що мова піде в подальшому.

Слід зазначити і про те, що питання щодо визначення швидкості руху автомобілів - це не єдине питання, яке було досліджено під час досудового розслідування стороною обвинувачення неповно та необ»єктивно.

Так, під час здійснення досудового розслідування кримінальних проваджень огляд місця дорожньо-транспортної події - це першочергова та невідкладна слідча дія і тактично правильно проведений огляд місця ДТП дає можливість отримати речові докази, а також висунути найбільш обґрунтовані версії про обставини кримінального правопорушення та осіб, які його вчинили.

В подальшому ці дані, зафіксовані під час проведення огляду місця події, є важливими для проведення транспортно-трасологічної експертизи, до категорії діагностичних завдань якої відноситься розшифровка механізму ДТП: встановлення місця зіткнення, визначення взаємного розташування транспортних засобів у момент зіткнення, напрямку удару при зіткненні, переміщення транспортних засобів після зіткнення і т. п.

При цьому, з юридично-технічної точки зору, встановлення місця зіткнення транспортних засобів при ДТП - це складний комплекс дій, що вимагає спільних зусиль слідчих та екпертів-автотехніків. Від перших потрібно під час проведення слідчої дії ретельно і грамотно зафіксувати всі сліди аварії і зібрати всі установчі дані, без яких неможливо провести експертизу, а від других - якісно і глибоко проаналізувати представлені дані, провести складні розрахунки і зробити точний експертний висновок про місце зіткнення.

Проте, з наданого стороною обвинувачення висновку експерта №19/119/9-1/30е від 06.03.2017 року (а.с. 49-55 - т.2) вбачається, що недостатність ідентифікаційних даних в слідовій картині, зафіксованій під час огляду місця події у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_3 призвело до того, що визначити місце зіткнення транспортних засобів експертним шляхом під час проведення транспортно-трассологічної експертизи не виявилось за можливе.

Тобто, допущена слідчим неповнота при фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення під час проведення огляду місця події призвела до неможливості встановлення експертним шляхом місця зіткнення транспортних засобів (автомобіля ЗИЛ - 131 НА та автомобіля «Нива Шеврале»), хоча встановлення такої обставини є одним з вирішальних моментів при аналізі механізму ДТП та оцінці дій її учасників.

Крім того, визначити експертним шляхом взаємне розташування автомобіля ЗІЛ та автомобіля Нива в момент зіткнення відносно поздовжніх елементів дороги, не представилось за можливе.

Щодо ж до висновку експерта, який міститься у п.2 експертизи №19/119/9-1/30е від 06.03.2017 року (а.с. 49-55 - т.2) про визначенння кута між поздовжніми осями транспортних засобів в момент первинного контакту, то суд вважає, що такий висновок експерта не відповідає вимогам закону, оскільки такий кут був визначений, як вбачається з мотивувальної частини висновку, виключно в процесі моделювання, без проведення слідчого експеримента та без зіставлення автомобілів, не вказуючи на якій методиці таке моделювання грунтується, не перевіряючи відповідність встановленого механізму ДТП законам механіки тощо.

Таким чином, механізм ДТП за участю транспортних засобів (автомобіля ЗИЛ - 131 НА та автомобіля «Нива Шеврале») під час досудового розслідування експертним шляхом не був встановлений. І причиною неможливості встановити такі обставини, які мають значення для кримінального провадження, були неповнота проведеної слідчої дії та, як результат, недостатність вихідних даних для проведення експертного дослідження.

Слід зазначити і про те, що слідчий під час здійснення досудового розслідування намагався встановити місце зіткнення автомобілів під керуванням ОСОБА_7 та ОСОБА_3, у тому числі шляхом проведення слідчих експериментів з потерпілою ОСОБА_1, а також свідками: ОСОБА_7, ОСОБА_11 та ОСОБА_10

Але, оцінюючи протоколи слідчих експериментів здобутих під час досудового розслідування та досліджених під час судового розгляду слід зазначити про таке.

Після прийняття в квітні 2012 р. нового КПК України, в Кодексі вже немає поняття «відтворення обстановки та обставин події», немає і такої слідчої дії, як «перевірка показань на місці». Главою 22 КПК України визначено вичерпний перелік слідчих дій, які вправі здійснювати органи досудового розслідування, визначено чітко мету їх проведення та порядок здійснення. Так, у ст.240 КПК України йдеться лише про слідчий експеримент, який проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Тобто, від перевірки показань на місці слідчий експеримент відрізняється суттю і суб'єктом. Перевірка проводилась згідно КПК 1960 року з особою, яка безпосередньо сприймала подію, і суб'єкт розкривав уявний спосіб шляхом демонстрації (показу) його на реальних предметах матеріальної обстановки на тому самому місці. Під час же слідчого експерименту, навпаки, дослідні дії складають його суть і є методом одержання та перевірки інформації.

Зі змісту наданих стороною обвинувачення протоколів слідчих експериментів вбачається, що слідчий ніякого відтворення події, як і дослідів чи випробувань з потерпілою ОСОБА_1 та свідками ОСОБА_16 і ОСОБА_11 не проводив, а фактично провів допит свідків та потерпілої на місці ДТП, де вони просто вказували ймовірне місце зіткнення, місце перебування автомобіля «ЗІЛ» та автомобіля «Нива» в момент виявлення, а також - швидкості цих автомобілів. При цьому, обстановка та умови, в яких відбулась дорожньо-транспортна пригода слідчим не відтворювались та не враховувались, а отримані від вказаних осіб відомості щодо обставин ДТП (зокрема, про швидкості автомобілів «Нива» та «ЗІЛ») , а також місця зіткнення - є різними і зрозуміти зі змісту протоколів: чому свідки чи потерпіла, вказуючи на певні місця на дорозі, сприймають їх як місце зіткнення не можливо, оскільки такі покази не містять будь-яких обгрунтувань. Експерт автотехнік до участі в такій слідчий дії не залучався.

Тобто, вищевикладені обставини дають підстави стверджувати про те, що ніякої перевірки жодної інформації, яку під час проведення слідчої дії надавали потерпіла та свідки, слідчим здійснено не було, хоча, як зазначалось вище, саме перевірка інформації методом дослідження або шляхом відтворення і є метою проведення слідчого експерименту.

Таким чином, оскільки проведені під час досудового розслідування слідчі експерименти не відповідали меті та порядку їх проведення та фактично були допитами цих учасників процесу на місці ДТП, а відповідно до ст.23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, то в даному випадку суд не може прийняти показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_1, що містяться в наданих прокурором протоколах слідчих експериментів як докази.

Слід звернути увагу й на те, що під час проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_7 слідчий намагався таки відтворити обстановку, а також з»ясувати: чи міг вказаний свідок чути звукову сирену автомобіля «ЗІЛ», перебуваючи в салоні автомобіля «Нива». З цією метою на проїзній частині вул. Прокоф'єва, на відстані 45.0 м до місця зіткнення було виставлено автомобіль „Нива Шевроле", відповідно до траєкторії його руху. На проїзній частині вул. Харківська, на відстані 60.0 м до місця зіткнення було виставлено автомобіль „ЗІЛ-131 НА", н.з. НОМЕР_2, відповідно до траєкторії його руху. Обидва автомобілі знаходилися в нерухомому стані з працюючими двигунами. До салону зазначеного автомобіля „Нива Шевроле" сіли учасники слідчої дії, а саме ОСОБА_7, слідчий та двоє понятих. Далі на автомобілі „ЗІЛ-131 НА" було ввімкнено звукову сирену. За вказаних обставин в салоні автомобіля „Нива Шевроле" не голосно чутно звукову сигналізацію автомобіля „ЗІЛ-131 НА", однак зорієнтуватися звідки лунає сигнал складно. Аналогічна ситуація відбувалась і у положенні автомобіля „ЗІЛ-131 НА" за 45.0 м до місця зіткнення.

Проте, до цих показів ОСОБА_7 суд ставиться критично, адже свідок ОСОБА_7 є учасником даної дорожньо-транспортної пригоди, а тому зацікавлений у наданні показань на свою користь і про нещирість його показів вже зазначалось вище. До того ж, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 вказали про те, що звукову сигналізацію пожежного автомобіля було чутно зазделегідь та достатньо гучно. Оглянувши відео з реєстратора, що було надано свідком ОСОБА_10, суд також переконався, що звукова сигналізація автомобіля „ЗІЛ-131 НА" працювала гучно.

На переконання суду, для отримання об»єктивних результатів проведення такої слідчої дії в даному випадку слідчиму потрібно було б не просто послухати, що скаже зацікавлений в результатах проведення такого слідчого експерименту свідок, а залучити спеціаліста, який би, використовуючи прилад (шумомір), зміг об»єктивно виміряти рівень звуку - сирени автомобіля ЗІЛ в салоні автомобіля «Нива Шевроле».

Крім цього, суд вважає, що слідча дія була проведена з певними порушеннями. Так, як вбачається з матеріалів наданих стороною захисту, останні заявляли під час здійснення досудового розслідування клопотання в порядку ст.220 КПК України та просили слідчого провести слідчий експеримент за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в умовах, що максимально відповідають обставинам ДТП, яка сталась 21.12.2016 року (пора року, час доби, наявність автомобілю ІФА тощо). Проте, слідчим у задоволенні такого клопотання було відмовлено. Постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій стороною захисту було оскаржено до слідчого судді. Та під час оскарження слідчий пропонував ОСОБА_3 провести за його участі слідчий експеримент. Останній від проведення слідчої дії відмовився і єдиною підставою для відмови ОСОБА_3 від проведення слідчого експерименту було незабезпечення слідчим умов його проведення, які відповідають дійсним обставинам скоєння ДТП (а.с. 34 - т.2). Нажаль, і слідчий суддя, розглядаючи скаргу сторони захисту на відмову у проведенні слідчих дій, визнав доводи захисту необґрунтованими та вважав правомірною відмову слідчого від проведення слідчого експерименту за участю обох водіїв та не вбачав необхідності проведення слідчих експериментів в умовах, що відповідали б дійсним обставинам скоєння ДТП .

Суд вважає, що вказані обставини свідчать про порушення на стадії досудового розслідування принципів змагальності сторін (ст. 22 КПК України) та права на захист і має наслідки у виді: неповноти з»ясування обставин кримінального провадження та упередженості під час здійснення досудового розслідування.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що одним із чинників, що підвищують результативність слідчого експерименту, є своєчасність його проведення, оскільки невиправдані зволікання можуть призвести до того, що у суб'єкта, який бере участь у слідчій дії можуть зникнути з пам»яті деталі, що мають значення для кримінального провадження та допомагають реконструювати обстановку чи обставини розслідуваної події, або не зворотно зміниться місце проведення слідчого експерименту.

Особливо у тих випадках, коли перевіряються обставини, що пов'язані з видимістю, оглядовістю, обстановкою місцевості, яка швидко змінюється слідчий експеримент слід проводити у системі першочергових слідчих дій.

В даному кримінальному провадженні сторона захисту вже на стадії досудового розслідування ставила під сумнів, а в судовому засіданні наголошувала на сумнівності показів свідка ОСОБА_7 про те, що він не міг бачити та чути пожежний автомобіль за для виконання вимог п.3.2 Правил дорожнього руху щодо зобов»язання надати дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд пожежного автомобіля, на якому був увімкнений проблисковий маячок та спеціальний звуковий сигнал.

Але, як вбачається з Реєстру матеріалів досудового розслідування, відомості про дорожньо-транспортну пригоду, що відбулась 21.12.2016 року, було внесено до ЄРДР 22.12.2016 року та цього ж дня було розпочато досудове розслідування.

Проте, такі слідчі дії як слідчі експерименти зі свідками та потерпілою, слідчий провів через пів року - 22.05.2017 року, а зі свідком ОСОБА_10 вже після винесення слідчим суддею ухвали про зобов»язання слідчого здійснити таку слідчу дію з цим свідком - 14.09.2017 року.

Враховуючи такі обставини: звісно, що умови, при яких відбулось ДТП, та умови, в яких відбувалось проведення слідчого експерименту, значно відрізнялись.

Так, як вбачається з протоколу огляду місця події, ДТП відбулось взимку (21.12.2016 року), у світлий час доби, у день ДТП була похмура погода, без опадів, дорожнє покриття - асфальтобетон та його стан - вологий.

В той же час, усі три слідчі експерименти (за участю потерпілої ОСОБА_1, а також свідків - ОСОБА_7 та ОСОБА_11.) проведено в травні, у світлий час доби, при ясній погоді та температурі повітря + 150С, а слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_16 у вересні 2017 року, в ясних погодних умовах.

Але, слідчий так і не з»ясував як зміна обстановки місцевості (з зимових снігових наметів на їх відсутність у травні чи вересні або відсутність листви на деревах взимку на їх наявність в травні та вересні), а також погодні умови (похмурість погоди взимку та ясний день весною та у вересні) вплинули на видимість, оглядовість, обстановку місцевості і , як результат - на достовірність результатів експерименту.

До того ж слідчий експеримент за участі свідка ОСОБА_7, коли останній розповідав про те, що фактичною перешкодою, яка завадила йому побачити пожежний автомобіль, був автомобіля «ІФА», який повертав праворуч з вул.Прокофьєва на вул.Харківську, відбулось без залучення до проведення слідчої дії такого автомобіля «ІФА», без відповідної розстановки автомобілів на проїздній частині, а обмежилось лише вказівкою свідка на місце взаємного розміщення його автомобіля та автомобіля «ІФА» при наближенні до перехрестя.

З дослідженого в судовому засіданні відео з відеореєстратора вбачається, що дійсно, коли автомобіль «ЗІЛ 131 НА» їхав, виконуючи спецзавдання та подавав сигнали світловими і звуковими приладами, то привернув увагу і водія автомобіля «ІФА», який дійсно зупинився перед самим перехрестям з вул. Прокоф»єва на вул.Харківську при повороті праворуч для того, щоб надати перевагу у русі пожежному автомобілю «ЗІЛ 131 НА».

Але, під час здійснення досудового розслідування і, зокрема, проводячи слідчі експерименти слідчий не вживав заходів для відтворення під час такої слідчої дії обстановки та не залучав автомобіль «ІФА», щоб з»ясувати: чи обмежував цей автомобіль оглядовість як для водія автомобіля «Нива Шевроле», так і для водія автомобіля «ЗІЛ 131 НА».

Таким чином, під час досудового розслідування слідчий навіть не намагався реконструювати обстановку, що мала місце безпосередньо перед та під час ДТП, не забезпечив того, щоб умови проведення слідчих експериментів були подібними тим умовам, в яких відбувалось досліджувана подія ДТП, фактично провів допит учасників на місті, де відбулась ДТП, і суд розцінює недотримання таких умов як порушення вимог кримінального процесуального закону, що спричиняє втрату доказового значення одержаних від потерпілої ОСОБА_1, а також свідків ОСОБА_7, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 даних, оскільки такі дані є сумнівними, суперечливими, не достовірними, що носять виключно суб»єктивний характер.

Слід зазначити і про те, що проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_10 було ініційовано стороною захисту, проте, всупереч вимогам ч.6 ст.223 КПК України ані ОСОБА_3, ані його захисника слідчий не запрошував для участі у проведенні слідчої дії та за їх відсутності, а також за відсутності від них письмової відмови від участі - провів слідчу дію, чим порушив їх права (ставити запитання, висловлювати свої пропозиції, зауваження і заперечення) та, відповідно,- принцип змагальності та право на захист.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки слідчі експерименти за участю потерпілої ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_10 проведені з порушенням порядку, встановленого КПК України, то протоколи складені за результатами проведення таких слідчих дій (а.с. 22-32 - т.2) є недопустимими доказами. За таких обставин, суд не вправі посилатись на них при ухваленні рішення.

На підтвердження наявності в діянні ОСОБА_3 об»єктивної сторони складу кримінального правопорушення, предбаченого ч.1 ст.286 КК України, прокурор надав суду висновок експерта №19/119/91/230е від 20.09.2017 року, в якому зазначено про те, що в діях водія автомобіля «ЗІЛ 131 НА», з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам пункту 3.1 ПДР, які знаходяться в прямому причинному зв»язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, а в діях водія «Нива Шевроле» невідповідностей вимогам ПДР України, які б знаходились в прямому причинному зв»язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, не вбачається. І тільки у випадку, якщо б водій «Нива Шевроле» перевищив допустиму в населених пунктах швидкість руху, то в його б діях було порушення п.12.4 ПДР, але вони, на думку експерта, не знаходились би в прямому причинному зв»язку з ДТП. При цьому, на переконання експерта, водій автомобіля «ЗІЛ 131 НА» мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем «Нива Шевроле», в той час як «Нива Шевроле» такої технічної можливості не мав.

Сторона захисту з такими висновками експертизи не погодилась та надала висновок комплексної комісійної судової автотехнічної, фототехнічної експертизи та експертизи відео-,звукозапису №16877/18398/18399 від 31.10.2017 року, в якій, зокрема, також зазначено про те, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля ЗІЛ-131 ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності до вимог п.3.1 ПДР та у нього була технічна можливість уникнути зіткнення з автомобілем Нива-Шевроле, яка визначалась шляхом виконання ним вимог п.3.1 ПДР, для чого у нього не було перешкод технічного характеру. На переконання експертів, яких залучила сторона захисту, в даній дорожній ситуації дії водія автомобіля ЗІЛ-131 ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.3.1 ПДР та, з технічної точки зору, знаходились в причинному зв»язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

В той же час, згідно висновку комплексної експертизи в даній дорожній обстановці водій автомобіля Нива-Шевроле ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.3.2, 12.4, 12.9 (б) ПДР України та в даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення з автомобілем ЗІЛ-131 для водія автомобіля Нива-Шевроле ОСОБА_7 визначалась шляхом виконання ним вимог п.3.2 ПДР, для чого у нього не було перешкод технічного характеру. Але, як зазначили екперти, в даній дорожній ситуації дії водія автомобіля Нива-Шевроле ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.3.2 ПДР України та, з технічної точки зору, знаходились в причинному зв»язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, дії водія автомобіля Нива-Шевроле ОСОБА_7 також не відповідали вимогам п.п.12.4, 12.9 (б) ПДР України, але, з технічної точки зору, дані невідповідності не знаходились в причинному зв»язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Аналізуючи надані сторонами суду висновки експертиз, суд враховує положення ч.10 ст. 101 КПК України та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», відповідно до яких: при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не є обов'язковим, не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. При цьому, відповідно до ч.5 ст. 101 КПК України висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Слід зазначити, що дорожньо-транспортна пригода являє собою складне, багатогранне явище. Це різноманіття залежить від цілого комплексу факторів, що характеризуються з одного боку, дорожньою обстановкою, а з іншого боку - особистістю учасників руху.

Міру вини того чи іншого учасника ДТП визначають на підставі вирішення основного питання - чи мав водій технічну можливість уникнути пригоди. Інакше кажучи, потрібно вирішити питання, чи мав водій у момент виникнення небезпеки (перешкоди) для руху технічну можливість шляхом гальмування зупинити транспортний засіб.

Зазначене питання вирішують шляхом порівняння відстані, на якій знаходився транспортний засіб від місця зіткнення в момент відкриття взаємної видимості, зі шляхом, що необхідний для його зупинки.

Визначення моменту виникнення небезпеки для руху й часу прийняття водієм заходів щодо запобігання можливих наслідків часто є вирішальними факторами для встановлення винуватості або невинуватості водія.

Так, оцінюючи висновки, що надані сторонами суду, було встановлено, що в них містяться розбіжності у питанні наявності невідповідності вимогам ПДР у діях водія Нива-Шевроле ОСОБА_7 та його можливості запобігти зіткненню з автомобілем ЗІЛ-131.

З метою з»ясування причин розбіжностей у висновках експертів, судом за клопотанням прокурора одночасно допитувались експерти, що надавали висновки.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 підтвердив наданий ним висновок та зазначав, що експертні дослідження проведені ним на підставі вихідних даних, основні з яких містились у постанові слідчого про призначення експертизи. Крім того, він брав до уваги відомості, що містились на той час в матеріалах кримінального провадження, а саме: показах свідків, протоколах проведення слідчих експериментів за участю потерпілої і свідків, які були надані слідчим разом з постановою. Відео з реєстратора, як вже зазначалось вище, він не досліджував, оскільки не володіє спеціальними знаннями для цього.

Експерти ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 суду повідомили, що в основу висновку вони покладали в переважній більшості інформацію, що містилась на відеозаписі з відеореєстратора, а для автотехнічних досліджень - і відео, і матеріли, що надавав їм адвокат та про які вони зазначили у дослідницькій частині висновку.

Як вбачається з висновку експерта ОСОБА_15, що залучався стороною обвинувачення, механізм зближення автомобілів «Нива Шевроле» та «ЗІЛ» до місця зіткнення він не зміг встановити на підставі даних, що повідомлялись потерпілою і свідками під час проведення слідчих експериментів, оскільки, як зазначалось вище, такі покази і відомості були неповними та суперечливими.

В той же час, як повідомив допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_15, він під час проведення автотехнічної експертизи враховував наявні у постанові слідчого дані стосовно розташування місця зіткнення транспортних засобів, які слідували з наданих на дослідження показів кожного із учасників та свідків ДТП, оскільки згідно наданого йому висновку експерта ОСОБА_20, місце зіткнення автомобілів виявити експертним шляхом не вдалось за можливе.

Інших вихідних даних, як з»ясовано в судовому засіданні, слідчим експерту задано не було, тому експерт не може дати будь-яку оцінку іншим доказам.

Потім, як вбачається з висновку експерта ОСОБА_15, на підставі таких даних про місце зіткнення транспортних засобів, що грунтувались на уявному, суб»єктивному сприйнятті потерпілою ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_11, експерт визначає таку ж уявну відстань, на якій нібито знаходився автомобіль «Нива Шевроле» від вказаного потерпілою і свідком місця зіткнення в момент появи у його водія об»єктивної можливості виявити автомобіль «ЗІЛ 131 НА» та визначає показник такої відстані - 11 (12,3)м.

При цьому, вихідні дані про те, що об»єктивна можливість виявити автомобіль «ЗІЛ 131 НА» у водія автомобіля «Шевроле Нива» з»явилась на початку визду останнього на проїздну частину вул.Харківської, тобто, на початку перетину ним рівня краю проїздної частини даної вулиці, експерт ОСОБА_15 взяв з постанови слідчого. А допитаний в судовому засіданні слідчий ОСОБА_9. пояснив, що при визначенні такого моменту він спирався лише на свій досвід роботи на посаді слідчого і, на його думку, зазвичай небезпечна обстановка виникає в момент, коли водій автомобіля може виявити інший транспортний засіб на такій відстані, на якій вже не може зупинитися, щоб дати дорогу, а в даному випадку, як пояснював йому свідок ОСОБА_7, останній побачив пожежний автомобіль коли вже відбулось зіткнення.

Проте, на переконання суду, експерт не повинен був брати до уваги такі суб»єктивні міркування слідчого, а повинен грунтувати висновок тільки на підставі об»єктивних фактичних даних про дорожню обстановку, що склалась на місці ДТП.

В подальшому, як вбачається з мотивувальної частини висновку, експерт ОСОБА_15 визначає відстань, що була необхідна водію «Нива Шевроле» для приведення гальмівної системи свого автомобіля в дію, по формулі, в яку закладає, у тому числі: ситуаційний час реакції водія автомобіля «Нива Шевроле» - 0,8 с., а також - швидкість руху автомобіля «Нива Шевроле» - 55-60 км/год.

При цьому, такий показник швидкості руху, як зазначалось вже вище, не є об»єктивним, а грунтувався виключно на суб»єктивних відомостях, які надавали потерпіла ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_7, до показів яких суд відноситься критично, а слідчі експерименти за участю яких суд вже визнав недопустимими доказами.

Щодо ситуаційного часу реакції водія зрозумілим є те, що кожному конкретному водію для реагування на зміну дорожніх умов і появу перешкоди потрібно різний час. Тривалість часу реакції водія залежить від індивідуальних здібностей водія, його досвіду, знання психологічних особливостей поведінки учасників руху, можливості передбачити їх подальші дії, і від того, чи очікував водій небезпеку чи ні.

У судовій автотехнічній експертизі, як правило, застосовують диференційовані експериментально-розрахункові значення часу реакції водія. Також час реакції водія tр визначають у залежності від того чи очікує водій небезпеку. Якщо водій очікує небезпеку, час реакції знаходиться в межах 0.2...2 сек., якщо не очікує - 1,5...6 сек. У середньому tр приймають 1,5 сек. В даному випадку, чому експерт ОСОБА_15 час реакції водія «Нива Шевроле» визначив на рівні 0,8 с. не зрозуміло, пояснити у судовому засіданні: які методики чи державні стандарти він використовував під час проведення експертного дослідження, в судовому засіданні пояснити не міг.

При цьому, вихідні дані про те, що свідок ОСОБА_7 - водій «Нива Шевроле» не помітив пожежний автомобіль не є об»єктивними, оскільки, як вже неодноразово зазначалось свідок ОСОБА_7 є зацікавленим учасником кримінального провадження, так як за його участю відбулось ДТП, а слідством так і не були під час проведення досудового розслідування достовірно встановлено: чи дійсно водій ОСОБА_7 не бачив і не чув пожежний автомобіль, який чули і бачили інші учасники дорожнього руху, чи, будучи впевненим в тому, що йому горить зелений сигнал світлофору вважав, що має переважне право проїзду, а тому не надав дорогу автомобілю «ЗІЛ 131 НА».

Далі, як вбачається з мотивувальної частини експертного висновку, експерт ОСОБА_15 порівнює отримані на підставі суб»єктивних даних результати та приходить до висновку, що відстань віддалення автомобіля «Нива Шевроле» від місця зіткнення є меншою, ніж відстань, що потрібна останньому для приведення гальмівної системи свого транспортного засобу в дію і саме тому, на його переконання, водій автомобіля «Нива Шевроле» не мав технічної можливості запобігти зіткненню транспортних засобів.

Таким чином, враховуючи, що в основу проведених експертом ОСОБА_15 досліджень (про те, що в діях водія «Нива Шевроле» невідповідностей вимогам ПДР, які знаходяться в прямому причинному зв»язку з виникненням ДТП не вбачається та що останній не мав технічної можливості запобігти зіткненню з автомобілем «ЗІЛ 131 НА») покладено вихідні дані, що грунтуються виключно на суб»єктивному сприйнятті учасників та суб»єктивному визначенні слідчим моменту виникнення небезпеки, а частина досліджень грунтується на доказах, які визнані судом недопустимими, звертаючи увагу на те, що висновок експерта не містить посилань на методики, що використовувались під час дослідження, та в судовому засіданні експерт вказати такі методики так і не зміг, суд не може брати до уваги такий висновок автотехнічної експертизи №19/119/91/230е від 20.09.2017 року, оскільки він ґрунтується на недостовірних вихідних даних та недопустимих доказах.

Крім того, суд вважає, що в даному випадку висновки як експерта ОСОБА_15, так і експертів, що проводили комплексну експертизу, про те, що дії ОСОБА_3 не відповідають вимогам п.3.1 ПДР та знаходяться в прямому причинному зв»язку з виникненням ДТП та що він міг уникнути зіткнення не можуть бути взяті до уваги як достовірні та беззаперечні, оскільки, як вже зазначалось вище, вихідні дані, які були надані для експертних досліджень не були достатніми і не відображали точної дорожньої обстановки, не мали об»єктивних даних про механізм ДТП та не встановлювали обставин щодо наявності чи відсутності обмежень оглядовості для водіїв, а також - черговість порушень які вчинили обвинувачений ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_7; не надавали відповіді на питання: хто з них створив небезпечну дорожню обстановку, аварійну ситуацію; тобто не встановлено ступеню участі кожного з них у дорожній пригоді.

А за таких обставин, при оцінці таких висновків експертів, як доказів, суд повинен застосовувати критерій доведення «поза розумним сумнівом», про який неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Федорченко та Лозенко проти України» 20 вересня 2012 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року), вказуючи, що така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту і, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (Case of John Murray v. United Kingdom, Заява 41/1994/488/570, рішення від 25 січня 1996 року).

Крім того, у справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді дотримувались принципу презумпції невинуватості і не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; а обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, передбачає, зокрема, наслідки у виді спричинення потерпілому певного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Як зазначалось вище, потерпіла ОСОБА_1 в судовому засіданні повідомила про те, що в результаті вказаної ДТП вона отримала тілесні ушкодження.

В обвинувальному акті, сторона обвинувачення, пославшись на висновок судово - медичної експертизи №592 від 15.06.2017 зазначила, що усі тілесні ушкодження ОСОБА_1 у вигляді: «Закритої травми грудної клітки. Закритого перелому 5,6,7,8-го ребер справа. Забою правої легені. Закритої черепно-мозкової травми. Струсу головного мозку. Множинних саден обличчя. Рваної рани правої повіки. Забою правого плечового пояса», експертом було кваліфіковано як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

В той же час, як вбачається з наданого суду висновку експерта № 592 від 15.06.2017 року тілесні ушкодження, які отримала ОСОБА_1 в ділянці правої половини грудної клітини експертом визначено як середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ушкодження голови та обличчя, а також садна правого плечового суглобу - як легкі тілесні ушкодження. (а.с. 35-36 - т.2).

Тобто, обставини обвинувального акту не відповідають обставинам, які були встановлені експертом під час проведення судово-медичної експертизи. Суд же позбавлений можливості самостійно змінювати обвинувачення, оскільки це не передбачене чинним КПК України та призведе до порушення права обвинуваченого на захист.

Крім того, дослідивши вказаний висновок експерта, суд вважає, що такий доказ не можна визнати допустимим з огляду на такі обставини.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.4. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України N 6 від 17.01.1995 року «Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів... При проведенні судово-медичної експертизи експерт повинен використовувати оригінали медичних документів. У виняткових випадках дозволяється використання копій і виписок, за умови відображення в останніх вичерпних відомостей про ушкодження та їх клінічний перебіг. Ці документи мають бути засвідчені підписом лікаря і печаткою лікувального закладу.»

Як зазначив допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_21., постанова слідчого про проведення експертизи надійшла йому у травні 2017 року, тобто, тоді, коли у потерпілої ОСОБА_1 вже не було тих тілесних ушкоджень, які вона отримала в результаті ДТП. За таких обставин, необхідності медичного обстеження потерпілої під час проведення експертизи у нього не було. Слідчий ОСОБА_9. пояснив затримку у винесенні постанови про проведення експертизи лише своїм навантаженням.

Таке зволікання з проведенням слідчих дій, а також невиконання слідчим завдання кримінального провадження щодо забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування призвело до того, що експерт всупереч вимогам Наказу МОЗ України N 6 від 17.01.1995 року вимушений був провести медичну експертизу без медичного дослідження потерпілої.

При цьому, експертизу було проведено на підставі наданої слідчим ксерокопії історії хвороби потерпілої. Згідно Реєстру матеріалів досудового розслідування та як пояснив суду слідчий в судовому засіданні, який здійснював досудове розслідування, ксерокопія історії хвороби потерпілої була витребувана ним з лікарні в порядку ст.93 КПК України.

Заходів щодо отримання оригіналів медичної документації слідчий не вживав.

Також суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до п.6 ч. 1 ст. 102 КПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка.

Натомість висновок експерта № 592 від 15.06.2017 року не містить вказівку на методи, застосовані при дослідженні, щонайменше посилання на відповідні положення "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року N 6.

Вищевказані обставини свідчать про недопустимість як доказу складеного експертом на підставі копій медичних документів висновку № 592 від 15.06.2017 року .

Будь-яких інших належних і допустимих доказів на підтвердження об»єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень суду надано не було.

Таким чином суд, оцінивши досліджені по справі докази з точки зору їх допустимості, належності, достовірності і достатності, прийшов до переконання, що зібрані стороною обвинувачення по справі докази не підтверджують висунутого стовно ОСОБА_3 обвинувачення, не доводять наявність в діях ОСОБА_3 об»єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, сторона обвинувачення не довела винуватість особи поза розумним сумнівом, та такі сумніви щодо доведеності обвинувачення усунути неможливо, а тому суд тлумачить їх на користь обвинуваченого.

Згідно п.3 ч. 1ст. 373 КПК України у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення - ухвалюється виправдувальний вирок.

Цивільні позови: прокурора в інтересах держави в особі Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої, а також - ОСОБА_1, ОСОБА_7 до ПрАТ Страхової компанії «УНІКА» та УДСНС в Сумській області, третя особа: ОСОБА_3, про стягнення матеріальної шкоди, завданої здоров»ю та майну потерпілих, суд, на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України, вважає за необхідне залишити без розгляду, роз»яснивши, що залишення заявленого в кримінальному провадженні позову без розгляду не перешкоджає зверненню до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

Процесуальні витрати на залучення експертів для проведення експертиз у розмірі 6957,90 грн. віднести на рахунок держави (а.с. 42,43,48,56,67 - т.2).

Відповідно до ст.100 КПК України необхідно вирішити долю речових доказів.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, виправдати у зв»язку з не доведенням стороною обвинувачення, що в його діяннях є склад кримінального правопорушення.

Процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 6957,90 грн. віднести на рахунок держави.

Речові докази: оптичний носій (компакт диск DVD-RW ємкістю 4,7 Гб) з відеозаписом (а.с. 243 - т.1) - залишити зберігатись в матеріалах судової справи №591/6583/17 (провадження№ 1-кп/591/202/18).

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої - залишити без розгляду.

Цивільний позов ОСОБА_1, ОСОБА_7 до ПрАТ Страхової компанії «УНІКА» та УДСНС в Сумській області, третя особа: ОСОБА_3, про стягнення матеріальної шкоди - залишити без розгляду.

Вирок суду може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Сумської області через Зарічний райсуд м.Суми. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано, а у разі подання апеляційної скарги - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Клімашевська І.В.