Постанова № 76221044, 30.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 рокуЛьвів№876/4312/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Улицького В.З.,

при секретарі судового засідання: Герман О.В.

з участю позивача ОСОБА_1, представників позивача ОСОБА_2, відповідача

Олексюка Р.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року у справі №819/376/18, винесене головуючим суддею Мірінович У.А. проголошене о 15.13 год. у м. Тернополі, повний текст складений 14.05.2018 р., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №70337-13 від 19.12.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень є власником нерухомого майна, а саме комплексу будівель і споруд, загальною площею 6747,3 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 4,01 га. на території Чернелово - Руської сільської ради по АДРЕСА_1. Враховуючи те, що позивач є власником зазначеного нерухомого майна, відповідач 19.12.2017 прийняв податкове повідомлення - рішення форми «Ф» №70337-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в розмірі 92977,79 грн. за податковий період 2016 р.

Прийняте відповідачем оскаржене податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки зазначене нерухоме майно, яке належить позивачу, необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні підпункту «є» пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на нього не повинен нараховуватись та сплачуватись.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року позов задоволено в повному обсязі. Податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області №70337-13 від 19.12.17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за 2016 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в загальній сумі 92 977 грн. 79 коп., визнано протиправним та скасовано. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області судові витрати у розмірі сплаченого судового збору на суму 929 гривень 78 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом неповно та неправильно встановлені обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до винесення незаконного рішення. Зокрема апелянт посилається на те, що оскаржені податкові повідомлення - рішення застосовані до позивача правомірно та в межах норм чинного законодавства, оскільки з урахуванням підпункту «є» п.п.266.2.2 пункту 266.2 ст.266 Податкового кодексу України позивач є власником нежитлового приміщення, що не належить до об'єктів промисловості, а податковим органом правильно віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якового зводиться до того, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам ст. 246 КАС України, оскільки прийняте судом відповідно до норм права, які вірно застосував суд, вказавши мотиви їх застосування та за правильного встановлення обставин, які випливали із спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких ці обставини встановлені. Суд першої інстанції прийшов до вірного переконання, що оскаржене податкове - рішення винесене не у строк, що встановлений законодавством, а саме пп.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, а саме до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Крім цього, за даними Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, належні позивачу будівлі віднесено до будівель промисловості, тому відповідно у розумінні підпункту «є» п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України вони не можуть виступати об'єктом оподаткування. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Позивач та його представник в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує наступне. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 17.11.2005.

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, позивач є власником нерухомого майна, а саме будівель і споруд Великобірківського заводу продтоварів, загальною площею 6747,3 кв.м., комплекс будівель і споруд розташований на земельній ділянці площею 4,01 га. на території Чернелово - Руської сільської ради по АДРЕСА_1.

19.12.2017 відповідач згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України прийняв податкове повідомлення - рішення форми «Ф» №70337-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості в розмірі 92977,79 грн. за податковий період 2016 р.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що належний позивачу комплекс будівель і споруд, як будівлі промисловості не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту «є» пункту 266.2. статті 266 ПК України, а тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на них не повинен нараховуватись та сплачуватись.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

Рішенням третьої сесії сьомого скликання Чернелово - Руської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 29.01.2016 № 35 «Про встановлення ставок податок», серед інших, встановлено ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту 1.3 пункту 1 якого затверджено ставку податку для нежитлової нерухомості на 2016 рік, яка перебуває у власності фізичних осіб - підприємців в розмірі 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року за 1 кв.м. бази оподаткування.

Як слідує з матеріалів справи, позивач є власником нерухомого майна, а саме комплексу будівель і споруд Великобірківського заводу продтоварів, загальною площею 6747,3 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 4,01 га. на території Чернелово - Руської сільської ради по АДРЕСА_1.

Підпунктом «є» пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Водночас, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до зазначеного Державного класифікатора, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро - фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2 Податкового кодексу України при визначені будівель промисловості в розрізі об'єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі К/9901/1438/17 822/2624/16.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що відповідно до договору купівлі - продажу, нотаріально посвідченого 31.07.2013, позивач придбав об'єкт нерухомого майна - комплекс будівель і споруд Великобірківського заводу продтоварів, який розташований на земельній ділянці площею 4,01 га. на території Чернелово - Руської сільської ради по АДРЕСА_1. Зазначений об'єкт нерухомого майна складався з 23 одиниць загальною площею 6747,3 кв.м. і належав до цього Тернопільській обспоживспілці (будівлі і споруди Великобірківського заводу продтоварів).

Крім цього, земельна ділянка на якій знаходиться зазначений об'єкт нерухомого майна відноситься до земель для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Зазначені обставини підтверджуються договором купівлі - продажу від 31.07.2013 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень з якого слідує, що до складу об'єкта нерухомого майна (комплекс будівель і споруд Великобірківського заводу продтоварів, загальною площею 6747,3 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 4,01 га. на території Чернелово - Руської сільської ради по АДРЕСА_1) входять згідно опису: адмінбудинок, присвоєння літери «А»; насосна, присвоєння літери «Б»; магазин, присвоєння літери «В»; майстерня, присвоєння літери «Г»; кузня, присвоєння літери «Д»; соковий цех, присвоєння літери «Є»; кондитерський цех, присвоєння літери «Ж»; очисні споруди, присвоєння літери «З»; підстанція, присвоєння літери «И»; очисна яма, присвоєння літери «Й»; котельня, присвоєння літери «К»; конюшня, присвоєння літери «Л»; столярний цех, присвоєння літери «М»; свердловина, присвоєння літери «Н»; склади, присвоєння літери «О»; склад, присвоєння літери «П»; склад, присвоєння літери «Р»; склад, присвоєння літери «С»; прохідна, присвоєння літери «Т»; винний цех, присвоєння літери «Е»; водонапірна башня, присвоєння літери «Ф»; огорожа, присвоєння номера « 1-7»; відмостка, присвоєння літери «І».

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що основу зазначеного об'єкта нерухомого майна становлять виробничі приміщення (майстерня, кузня, цехи, склади тощо).

Водночас, основними видами діяльності позивача, зокрема є: код КВЕД 10.61 виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; код КВЕД 10.71 виробництво хліба та хлібобулочних виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; код КВЕД 23.19 виробництво й оброблення інших скляних виробів, у тому числі технічних; код КВЕД 32.50 виробництво медичних і стоматологічних інструментів і матеріалів, про що свідчить витяг з ЄДР та витяг з реєстру платників єдиного податку.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції вірно встановив, що належне позивачу нерухоме майно - комплекс будівель і споруд, необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні підпункту «є» пункту 266.2. статті 266 ПК України, а тому зазначений комплекс будівель і споруд підпадає під визначення «будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств» та відповідно належний позивачу комплекс будівель і споруд, як будівлі промисловості не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту «є» пункту 266.2. статті 266 ПК України, а тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на них не повинен нараховуватись та сплачуватись.

Крім цього, судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідач оскаржене податкове повідомлення - рішення прийняв 19.12.2017, тобто не дотримав вимоги підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 ПК України, оскільки оскаржене податкове повідомлення - рішення не було надіслано (вручено) позивачу до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач безпідставно відніс належний позивачу зазначений комплекс будівель і споруд, як до об'єктів житлової нерухомості, внаслідок чого протиправно застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на перше січня звітного (податкового року) за 1 кв.м. бази оподаткування відповідно до статті 266 ПК України, а тому оскаржене податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року у справі №819/376/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді В. С. Затолочний В. З. Улицький Повний текст постанови складено 04.09.2018р.