Постанова № 76220913, 29.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 711/9782/17 Суддя (судді) першої інстанції: Казидуб Олена Григорівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

позивача: ОСОБА_3

розглянувши в режимі відеоконференції матеріали апеляційної скарги Головного управління Національної поліції України в Черкаській області на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 25 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі по тексту - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Черкаській області (далі - Відповідач, ГУ НП України в Черкаській області) в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у виплаті одноразової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності та зобов'язати відповідача затвердити (погодити) і прийняти висновок щодо такої виплати.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 25 січня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши позивача, що прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 проходив службу в поліції України.

Згідно наказу №156 о/с від 16.09.2016 року старшого сержанта поліції ОСОБА_3 - помічника чергового Золотоніського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області звільнено зі служби за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу) ЗУ «Про Національну поліцію», з вислугою років на день звільнення 23 роки 08 місяців 03 дні. Підстава його рапорт, свідоцтво про хворобу від 06.09.2016 року №302.

Згідно свідоцтва про хворобу № 305 від 06.09.2016 року, виданого військо - лікарняною комісією Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Черкаській області» за розпорядженням заступника начальника УКЗ ГУ НП в Черкаській області здійснено медичний огляд позивача.

В результаті встановлено наявність ряду захворювань, наряду з іншим залишкові явища перенесеної ЧМТ (2004 р. струс головного мозку) у вигляді неврологічної мікросимптоматики; помірної зовнішньої гідроцефалії (за даними МРТ від 19.03.2016); легкого вегето - вестибюлярного синдрома. ТРАВМА, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків, акт Ії-І №12 від 38.IV.2016p.), захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Згідно акту про нещасний випадок (поранення) форми Н-1 від 28.04.2016 року зроблено висновок, що нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю.

07.03.2017 року Черкаською обласною МСЕК №2 зроблено первинний огляд позивача та встановлено група інвалідності II (друга) з 07.03.2017 року, причина інвалідності - Травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків, встановлена на термін - безстроково. Даний факт підтверджується відповідно довідками обласної Черкаської МСЕК №2 від 07.03.2017 року серії 12 ААА №022974 та № 538673.

Згідно висновку від 05.05.2004 року за матеріалами службового розслідування відносно ОСОБА_3 встановлено, що травма у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку отримана інспектором ДПС ДАІ Золотоніського ОР ДПС ДАІ прапорщиком міліції ним під час проходження служби, при виконанні службових обов'язків.

Відповідно до акту від 28.04.2016 року розслідування нещасного випадку (аварії), що стався 27.04.2004 року близько 21 год. 40 хв. З ним, прапорщиком міліції, інспектором Золотоніської окремої роти ДПС УДАІ УМВС України в Черкаській області нещасний випадок, який трапився, підпадає під дію п.3.11 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 р. №1346, тому комісія визнає, що нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю, а саме унаслідок безпосереднього впливу порушника. На такий випадок складається акт по формі Н-1.

Згідно акту про нещасний випадок (поранення) форми Н-1 від 28.04.2016 року зроблено висновок, що нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю.

29 березня 2017 року позивач звернувся з письмовою заявою до ГУ НП України в Черкаській області про отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням під час проходження служби в органах міліції/поліції МВС України травми.

Листом ГУ НП України в Черкаській області за вих. №29Г-44 від 04 квітня 2017, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги в результаті визначення інвалідності внаслідок травми, немає.

Позивач, вважаючи зазначену відмову незаконною звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що керівник НП, який безпосередньо затверджує висновок про призначення одноразової грошової допомоги та приймає рішення про її виплату і відповідає за правильність призначення сум одноразової грошової допомоги, згідно з чинним законодавством, зобов'язаний прийняти рішення у відповідності із вимогами закону і має право відмовити у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги виключно з підстав, передбачених ст.101 Закону №580-VIII.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Правові засади соціального захисту поліцейських визначені нормами Закону України «Про Національну поліцію» (далі по тексту - Закон №580-VIII).

Статтями 97, 99, 100 Закону №580-VIII передбачені підстави, розміри та засади призначення та виплати одноразової грошової допомоги (далі ОГД) в разі визначення втрати працездатності поліцейського.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 97 Закону № 580-VIII, (в редакції із змінами згідно Закону України від 08.06.2017р. №2097-VIII), поліцейський має право на отримання ОГД у разі визначення йому інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

За змістом ч.1 ст.97 Закону №580-VIII одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Порядок та умови виплати ОГД в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч.2 ст.97 Закону №580-VIII).

Питання щодо визначення механізму оформлення і виплати ОГД у разі втрати поліцейським працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ врегульований Порядком №4.

Визначаючи зміст Порядку №4 суд виходить з його редакції, яка була чинної на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на серпень 2017р..

Умови виплати одноразової грошової допомоги визначені розділом ІІ Порядку №4. Відповідно до п.2 цього розділу ОГД у разі втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України «Про Національну поліцію», особам, які мають право на її отримання, відповідно до цього Закону.

Підстави, за яких призначення і виплата ОГД не здійснюються передбачені ст.101 Закону №580-VIII, яка містить вичерпний перелік таких підстав.

Системний аналіз змісту Порядку № 4 в контексті положень ст.101 Закону №580-VIII та ст.19 Конституції України свідчить, що підставою для прийняття керівником Національної поліції (міжрегіональних та територіальних органів поліції) рішення про відмову у затвердженні висновку для призначення і виплати ОГД є лише наявність підстав, передбачених ст.101 Закону №580-VIII, які підлягають встановленню внаслідок проведення перевірки у відповідності до вимог розділу ІІІ Порядку №4.

Таким чином, відсутність погодження висновку одного з підрозділів сама по собі не є належною і достатньою підставою для відмови у затвердженні висновку про призначення ОГД керівником Національної поліції.

Відповідно до п.1 розділу ІІІ Порядку №4 служба державного нагляду за охороною праці (далі - СДНОП) органів Національної поліції визначає обставини настання події та відповідає за правильність кваліфікації нещасних випадків, які призвели до втрати працездатності, згідно з чинним законодавством, а фінансові підрозділи відповідають за правильність обчислення та перерахування до установ банку ОГД згідно з реквізитами, зазначеними в заяві (рапорті) особою, яка має право на цю виплату, згідно з чинним законодавством. Аналіз положень даної норми свідчить, що кожний окремий підрозділ органу Національної поліції відповідає за окремний напрямок погодження висновку про призначення ОГД в межах своєї компетенції.

Компетенцію СДНОП необхідно розглядати в системному взаємозв'язку з положеннями Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002р. №1346 (далі Порядок №1346).

Відповідно до п.3.29 Порядку № 1346 контроль за своєчасним і об'єктивним розслідуванням нещасних випадків (у тому числі поранень), їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення їх причин здійснюють служби державного нагляду за охороною праці системи МВС України відповідно до їх компетенції та повноважень. Ці служби мають право вимагати від керівника складання актів розслідування нещасних випадків Н-5* та актів Н-1* (НТ*), їх скасування та перегляд, якщо встановлено, що допущено порушення вимог цього Порядку чи інших нормативно-правових актів про охорону праці, або висновок комісії з розслідування нещасного випадку не відповідає обставинам події.

Посадова особа служби державного нагляду за охороною праці має право у разі необхідності (зокрема, незгода з висновками розслідування обставин та причин нещасного випадку) вимагати проведення розслідування нещасного випадку і видавати обов'язкові для виконання керівником приписи за встановленою формою Н-9* щодо необхідності складання акта за формою Н-1* та взяття нещасного випадку на облік.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що підставою для відмови СДНОП ГУ НП в Черкаській області висновку про виплату позивачу ОГД стали виявлені спеціалістом з державного нагляду за охороною праці УЛМТЗ ГУ НП в Черкаській області неточності в описанні обставин нещасного випадку з позивачем, що мав місце 27.04.2004, викладені в акті №1 від 28.04.2016 за формою Н-1 із іншими документами, наявними в матеріалах розслідування нещасного випадку.

Проте, зазначені неточності не спростовують суті акту форми Н-1 та підтверджених ним юридичних фактів (травмування, причинний зв'язок з виконанням службових обов'язків та інше). У разі незгоди із висновками такого акту він може бути предметом перегляду в порядку, передбаченому п.3.29, 3.30 Порядку №1346.

Отже до скасування такого акту або складання іншого за наслідками повторного розслідування нещасного випадку твердження відповідача про недійсність юридичних фактів, встановлених актом №2 від 09.06.2016 за формою Н-1, є неправомірними.

Керівник Національної поліції, який безпосередньо затверджує висновок про призначення ОГД та приймає рішення про її виплату і відповідає за правильність призначення сум ОГД, згідно з чинним законодавством, зобов'язаний прийняти рішення у відповідності із вимогами закону і має право відмовити у призначенні та виплаті ОГД виключно з підстав, передбачених ст.101 Закону №580-VIII.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що відповідач мав прийняти відповідне рішення, яким призначити ОСОБА_3 виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок травми отриманої під час проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до ст.97, 99 Закону №580-VIII.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч.2 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Черкаській області - залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк