Постанова № 76220663, 29.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/2319/17 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі: Кривді В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області) у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у державній реєстрації земельних ділянок площею 0,25 га, 0,6499 га, 0,2686 га, 0,4 га, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 та зобов'язати здійснити державну реєстрацію вказаних вище земельних ділянок, оскільки відмова структурного підрозділу відповідача у реєстрації земельних ділянок прийнята з порушенням вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, змінити мотивувальну частину рішення щодо правової оцінки обґрунтованості відмови відповідача у реєстрації земельних ділянок (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.10.2017 ОСОБА_3 надіслав поштою до Відділу у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 4 заяви про державну реєстрацію земельних ділянок за формою згідно з додатком 22 до Порядку, оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельних ділянок та електронний документ.

Листом № К-184/0-0.22-175/132-17 від 19.10.2017 Відділ у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області відмовив ОСОБА_3 у реєстрації земельних ділянок із посиланням на те, що причини відмови надано у листі від 18.09.2017.

В свою чергу, вказаним листом № К-142/0-0.22-147/132-17 від 18.09.2017 позивачу відмовлено в реєстрації земельних ділянок згідно п.6 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є невідповідність поданих документів вимогам законодавства. Крім того, у листі роз'яснюється, що в порушення п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» в технічній документації відсутні правовстановлюючі документи на будинок, що унеможливлює реєстрацію земельної ділянки. Також зазначено, що відповідно до п.2 ст.79-1 Земельного кодексу України для реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі позивачу необхідно надати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за результатом розгляду поданих позивачем чотирьох заяв про державну реєстрацію земельних ділянок Державний кадастровий реєстратор повинен був здійснити державну реєстрацію чотирьох земельних ділянок (внести відомості до Державного земельного кадастру) або прийняти чотири рішення про відмову у державній реєстрації земельних ділянок (відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру) за формою згідно з додатком 14 до Порядку. Замість того відповідач протиправно відмовив позивачу у державній реєстрації чотирьох земельних ділянок одним листом Відділу у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 19.10.2017 за підписом виконуючого обов'язки начальника відділу, чим порушив п.73 Порядку.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-111 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Земельні відносини - це відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ст.2 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; тощо.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, в той же час ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

При цьому ст. 122 Земельного кодексу України розмежовано повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Відповідно, повноваження, передбачені ст.122 Земельного кодексу України, покладені на Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області згідно Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308.

З аналізу наведених норм вбачається, що право на землю має конституційну основу, адже ст.14 Основного закону визначає, що право власності на землю гарантується.

У відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Правовими положеннями ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із ч.3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельним кодексом України, а саме: ст. 118 та 123, визначені вичерпні підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Отже, Земельний кодекс України чітко визначає орган та порядок надання земельних ділянок (державної або комунальної власності) в оренду чи у власність.

Рішенням Григорівської сільської ради від 25.02.1997 № 03-02/7 «Про приватизацію земельних ділянок», прийнятим відповідно до чинного на той час Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 «Про приватизацію земельних ділянок», ОСОБА_3 надано дозвіл на приватизацію земельних ділянок по АДРЕСА_2 (а.с.16).

Рішенням 15-ї сесії Григорівської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області сьомого скликання від 02.03.2017 ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 1,6000 га, в тому числі, - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,2500 га за адресою АДРЕСА_3 та для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,3500 га, в тому числі: орієнтовною площею 0,6500 га, за адресою с. Григорівка, АДРЕСА_2,11, орієнтовною площею 0,3000 га за адресою АДРЕСА_4, орієнтовною площею 0,4000 га за адресою с. Григорівка АДРЕСА_2 для передачі у приватну власність. Також зобов'язано позивача після виготовлення технічної документації та встановлення кадастрових номерів земельних ділянок подати її на затвердження сесії сільської ради (а.с.15).

На підставі даного рішення, ОСОБА_3 було укладено договір з ФОП ОСОБА_7 на виконання робіт із складання документації із землеустрою. Останньою було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі у відповідності до вимог ст.55 Закону України від 22.05.2003 №858-IV «Про землеустрій».

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у вересні 2017 року з метою державної реєстрації земельних ділянок позивач звернувся з оригіналом документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі та електронним документом до структурного підрозділу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області - Відділу у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Листом № К-142/0-0.22-147/132-17 від 18.09.2017 Відділ у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області відмовив ОСОБА_3, у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, оскільки є невідповідність поданих документів вимогам законодавства.

Крім того, у листі роз'яснено, що в порушення п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» в технічній документації відсутні правовстановлюючі документи на будинок, що унеможливлює реєстрацію земельної ділянки. Також зазначено, що відповідно до п.2 ст.79-1 Земельного кодексу України для реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі позивачу необхідно надати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.36).

Не погоджуючись з даною відповіддю, 05.10.2017 у відповідності до вимог ч.4 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п.110 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок) позивач надіслав поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення до Відділу у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області заяви про державну реєстрацію земельних ділянок за формою згідно з додатком 22 до Порядку, оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельних ділянок та електронний документ.

Листом Відділу у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 19.10.2017 за підписом в.о. начальника відділу позивачу було відмовлено у реєстрації земельних ділянок із посиланням на те, що причини відмови надано у попередньому листі від 18.09.2017. Також заявнику повернуто технічну документацію (а.с.37).

Проте, дії Відділу у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в частині відмови позивачу в державній реєстрації земельних ділянок без прийняття рішення Державного кадастрового реєстратора про відмову в державній реєстрації земельних ділянок, є порушенням вимог чинного законодавства, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 8 цієї статті встановлено, що державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Згідно з ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено порядок державної реєстрації земельної ділянки. Зокрема, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч.2 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, в тому числі, особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (ч.3 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

- заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин;

- оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;

- документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви:

- перевіряє відповідність документів вимогам законодавства;

- за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Так, ч.6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:

- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

- подання заявником документів, передбачених ч.4 цієї статті, не в повному обсязі;

- невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

- знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Тобто, зазначена правова норма містить вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки.

Вищевказані норми узгоджуються із пунктами 107-111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що за результатом розгляду поданих ОСОБА_3 4 заяв про державну реєстрацію земельних ділянок Державний кадастровий реєстратор Відділу у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області був зобов'язаний прийняти відповідне мотивоване рішення, з урахуванням висновків викладених в рішеннях судів першої та апеляційної інстанції.

Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію земельних ділянок, з приводу реєстрації яких вирішується судовий спір, оскільки відмова структурного підрозділу відповідача у реєстрації земельних ділянок прийнята з порушенням вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч.2 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.

Отже, адміністративним законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.

При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, а тому вимоги позивача викладені в апеляційній скарзі щодо зміни мотивувальної частини рішення, а саме: правової оцінки обґрунтованості відмови відповідача у реєстрації земельних ділянок, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Крім того, є безпідставними та не обґрунтованими вимоги скаржника викладені в апеляційній скарзі щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_3 з вимогами зареєструвати земельні ділянки до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, який є відповідачем у справі, не звертався.

В даному випадку, ані Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ані Відділ у Бахмацькому районі Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, рішення суду першої інстанції не оскаржували та з апеляційними скаргами не зверталися.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в іншій частині позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк