Рішення № 76220300, 04.09.2018, Київський районний суд м. Одеси

____________________ Справа № 520/422/18

Провадження № 2/520/3576/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Єгоровій Н.Ю.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_3, ОСОБА_4,

яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1,

до Київського ВП в місті ОСОБА_1 управління Національної поліції

в Одеській області, ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області,

ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2018 року до Київського районного суду міста ОСОБА_1 надійшла позовна ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Київського ВП в місті ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області, ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області, ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування моральної шкоди, яку під час розгляду справи позивачі по справі уточнювали та згідно з останньою редакцією позову просять суд стягнути з рахунків головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди – 5000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що 15 грудня 2017 року за вх. №3244 до Київського ВП у місті ОСОБА_1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 подано до Київського ВП у місті ОСОБА_1 ГУНП в Одеській області заяву про скоєне у відношенні нього та членів його сім’ї кримінальне правопорушення, яким останнім завдано шкоди в особливо великому розмірі, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 190 КК України - тяжкий злочин. В заяві про кримінальне правопорушення наведені факти, обґрунтування, а також додані копії документів, як докази скоєного кримінального правопорушення.

Подану заяву про скоєне кримінальне правопорушення, у встановлений строк не було внесено до ЄРДР, що стало приводом для звернення до Київського районного суду міста ОСОБА_1 зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті ОСОБА_1 ГУНП в Одеській області.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси Тонконоженко М.М. по справі № 520/15584/17 провадження № 1-кс/520/3223/17 від 21.12.2017 року скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті ОСОБА_1 ГУНП в Одеській області задоволено та зобов'язано посадових осіб Київського ВП у місті ОСОБА_1 ГУНП в Одеській області внести до ЄРДР відповідні відомості, викладені в заяві ОСОБА_3 від 15.12.2017 року за вх.№У-3244.

Права позивачів від скоєного кримінального правопорушення не захищені та не поновлені, особи скоївши кримінальне правопорушення до відповідальності не притягнути, що ніяк не розуміється з поняттям законодавця закріпленим в ст. 2 КПК України, згідно з якою завданням кримінального провадження є захист особи від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування. Не виконання відповідачами вимог чинного законодавства, спричиняють позивачам значну шкоду, що стало причиною для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16 січня 2018 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

26 січня 2018 року позивачі надали до суду уточнену позовну заяву до Київського ВП в місті ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області, ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області, ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування моральної шкоди.

12 лютого 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Державної казначейської служби України, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачами в якості відповідача заявлено Державну казначейська службу України в особі ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області до яких позивачами не заявлено жодної вимоги. Представник відповідача також зазначив, що Державна казначейська служба України та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області є окремими юридичними особами, які не уособлюють один одного та не несуть відповідальності за дії або бездіяльність чи рішення інших установ, підприємств або державних органів.

14 лютого 2018 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивачів ОСОБА_3, в якій останній просить суд відхилити відзив відповідача ГУДКСУ в Одеській області, як не обґрунтований та безпідставний.

11 квітня 2018 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позивачі у судове засідання 04.09.2018 року не з’явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, однак 09.08.2018 року до суду надійшла заява від позивача ОСОБА_3, який також є представником ОСОБА_4 та діє в інтересах ОСОБА_5, в якій ОСОБА_3 просить суд позовні вимоги задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області – ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представники відповідачів Київського ВП в місті ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області, ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області у судове засідання не з’явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у най даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 223 ЦПК України).

Судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності позивачеві та представників Київського ВП в місті ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області, ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області на підставі наявних в ній даних та доказів.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2017 за вх. № У-3244 до Київського ВП у місті ОСОБА_1 ГУНП в Одеській області, ОСОБА_6 подано заяву про скоєне у відношенні нього, ОСОБА_4 та членів її родини кримінальне правопорушення, яким останнім завдано шкоди в особливо великому розмірі, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 190 КК України - тяжкий злочин. В заяві про кримінальне правопорушення наведені факти, обґрунтування, а також додані копії документів як докази скоєного кримінального правопорушення.

Подану ОСОБА_3 заяву про скоєне кримінальне правопорушення, у встановлений строк не було внесено до ЄРДР, відомості про кримінальний злочин за заявою ОСОБА_3 не внесено до ЄРДР, що стало приводом для звернення до Київського районного суду міста ОСОБА_6 зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті ОСОБА_6 ГУНП в Одеській області.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси Тонконоженко М.М. по справі № 520/15584/17 провадження № 1-кс/520/3223/17 від 21.12.2017 року скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність посадових осіб Київського ВП у місті ОСОБА_6 ГУНП в Одеській області задоволено та зобов'язано посадових осіб Київського ВП у місті ОСОБА_6 ГУНП в Одеській області внести до ЄРДР відповідні відомості, викладені в заяві ОСОБА_3 від 15.12.2017 року вх.№У-3244.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України, права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Згідно зі ст. 28 КПК України, визначено поняття проведення досудового розслідування у розумні строки. Критеріями для визначення розумних строків кримінального провадження є: складність кримінального провадження; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим своїх повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2017 року, скарга позивача ОСОБА_3 була задоволена та визнано бездіяльність посадових осіб Київського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області , яка полягає у невнесенні останніми відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зобов’язано посадових осіб Київського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_3 від 15.12.2017 року за вх. У-3244.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди ними органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Оскільки, судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси визнавалась незаконною бездіяльність слідчих органів щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_3, то суд приходить до висновку, що відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що права ОСОБА_3 є порушеними і підлягають захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтями 16, 23, 1167 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в п. п. 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Проаналізувавши встановлені обставини по даній справі, що стосуються наявності порушених нормальних життєвих зв'язків позивача та враховуючи ті зусилля, які позивач ОСОБА_3 доклав для з'ясування питання розгляду слідчими органами його заяви про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, суд вважає доведеними обставини наявності душевних страждань, яких позивач ОСОБА_3 зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою працівників правоохоронних органів щодо нього, однак розмір моральної шкоди, визначений в позовній заяві, є завищеним, а тому вважає за можливе стягнути на користь позивача ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1500 гривень, що на думку суду відповідає вимогам розумності і справедливості.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що бездіяльністю посадових осіб СВ Київського ВП у м. Одесі, завдано моральної шкоди саме позивачу ОСОБА_3, а вимоги позивачів ОСОБА_4, діючої в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 суд визнає безпідставними, а тому не підлягаючими задоволенню, оскільки останніми не надано належних та допустимих доказів та не зазначено конкретних обставин справи і наслідків, що наступили для них внаслідок бездіяльності посадових осіб.

Щодо вимог до ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Відповідно до статті 43 БК України, при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Державна казначейська служба України та її територіальні органи здійснюють казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не уособлює Держаний бюджет України або державу.

Статтею 23 БК України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 23-1 статті 2 БК України, єдиний казначейський рахунок – рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Державній казначейській службі України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Таким чином, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області не уособлює Державний бюджет України чи Державну казначейську службу України, а є окремою юридичною особою, яка не може нести відповідальність за неправомірні дії чи бездіяльність інших установ, підприємств або державних органів.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не застосовується, а спірні правовідносини врегульовуються загальними нормами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Фактично підставою для застосування вказаного виду відповідальності є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, складові якого у сукупності надають право на відшкодування завданої шкоди (шкода, протиправна поведінка, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою).

Органи поліції не належать до суб’єктів відповідальності за нормами

статей 1173, 1174 ЦК України, у зв’язку із тим, що не мають статусу органів, які реалізують надані державою функції і повноваження у сфері управління, однак такими органами є державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а відповідно до статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових/службових обов’язків.

Таким чином, при встановлені дійсного спричинення шкоди позивачеві, стягнення повинно проводитись не з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, а з рахунків винних органів, як розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, рахунки яких відкриті в територіальному органі Державної казначейської служби України (тобто, безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетних установ).

Отже, окремі юридичні особи, в тому числі, Головне управління Національної поліції в Одеській області, самостійно несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями, є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та шкода, у разі дійсного її заподіяння, повинна відшкодовуватись з рахунків таких органів, тобто за рахунок бюджетів, передбачених для вказаних органів, а останні зобов’язані вжити всіх заходів щодо забезпечення відповідних асигнувань.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного суду від 01 серпня 2018 року по справі №520/4116/16-ц.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що завдана моральна шкода позивачеві підлягає відшкодуванню та стягненню з рахунків ОСОБА_1 управління національної поліції в Одеській області.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При таких обставинах, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст.10, 12, 13, 18, 81, 247, 258, 259, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 23, 1174 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 (місце проживання: 65113, м. Одеса, вул. Новгородська, 26-Г), ОСОБА_4 (місце проживання: 65113, м. Одеса, вул. Новгородська, 26-Г), яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Київського ВП в місті ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А), ОСОБА_1 управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12), ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Садова, 1-А) про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з рахунків ОСОБА_1 управління національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди – 1500 (одна тисяча п’ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено – 04 вересня 2018 року.

Головуючий Калініченко Л. В.