Рішення № 76214397, 29.08.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2426/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Скорика С.В.,

представника позивача - Ляпоти І.М.,

представника відповідача - Ребрик С.М.,

розглянув у судовому засіданні справу за позовом

позивача Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача Приватного підприємства "Білоцерківська агропромислова група" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

В С Т А Н О В И В:

13.07.2018 Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Білоцерківська агропромислова група" (надалі - ПП "Білоцерківська агропромислова група", відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 961233,36 грн та пені у розмірі 50176,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем відповідно до вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та не сплачено у добровільному порядку у встановлений законом строк адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 1640/2426/18, призначено судове засідання для розгляду справи по суті 08.08.2018.

03.08.2018 до суду відповідачем надано відзив на позов, у якому зазначено щодо безпідставності позовних вимог позивача, оскільки відповідачем у 2017 році створено вакантні посади для працевлаштування осіб з інвалідністю; відповідачем щомісяця подавалися до Великобагачанського районного центру зайнятості звіти про наявність вільних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, проте, Великобагачанським районним центром зайнятості не направлялися до ПП "Білоцерківська агропромислова група" особи з інвалідністю для працевлаштування у зв'язку з відсутністю таких осіб /а.с. 16-17/.

08.08.2018 до суду подано відповідачем відповідь на відзив, у якій зазначено, що не можна вважати належним інформуванням центру зайнятості подання звітів 3-ПН, оскільки указані звіти не відповідають формі, встановленій нормативно-правовими актами, що діяли на час подання /а.с. 129/.

08.08.2018 відкладено судове засідання на 29.08.2018.

22.08.2018 відповідачем надано до суду заперечення, у яких зазначено, що відповідачем виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо обов'язкового нормативу робочих місць для працевлаштування, водночас Великобагачанським районним центром зайнятості не направлялися до ПП "Білоцерківська агропромислова група" особи з інвалідністю для працевлаштування у зв'язку з відсутністю таких осіб /а.с. 134-135/.

У судовому засіданні 29.08.2018 представник позивача позов підтримала та просила суд задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 29.08.2018 представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма №10-ПІ, реєстраційний номер 53/202/14), поданим відповідачем 26.02.2018 вх. № 2920 до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2017 рік становила 8 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 40291,70 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 76600,00 грн /а.с. 7/.

З урахуванням відомостей зазначеного звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 961233,36 грн /а.с. 8/.

З огляду на прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій на 87 днів (з 17.04.2018 по 12.07.2018) позивачем нараховано пеню у сумі 50176,38 грн /а.с. 8/.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовної вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені із відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Статтею 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (надалі - Закон № 875-XII)встановлено, що державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

За змістом статті 20 вказаного Закону Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Отже, саме Фонду соціального захисту інвалідів, його відділенням надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Позивач у позовній заяві посилається на порушення відповідачем частини першої статті 19 Закону № 875-XII щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 19 зазначеного Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною четвертою статті 19 Господарського кодексу України визначено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно зі статтями 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій визначені у статті 239 Господарського кодексу України, серед яких й адміністративно-господарський штраф.

Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення (частини перша, друга статті 241 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-XII).

При цьому, частиною третьою статті 19 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частина перша статті 18 зазначеного Закону передбачає, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 181 указаного Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Указане кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема в постанові від 16.04.2013 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 31073076).

Положеннями пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI визначено, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання вимог пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 № 1476), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з пунктом 3 цього Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Пунктом 5 Порядку визначено, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на зазначені положення, звітність за формою № 3-ПН є інформуванням органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для їх працевлаштування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем протягом січня - грудня 2017 року подавалися до Великобагачанського районного центру зайнятості звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю /а.с. 18-124/.

Також у довідці Великобагачанської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 22.03.2018 № 127 зазначено, що ПП "Білоцерківська агропромислова група" у 2017 році надавало відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування інвалідів, та періодично їх підтверджувало. При цьому особи з інвалідністю на заявлені вакансії не направлялися у зв'язку з відсутністю інвалідів на обліку, для яких указана робота є підходящою /а.с. 125/.

Подання щомісяця протягом 2017 року звітів відповідачем до центру зайнятості також підтверджено листом Великобагачанської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 08.08.2018 №281 /а.с. 136/.

Таким чином, відповідач інформував центр зайнятості про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, вживав інших заходів для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Докази того, що будь-яким органом працевлаштування осіб з інвалідністю направлялися відповідачу протягом 2017 року особи з інвалідністю для працевлаштування чи особи з інвалідністю самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, і що відповідач відмовив у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу, у матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у разі вчинення передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: розроблення необхідних заходів по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю, інформування відповідних установ про вакантні посади для осіб з інвалідністю, проте, не працевлаштувало осіб з інвалідністю з незалежних від нього причин, у зв'язку з відсутністю осіб з інвалідністю, відмовою особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємстві та бездіяльністю державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 12.07.2018 у справі № 820/2371/16.

При цьому суд відхиляє доводи позивача щодо недоліків у звітній документації, яка направлялася відповідачем до центру зайнятості, оскільки матеріалами справи підтверджено вжиття заходів відповідачем, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Отже, правові підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні.

З огляду на наведене, суд вважає вимоги позивача неправомірними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судового збору відсутні. Доказів щодо понесення інших судових витрат позивачем не надано.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 260, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13937406) до Приватного підприємства "Білоцерківська агропромислова група" (вул. Л. Українки, б. 28, с. Білоцерківка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38340, ідентифікаційний код 13961362) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повний текст рішення складено 03.09.2018.

Суддя Т.С. Канигіна