Рішення № 76207977, 23.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2018Справа № 910/8271/18

Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" (08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул. В. Кільцева, 56)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, м. Київ, пр.-т Перемоги, 65)

про стягнення 57 661,64 грн.

Представники сторін: без повідомлення (виклику)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" (надалі також - «позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (надалі також - «відповідач») про стягнення 57 661,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача, як до особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків спричинених внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

09.07.2018 через відділ діловодства суду від МТСБУ надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ.

13.07.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди визнано винним страхувальника позивача, та клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін.

27.07.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються /в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 26.06.2018 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана уповноваженими представниками сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

03.02.2017 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ВіДі - Страхування» (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №CLAUa, предметом якого є страхування транспортного засобу «Honda», д.н.з. НОМЕР_1, 2013 р.в.

30.08.2017 в м. Києві по бул. Дружби Народів на з'їзді на вул. Курганівська у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю застрахованого автомобіля НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, та автомобіля НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_2, що підтверджується Довідкою № 3017244556942138 про дорожньо-транспортну пригоду.

В результаті вказаної ДТП було пошкоджено обидва транспортні засоби.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2017 у справі №757/51484/17-п встановлено порушення водієм транспортного засобу «Honda», д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 пунктів 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.

Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії АР № 459444від 30.08.2017, встановлено, що, керуючи транспортним засобом «Renault», д.н.з. НОМЕР_4, водій ОСОБА_2 не виконав вимогу знаку 3.21 «В'їзд заборонено», чим порушив п. 3.3.3.21 ПДР, та застосовано до ОСОБА_2 штраф у розмірі 255,00 грн.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку від 17.10.2017, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу «Honda Accоrd», д.н.з. НОМЕР_1, складає 113 097,92 грн.

Згідно з рахунком № ИНбС-0004676 від 29.09.2017, виставленим ТОВ «ВіДі Інсайт», та актом виконаних робіт № ИНбСА-002290 від 29.09.2017, вартість ремонту автомобіля НОМЕР_2, становить 114 813,27 грн.

За наслідками розгляду заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування 23.10.2017 страховиком складено страховий акт № 790, відповідно до якого розмір страхового відшкодування складає 115 323,27 грн.

На виконання умов Договору позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 115 323,27 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 3098 від 27.10.2017 на суму 510,00 грн та № 3099 від 27.10.2017 на суму 114 813,27 грн.

Відповідно до наявних у справі відомостей, цивільно-правова відповідальність власника транспортного «Renault», д.н.з. НОМЕР_4, на момент настання страхової події була застрахована у відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/6411555 (франшиза - 0, ліміт за шкоду по майну - 100 000,00 грн).

Позивач звернувся до відповідача із заявою № 15/04/8.04/354-17 від 20.12.2017 про страхове відшкодування на суму 57 667,64 грн, у виплаті якого відповідачем було відмовлено відповідно до листа № 2712 від 22.03.2018.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з виплатою ним страхового відшкодування страхувальнику на підставі Договору добровільного страхування, до нього в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача як страховика особи, також винної у вчиненні ДТП, що підтверджується постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії АР № 459444від 30.08.2017, висновком експертного дослідження № 12-1/30 від 17.11.2017, листом КК «Київавтодор». Таким чином, враховуючи обопільну вину водіїв у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спричиненні ДТП, позивач просить стягнути з відповідача 50% виплаченого ним страхового відшкодування в розмірі 57 661,64 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що ДТП сталася виключно внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України та його вина встановлена у судовому рішенні. При цьому, вина ОСОБА_2 не встановлена, оскільки щодо порушення ним ПДР України адміністративний протокол не складався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Частинами 1 та 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов'язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. Шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

Таким чином, розмір частки відшкодування шкоди визначається відповідно до ступеня вини кожного із учасників ДТП.

Як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Honda», д.н.з. НОМЕР_1, у вчиненні ДТП 30.08.2017 встановлена постановою Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2017 у справі №757/51484/17-п.

Поряд з викладеним, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії АР № 459444від 30.08.2017, встановлено, що, керуючи транспортним засобом «Renault», д.н.з. НОМЕР_4, водій ОСОБА_2 не виконав вимогу знаку 3.21 «В'їзд заборонено», чим порушив п. 3.3.3.21 ПДР, та застосовано до ОСОБА_2 штраф у розмірі 255,00 грн. (копія постанови долучена до матеріалів справи)

Окрім того, як встановлено у Висновку експертного дослідження № 12-1/30 від 17.11.2017, складеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, за заявою ОСОБА_1 в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення №757/51484/17-п, в заданій дорожній ситуації водій автомобіля НОМЕР_5, НОМЕР_6, для чого йому необхідно було виконати вимоги дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено» Правил дорожнього руху України; водій автомобіля НОМЕР_7, НОМЕР_8, для чого йому необхідно було виконати вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України; в діях водія автомобіля НОМЕР_5, вбачаються невідповідності вимогам дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено» Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди; в діях водія автомобіля НОМЕР_7, вбачаються невідповідності вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи притягнення водія транспортного засобу «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_4, ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності шляхом винесення працівником Національної поліції України постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії АР № 459444 від 30.08.2017, а також встановлені у Висновку експертного дослідження № 12-1/30 від 17.11.2017 обставини, Суд доходить висновку про наявність в діях ОСОБА_2 вини у вчиненні ДТП 30.08.2017.

Щодо посилання відповідача на відсутність адміністративного протоколу та судового рішення, якими встановлено вину ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, Суд зазначає, що відсутність преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди не позбавляє Суд можливості самостійно встановити ці обставини у ході розгляду справи на підставі поданих доказів.

Таким чином, вивчивши подані сторонами матеріали, з огляду на те, що обидва учасники ДТП допустили досить суттєві порушення Правил дорожнього руху України, обидва були притягнуті до адміністративної відповідальності, враховуючи характер пошкоджень обох автомобілів, Суд вважає, що ступінь вини учасників дорожньо-транспортної пригоди однаковий, тому розмір відшкодування має становити 50 відсотків пропорційно ступеню вини.

Враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування", виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля НОМЕР_5, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, згідно з полісом № АК/6411555.

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом 18 ст. 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).

При визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті відповідачем як страховиком винної особи, у даному випадку Суд виходить із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля НОМЕР_9, згідно із сумою, яка вказана у рахунку № ИНбС-0004676 від 29.09.2017, виставленому станцією технічного обслуговування (ТОВ «ВіДі Інсайт»), та у акті виконаних робіт № ИНбСА-002290 від 29.09.2017, та вартості послуг з евакуації транспортного засобу з місця ДТП згідно із сумою, визначеною квитанцією № 000399 від 30.08.2017, наданою ФОП Приймаком О.О.

Норма ч.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Суд зазначає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003 Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395.

Відповідно до п.7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.

Згідно з п.1.6 вищевказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля НОМЕР_9, вбачається, що рік випуску автомобіля - 2013, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди (30.08.2017) строк експлуатації зазначеного автомобіля не перевищував сім років.

Крім цього, п.7.39 зазначеної Методики визначено, що винятком, стосовно використання зазначених вище вимог є, зокрема, випадок якщо колісні транспортні засоби експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний) та якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

Суд зазначає, що доказів існування обставин, які є винятковими відповідно до п. 7.39 Методики, стосовно автомобіля НОМЕР_9, в матеріали справи подано не було.

Отже, з наявних в матеріалах справи документів судом не встановлено наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу «Honda Accоrd», д.н.з. НОМЕР_1, при визначенні розміру страхового відшкодування.

Як вже було зазначено Судом, у рахунку № ИНбС-0004676 від 29.09.2017 ТОВ «ВіДі Інсайт» та у акті виконаних робіт № ИНбСА-002290 від 29.09.2017 визначено вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Honda Accоrd», д.н.з. НОМЕР_1, у розмірі 114 813,27 грн, а відповідно до платіжного доручення №3099 від 27.10.2017 страховиком було сплачено на рахунок ТОВ «ВіДі Інсайт» 114 813,27 грн.

Окрім того, у квитанції № 000399 від 30.08.2017, наданій ФОП Приймаком О.О., визначено вартість транспортних послуг у розмірі 510,00 грн, які було сплачено на рахунок ОСОБА_4 відповідно до платіжного доручення № 3098 від 27.10.2017.

Враховуючи, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, зобов'язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.

Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, рахунок станції технічного обслуговування та платіжні доручення визнаються Судом достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.

Отже, враховуючи визначені Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/6411555 розміри лімітів відповідальності та франшизи, а також встановлення Судом обопільної вини учасників у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, Суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 57 661,64 грн. (115 323,27 грн : 2).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, м. Київ, пр.-т Перемоги, 65, ідентифікаційний код 30115243) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" (08131, Київська обл., с. Софіївська Борщагівка, вул. В. Кільцева, 56, ідентифікаційний код 35429675) страхове відшкодування в розмірі 57 661 (п'ятдесят сім тисяч шістсот шістдесят одна) грн. 64 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.Ю. Трофименко