Рішення № 76207830, 03.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2018Справа № 910/6830/18за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Е.М. Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем»

про стягнення 112301,40 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Е.М. Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем» про стягнення 112301,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умовам договору поставки № 0410 КС від 04.10.2017 не в повному обсязі оплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість, зважаючи на це позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 90000,52 грн., пеню у розмірі 4300,78 грн. та штраф у розмірі 18000,10 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою Товариства з обмеженою відповідальністю «Е.М. Плюс» залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; подання підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.

25.06.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі №910/6830/18 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, зважаючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, праву розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

02.08.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, згідно з якою позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 заяву про забезпечення позову повернуто заявнику.

30.08.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, згідно з якою позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Е.М. Плюс» відмовлено.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

04.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Е.М. Плюс» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тандем» (покупець, відповідач) укладено договір поставки товару № 0410КС (надалі - Договір), згідно з п.1.1. якого постачальник зобов'язався систематично поставляти і передавати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Під терміном «товар» сторони розуміють продукти харчування та товари побутового призначення (побутова хімія та ін.) (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на поставку товару та здійснити поставку на умовах DDP (склад покупця) за адресою м. Київ, Столичне шосе, 19.

Згідно з п. 2.4. Договору постачальник разом з кожним видом товару надає наступні документи: накладні (видаткові та/або товарно-транспортні), в яких повинно бути чітко зазначено кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару (без ПДВ), вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ.

У всіх випадках підписання покупцем накладної засвідчує факт належного виконання постачальником своїх зобов'язань зі здійснення поставки (п. 2.5. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору, покупець оплачує 100% вартості товару безготівковим розрахунком протягом 7 календарних днів з моменту оформлення приймання товару згідно з п. 2.1. Договору.

Як передбачено п. 5.3. Договору, факт приймання товару покупцем засвідчується підписанням ним накладної на поставлений товар; з моменту підписання покупцем відповідної накладної, поставка вважається належним чином виконаною постачальником.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято у власність товар загальною вартістю 104445,19 грн. за видатковими накладними: № 3433 від 12.03.2018 на суму 25546,97 грн.; № 4002 від 23.03.2018 на суму 2509,73 грн.; № 3598 від 15.03.2018 на суму 16421,72 грн.; № 3921 від 22.03.2018 на суму 43494,09 грн.; № 3998 від 23.03.2018 на суму 16472,68 грн. Вказані накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Судом встановлено, що позивачем та відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сторони підтвердили наявність у відповідача перед позивачем станом на 15.05.2018 заборгованості у розмірі 96025,40 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору поставки № 0410 КС від 04.10.2017 не в повному обсязі оплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість, зважаючи на це позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 90000,52 грн., пеню у розмірі 4300,78 грн. та штраф у розмірі 18000,10 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, згідно з п. 2.4. Договору постачальник разом з кожним видом товару надає наступні документи: накладні (видаткові та/або товарно-транспортні), в яких повинно бути чітко зазначено кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару (без ПДВ), вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ.

У всіх випадках підписання покупцем накладної засвідчує факт належного виконання постачальником своїх зобов'язань зі здійснення поставки (п. 2.5. Договору).

Як передбачено п. 5.3. Договору, факт приймання товару покупцем засвідчується підписанням ним накладної на поставлений товар; з моменту підписання покупцем відповідної накладної, поставка вважається належним чином виконаною постачальником.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято у власність товар загальною вартістю 104445,19 грн. за видатковими накладними: № 3433 від 12.03.2018 на суму 25546,97 грн.; № 4002 від 23.03.2018 на суму 2509,73 грн.; № 3598 від 15.03.2018 на суму 16421,72 грн.; № 3921 від 22.03.2018 на суму 43494,09 грн.; № 3998 від 23.03.2018 на суму 16472,68 грн. Вказані накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Відповідно до п. 4.2. Договору, покупець оплачує 100% вартості товару безготівковим розрахунком протягом 7 календарних днів з моменту оформлення приймання товару згідно з п. 2.1. Договору.

За наведених обставин, станом на дату звернення позивачем до суду строк оплати за вказаними видатковими накладними є таким, що настав.

Судом встановлено, що позивачем та відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сторони підтвердили наявність у відповідача перед позивачем станом на 15.05.2018 заборгованості у розмірі 96025,40 грн.

Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення 90000,52 грн. основного боргу, оскільки, як зазначає у позові позивач, відповідачем було частково сплачено вартість поставленого за видатковою накладною № 3433 від 12.03.2018 товару, у зв'язку з чим заборгованість за вказаною видатковою накладною, за твердженням позивача, складає 11102,30 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, станом на дату звернення позивачем до суду та розгляду спору судом, відповідачем не сплачено в повному обсязі вартість поставленого йому товару, сума заборгованості становить 90000,52 грн., доказів протилежного, а саме доказів сплати вказаної суми коштів сторонами не надано.

Відтак, наявність та обсяг заборгованості відповідача за Договором у розмірі 90000,52 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв'язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 4300,78 грн. та штраф у розмірі 18000,10 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідно до п. 8.1. Договору сторони несуть повну майнову відповідальність за збитки, що стались внаслідок невиконання або часткового невиконання сторонами зобов'язань за даним договором відповідно до гл. 51 Цивільного кодексу України та чинного законодавства України. У випадку невиконання зобов'язання за договором понад 30 діб винна сторона сплачує штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

Перевіривши розрахунок штрафу у розмірі 18000,10 грн. за прострочення оплати понад 30 діб, що становить 20% від суми простроченої заборгованості (90000,52 грн.), суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Щодо стягнення з відповідача пені за прострочення зобов'язання з оплати вартості продукції, суд зазначає, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, позивач в обґрунтування вимог про стягнення пені посилається на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, оскільки Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлено обов'язок та умови щодо сплати боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, пені на користь кредитора у зобов'язанні, та умови Договору також не містять положень щодо обов'язку зі сплати боржником у грошовому зобов'язанні пені та погоджених сторонами розмірів пені (які в будь-якому випадку не можуть перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені за прострочення виконання обов'язку зі сплати коштів за поставлений товар за Договором, у зв'язку з чим позов в частині стягнення пені не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору з огляду на часткове задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем» (02121, м. Київ, вул. Автопаркова, 7; ідентифікаційний код: 31571898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Е.М. Плюс» (02090, м. Київ, вул. Сновська, 20; ідентифікаційний код: 39416303) основний борг у розмірі 90000 (дев'яносто тисяч) грн. 52 коп., штраф у розмірі 18000 (вісімнадцять тисяч) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 1694 (одна тисяча шістсот дев'яносто чотири) грн. 52 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева