Рішення № 76207530, 30.08.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/579/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.

за участі секретаря судового засідання: Шевчук - Сингаївської І.Г.

за участю представників сторін:

- від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт Відділу загальної судової роботи Юридичного департаменту, дов. №14-133

- від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. від 16.01.2018, вих. №15

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)

до Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства (Житомирська область, Житомирський район, смт. Новогуйвинське)

про стягнення 27 315,87 грн.

У засіданні суду оголошено вступну і резолютивну частини рішення та повідомлено дату складення повного рішення у відповідності до вимог ст. 238 ГПК України.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства 27315,87 грн., з яких, 21356,59 грн. пені; 4828,87 грн. інфляційних втрат та 1129,90 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням строку сплати основного боргу, що виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами 19.12.2014 договору №1277/15-ТЕ-10 купівлі-продажу природного газу.

Ухвалою від 06.07.2018 господарський суд відкрив провадження у справі; постановив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначив засідання суду для розгляду справи по суті на 20.07.2018; зобов'язано сторін виконати вимоги резолютивної частини даної ухвали.

У зв'язку зі необхідністю у поданні позивачем відповіді на відзив, неявкою в засідання суду представника позивача, ухвалою від 20.07.2018 господарський суд розгляд справи по суті відклав на 30.08.2018 о 10:30; викликав в засідання суду повноважних представників сторін.

30.08.2018 до суду від відповідача надійшло клопотання від 29.08.2018, вих. №254 про зменшення суми пені на 75% - до 5339,07 грн. з підстав у ньому викладених (а. с. 81, 82).

В засіданні суду представник відповідача підтримав вказане клопотання, зазначивши, зокрема, що сума основного боргу сплачена у повному об'ємі; збитки позивачу несвоєчасним виконанням зобов'язання не надано; зменшення неустойки за рішенням суду унормовано ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 2 ст. 233 ГК України.

Представник позивача проти зменшення розміру пені заперечила, посилаючись на те, що у діючому ГПК України відсутня норма, якою передбачено право господарського суду зменшувати розмір неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; зазначила, що за п. 9.3 договору купівлі-продажу природного газу строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду, у тому числі, щодо стягнення пені, інфляційних та 3% річних, встановлено тривалістю у п'ять років.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

19.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець/позивач) та Новогуйвинським виробничим житловим ремонтно - експлуатаційним комунальним підприємством (покупець/ відповідач) був укладений договір №1277/15-ТЕ-10 купівлі-продажу природного газу (а. с. 11 - 16) (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений позивачем на митну територію України, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 1450 тис. куб. м., у тому числі, по місяцях кварталів (тис. куб. м.): січень - 300,0, лютий - 270,0, березень - 200,0 (І кв. -770,0); квітень - 60,0 (ІІ кв. - 60,0); (ІІІ кв.- 0); жовтень - 120,0, листопад - 220,0, грудень - 280,0 (ІV кв. - 620,0).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

До вказаного договору сторонами було укладено Додаткові угоди, відповідно, №1 від 23.03.2015, №2 від 14.05.2015, №3 від 17.07.2015, №4 від 01.09.2018, №5 від 09.10.2015, №6 від 30.11.2015, №7 від 08.12.2015 (а. с. 17 -23).

На виконання умов договору, позивач протягом відповідних місяців 2015 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1930717,35 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, від 28.02.2015, від 31.03.2015,, від 30.04.2015, від 31.10.2015, від 30.11.2015 та від 31.12.2015 (а. с. 24 - 30).

Згідно із п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п. 6.3 договору, викладеного в редакції Додаткової угоди №7 від 08.12.2015 зазначено, що кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передплата за умови відсутності заборгованості за цим договором або якщо погашення такої заборгованості передбачено спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписаними сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 та/або договорами про організацію взаєморозрахунків, підписаного сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №375.

Згідно з п. 7.2 договору, зокрема, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач за поставлений природний газ розрахувався повністю, що підтверджується, у тому числі, актом звіряння розрахунків від 31.08.2016, підписаного сторонами (а. с. 56).

Однак, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань щодо здійснення оплати за природний газ у строк, визначений договором, позивач, посилаючись на ст. ст. 549 та 625 ЦК України нарахував відповідачу 21356,59 грн. пені; 4828,87 грн. інфляційних втрат та 1129,90 грн. 3% річних, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.

2. Норми права, які застосував господарський суд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

3. Висновок господарського суду за результатами розгляду позовної заяви.

3.1. Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку природного газу, а у відповідача - прийняти природний газ в обсязі погодженого сторонами та оплатити його вартість.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач оплату за отриманий природний газ здійснював несвоєчасно (а. с. 37,38), тому не виконав зобов'язання у строк, передбачений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання.

У зв'язку із простроченням оплати вартості поставленого природного газу позивач заявив до стягнення з відповідача 4828,87 грн. інфляційних та 1129,90 грн. 3% річних.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

3.2. Щодо стягнення пені.

Згідно із розрахунком, доданим до позовної заяви (а. с. 31 - 35), позивач нарахував пеню у сумі 21356,59 грн. за зобов'язаннями січня - квітня 2015 року з 17.02.2015 по 23.06.2015, за зобов'язаннями листопада 2015 та грудня 2015 року з 15.01.2016 по 18.01.2016.

У клопотанні від 29.08.2018, вих. №254 про зменшення суми пені на 75% - до 5339,07 грн. (а. с. 81, 82) відповідач вказує як на причину неналежного виконання договірних зобов'язань несвоєчасну сплату боргу населенням, яке є основним споживачем природного газу, зазначає про незначний термін прострочення платежів та не завдання у зв'язку з цим збитків позивачу, посилається на скрутне фінансове становище, а також те, що заявлена до стягнення сума пені є надмірно великою.

У зв'язку з цим суд зазначає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також, згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. При цьому, зменшення розміру неустойки у виняткових випадках є правом, а не обов'язком суду.

Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони. Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14.

Однак, наявності виняткових обставин для зменшення розміру неустойки відповідачем не наведено.

Враховуючи положення наведених норм та доводи, якими відповідач обґрунтовує необхідність зменшення пені, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку відсутність підстав для зменшення розміру пені.

За ч.1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, слід відмовити у задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені до 75% та задоволити позовні вимоги у повному об'ємі.

Одночасно слід зазначити, що при прийнятті рішення стосовно стягнення пені, інфляційних та 3% річних судом звернуто увагу, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі - Закон).

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно з ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 вказаного Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч.3 ст.7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 у справа № 927/1152/16).

Однак, з огляду на відсутність у справі доказів належності відповідача до підприємств, на які поширюється дія вказаного Закону, судом не прийнято до уваги та не застосовано припис ч. 3 ст. 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII.

3.3. Щодо клопотання відповідача, викладеного у листі вих. № 217, від 20.07.2018, про застосування трирічного строку позовної давності.

Позовна давність, за визначенням ст. 256 ЦК України – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у ч. 1 ст. 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 ГК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Слід врахувати, що відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, положеннями ст. 259 ЦК України унормовано, що позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Враховуючи, що сторонами у договорі встановлено збільшений строк позовної давності, у спірних правовідносинах застосовується збільшена позовна давність строком в п’ять років, встановлена умовами укладеного між сторонами договору (п.9.3 договору № 1277/15-ТЕ-10 від 19.12.2014 купівлі-продажу природного газу).

Таким чином, враховуючи, що сторонами у договорі встановлено інший порядок нарахування боргу, пені, штрафів, інфляційних нарахувань та 3% річних, ніж визначено ч. 6 ст. 232 ГК України, у спірних правовідносинах застосовуються умови нарахування пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, визначені в укладеному між сторонами договорі, тобто протягом п’яти років, що передують моменту звернення з позовом.

Отже, суд не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності для стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

4. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства (12441, Житомирська область, Житомирський район, смт. Новогуйвинське, вул. Миру, буд. 15, код ЄДРПОУ 30273396) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

- 21356,59 грн. пені;

- 4828,87 грн. інфляційних втрат;

- 1129,90 грн. 3% річних;

- 1762,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 04.09.18

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - до справи

2,3 - сторонам (реком. з повід.)