Постанова № 76199489, 28.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/9184/17 Головуючий у І інстанції Цуранов А. Ю.Провадження № 22-ц/780/3260/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 26 28.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2018 року м. Київ

Справа № 357/9184/17-ц

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Коцюрби О.П.,

Олійника В.І.,

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (апелянт),

відповідач - ОСОБА_4,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в особі представника Костєва Кирила Сергійовича, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Цуранова А.Ю., від 17 травня 2018 року (повний текст рішення складено 22 травня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк (далі ПАТ КБ) «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 27567,17 грн.

Вимоги мотивувало тим, що 22 грудня 2012 року уклало з відповідачем кредитний договір № KIV0R128480714, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 7499,48 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між нею та банком договір. Послалося, що з виконало умови договору, однак відповідач зі своєї сторони порушила умови договору та має заборгованість, яка станом на 18 травня 2017 року складає 27567,17 грн, тому просило стягнути її з відповідача.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2018 року в задоволені позову відмовлено.

Позивач з судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу. Вважав судове рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Свій відзив на апеляційну скаргу подала відповідач. Зазначила, що вказаний договір не підписувала, та коштів не отримувала, а тому просила рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволеною.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з вимогами ч. ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі й застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом з тим, наведеним вимогам рішення суду відповідає не в повній мірі.

Однак судове рішення, на думку колегії суддів, наведеним вимогам не відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову міськрайонний суд прийшов до висновку щодо необхідності застосування у даній справі за заявою відповідача наслідків пропуску строку позовної давності.

З таким висновком місцевого суду колегія судів погодитися не може, оскільки він зроблений судом з порушенням норм процесуального права що призвело до неправильного вирішення справи.

Так, у відзиві на позов відповідач його не визнала і пояснила, що паспорт громадянина України та ідентифікаційний код, на підставі яких укладено спірний договір, 14 грудня 2012 року в неї були викрадені невстановленою особою разом з дорожньою сумкою та іншими речами, тому кредитний договір з банком 22 грудня 2012 року укладено іншою особою, а не нею.

Заперечення відповідача підтверджуються копіями наказу ТВО заступника начальника лінійного відділу на ст. Київ-Пасажирський Управління МВС України на Південно-західній залізниці № 176 від 20 грудня 2012, витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, довідки і талону-повідомлення.

Щодо позивача, то ним належних і допустимих доказів на спростування вказаних тверджень позивача суду не надано.

Разом з тим, частиною 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, частиною 6 ст. 81 ЦПК України, визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем, в порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу до задоволення позову.

Оскільки наведене судом першої інстанції було залишене поза увагою, судове рішення, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, слід скасувати і ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову з підстав його недоведеності.

При цьому, колегія суддів у даному конкретному випадку знайшла за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2018 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення.

В задоволені позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

О.П. Коцюрба,

В.І. Олійник