Ухвала суду № 76195626, 28.08.2018, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

______________________

Справа № 520/1360/18

Провадження № 2-о/520/211/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.

за участю секретаря – Шевчук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою

ОСОБА_2,

заінтересована особа – Одеська міська рада

про встановлення факту проживання однією сім’єю,

ВСТАНОВИВ:

05.02.2018року ОСОБА_2 звернулася до Київського районного суду м. Одеси із заявою, в якій просить суд встановити факт постійного проживання її - ОСОБА_2 однією сім’єю з ОСОБА_3, за адресою: місто Одеса, вулиця Нєдєліна, будинок 107 Б, з 2007року.

В обґрунтування вимог заяви ОСОБА_2 посилається на те, що з 2007року вона стала проживати разом з ОСОБА_4 та її сином - ОСОБА_3 у будинку, розтащовнаому за адресою: місто Одеса, вулиця Нєдєліна, будинок 107 Б.

Заяниця вказує, що між ними склалися добрі відносини, вона опікувалася ними, оскільки ОСОБА_4 була особою похилого віку, ветераном праці, а її син - ОСОБА_3 був інвалідом II групи з дитинства, вони потребували стороннього догляду, турботи та допомоги. Близьких родичів, які б ними опікувалися не мали.

Заявниця зазначає, що вони вели домашнє господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, вона готувала їм їжу, прибирала у будинку, несла витрати по придбанню ліків, продуктів харчування та предметів побуту.

1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: місто Одеса, вулиця Нєдєліна, будинок 107 Б, як вказує заявниця, ОСОБА_4 заповіла їй.

Також заявниця зазначає, що 13 липня 2016року померла ОСОБА_4. її лікування та всі витрати, пов’язані з похованням сплачувала вона, і після її смерті вона успадкувала 1/2 частку житлового будинку.

Крім заявниці - ОСОБА_2, після смерті ОСОБА_4, спадкоємцем 1/2 частки житлового будинку за заповітом був ОСОБА_3.

ОСОБА_2 вказує, що вони з ОСОБА_3 продовжували проживати однією сім’єю, вона піклувалася та доглядала за ним, оскільки після смерті матері його і так погане здоров’я зовсім погіршилось, а 22 червня 2017 року ОСОБА_3 помер, всі необхідні документи та витрати, пов’язані з похованням вона отримувала і сплачувала.

ОСОБА_2 зазначає, що на теперішній час вона продовжую фактично проживати у вказаному житловому будинку без реєстрації.

Факт їх сумісного проживання також підтверджується випискою з домової книги про склад сім’ї № 1179 від 03 листопада 2017 року, виданої ОСНК «Чубаївка», відповідно до якої вона проживала в житловому будинку разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без реєстрації.

Разом з тим, заявниця вказує, що при зверненні до нотаріальної контори з метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3, вона отримала роз'яснення нотаріуса про те, що їй необхідно звернутися до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем однією сім’єю.

Встановлення факту постійного проживання з ОСОБА_3 за місцем його реєстрації ОСОБА_2 необхідно для отримання та оформлення спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 звернулася до суду із відповідною заявою.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 06.02.2018року було прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа – Одеська міська рада про встановлення факту проживання однією сім’єю.Призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02.04.2018року було задоволено клопотання представника Одеської міської ради про витребування доказів. Зобов’язано Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 надіслати в строк до 16 травня 2018року на адресу Київського районного суду м. Одеси належним чином завірену копію матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3, померлого 22 червня 2017року, актовий запис №6646 від 23 червня 2017року, якщо така заводилася.

У судовому засіданні 28.08.2018року представник заявника підтримав надану заяву про встановлення факту проживання однією сім’єю та просив суд її задовольнити.

Представник заінтересованої особи – Одеської міської ради про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи, у судове засідання 28.08.2018року не з’явився, про поважність причин відсутності не повідомив, заперечення на заяву не надав.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника заявника, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, заявниця - ОСОБА_2, 13 липня 1976року народження, є громадянкою ОСОБА_6 Молдова.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 31 липня 2017року зареєстрованого в реєстрі за №1131, громадянин України ОСОБА_3, 18 червня 1962року народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. будинок 107 «Б», в ? частці, та громадянка ОСОБА_6 Молдова ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, в ? частці, є спадкоємцями житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: місто Одеса, вулиця Недєліна, будинок 107-Б, після смерті ОСОБА_4, 1936року народження, яка померла 13 липня 2016року (а.с. 11).

22 червня 2017року ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 23 червня 2017року, актовий запис №6646 (а.с. 16).

Зі змісту витребуваної судом спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3, померлого 22 червня 2017року, вбачається, що до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, померлого 22 червня 2017року, звернулася ОСОБА_2.

Однак, листом від 08.11.2017року за №723/01-16 Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 повідомила заявницю про те, що видати на її ім'я свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті 22 червня 2017року громадянина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, який проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 Б, неможливо у зв'язку з тим, що не підтверджено документально родинні відносини зі спадкодавцем, тобто факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем однією сім’єю, та роз’яснено право звернутися до суду за захистом її прав.

У п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Якщо постійне проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини ( п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.ст. 10-13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників . Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України - окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про: встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Стаття 315 ЦПК України передбачає, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Статтями 318, 319 ЦПК України передбачено, що у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім’єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини.

При встановленні судами факту проживання зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до дня смерті (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати положення ст. 3 СК, відповідно до якої сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, а також те, що сім’я створюється на підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» - заявники й залучені до участі у справі заінтересовані особи вправі відповідно - подавати докази на підтвердження обґрунтованості чи необґрунтованості заяви про встановлення факту, що розглядається судом, брати участь у дослідженні обставин справи, оскаржувати рішення і ухвали, вчиняти інші процесуальні дії, передбачені ст.ст. 99,103 ЦПК України (в редакції Закону від 2005 р.).

Статтею 1217 ЦК України передбачено спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Стаття 1270 ЦК України передбачає - для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

На підтвердження факту постійного проживання однією сім’єю з ОСОБА_3, за адресою: місто Одеса, вулиця Нєдєліна, будинок 107 Б, з 2007року, ОСОБА_2 надала суду наступні докази: договори-замовлення про надання послуг на поховання, рахунки-фактура на оплату організації проведення похоронного ритуалу, квитанції на оплату витрат, пов’язаних з похованням, лікарське свідоцтво про смерть (а.с. 13-15, 17-18).

Згідно виписки №1179 з домової книги про склад сім’ї вбачається, що ОСОБА_2 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 «Б», без реєстрації, в якості піднаймача (а.с. 19).

Відповідно до ч.1 ст. 823 ЦК України за договором піднайму житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві. Піднаймач не набуває самостійного права користування житлом.

Таким чином, суд зазначає, що договори-замовлення про надання послуг на поховання, рахунки-фактура на оплату організації проведення похоронного ритуалу, квитанції на оплату витрат, пов’язаних з похованням, лікарське свідоцтво про смерть та виписки №1179 з домової книги про склад сім’ї не свідчать про те, що заявниця проживала постійно зі спадкодавцем однією сім’єю з 2007року.

У виписки №1179 з домової книги про склад сім’ї взагалі відсутня інформація, з якого часу ОСОБА_2 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 «Б».

Таким чином, заявницею не було надано жодних належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказів її постійного проживання зі спадкодавцем однією сім’єю, як і не було заявлено клопотання про виклик та допит свідків, не надано фотокарток, тощо.

З урахуванням викладеного, у задоволенні заяви ОСОБА_2, заінтересована особа – Одеська міська рада про встановлення факту проживання однією сім’єю слід відмовити як безпідставній і не підтвердженій документально належними та допустимими доказами по справі.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 315, 319 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2, заінтересована особа – Одеська міська рада про встановлення факту проживання однією сім’єю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 31.08.2018року.

Суддя Петренко В. С.