Постанова № 76190298, 28.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/831/18

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Потапчук В.О.

суддів: Семенюка Г.В. , Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року прийнятого у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2018 року ОСОБА_3 (далі -позивач, скаржник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Миколаївської обласної державної адміністрації в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Миколаївської міської ради (надалі - Рада або відповідач) при розгляді заяви ОСОБА_4;

- зобов'язати Раду винести на засідання чергової сесії та розглянути клопотання ОСОБА_4 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку у межах норм безоплатної приватизації, орієнтовною площею 1000 кв.м, яка розташована в АДРЕСА_1, у відповідності і в строки, встановлені законодавством.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 21 травня 2016 року головою Миколаївської ОДА прийнято розпорядження № 197-р "Про перейменування об'єктів топоніміки та демонтаж пам'ятних знаків". У додатку 2 до вказаного розпорядження під номером 3 вказаний пам'ятний знак працівникам міліції, полеглим в період становлення радянської влади та при захисті Вітчизни 1917 - 1977 рр. у місті Миколаєві, який підлягає демонтажу як символ тоталітарного режиму. Вказаний пам'ятник дотепер не демонтовано, отже виконання розпорядження № 197-р від 21 травня 2016 року не забезпечено, що є протиправною бездіяльністю відповідача.

Відповідач надав до суду відповідь на відзив на позов, в якому зазначив, що вирішення питання демонтажу вказаного пам'ятного знаку можливо лише після прийняття відповідного рішення Міністерством культури України щодо не занесення його до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, відповідно до Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158, з метою недопущення порушення ст. 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та ст. 298 Кримінального кодексу України. Разом з тим Миколаївська ОДА повідомила, що виконання робіт по демонтажу вказаного пам'ятного знаку не належить до її повноважень, оскільки Миколаївська ОДА не є його власником чи балансоутримувачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року відкрито провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Обставини справи.

21 травня 2016 року головою Миколаївської ОДА прийнято розпорядження № 197-р "Про перейменування об'єктів топоніміки та демонтаж пам'ятних знаків".

У додатку 2 до вказаного розпорядження під номером 3 вказаний пам'ятний знак працівникам міліції, полеглим в період становлення радянської влади та при захисті Вітчизни 1917 - 1977 рр. у місті Миколаєві, який підлягає демонтажу як символ тоталітарного режиму.

Не погоджуючись з тим, що вказаний пам'ятний знак дотепер не демонтовано, отже виконання розпорядження № 197-р від 21 травня 2016 року не забезпечено, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено аргументи протиправності бездіяльності Миколаївської ОДА щодо демонтажу пам'ятного знаку, а також не наведено правових наслідків, що виникли безпосередньо стосовно позивача у зв'язку із бездіяльністю відповідача.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та таким, що відповідає вимогам Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України.

Джерела права й акти їх застосування.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є вирішення спорів з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

Відповідно ст. 5 КАС Україна кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, передумовою для захисту адміністративним судом прав особи, є порушення саме її прав.

Пунктом 9 ч. 5 ст. 160 КАС України встановлено, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваними рішенням, діями чи бездіяльністю прав, свобод або інтересів саме позивача.

Оцінка суду.

З урахуванням викладеного, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень, тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури. Суд відповідно до вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді цієї справи повинен перевірити, чи прийняті рішення та вчинені дії: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

В постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року по справі №21-34а15 зазначено, що за змістом статті 6 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З урахуванням вищевикладеного, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15 грудня 2015 року у справі №21-5361а15 та від 01 грудня 2015 року у справі №21-3222а15.

Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 жовтня 2015 року № 2138а15.

У даному спорі позивачем не наведено обґрунтованих мотивів та не надано відповідних доказів, яким чином оспорювана бездіяльність відповідача порушує права або інтереси позивача, тобто породжують, змінюють або припиняють його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Водночас відповідачем в ході судового розгляду зазначено, що вищезазначеному обєкту прийнято рішення присвоїти назву "Безстрашним воїнам-працівникам міліції Миколаївщини, полеглим в боях за Вітчизну при виконанні службового обовязку".

Крім того, вказаний пам'ятний знак є об'єктом культурної спадщини та підпадає під дію Закону України "Про охорону культурної спадщини". До того ж, виконання робіт по демонтажу пам'ятного знаку не належить до повноважень відповідача, оскільки Миколаївська обласна державна адміністрація не є ні власником, ні балансоутримувачем пам'ятного знаку.

При цьому скаржником в ході судового розгляду не було спростовано вищевказані доводи відповідача.

Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З системного аналізу вимог чинного законодавства та обставин справи колегія суддів вважає, що в ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

При цьому, надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат передбачений ст.139 КАС України здійсненню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції залишено судом апеляційної інстанції без змін.

Частиною першою ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

При цьому, відповідно до п. 2 частини 5 ст. 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 316, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текс судового рішення складений та підписаний 28 серпня 2018 року.

Головуючий суддя Потапчук В.О.Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.