Рішення № 76187871, 15.08.2018, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/5608/17

Провадження № 2/234/115/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Лутай А.М.

при секретарі - Пагуліч Д.Г.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідачів - Бударіної О.О., Тичиніна Я.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Краматорську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 13.04.2017р звернувся до суду з позовом до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, вказуючи, що до 16.06.2014р він мав у приватній власності капітальний дворівневий гараж, розташований на земельній ділянці гаражного кооперативу «Станкострой - 2» по вул.Архангельска, в районі будинку №9 м.Краматорська Донецької області. 16 червня 2014 року, коли м.Слов'янськ та Краматорськ Донецької області були в облозі у збройних сил України, приблизно о 18-й годині, почалось проводитись АТО проти незаконних формувань сил екстремістів Донецької області, які на цей час знаходились в облозі, при цьому вівся артилерійський та мінометний обстріл території міст Слов'янська та Краматорська. Внаслідок обстрілу, прямим попаданням мінометної міни, орієнтовно зі сторони м.Слов'янська з Мілових гір, що примикають до м.Краматорська, були повністю зруйновані конструкції гаража НОМЕР_1, який обслуговується кооперативом «Станкострой-2». 12.11.2014р було складено акт, яким встановлена неможливість в подальшому експлуатації гаража у тому вигляді, в якому комісія зафіксувала його стан. Вважає, що у зв'язку з тим, що використання армії, зброї, авіації, артилерії санкціоновано Державою Україна, відповідальність за наслідки використання зброї повинна нести Держава. Також, зазначив, що матеріальна і моральна шкода виникли у нього з необхідністю відбудови гаража і тим періодом часу (з липня 2014 року то теперішній час, березень 2017 року), за який він не мав можливості користуватися своєю власністю - гаражем, тому був вимушений сплачувати платню за стоянку автомобіля. На підставі викладеного, уточнивши свої позовні вимоги, з посиланням на норми ст.ст. 1166,1177 ЦК України, ст.ст.56,62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини, позивач просить стягнути з Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду у загальному розмірі 618132,79грн., яка складається з: ціни ремонтно-будівельних робіт гаража - 117722грн., платні за послуги експертизи - 2016 грн., платні за стоянку авто за період часу з 16.06.2014 року по 16.03.2017 року - 9900грн., витрати від інфляційних процесів у розмірі 466538,01грн., 3% річних за користування чужими коштами - в сумі 151594,78грн., а також моральну шкоду в розмірі 309066,39 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_4 підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Кабінету Міністрів України - Тичинін Я.Д., заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_4, та в судовому засіданні пояснив, що позивач не надав доказів порушення прав власності на майно, яке йому належить, а саме, належних доказів щодо права власності на гараж НОМЕР_1, який обслуговується кооперативом «Станкострой -2» у м.Краматорськ. Зазначив, що позивач також не навів прийнятих процесуальних рішень у кримінальному проваджені щодо обставин пошкодження гаража, не надав доказів, що шкода завдана позивачу саме внаслідок влучання міни: відсутні протоколи огляду місця правопорушення слідчим, висновок вибухово-технічної експертизи тощо. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» терористичний акт визначено як злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст.258 КК України. Тому, вважає, що тільки вироком суду може визначена кваліфікація кримінального правопорушення та обставини кримінального правопорушення. Крім того, вказує, що Закон України «Про боротьбу з тероризмом» не передбачає відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції фізичним особам. Частиною 1 ст.13 зазначеного Закону передбачено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному ч.2 ст.12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, здійснюються згідно з законодавством. Вважає, що зазначена норма закону дає підстави для висновку про те, що покриття витрат на відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, цією нормою передбачає не фізичним особам, потерпілим внаслідок руйнування або пошкодження їх майна, а суб'єктам боротьби з тероризмом, а також підприємствам, установам, організаціям, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному ч.2 ст.12 цього Закону. Також вважає помилкове застосування позивачем положень ст.19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», так як останній фактично ототожнює поняття «терористичний акт» та «антитерористична операція». Вказує, що ці поняття не є тотожними, є різними за змістом та значенням, а отже порядок відшкодування шкоди визначається різними нормами права. Зокрема, ст.19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Отже, нормативними приписами статті 19 вищевказаного Закону передбачено відшкодування шкоди, заподіяної громадянам лише терористичним актом, натомість цей закон не передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам в результаті проведення антитерористичної операції, яка спрямована на припинення терористичної діяльності, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, тобто протидія терористичному акту.

Також представник відповідача зазначив, що безпідставним та не є необхідним для правильного, всебічного і об'єктивного розгляду справи посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини, оскільки вони стосуються різних правовідносин. У відповідності до ст.1166 ЦК України позивачем не підтверджено факту наявності причино-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та спричиненою позивачу шкодою, відсутні підстави для висновку, що шкода, завдана позивачу внаслідок пошкодження будинку, завдана саме внаслідок проведення антитерористичної операції, терористичним актом або внаслідок злочину. Позивачем застосовані положення Кодексу цивільного захисту України, які не підлягають застосуванню до правових відносин, які виникли за обставин даної справи, а при визначені розміру відшкодування матеріальної шкоди не застосовані положення законодавства України, які підлягали застосуванню у даній справі. Вказує, що вартість втраченого майна може визначити тільки атестований судовий експерт, який проаналізує стан конструкцій та елементи будівлі, можливість їх відновлення, визначить об'єми та вартість відновлюваних робіт з урахування матеріалів, з яких був побудований будинок, року побудови, його останньої оцінки з урахуванням державних будівельних норм, враховують заходи щодо забезпечення санітарно-гігієнічного благополуччя та пожежної безпеки мешканців усіх категорій житла. Крім того зазначив, що позивачем не вірно визначений Кабінет Міністрів України як представник держави у справі, так як у відповідності до п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України, ч.1 ст.47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України, а тому саме Секретаріат Кабінету Міністрів України отримує кошти Державного бюджету України за бюджетним призначеннями на забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України. Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача Державної казначейської служби України - Бударіна О.О., в судовому засіданні зазначила, що позивач ОСОБА_4 в обґрунтування своїх вимог послався на те, що він є власником майна у вигляді гаража, який був розташований за адресою: Донецька область, м.Краматорськ. З 12.04.2014р по 05.07.2014р на території м.Краматорська Донецької області під час АТО проводились диверсійні дії та обстріли житлових районів міста, його майно за вказаною адресою було знищено під час потрапляння снаряду. Вказує, що Бюджетним кодексом України затверджено принцип цільового використання коштів бюджету, тому бюджетні кошти використовуються тільки на цілі визначені бюджетними призначеннями. Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом. Отже, Державна казначейська служба України не має правових підстав здійснювати відшкодування зазначеної шкоди. Зазначає, що позивач не надає оцінку внаслідок яких саме обставин пошкоджено його майно, оскільки позовна заява містить декілька підстав (внаслідок терористичного акту, внаслідок проведення антитерористичної операції, внаслідок злочину), які є різними і самостійними підставами позову. Законом не передбачено відшкодування шкоди внаслідок антитерористичної операцій, та на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює порядок відшкодування шкоди, спричиненої проведенням АТО, не встановлено державний орган, на який покладено обов'язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. Вважає, що наданими позивачем доказами не доведено розмір матеріальної шкоди реальної вартості втраченого майна, не доведено наявності кримінального провадження за ст.258-3 КК України та наявності вироку в кримінальній справі. Також зазначила, що нормативними приписами ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено відшкодування шкоди, заподіяної громадянам лише терористичним актом, натомість цей закон не передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам в результаті проведення антитерористичної операції, яка спрямована на припинення терористичної діяльності, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, тобто протидія терористичному акту. Відповідно до ст.1 Закону України від 02.09.2014р №1669-УII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014р №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015р, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО, м.Краматорськ Донецької області, в якому був розташований гараж позивача, належав до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція. Розпорядженням КМУ від 16.10.2014р №1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей. На виконання цього розпорядження КМУ головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015року №1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу. Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив відшкодувати йому шкоду за рахунок держави незалежно від її вини, що і передбачає ст.19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», хоча вказана стаття не визначає механізм визначення розміру відшкодування, проте, такий механізм визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012р №5403-VI ), який введено в дію з 01.07.2013р. Зазначеним Кодексом регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003р №638-ІУ «Про боротьбу з тероризмом». Частиною 1 ст.86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків. Розпорядженням КМУ від 16.10.2014р №1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. Проте, до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.

Крім того, представник відповідача зазначила, що за Законом «Про боротьбу з тероризмом» терористичний акт це злочинне діяння, відповідальність за яке передбачена ст.258 КК України, а за ст.3 КК України злочинність діяння визначається тільки Кримінальним кодексом України, а його застосування за аналогією заборонено. Крім того за ст.ст.11,18 КК України злочин вчиняє суб'єкт злочину, який скоює передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння. Відповідно до ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. При цьому шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. Таким чином, вважає, що оскільки терористичний акт є злочинне та каране діяння на підставі ст.258 КК України, наявність якого визначається лише обвинувальним вироком суду у кримінальній справі, то обов'язковою умовою є наявність обвинувального вироку суду, який набув чинності. Без визначення наявності злочину, передбаченого ст.258 КК України, підстав для проведення відшкодування шкоди, завданої терористичним актом позивачеві немає. Вважає, що позивач не надав до суду доказів про порушення кримінальної справи (внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань) за ст.258 КК України, інформацію про стан розслідування кримінального провадження, про потерпілих та про наявність вироку суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Наявність самої заяви до правоохоронних органів не надає право позивачу звертатися до суду про відшкодування матеріальної шкоди з підстав завдання шкоди вчиненням злочину чи терористичного акту. Також, вважає помилковим посиланням позивача в позовній заяві на ст.56 Конституції України, так як для застосування даної норми Конституції України повинен бути наявний встановлений факт незаконного рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, зокрема Кабінету Міністрів України. Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів про існування такого факту не йдеться, адже проведення АТО відбувається на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України, у повній відповідності Закону України «Про боротьбу з тероризмом». На думку Державної казначейської служби України, встановлені у справі обставини не дають підстави зробити висновок, що шкода завдана позивачу внаслідок пошкодження його квартири, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення терористичного акту, оскільки за даним фактом відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились та відповідне кримінальне провадження на теперішній час відсутнє.

Щодо відшкодування моральної шкоди, представник відповідача зазначила, що відповідно до положень Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Виходячи з позову ОСОБА_4, не є зрозумілим, чия саме протиправна поведінка, направлена проти нього, завдала позивачеві моральної шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Таким чином, вважає, що правильно встановивши особу, яка начебто заподіяла позивачеві моральної шкоди і повинна нести відповідальність, суд має врахувати, що в силу дії норм ЦК України правовідносини між позивачем та відповідачами, не передбачають підстав для відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України, у зв'язку із чим позивач безпідставно вимагає покласти відповідальність щодо відшкодування моральної шкоди на державу. Просить в задоволені позову ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Згідно з вимогами ч.ч. 1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Позивач ОСОБА_4 є володільцем гаражу НОМЕР_1 в обслуговуючому кооперативі «Станкострой-2». Належних доказів щодо права власності на вказаний гараж позивач не надав.

Відповідно до акту обстеження обєкта - гаражу НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Станкострой-2» від 12.11.2014 року, пошкодженого в результаті артобстрілу 16.06.2014 року, затвердженого комісією у складі ведучого спеціаліста управління з питань цивільного захисту, голови комітету мікрорайону №4, голови ОК «Станкострой-2», в пристуності володільця ОСОБА_4, комісією встановлено, що гараж повністю зруйновано від прамого влучання снаряду та не придатний для прямого використання.

Згідно копії висновку №170/6 експертного будівельно-технічного дослідження від 19.01.2015р, яке складене судовим експертом Пальченко О.Ю., причиною руйнування гаражу НОМЕР_1, розташованого в громадському кооперативі «Станкострой-2», є механічний вплив, а саме: відповідно до листа №01-21-210/11 від 12.11.2014р та акту обстеження Управління з питань цивільної оборони Краматорської міської ради «пряме влучення снаряду в результаті обстрілу 16 червня 2014 року». Внаслідок механічного впливу заподіяного влучанням снаряду в будівлю гаража НОМЕР_1 повністю знищені зовнішні конструкції-стіни з шлакоблоку, покрівля - плити перекриття, зверху-азбестоцементні хвилясті листи по дерев'яній обрешітці, металеві ворота, витяжка з пластикових труб, козирок з листів оцинкованого металу, електричні мережі, плити перекриття над підвалом, а також в результаті вибухової хвилі прийшли в непридатність стіни підвалу, а також куточок, який був встановлений для жорсткості конструкції і установки гаражних воріт. Вартість ремонтно-будівельних робіт по відновленню гаражу НОМЕР_1 виконаних господарським способом з урахуванням вартості необхідних матеріалів, що стали непридатними в результаті механічної дії, становить 81310грн на момент проведення експертного дослідження.

Згідно копії висновку №216/6 (додаткового) експертного будівельно-технічного дослідження від 23.03.2016р, яке складене судовим експертом Пальченко О.Ю., вартість ремонтно-будівельних робіт по відновленню гаражу НОМЕР_1 в ОК «Станкострой-2» з урахуванням вартості необхідних матеріалів, що стали непридатними внаслідок механічної дії спричененої влучанням снаряду в результаті обстрілу гаражу, з урахуванням чинного в даний час порядку формування договірної ціни на роботи і послуги в будівництві, з урахуванням всіх необхідних податків і платежів становить 117722грн. на момент проведення експертного дослідження.

Відповідно до інформації Служби безпеки України, наданої на запит суду, слідчим відділом 2-го управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях розслідується кримінальне провадження №12014050390001159 за ч.3 ст.258 КК України, за фактом вчинення терористичного акту - обстрілу м.Краматорськ Донецької області, в результаті якого пошкоджено АГК «Станкострой-2». В той же час, в наявних матеріалах кримінального провадження відсутні відомості щодо визнання ОСОБА_4 потерпілим у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, позивач в ході судового розгляду не надав доказів порушення його права приватної власності, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо права власності позивача на гараж НОМЕР_1 ОК «Станкострой-2» у м.Краматорську. Як було зазначено вище, позивач не звертався із заявою до правоохоронних органів про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні за фактом вчинення терористичного акту - обстрілу м.Краматорськ Донецької області, в результаті якого пошкоджено АГК «Станкострой-2».

Слід також зазначити, що позивач ОСОБА_4 у своїй позовній заяві одночасно посилається на декілька обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зокрема, позивач вказує на завдання збитків внаслідок проведення антитерористичної операції, а також те, що майнова шкода завдана терористичним актом та внаслідок злочину.

Проте, вказані підстави відшкодування збитків є різними і самостійними підставами позову, вирішення яких регулюється різними нормами матеріального права та підлягає доказуванню на підставі різних фактичних даних.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилався на те, що така шкода завдана йому внаслідок подій, які відбувалися на території м.Краматорська 16.06.2014 року, а саме внаслідок артобстрілу ОК «Станкострой-2» в період проведення антитерористичної операції.

Дійсно, Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року №405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003р №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону №1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010р №2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

З наведеного вбачається, що ці поняття не є тотожними, є різними за змістом та значенням.

Зокрема, статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Отже, нормативними приписами стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено відшкодування шкоди, заподіяної громадянам лише терористичним актом, натомість цей закон не передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам в результаті проведення антитерористичної операції, яка спрямована на припинення терористичної діяльності, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, тобто протидія терористичному акту.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07.04.2014 року.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, місто Краматорськ Донецької області, в якому був розташований ОК «Станкострой-2», належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно ст.4 Закону України від 20.03.2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:

- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);

- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).

На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 року №1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.

Відповідно до статті 4 та частини 4 ст. 5 Закону України від 20.03.2003 року№ 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.10.2012р №5461-VI).

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст.19 Закону України від 20.03.2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Враховуючи зазначене, доводи представника Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що належним відповідачем по цій справі є заподіювач шкоди, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Таким чином, згідно ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону, тобто покладається на державу.

Відповідно до ст.48 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте, держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4 ст.58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з дійсним позовом ОСОБА_4 в якості відповідача зазначив саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст.58 ЦПК України як представника держави - Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст.1 Закону України від 27.02.2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст 4 Закону України від 20.03.2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Відповідно до частини 2 ст.30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно.

Відповідно до ст.43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.

Як заначалося вище, за Законом «Про боротьбу з тероризмом»терористичний акт це злочинне діяння, відповідальність за яке передбачена ст.258 Кримінального кодексу України, а за ст.3 Кримінального кодексу України злочинність діяння визначається тільки Кримінальним кодексом України, а його застосування за аналогією заборонено.

Крім того за ст.ст.11, 18 Кримінального кодексу України злочин вчиняє суб'єкт злочину, який скоює передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння.

Відповідно до ст.1177 Цивільного кодексу України (на яку також посилається Позивач в позовній заяві) шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. При цьому шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Таким чином, оскільки терористичний акт є злочинне та каране діяння на підставі ст.258 Кримінального кодексу України, наявність якого визначається лише обвинувальним вироком суду у кримінальній справі, то обовязковою умовою застосування положень ст. 19 Законом «Про боротьбу з тероризмом» та відповідно ст.1177 Цивільного кодексу України є наявність обвинувального вироку суду, який набув чинності. Без визначення наявності злочину, передбаченого ст. 258 Кримінального кодексу України, у встановлений Кримінальним процесуальним кодексом порядок, підстав для проведення відшкодування шкоди, завданої терористичним актом ОСОБА_4 немає.

Як зазначалося вище, згідно до інформації Служби безпеки України, наданої на запит суду, слідчим відділом 2-го управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях розслідується кримінальне провадження №12014050390001159 за ч.3 ст.258 КК України, за фактом вчинення терористичного акту - обстрілу м.Краматорськ Донецької області, в результаті якого пошкоджено АГК «Станкострой-2».

Проте, як зазначено в інформації позивач ОСОБА_4 не звертався із заявою про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, на теперішній час відсутній.

Наявність лише кримінального провадження не надає право позивачу звертатися до суду про відшкодування матеріальної шкоди з підстав завдання шкоди вчиненням злочину чи терористичного акту.

Положення ст.1177 ЦК України не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину. Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, мають визначатись спеціальним законом.

До прийняття такого закону про відшкодування державою шкоди відповідно до ст.1177 ЦК України на підставі загальних правил здійснюватися не може.

На час вирішення спору по суті єдиним окремим законом про відшкодування шкоди, завданої злочином, за рахунок державного бюджету, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким передбачено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна тощо.

Позивач ОСОБА_4 у позовній заяві посилається як на одну з підстав для задоволення позовних вимог на статтю 56 Конституції України, статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та на рішення Європейського суду з прав людини.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Для застосування даної норми Конституції України повинен бути наявний встановлений факт незаконного рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, зокрема Кабінету Міністрів України. Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів про існування такого факту не йдеться, адже проведення АТО відбувалося на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України, у повній відповідності Закону України «Про боротьбу з тероризмом», а також сам позивач не оскаржує правомірність проведення АТО.

Об'єктивна необхідність і обовязок держави реагувати на загрозу її суверенітету та незалежності, правам людини та громадянина й протидія таким загрозам на суверенній території держави викликали відповідне реагування з боку державних органів у межах їх компетенції та покладених на них завдань.

На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 13.04.2014, введеного в дію Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014, субєктами боротьби з тероризмом, у межах визначеної законодавством компетенції, вживалися активні заходи з проведення антитерористичної операції.

Проведення АТО було спрямоване на припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки всього населення України, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності та відновлення миру і правопорядку у східних регіонах України.

У звязку з цим субєктами боротьби з тероризмом вживалися активні заходи з проведення АТО, яка здійснювалася у чіткій відповідності до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та з дотриманням вимог законодавства України.

Встановлені у справі обставини та надані сторонами докази, не дають підстави зробити висновок, що шкода завдана позивачу внаслідок зруйнування гаражу, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення терористичного акту, оскільки за даним фактом відсутній вирок суду, який набрав законної сили. Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди на підставі положень ст.1177 ЦК України, оскільки обовязковою умовою застосування цієї норми є наявність вироку суду в кримінальній справі. Такого процесуального документу позивач суду не надав і на його наявність не посилається.

Враховуючи зазначене, правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відсутні, оскільки відсутні докази порушення його права приватної власності та відсутні підстави для висновку, що шкода, завдана позивачу внаслідок зруйнування гаражу, завдана саме внаслідок проведення антитерористичної операції, терористичним актом та внаслідок злочину.

Керуючись ст.ст.10, 12,13, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні його позову до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Донецької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Вступна і резолютивна частини рішення виготовлені в нарадчій кімнаті та проголошені 15 серпня 2018 року. Повне рішення суду складене 27 серпня 2018 року.

Головуючий суддя: А.М.Лутай