Рішення № 76187537, 23.08.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2018 р. № 820/4716/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бабаєва А.І.

при секретарі судового засідання Боднар І.Ю.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

19 червня 2018 року Громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, третя особа Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області в яком з урахуванням уточнень, з підстав протиправності рішення, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 12.05.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення про скасування дозволу на імміграцію винесене Відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 12.05.2011 року, на думку позивача, без врахування приписів чинного законодавства.

Відповідач, Управління Державної міграційної служби України в Київській області, проти позову заперечувало. В обґрунтування заперечень зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

В судове засідання представник позивача прибув, позов підтримав та просив його задовольнити.

В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

В судове засідання представник третьої особи не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач прибув на територію України у 2001 році та звернувся до ВГІРФО ГУМВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну як батько іммігрантки.

Як зазначено відповідачем, за результатами розгляду клопотання та на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» відділом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області громадянину СРВ ОСОБА_4 було надано дозвіл на імміграцію № 17/3313 від 20.06.2006 року та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії КВ № 11417/56197.

Листом УДМС України в Київській області № Д-1277/6/6301-18/6301.8.1/10495-18 від 23.05.2018 року позивача повідомлено, що дозвіл на імміграцію в Україну скасовано рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 12.05.2011 року на підставі ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідачем зазначено, що вищевказане рішення прийнято на підставі протесту прокуратури № 07/1/12-304 вих від 29.04.2011 року.

Позивач, вважаючи вищевказане рішення протиправним, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, яка діяла на час винесення рішення про скасування дозволу) дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

З копії оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію вбачається, що підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію зазначено п. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", тобто надання дозволу на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність в інших випадках, передбачених законами України, зокрема, відповідачем зазначено, що до документів надано договір оренди житла, який з орендодавцем не укладався.

Проте суд зазначає, що відповідачем відповідно до положень ст.ст. 77-78 КАС України не надано доказів того, що зазначений вище договір є підробленим документом або документом, що визнаний в судовому порядку не чинним.

Крім того, в протесті прокуратури № 07/1/12-304 вих від 29.04.2011 року міститься посилання на те, що позивач не проживав у житлі орендодавця.

Суд зазначає, що відповідачем не було надано до суду будь - яких доказів, що під час надання дозволу на імміграцію позивачу відповідач був позбавлений права надати правову оцінку наданих позивачем документів для отримання відповідного дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію".

Крім того будь-яких порушень законодавства та відсутності необхідних документів уповноваженим державним органом під час розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію виявлено не було, уповноважений державний орган України з питань імміграційної політики визнав правомірність прибуття позивача в Україну, правомірність подальшого проживання та правомірність набуття дозволу на імміграцію в силу прямої дії закону.

Між тим, доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка приймала рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу за прийняття безпідставного рішення не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про імміграцію" (в чинній час прийняття рішення редакції) орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Доказів вчинення вказаних дій відповідачем до суду не надано.

Крім того, на підставі отриманого дозволу на імміграцію та отриманої посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України, доказів порушення законодавства позивачем суду не надано.

Судом встановлено, що позивач крім дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 має дітей:

- ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, який згідно довідки №8132 ГУ ДМС України в Харківській області від 13.04.2018 року є громадянином України;

- ОСОБА_3 ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4, яка згідно довідки ГУ ДМС України в Харківській області № 8135 від 10.04.2018 року набула громадянства України.

Суд зазначає, що міжнародними договорами, ратифікованими Україною встановлено, що дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (Конвенція про права дитини, затверджена ООН від 20 листопада 1989, Конвенція (Конвенцію ратифіковано постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 (ст.9 ); дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми (ETS N 192) (укр/рос) № ETSN192, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи ( Конвенцію ратифіковано з заявою Законом № 166-V від 20.09.2006 (ст..4 )

Статтею 11, 12,14 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Отже нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення батьків з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення ст..17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

Влаштування сімейного життя в країні громадянства батьків істотно суперечить інтересам та можливостям дитини налагодити в країні батьків соціальну адаптацію. Зазначене насамперед підтверджується тим, що дитина все своє свідоме життя мешкає разом з батьками в Україні, володіє мовами для спілкування в Україні. На необхідність врахування зазначених обставин також звернув увагу Європейський суд з прав людини та визнав наявність порушення ст.8 Конвенції у зіставленні з нормами національного міграційного законодавства у справі СЕН (SEN) проти Нідерландів, скарга № 31465/96, постанова суду від 21 грудня 2001 р. Так, в п.40 зазначеної постанові зазначено, що діти усе своє життя мешкали у Нідерландах у культурному оточенні вказаної країни, відвідують школу (постанова по справі "Беррехаб против Ни дерландов", р. 8, § 7 и р. 16, § 29). Оскільки діти усе життя мешкають на території іншої країни у них окрім національного походження або зовсім відсутні або мінімальні зв'язки з країною походження (постанова по справі "Мехми против Франции" (Mehmi v. France) від 26.09.1997 року Reports 1997-VI, р. 1971, § 36), таким чином, відносно них маються певні труднощі щодо перенесення сімейного життя до іншої країни (справи 'Тюль против Швейцарии", р. 176, § 42, "Ахмут против Нидерландов", р. 2033, § 69). В цих умовах переїзд до Нідерландів став би доцільним засобом впорядкування родинного життя з участю дитини, оскільки через неповноліття виникає особлива необхідність інтегрування у родину батьків, яка також відповідає прагненню останніх турбуватися про дитину ("Йохансен против Норвегии" (Johansen v. Norway) от 7 августа 1996 г., Reports 1996-III, pp.1001- 1002, § 52, и pp. 1003- 1004, § 64, постанова по справі "X, Y и Z против Соединенного Королевства" (X, Y and Z v. United Kingdom) от 22 апреля 1997 г., Reports 1997-П, р. 632, § 43.

Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого постановою КМУ № 1983 від 26.12.2002 року, департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

На порушення зазначених приписів внутрішнього законодавства оскаржуване рішення (висновок) не містить позначення, що вивчались обставини наявності у позивача неповнолітніх дітей, тривалість терміну перебування дітей в Україні, їх соціальні зв'язки, можливі негативні наслідки якщо діти мають переїхати разом з батьком до країни його походження.

Отже, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, оскільки, не враховувався неповнолітній вік дітей, законні права дітей на проживання разом з батьками.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 12.05.2011 року, винесене всупереч приписів чинного законодавства, а тому є протиправним, що дая підстави для його скасування.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст. 255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 (61105, АДРЕСА_1) до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 11), третя особа Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 12.05.2011 року.

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Київській області (код ЄДРПОУ 37826158, 04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 11) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, 61105, АДРЕСА_1) сплачений судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.

Повний текст рішення складено 03.09.2018 року.