Ухвала суду № 76186436, 31.08.2018, Піщанський районний суд Вінницької області

У Х В А Л А

іменем України

142/594/18

1-кп/142/85/18

"31" серпня 2018 р. смт. Піщанка

Піщанський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Щерби Н. Л.,

за участю секретаря Яворській О. В.,

прокурора Плотицького О.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника Близнюка В. В.,

потерпілого ОСОБА_3,

представника потерпілого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора військової прокуратури Вінницького гарнізону Центрального регіону України лейтенанта юстиції Плотицького О. М. про продовження строку тримання під вартою відносно обвинувченого ОСОБА_1 та клопотання захисника обвинуваченого про зміну міри запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт

в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018020260000059 від 07.04.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України

відносно обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Яворівка Піщанського району Вінницької області, громадянина України, українця, не одруженого, зареєстрованого в АДРЕСА_1, проживаючого в АДРЕСА_2, військовослужбовця військової служби за контрактом військової частини А 1619 (м. Гайсин Вінницької області), раніше судимого: 02.06.2014 року Татарбунарським районним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, згідно ст. 75 КК України звільнений від призначеного покарання з випробуванням на один рік, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Піщанського районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018020260000059 від 07.04.2018 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 04 липня 2018 року задоволено клопотання прокурора військової прокуратури Вінницького гарнізону Центрального регіону України старшого лейтенанта юстиції Добровольської В. В. в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018020260000059 від 07.04.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, продовжено обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Яворівка Піщанського району Вінницької області, громадянину України, українцю, не одруженому, зареєстрованому в АДРЕСА_1, проживаючому в АДРЕСА_2, військовослужбовцю військової служби за контрактом військової частини А 1619 (м. Гайсин Вінницької області), раніше судимому: 02.06.2014 року Татарбунарським районним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, згідно ст. 75 КК України звільнений від призначеного покарання з випробуванням на один рік, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 01 вересня 2018 року включно, визначено суму застави у розмірі 55 230 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті тридцять) гривень, яку необхідно внести на депозитний рахунок: р/р № 37315033000401, одержувач коштів ТУ ДСАУ в Вінницькій області, МФО 820172, код ЄДРПОУ 26286152, Банк Державне казначейство України, м. Київ.

В підготовчому судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у межах строку судового розгляду, оскільки існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, останній може переховуватися від суду.

Клопотання мотивоване тим, що близько 23 години 00 хвилин 06.04.2018 року, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, неподалік залізничного вокзалу за адресою: Вінницька область, Піщанський район, смт. Рудниця, вул. Франко, 2, поряд з магазином «Україночка» зустрів раніше незнайомого ОСОБА_3 та під час спілкування із останнім, між ними виник конфлікт з приводу несення ОСОБА_1 служби в АТО. Під час даного конфлікту, ОСОБА_1 діючи умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання їх наслідків, наніс потерпілому два удари кулаками обох рук в область обличчя, в результаті чого останній впав на землю, на спину. Після цього, ОСОБА_1 продовжуючи свої злочинні дії наніс шість ударів кулаками обох рук в область голови та обличчя ОСОБА_3, коли останній лежав на землі, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження від яких він втратив свідомість. У подальшому, ОСОБА_1 з метою приховування вчиненого ним злочину та запобігання свого викриття, відтягнув тіло ОСОБА_3 до криниці розташованої поряд з присадибною ділянкою за адресою: Вінницька область, Піщанський район, смт. Рудниця, вул. Подільська, 111, де й залишив в безпорадному стані.

Своїми умисними діями, як зазначено в клопотанні прокурора, ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_3 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 627/677 від 11.06.2018, тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми - забій головного мозку важкого ступеня, субарахноїдальний крововилив, закритий перелом дуги виличної кістки без зміщення; закритої травми шийного відділу хребта - підвивих СІП - CIV (3, 4 шийних хребців), забій м'яких тканин шиї; множинні рани, садна, синці обличчя.

Вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_3 виникли від дії тупого твердого предмету (предметів), до яких відносяться і названі в «Ухвалі» суду «рука», «взута нога» тощо, з прикладанням травмуючої дії в ділянку голови та шиї; по давності утворення можуть відповідати терміну - 07.04.18 р., вказаному в «Ухвалі» суду; за ступенем тяжкості за своїм характером належать:

- закрита черепно-мозкова травма - забій головного мозку важкого ступеня, субарахноїдальний крововилив - до тяжких тілесних ушкоджень, оскільки являлись небезпечними для життя в момент спричинення і обумовили виникнення загрозливих для життя явищ;

- закритий перелом дуги виличної кістки без зміщення; закрита травма шийного відділу хребта - підвивих СІП - CIV, забій м'яких тканин шиї - до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;

- множинні рани, садна, синці обличчя - до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, як зазначено в клопотанні прокурора, своїми умисними діями ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми - забій головного мозку важкого ступеня, субарахноїдальний крововилив, закритий перелом дуги виличної кістки без зміщення; закритої травми шийного відділу хребта - підвивих СІП - CIV (3, 4 шийних хребців), забій м'яких тканин шиї; множинні рани, садна, синці обличчя, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, оскільки перелом скроневої кістки являється небезпечним для життя в момент його заподіяння тобто, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, умисне тяжке тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння.

08.04.2018 року ОСОБА_1 у порядку ст. 208 КПК України затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

У подальшому 10.04.2018 року ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду - обвинуваченому ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу тримання під вартою строком на 60 днів до 05.06.2018 року.

З 27.05.2018 строк досудового розслідування продовжений до 05.07.2018 року. Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 29.05.2018 року термін запобіжного заходу продовжено в межах строку досудового розслідування, тобто до 05.07.2018.

В клопотанні прокурор вказує, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, за який передбачене покарання до 8 років позбавлення волі.Обвинувачений ОСОБА_1 інкримінованому йому злочинні вину не визнав.

Прокурор зазначає в клопотанні, що на даний час продовжують існувати ризики зазначені в попередніх ухвалах слідчих суддів про застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме: обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, знищити, сховати, спотворити речові докази по кримінальному провадженню, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює обрання йому більш м'якого запобіжного заходу. Вказані ризики не зменшилися та є достатніми для переконання, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів у даному випадку є недоцільним і саме тримання під вартою може запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, встановлення факту зникнення обвинуваченого з місця події відразу після вчинення кримінального правопорушення, та беручи до уваги, що обвинувачений не має достатніх соціальних зв'язків, які б могли завадити йому переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а також наявності ризиків зазначених в ухвалі слідчого судді про застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, прокурор вказує, що виникла необхідність у продовжені терміну вказаного запобіжного заходу в межах строку судового розгляду.

Захисник обвинуваченого Близнюк В. В. в судовому засіданні заперечував проти клопотання прокурора про продовження строку тримання від вартою. Подав на адресу суду клопотання про зміну запобіжного заходу, в якому просить змінити ОСОБА_1, підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, а саме домашній арешт в нічний час з 21 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин. Своє клопотання обгрунтовує тим, що згідно ухвали Піщанського районного суду від 04.07.2018 р. в справі № 142/594/18 про обрання щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволено клопотання прокурора, оскільки підозрюваний може ухилятись від досудового розслідування та суду, продовжити займатись злочинною діяльністю, впливати на хід досудового слідства та перешкоджати встановленню фактичних обставин. Захисник обвинуваченого вважає, що на даний час, відпала потреба у застосуванні саме такого виду запобіжного заходу, а тому він повинен бути змінений іншим більш м'яким запобіжни мзаходом, виходячи з такого. Захисник вказує, що ОСОБА_1 тримається в слідчому ізоляторі Вінницької УВП-1, з 7 квітня 2018 року, не має на меті уникати кримінальної відповідальності, так як вину свою у вчиненні злочинів не визнає. Підозра у вчиненні злочину є недостатньо обґрунтованою: на разі невстановлено, який механізм завдання тілесних ушкоджень потерпілому, чи завдані вони частинами рук та ніг або внаслідок зіткнення з транспортним засобом, в якому саме місці тощо. Таким чином немає підстав вважати, що підозрюваний ОСОБА_8 продовжуватиме злочинну діяльність, так як злочину він не вчиняв. Водночас, підозрюваний є військовослужбовцем за контрактом, проходить службу в зоні проведення ООС, має статус учасника бойових дій, має постійне місце проживання, хоча раніше і був судимий, проте нових злочинів не вчиняв та до цього часу його не підозрювали у вчиненні злочину. Захисник обвинуваченого вказує, що в даний час відпали будь-які ризики зазначені в ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_1 не має будь-якого наміру переховуватися від суду, більш того місцем його проживання є с. Яворівка Піщанського району Вінницької області, позбавлений можливості знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, так як всі речові докази, які мають суттєве значення для справи були вилучені, арештовані та зберігаються в відповідних місцях, у нього немає потреби незаконно впливати на потерпілих, свідків, експерта так як, під час досудового розслідування було допитанозазначених осіб та отримано висновок експерта, не має необхідності та можливості перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та не збирається вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється. Захисник обвинуваченого вказує, що немає підстав в даний час стверджувати, про існування всіх зазначених ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, на запобігання яким спрямоване застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою. Однак, враховуючи те, що деякі з ризиків можуть мати місце під час судового розгляду, однак вони не можуть впливати на доцільність саме тримання під вартою, і можливо застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Згідно до ст. 181 ч.І та ч.2 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. А тому, доцільність саме такого запобіжного заходу полягає в тому, що ОСОБА_1 до моменту затримання проходив службу за контрактом в Збройних силах України, має постійне місце проживання, до його складу сім'ї входить цивільна дружина та малолітня дитина, які перебували на його утриманні, а тому обвинувачений повинен забезпечувати матеріально родину, позитивно характеризується як за місцем проживання так і за місцем проходження служби, а також є необхідність з'являтися до суду за викликом, тому домашній арешт можливо застосувати в певний період часу за місцем проживання його сім'ї. Захисник обвинуваченого посилається на на статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Також ззахсиник в своєму клопотання вказує на рішення по справі «Харченко проти України», в якому Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 3 статті 5 Конвенції та прийшов до наступного висновку. «80. Суд зазначає, що досудове ув'язнення заявника тривало два роки і чотири місяці. Він зауважує, що у першій постанові про взяття заявника під варту вказувалося на серйозність обвинувачень стосовно заявника та на ризик його ухилення від слідства. Надалі прокурори і суди, продовжуючи строк тримання заявника під вартою, не наводили підстави своїх рішень, а лише посилалися на відповідність раніше обраного запобіжного заходу. Проте згідно з пунктом 3 статті 5 після спливу певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи зобов'язані навести інші підстави для продовжуваного тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами (див. згадане вище рішення у справі "Єлоєв проти України" , п. 60). Однак у справі, що розглядається, таких підстав суди не наводили. Крім того, національні органи жодного разу не розглядали можливість обрання іншого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою.» В справі «Лабіта проти Італії» Європейський суд з прав людини прийшов до висновку про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції виходячи з того, що період тримання заявника під вартою протягом судового розгляду справи становив 2 роки і 7 місяців. Відповідні органи національної влади тричі вирішували питання про доцільність утримання заявника під вартою і тричі відмовляли йому у звільненні. Підставами для таких рішень стали: існування серйозних доказів, які свідчили про винність заявника, небезпека тиску на свідків з боку заявника та можлива втрата доказів. Далі, підставами для прийняття рішень про подальше тримання заявника під вартою, поряд із ризиком тиску на свідків та втрати доказів, стали суспільна небезпека заявника, складність справи та вимоги слідства. Зазначені підстави, спростувати які наперед було неможливо, носили максимально загальний характер. Національні суди не навели жодного факту, який свідчив би про реальне існування ризику, що був би підставою для відмови у звільненні; крім того, вони не змогли довести факт суспільної небезпечності заявника. Жодного значення не було надано тому, що обвинувачення заявника з плином часу слабшало, а не навпаки (не ставало більш обґрунтованим). Таким чином, підстави прийняття рішень про відмову заявнику у звільненні були недостатніми, щоб виправдати його тримання під вартою протягом двох років і семи місяців, а отже, мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції. У справі «Москаленко проти України» Суд прийшов до таких висновків: «33. У своїх рішеннях про тримання заявника під вартою, органи державної влади додатково до обґрунтованої підозри щодо заявника посилалися в основному на три підстави: 1) тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався; 2) суворість покарання, яке йому могло бути призначено і 3) необхідність забезпечити належний хід провадження, враховуючи ризик того, що заявник міг переховуватися від слідства і суду та примусити свідків давати неправдиві показання.36. Суд зазначає, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункти 80-81, рішення від 26 липня 2001 року). 38. Також Суд зазначає, що державні органи не розглядали жодних інших альтернатив забезпечення явки заявника до суду (див. там же, пункт 137 з подальшими посиланнями). Таким чином, у справі мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.».У «пілотному рішенні «Харченко проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що існуюча в Україні практика тримання особи під вартою лише на тій підставі, що до суду першої інстанції надійшов обвинувальний висновок, не ґрунтується на чітких і передбачуваних юридичних нормах, і як наслідок - висновку про наявність порушення пункту 1 статті 5 Конвенції. Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалося за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у вищезазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого це буде свавільно позбавлено свободи (рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пункт 26). Захисник обвинуваченого вказує, що наведені вище рішення Європейського суду з прав людини встановили порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у випадках, що є дуже подібними до ситуації, яка склалась зараз в цьому кримінальному провадженні. Вони однозначно говорять, що лише тяжкість покарання, яке загрожує обвинувачуваним не може виправдовувати тривале тримання їх під вартою. Тому, з метою дотримання гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на свободу та особисту недоторканність ОСОБА_1 просить змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на інший - домашній арешт.

В судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_1 заперечував проти клопотання прокурора, та підтримав клопотання свого захисника.

Представник потерпілого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 просив продовжити обвнуваченому ОСОБА_1 строк тримання під вартою, заперечував проти застосування до нього домашнього арешту.

Потерпілий ОСОБА_3 підтримав думку свого представника.

Суд, вислухавши клопотання прокурора та захисника обвинуваченого, заслухавши думку інших учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження в ракурсі обраного запобіжного заходу, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні клопотання прокурора, та часткового задоволення клопотання захисника обвнуваченого, з наступних підстав.

Чинним КПК України передбачено, що запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначених ст. 177 КПК України.

У відповідності до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, крім іншого, також запобіжні заходи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тримання під вартою є одним з видів запобіжних заходів.

Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, допускається взяття особи під варту з метою запобігти цій особі зникнути після скоєння злочину.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, якщо судове засідання не було завершене до його спливу.

Оскільки строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 закінчується 01 вересня 2018 року,судове слідство в справі не розпочато, а тому суд повинен вирішити питання щодо продовження строків тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Беручи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_1 знаходиться під вартою вже досить тривалий час, а саме, - з 07 квітня 2018 року року, тобто, вже більше 4 місяців, з урахуванням обставин справи, суд вважає, що перебування ОСОБА_1 умовах ізоляції на протязі тривалого часу є на даний час необгрунтованим, а тому відносно нього потрібно змінити запобіжний захід, та призначити запобіжний захід, який не пов'язаний з триманням під вартою, а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст. 129 Конституції України проголошено, що однією з основних засад судочинства є законність.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Тримання особи під вартою може бути застосовано лише як тимчасовий запобіжний захід у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його.

Відповідно до Закону України «Про попереднє ув'язнення» та ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

У відповідності до п. 9 Інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» виключною (єдиною) метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов 'язків, а також запобігання ризикам зазначеним у ч. 1 ст. 177 КПК.

Підставою застосування запобіжного заходу згідно з ч. 2 ст. 177 КПК є наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

У відповідності до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У розумінні ст. 9 Конституції України - Конвенція про захист прав людини, Протоколи до Конвенції та Рішення ЄСПЛ - є частиною національного законодавства.

Разом з тим, в клопотанні прокурора відсутні обґрунтування необхідності продовження тримання під вартою ОСОБА_1 з урахуванням рішень ЄСПЛ, а саме клопотання має ознаки формалізму, в ньому містяться лише посилання на ті обставини, на підставі яких обвинуваченому ( на час обрання запобіжного заходу, - підозрюваному) ОСОБА_1 було обрано такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, та продовжено його строк ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 04 липня 2018 року, про що у відповідному клопотанні прокурора про продовження строку тримання під вартою навіть не зазначено.

Так, прокурор в своєму клопотання посилається на ту обставину, що ОСОБА_1 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, за яке санкцією ч. 1 ст. 121 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, а тому на підставі даної обставини йому слід обрати міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Проте, суд критично відноситься до такої позиції прокурора, так як вона йде врозріз з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно положень ст. 5 Конвенції, та правової позиції ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «... тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою...».

Окрім того, слід вказати, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, не тягне за собою автоматичне визнання його вини у у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, він до винесення вироку вважається таким, який не винуватий у вчиненні злочину, який йому інкримінується, а тому суд вважає, що сам лише розмір санкції статті, по якій пред'явлене обвинувачення, не є достатнім чинником для тримання обвинуваченого під вартою.

Окрім того, як зазначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» (№ 41088/05 від 11.07.2006р.) одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою. Аналогічні висновки зроблено Європейським судом з прав людини в справх «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови».

В рішенні ЄСПЛ «Клішин проти України» (№ 30671/04 від 23.02.2012 р.) вказано підстави для тримання під ватою мають бути підтверджені фактами.

В п.85 Рішення ЄСПЛ «Харченко проти України» (№ 40107/02 від 10.02.2011 р.), зазначено, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» (№72967/01 від 01.03.2007 р.) - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обгрунтованості до конкретної особи є порушенням п.4 ст.5 Конвенції.

Відповідно до висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ «ОСОБА_10 проти Росії» (№ 15217/07 від 12.03.2009 р.) національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.

В Рішенні ЄСПЛ «Мамедова проти Росії» (№ 7064/05 від 01.06.2006 р.) сказано, що посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

В п. 51 Рішенні ЄСРПЛ «Летельє проти Франції» (від 26.06.1991 р.) попереднє ув'язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов'язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони грунтуються. Ступінь застосування цього обов'язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи.

Як зазначено у окремій думці судді ЄСПЛ Калайджиєвої в рішенні «Шалімов проти України» від 04.03.2010 р.: будь-яка концепція «автоматичної законності» позбавлення свободи несумісна з принципами Конвенції і немає сумніву, що пункт 4 статті 5 Конвенції є процесуальною гарантією та засобом юридичного захисту проти такого тримання під вартою.

З огляду на зміст клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1, воно має ознаки «автоматичної законності» позбавлення свободи, без обгрунтування такого тримання з огляду на норми КПК України та рішення Європейського суду з прав людини, оскільки прокурора в своєму клопотанні не надав нових, вагомих обставин, які б суд мав змогу застосувати як ризики, в розумінні ч. 1 ст. 177 КПК України, для подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1

Крім того, 15 грудня 2016 року ЄСПЛ було винесено рішення у справі «Ігнатов проти України» (далі Рішення), де було визнано заяву прийнятною та визнано, що мало місце порушення ст.5 Конвенції.

У п. 40 вказаного Рішення ЕСПЛ зазначено, що Суд нагадує, що питання про те, чи є розумним термін тримання особи під вартою не може оцінюватися абстрактно. Це питання повинно бути оцінено відповідно до особливостей кожного конкретного випадку, причини, наведених у рішеннях національних судових та слідчих органів, і задокументованих фактах, на які посилається заявник у його клопотанні про звільнення. Тривале тримання під вартою може бути виправдане у даному випадку, тільки якщо є конкретні ознаки існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує правило поваги до особистої свободи (див, серед іншого, Лабіта проти Італії, № 26772/95, § 153, БСИЯ 2000-ІУ, і Бузаджі проти Республіки Молдова, процитоване вище, § 90). В п.41 рішення у цій справі Суд зазначає, що тримання заявника під вартою тривало майже рік і вісім місяців. Серйозність звинувачень, висунутих проти нього і ризик його втечі були згадані в первісному рішенні про застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Ці ж аргументи, а також ризик його впливу на хід розслідування, який був доданий незабаром (див. пункти 8 і 13), залишилися незмінними аж до винесення вироку, за винятком рішення від 1 жовтня 2013, яке не містило взагалі ніяких підстав (див пункти 12 і 34 вище). Таким чином, суди використовували ті ж підстави для продовження терміну тримання заявника під вартою. Проте, відповідно до параграфу 3 статті 5, обґрунтування будь-якого терміну тримання, незалежно від того, наскільки коротким цей термін є, повинно бути переконливо продемонстроване владою.

Що ж стосується ризику того, що обвинувачений може перешкодити належному проведенню судового розгляду, суд зазначає, що ризики не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі важкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою, що знайшло свої відображення в рішенні ЄСПЛ "Строган проти України", № 30198/11, § 97, 6 жовтня 2016 p.

Крім того, в рішенні по справі "Осипенко проти України", №. 4634/04, §§ 77 і 79, 9 листопада 2010 року), вказано, що з плином часу для тривалого тримання заявника під вартою потрібне додаткове обґрунтування, але суди не надали жодних додаткових аргументів. Крім того, на жодному з етапів національні суди не розглянути будь-які інші превентивні заходи в якості альтернативи тримання під вартою. Викладені міркування є достатніми для того, щоб Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення параграфу 3 статті 5 Конвенції».

Таким чином, суд вважає, що прокурор в судовому засіданні взагалі не довів тієї обставини, що ОСОБА_1 має намір переховуватися від суду, а просто обмежився посиланням на такий ризик.

При вирішенні питання про доцільність продовження строку тримання під вартою повинні бути надані додаткові вагомі докази того, що є наявна доцільність продовження такого строку і що інші більш м'які запобіжні заходи не можуть бути застосовані. Обов'язок доказування вагомості застосування такого виняткового запобіжного заходу покладається на сторону обвинувачення, зокрема, в даному випадку, - на прокурора, який заявив клопотання про продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1

Тобто, саме прокурором в процесі повинно бути надано такі докази неможливості зміни запобіжного заходу на більш м'який, які б не могли б бути піддані жодному сумніву.

Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі "Кобець проти України" (Заява N 16437/04) від 14 лютого 2008 року зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (також рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Згідно положень ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно Постанови №14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обоє 'язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.

Потрібно наголосити, що в клопотанні про продовження строку запобіжного заходу прокурор приділив увагу ризикам поверхнево, не навівши жодних обгрунтувань. Зокрема прокурором зазначено, що обвинувачений ОСОБА_1 може незаконно впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, знищити, сховати, спотворити речові докази по кримінальному провадженню, проте не вказаними яким способом, а також зазначено, що він може вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, проте жодних фактів на підтвердження даних обставин не наведено.

В той же час ЄСПЛ визнав, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Прокурор, у свою чергу, не навів доказів реальної можливості незаконного впливу підозрюваного на процес доказування у даному кримінальному провадженні, в тому числі і на свідків.

Зокрема, прокурором у своєму клопотанні про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 не вказав будь-які дії вчиненні ОСОБА_1, які б свідчили про його переховування від органів досудового розслідування та/або суду, або про його наміри незаконно вплинути на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, знищити, сховати, спотворити речові докази по кримінальному провадженню, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює обрання йому більш м'якого запобіжного заходу. Також в клопотанні прокурора вказано, що обвинувачений не має достатніх соціальних зв'язків, однак з Довідки про склад сім'ї ОСОБА_1, виданої Яворівською сільською радою 19 липня 2018 року за вих № 02-20/217, до складу сім'ї ОСОБА_1 входять співмешканка ОСОБА_11 та малолітня дитина ОСОБА_12 Також відповідно до характеристики, наданої головою Яворівської сільсьокої ради Піщанського районну Вінницької області за вих. № 02-17/158 від 19 липня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 з 2006 року проживає без реєстрації в с. Яворівка ПІщанського району Вінницької області, вул. Сонячна, 75, та за час проживання проявив себе виключно з позитивного боку.

Будь-яких інших обставин, які в свідчили про перешкоджання ОСОБА_1 кримінальному провадженню іншим чином, про можливість вчинення ним іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа обвинувачується ,підтверджених документально, прокурором суду не надано.

Стосовно загрози втечі, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.

Проте, жодного доказу, який би свідчив про дійсне існування таких ризиків прокурором в порушення вимог п. 2, 4 ч. 1 ст. 196 КПК України не зазначено.

Крім іншого, під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу мають бути оцінені в сукупності всі юридично значимі обставини, визначені в ст. 178 КПК України.

Суд при розгляді клопотання ретельно перевіряє дані про особу, щодо якої продовжується строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою (вік, здоров'я, сімейний стан, соціальна занятість особи, вид діяльності, місце проживання п.п. 3-10 ч. 1 ст. 178 КПК).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_1 раніше судимий, проте встановлений судом іспитовий строк відбув без порушення правил його відбування, має постійне місце проживання зі своєю сім'єю, має на утриманні малолітню дитину, тобто у нього існують міцні соціальні зв'язки, є учасником антитерористичної операції, за час проходження служби має нагороду, подяку та грамоту за сумліне ставлення до виконання службових обов'язків.

Враховуючи, що в судовому засіданні прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, щоб обгрунтовувало недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, суд приходить до переконання, що домашній арешт як більш м'який запобіжний захід, забезпечить виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також в повнй мір зможе запобігти спробам обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Враховуючи вищавикладене, керуючись положеннями ст. 9, 29, 129 Конституції України, статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, п. 9 Інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 51-550/0/4-13 від 04.04.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», Закону України «Про попереднє ув'язнення» та ст. 177 КПК України, ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», правової позиції ЄСПЛ у рішеннях «Тодоров проти України», «Бойченко проти Молдови», «Беччієв проти Молдови», «Сарбан проти Молдови», «Клішин проти України», «Харченко проти України», «Белеветський проти Росії», «ОСОБА_10 проти Росії», «Мамедова проти Росії», «Летельє проти Франції», «Попков проти Росії», «Вєренцов проти України», «Шалімов проти України», «Ігнатов проти України», «Строган проти України», «Осипенко проти України», "Кобець проти України", «Барило проти України», Testa v. Croatia, «Салахов та Іслямова проти України», ч. 1 ст. 1, ст. 8, ст.ст. 177, 178, ч. 1 ст. 183, ч. 3 ст. 331, ч. 2 ст. 369, 370 - 372 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання прокурора військової прокуратури Вінницького гарнізону Центрального регіону України лейтенанта юстиції Плотицького О. М. про продовження строку тримання під вартою відносно обвинувченого ОСОБА_1 - відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1,., - адвоката Близнюка В. В. зміну міри запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт, - задовольнити частково.

Обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Яворівка Піщанського району Вінницької області, громадянину України, українцю, не одруженому, зареєстрованому в АДРЕСА_1, проживаючому в АДРЕСА_2, військовослужбовцю військової служби за контрактом військової частини А 1619 (м. Гайсин Вінницької області), раніше судимому: 02.06.2014 року Татарбунарським районним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, згідно ст. 75 КК України звільнений від призначеного покарання з випробуванням на один рік, міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, змінити на запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт, негайно звільнивши його з - під варти в залі судового засідання після проголошення ухвали на підставі ч. 5 ст. 202 КПК України.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до обвинуваченого ОСОБА_1 застосувати строком на два місяці.

Покласти на обвинуваченогоОСОБА_1 такі обов'язки:

1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження № 142/594/18, за першою вимогою;

2) не залишати без дозволу суду місце постійного проживання, що знаходиться за адресою: вул. Сонячна, 75, с. Яворівка Піщанського району Вінницької області, цілодобово.

3) носити електронний засіб контролю;

4)утримуватися від спілкування в позасудовому порядку з потерпілим у кримінальному провадженні № 142/594/18 ОСОБА_3 та свідками у даному кримінальному провадженні.

Зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_1 невідкладно прибути до місця його проживання, яке знаходиться за адресою: вул. Сонячна, 75, с. Яворівка Піщанського району Вінницької області,

Строк дії ухвали суду становить два місяці - з 31 серпня 2018 року по 30 жовтня 2018 року, включно.

Ухвалу про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання до Піщанського ВП Бершадського ВП ГУН у Вінницькій області.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_1, що порушення умов домашнього арешту має наслідком застосування грошового стягнення чи застосування більш суворішого запобіжного заходу, зокрема, тримання під вартою.

Піщанському ВП Бершадського ВП ГУН у Вінницькій області негайно поставити на облік ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Яворівка Піщанського району Вінницької області, громадянина України, українця, не одруженого, зареєстрованого в АДРЕСА_1, проживаючого в АДРЕСА_2, військовослужбовця військової службти за контрактом військової частини А 1619 (м. Гайсин Вінницької області), раніше судимого: 02.06.2014 року Татарбунарським районним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, згідно ст. 75 КК України звільнений від призначеного покарання з випробуванням на один рік, та закріпити на тілі обвинуваченого ОСОБА_1 пристрій, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження, забезпечивши його від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_1, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники поліції, з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_1, що відповідно до ч. 6 ст. 195 КПК України, відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов'язків, покладених судом на обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора військової прокуратури Вінницького гарнізону Центрального регіону України лейтенанта юстиції Плотицького О. М.

Ухвала апеляційному оскарженню окремо від вироку суду не підлягає і набирає законної сили з моменту оголошення.

Суддя: