Постанова № 76184073, 20.08.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2018 р. м.Київ Справа№ 910/9677/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.08.2018 року по справі №910/9677/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг фізичної особи-підприємця Чубар Валерія Миколайовича та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2017, повний текст якого складено 09.10.2017

у справі №910/9677/17 (суддя Босий В.П.)

за позовом фізичної особи-підприємця Чубар Валерія Миколайовича

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева"

про стягнення 873 632,67 грн

та за зустрічним позовом про визнання недійсним договору на поставку, монтаж і введення в експлуатацію.

В С Т А Н О В И В :

В червні 2017 фізична особа-підприємець Чубар Валерій Миколайович звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева" 873 632,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було поставлено відповідачу обладнання та здійснено монтажні та пусконалагоджувальні роботи на умовах договору на поставку, монтаж і введення в експлуатацію обладнання №ПД-1/2 від 18.12.2014, а відповідачем виконані роботи не оплачено, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 546 141,99 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 304 642,49 грн та 3% річних у розмірі 22 848,19 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання.

В серпні 2017 представником Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева" до Господарського суду міста Києва було подано зустрічну позовну заяву до фізичної особи-підприємця Чубар Валерія Миколайовича про визнання недійсним договору №ПД-1/2 від 18.12.2014.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що у фізичної особи-підприємця Чубар Валерія Миколайовича на момент укладення договору №ПД-1/2 від 18.12.2014 була відсутня ліцензія на провадження господарської діяльності з будівництва з відповідним переліком робіт, у зв'язку з чим позивач за зустрічним позовом просить визнати вказаний договір недійсним. Також, підставами для недійсності вказаного договору позивач вказує на те, що він суперечить інтересам суспільства, а також був укладений під впливом обману.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2017 у справі №910/9677/17 в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні первісного та зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що фізичною особою-підприємцем Чубар Валерієм Миколайовичем та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева" не доведено обґрунтованості підстав на які вони посилаються заявляючи свої позовні вимоги.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції від 04.10.2017, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Крім того, Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева" подано до Київського апеляційного господарського суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, в якій просить рішення суду першої інстанції від 04.10.2017 скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги, в іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Підставами для скасування судового рішення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева" вказує неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, ч.1 ст.207, ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України та ст.203 Цивільного кодексу України у співвідношенні до положень Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»; на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, та на невірну оцінку наданих доказів.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції від 04.10.2017, фізична особа-підприємець Чубар Валерій Миколайович також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду змінити в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги, в іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинами справи; на неправильне застосування та порушення норм процесуального права.

Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева" подано через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Чубар Валерія Миколайовича, в якій просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог - без змін, як таке, що прийнято в цій частині у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Фізична особа-підприємець Чубар Валерій Миколайович не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева", що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.3 ст.3 ГПК України).

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, з урахуванням поданих письмових пояснень, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як свідчать матеріали справи, 18.12.2014 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева", як замовником, та фізичною особою-підприємцем Чубар Валерієм Миколайовичем, як виконавцем, був укладений договір на поставку, монтаж і введення в експлуатацію обладнання №ПД-1/2 (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором, провести комплекс робіт з технічного переоснащення існуючих інженерних систем з метою зменшення витрат на опалення та ГВП на об'єкті, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Леванєвського, 9. Виконавець зобов'язується виконати роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити належно виконані виконавцем роботи в терміни і в обсягах визначених договором, а саме: 1.1.1 поставити на умовах даного договору обладнання і матеріали, що відповідають технічним характеристикам, згідно проекту, виконаному за договором №ПД-1 на розробку проектної документації від 24.11.2014 та затвердженому замовником; 1.1.2 виконати монтажні та пусконалагоджувальні роботи на умовах даного договору, перевірити працездатність обладнання.

Загальна вартість обладнання та робіт за даним Договором становить 1 750 000,00 грн, що дорівнює сумі еквівалентній 97 222,22 доларів США (п.2.1 Договору).

Запланований строк виконання робіт за даним Договором до 01 квітня 2015 року при умові технічної та організаційної готовності замовника до встановлення обладнання і монтажних робіт за проектом. В разі затримки в строках поставки обладнання, строк виконання робіт переноситься на відповідну кількість днів затримки. У разі дострокового виконання робіт замовник достроково їх приймає. Протягом 3 робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт зобов'язаний передати виконавцю підписаний акт виконаних робіт або мотивовану відмову від приймання робіт (п.п.4.1-4.4 Договору).

В подальшому між сторонами була укладена додаткова угода №1 від 17.04.2015 до Договору, згідно якої до Договору сторонами було внесено ряд змін, зокрема щодо загальної вартості обладнання та робіт, яка становить 2 212 362,00 грн; на підставі п.13.1 сторони погодились затвердити графік платежів і долучити його до Договору у вигляді додатку №1.

Крім того, 17.04.2015 сторонами був підписаний акт приймання-передачі обладнання №1 на загальну суму 1 397 651,00 грн.

Причиною виникнення спору у даній справі за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення за первісним позовом 873 632,67 грн, з яких: 546 141,99 грн основного боргу за Договором щодо оплати виконаних робіт (встановлення обладнання, пусконалагоджувальні роботи, сервісні роботи та супутні послуги) та поставленого обладнання; 304 642,49 грн процентів за користування чужими грошовими коштами; 22 848,19 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Внаслідок укладення зазначеного вище Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Колегія суддів проаналізувавши умови Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є змішаним та містить ознаки договорів поставки та підряду.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України та в силу положень ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частинами 1, 6 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (Товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст.662 ЦК України).

Відповідно до ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (виконавець) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За змістом ч.1 ст.854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Пунктом 2.1 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 17.04.2015 сторонами погоджено, що загальна вартість обладнання та робіт за Договором складає 2 212 362,00 грн, що дорівнює сумі еквівалентній 101 636,22 дол. США. При цьому, з початку дії Договору замовник декількома платежами вже сплатив виконавцю загальну суму 1 374 221,00 грн, що дорівнює сумі еквівалентній 65 970,65 дол. США. Таким чином, станом на 17.04.2015 загальна заборгованість замовника перед виконавцем за Договором складає 838 141,00 грн, що дорівнює сумі еквівалентній 35 665,57 дол. США.

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі обладнання №1 від 17.04.2015, за яким виконавець (ФОП Чубар В.М.) передав замовнику (ОСББ «Замок Лева» обладнання на загальну суму 1 397 651,00 грн (а.с. 21 т.1).

В свою чергу, на виконання умов Договору ОСББ "Замок Лева" перерахувало на рахунок ФОП Чубар В.М. грошові кошти на загальну суму 1 804 442,58 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками з рахунку замовника (а.с.41-63 т.1).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що поставлене на виконання умов Договору ФОП Чубар В.М. обладнання було оплачено ОСББ "Замок Лева" у повному обсязі.

За змістом п.4.5 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 17.04.2015 замовник зобов'язаний сплатити виконавцю залишок вартості робіт згідно додатку №1 до договору протягом 3 робочих днів з дня підписання акту виконаних робіт.

ФОП Чубар В.М. стверджує, що після поставки обладнання ним були виконані монтажні та пусконалагоджувальні роботи з метою введення цього обладнання в експлуатацію.

Проте, матеріали справи не містять, а ФОП Чубар В.М. належними та допустимими доказами не доведено факту виконання ним робіт згідно п.1.1 Договору у встановленому порядку.

Зокрема, ФОП Чубар В.М. вказує про виконання ним ряду робіт зі встановлення обладнання, пусконалагоджувальних та сервісних робіт, проте жодні акти приймання таких робіт, підписані сторонами у встановленому Договором порядку, в матеріалах справи відсутні.

Більш того, за змістом п.4.9 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 17.04.2015 в разі не підписання замовником акту виконаних робіт та відсутності мотивованої відмови замовника від приймання виконаних робіт протягом 3 робочих днів з моменту повідомлення замовника про їх виконання, вважається, що роботи, визначені в п. 1.1 даного Договору, виконані в повному обсязі і має бути сплачений залишок вартості робіт згідно додатку №1 до Договору.

Однак, матеріали справи також не містять та ФОП Чубар В.М. не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту повідомлення ним замовника про завершення виконання встановлених робіт та виклик його для участі у прийманні результатів роботи.

Крім того, ФОП Чубар В.М. також не було надано суду жодного доказу на підтвердження факту складання ним будь-яких актів виконаних робіт та передання їх на підписання уповноваженому представнику замовника.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. За приписами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Пунктами 2.1, 2.2., 2.4, 2.5, 2.7, 2.13, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації, власника, на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Єдиним первинним документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, є наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі обладнання №1 від 17.04.2015 на суму 1 397 651,00 грн.

В той же час, як встановлено вище, замовником (ОСББ "Замок Лева") на рахунок виконавця були перераховані грошові кошти на загальну суму 1 804 442,58 грн., що значно перевищує вартість поставленого останнім обладнання.

З метою, зокрема, перевірки відповідності обсягів і вартості фактично виконаних ФОП Чубар В.М. робіт за Договором, ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.02.2018 було призначено комплексну судову будівельно-технічну та економічну експертизи.

Проте, зазначена ухвала суду залишена без виконання, оскільки попередня оплата призначеної у даній справі судової експертизи не виконана ФОП Чубар В.М.

Таким чином, враховуючи в даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ч.2 ст.74, ст.ст.75-79, ч.9 ст.81 та ст. 86 ГПК України, а також беручи до уваги те, що ФОП Чубар В.М. не подано належних та допустимих доказів того, що ним фактично були виконані роботи на заявлену до стягнення суму, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати ОСББ "Замок Лева", таким що прострочив виконання грошового зобов'язання як на момент звернення до суду, так і на момент розгляду справи в суді.

З огляду на викладене, вимога ФОП Чубар В.М. про стягнення з ОСББ "Замок Лева" заборгованості за Договором у розмірі 546 141,99 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСББ "Замок Лева" процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 304 642,49 грн та 3% річних у розмірі 22 848,19 грн не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про стягнення основної заборгованості.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами ФОП Чубар В.М. про те, що укладений між сторонами Договір за свої змістом є змішаним договором, який об'єднав в собі елементи договорів поставки та підряду. Однак, таке визначення правової природи укладеного договору не змінює правильності висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні первісним вимог та встановлених обставин у справі.

Стосовно зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору на поставку, монтаж і введення в експлуатацію обладнання №ПД-1/2 від 18.12.2014, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.2 ст.215 ЦК України).

Згідно із ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для недійсності Договору ОСББ "Замок Лева" в зустрічному позові вказує на те, що у виконавця на момент його укладення була відсутня ліцензія на провадження господарської діяльності з будівництва з відповідним переліком робіт. Також, підставами для недійсності вказаного Договору ОСББ "Замок Лева" вказує на те, що він суперечить інтересам суспільства, а також був укладений під впливом обману.

Відповідно до ч.6 ст.128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець зобов'язаний у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності.

Частиною 1 статті 227 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним.

Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених у статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", а також у випадках, визначених Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" тощо.

Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у п.2 своєї постанови від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

ОСББ "Замок Лева" стверджує, що для укладення спірного Договору, ФОП Чубар В.М. мав отримати ліцензію для виконання пусконалагоджувальних та монтажних робіт.

В той же час, виконання ФОП Чубар В.М. робіт з технічного переоснащення існуючих інженерних систем за Договором (п.1.1), Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", який був чинний на момент укладення Договору, не віднесено до видів діяльності, які підлягали ліцензуванню.

Посилання ОСББ "Замок Лева" на положення ст.7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" в даному випадку є неправомірним, оскільки такий Закон набув чинності значно пізніше, ніж був укладений Договір.

Також, колегією суддів відхиляються посилання ОСББ "Замок Лева" на постанову Кабінету Міністрів України "Про перелік окремих видів проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівництва, надання інжинірингових та інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця" №451 від 06.04.1998, оскільки вказана постанова передбачає лише наявність у виконавця відповідної атестації для виконання робіт з улаштування зовнішніх мереж і устаткування роботи з улаштування внутрішніх інженерних мереж, а не отримання виконавцем ліцензії.

При цьому, стаття 227 Цивільного кодексу України надає суду право визнавати недійсними правочини, вчинені без відповідного дозволу, який іменується ліцензією, а відтак ця стаття не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи.

Таким чином, встановлене вище виключає в даному випадку застосування наслідків, передбачених ч.1 ст. 227 Цивільного кодексу України.

Посилання ОСББ "Замок Лева" на те, що укладений між сторонами Договір суперечить інтересам суспільства, оскільки ФОП Чубар В.М. відчужено об'єкт, обмежений в цивільному обігу, що має властивості небезпечні для життя та здоров'я громадян, а саме використання в установці забороненого обладнання - хлдагенти R-22, колегією суддів відхиляються виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом п.3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:

використання всупереч законові державної або комунальної власності;

незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);

відчуження викраденого майна;

виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);

виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;

приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;

виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;

незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;

використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

З метою, зокрема, перевірки відповідності установки теплових насосів Midea MGB-F65W/SB в яких використано R-22 (озоноруйнівний), - пункту 8.6 Державних будівельних норм В.2.5-67:2013 "опалення, вентиляція та кондиціонування", ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.02.2018 було призначено комплексну судову будівельно-технічну та економічну експертизи.

Проте, зазначена ухвала суду залишена без виконання, оскільки попередня оплата призначеної у даній справі судової експертизи не була виконана.

Колегією суддів не встановлено, а ОСББ "Замок Лева" не доведено належними доказами наявності у Договорі ознак, передбачених положеннями ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, зокрема, усвідомлення або можливого усвідомлення ФОП Чубар В.М. протиправності укладання Договору і суперечності його мети інтересам суспільств та прагнення настання вказаних вище протиправних наслідків.

Щодо посилань ОСББ "Замок Лева" на вчинення правочину внаслідок введення в оману, колегія суддів зазначає наступне.

ОСББ "Замок Лева" стверджує, що замовчення обставин щодо відсутності дозволу на здійснення ФОП Чубар В.М. монтажу та пусконалагожувальних робіт обладнання, введення його в експлуатацію та повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності щодо технічних характеристик переоснащення існуючих інженерних систем, свідчить про введення його під час укладання Договору в оману.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Враховуючи вищевстановлене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо не доведеності ОСББ "Замок Лева" належними та допустимими доказами того, що ФОП Чубар В.М. під час укладання Договору ввів його в оману та наявності умислу в діях ФОП Чубар В.М., а відтак, правові підстави для визнання Договору недійсним у розумінні положень ст. 230 Цивільного кодексу України відсутні.

Крім того, колегія суддів звертає увагу ОСББ "Замок Лева" на те, що захист порушеного права, яке полягає у неякісно наданих послугах чи наданні неякісного обладнання (невиконання чи неналежне виконання умов договору), не підлягає захисту у спосіб визнання правочину недійсним.

Таким чином, проаналізувавши зазначені правові норми та підстави для визнання недійсним Договору колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки даний Договір укладено у відповідності до вимог законодавства.

Доводи скаржників з приводу порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржниками в апеляційних скаргах, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційних скаргах обставин.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким відмолено в задоволенні як первісних так і зустрічних позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржників.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця Чубар Валерія Миколайовича та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Замок Лева" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі №910/9677/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі №910/9677/15 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9677/15.

Повний текст судового рішення підписано 03.09.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна